Україна
Донецький окружний адміністративний суд
21 липня 2021 р. Справа№200/3792/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., за участю секретаря судового засідання - Гуменної В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості, -
06 квітня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, що встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни. Відповідно до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому має щорічно до 5 травня виплачуватись разова грошова допомога у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком. Однак, у квітні 2020 року позивачу виплачено щорічну разову грошову допомогу до 5-го травня в розмірі меншому, ніж це передбачено законом, без врахування висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020. Крім того, позивачу виплачена допомога у розмірі 1 390, 00 грн, як то було визначено для учасників бойових дій, а не для інвалідів ІІ групи. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду із позовом про захист порушеного права.
З огляду на вищевикладене позивач просить суд:
1. визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Маріупольській міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі меншому, ніж передбачено частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
2. зобов'язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплаченої суми;
3. стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольській міської ради на користь позивача не доплачену разову грошову допомогу до п'ятого травня за 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначену частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплаченої суми у розмірі 11 714, 00 грн.
Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував, підстави незгоди із позовом визначив в наданому до суду відзиві. За змістом викладеного у відзиві грошова допомога до 5 травня у 2020 році розрахована та виплачена позивачу у відповідності до вимог чинного законодавства. Розмір допомоги в 2020 році визначений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»» від 19.02.2020 № 112, положення якої є чинними та неконституційними не визнані. Також відповідач наполягав на тому, що позивач при зверненні до суду з цим позовом пропустив строк звернення до суду.
Ухвалою від 12.04.2021 Донецький окружний адміністративний суд задовольнив клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновив пропущений строк. Також суд залишив без задоволення клопотання позивача про витребування доказів. Суд прийняв до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості. Розгляд справи суд вирішив проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
30 квітня 2021 року суд залишив без задоволення клопотання представника Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про залучення в якості співвідповідачів Міністерство соціальної політики, Донецький обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, Департамент соціального захисту населення Донецької обласної державної адміністрації, про що виніс відповідну ухвалу.
01 червня 2021 року судом винесено ухвалу, відповідно до якої суд витребував у Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради копії списків, на підставі яких ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу до 05 травня, а також витяг з Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, як учаснику бойових дій відносно позивача за 2020 рік. Розгляд адміністративної справи суд визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 09-00 год. 01.07.2021. Продовжив строк підготовчого провадження по адміністративній справі, - на тридцять днів з ініціативи суду.
Ухвалою від 01.07.2021 суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі та призначив судовий розгляд по суті на 09 годину 30 хвилин 21 липня 2021 року.
На судове засідання сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не з'явились.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 25.02.2016 (а.с. 14).
Як вбачається з копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 065447 від 13.08.2019 позивачу встановлено з 09.08.2019 року другу групу інвалідності (загальне захворювання) (а.с.15).
Постановою ДУ «ТМО МВС України по Донецькій області» медичної (військово-лікарської) комісії від 30.10.2019 № 90 визначено, що захворювання ОСОБА_1 одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (а.с.16).
Як вбачається з копії довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААБ № 581879 від 09.07.2020 позивачу встановлено з 29.11.2019 другу групу інвалідності (захворювання, так одержане під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення) (а.с.17).
21 липня 2020 року позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_2 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені для ветеранів війни-інвалідів війни ІІ групи (а.с.13).
Судом встановлено, що Маріупольським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області 11.03.2020 були надані до відповідача списки в електронному вигляді ветеранів війни для виплати щорічної разової допомоги до 5 травня, у яких ОСОБА_1 був зазначений як учасник бойових дій з розміром разової допомоги 1 390, 00 грн (а.с.57-58).
Не є спірним питання в контексті даної справи, що Департаментом соціального захисту населення Маріупольської міської ради виплачено позивачу у 2020 році грошову допомогу у розмірі 1 390, 00 грн.
04 березня 2021 року позивач звернувся до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради зі зверненням з питань нарахування та надання йому разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни ІІ групи (а.с.19-21).
Листом відповідача від 19.03.2021 № 56.8-17879/ККЦ його повідомлено, що в 2020 році позивачу, як учаснику бойових дій, була виплачена допомога до 5-го травня в розмірі 1 390, 00 грн., що передбачено чинним законодавством. Крім того, зазначено, що позивач перебував на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, як учасник бойових дій з 21.03.2016 по 20.07.2020, з 21.07.2020 по 31.08.2020 як особа з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни та з 01.09.2020 по 01.09.2021 перебуває як особа з інвалідністю ІІІ групи внаслідок війни (а.с. 22-23).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у належному розмірі, звернувся до суду за захистом своїх прав.
В першу чергу, суд вважає за необхідне дослідити питання щодо правомірності нарахування позивачу грошової допомоги як учаснику бойових дій, а не як інваліду війни ІІ групи.
Суд зазначає, що Маріупольським управлінням Пенсійного фонду України Донецької області були надані до відповідача списки в електронному вигляді ветеранів війни для виплати щорічної разової допомоги до 5 травня, у яких ОСОБА_1 був зазначений як учасник бойових дій з розміром разової допомоги 1 390, 00 грн. Саме на підставі вказаних списків, які надіслані ще у березні 2020 року, позивачу і була виплачена грошова допомога.
В свою чергу, позивач не оскаржує дії пенсійного органу щодо включення його до списків саме як учасника бойових дій.
Крім того, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачу видано посвідчення інваліда війни ІІ групи у липні 2020 року. Крім того, саме з цього часу позивача внесено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги як особу з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни. Отже, на переконання суду, саме з цього часу позивач і мав право на отримання грошової допомоги як інваліду війни.
При цьому, нормами чинного законодавства передбачено, що особи, які не отримали грошової допомоги, зокрема ті, що набули статусу згідно із Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” до 5 травня 2020 року включно, мали право звернутися за нею до районного органу соціального захисту населення за місцем реєстрації та отримати її до 30 вересня 2020 року.
Однак, доказів того, що ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку грошової допомоги у зв'язку із зміною статусу, позивачем не надано до суду.
Отже, на думку суду, відповідач правомірно вирішив виплачувати позивачу допомогу саме як учаснику бойових дій.
Проте, щодо визначення розміру такої допомоги, суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, визначено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (зі змінами та доповненнями), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 № 367- XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року № 107-VI.
Статтею 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 "Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - грошова допомога), яку проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі - центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат).
Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1 390, 00 гривень.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон № 3551) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з текстом вказаного рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року судом встановлено, що в Основному Законі України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1); права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (частина друга статті 3).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються па основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8 Основного Закону України).
Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17); захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (частина перша статті 65); держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частина п'ята статті 17).
Згідно з Основним Законом України Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України (пункт 1 частини другої статті 92). Такими законами є закони України про Державний бюджет України на кожний рік і Бюджетний кодекс України (далі - Кодекс).
У преамбулі Кодексу зазначено, що Кодексом визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства. Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Кодексу).
Відповідно до підпункту 5 пункту 63 розділу І Закону № 79 розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу було доповнено, зокрема, пунктом 26, яким передбачено, що окремі положення ряду законів України, в тому числі й Закону № 3551, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказаними положеннями Закону № 3551 передбачено пільги учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них (стаття 12), особам з інвалідністю внаслідок війни (стаття 13), учасникам війни (стаття 14), особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551(стаття 15), особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною (стаття 16).
За юридичною позицією Конституційного Суду України "встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018).
Конституційний Суд України звертає увагу, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 наголошував на тому, що "законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони" (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
Таким чином, виходячи з того, що предмет регулювання Кодексу, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, з 27 лютого 2020 року приписи п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та приписи ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції п. 20 Розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" об'єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.
Тому, з 27 лютого 2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року № 367-XlV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня учасникам бойових дій як п'ять мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік” установлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року - 1 638 гривень.
Отже, з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 розмір разової грошової допомоги до 5 травня учаснику бойових дій у 2020 році становить 8 190, 00 грн. (1 638, 00 грн. х 5). Сума недоотриманих позивачем коштів становить 6 800, 00 грн. Виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 1 390, 00 грн. не відповідає статті 12 Закону № 3551-ХІІ та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
При цьому суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів Закону № 3551-ХІІ.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 6 КАС України).
Частинами першою, другою статті 7 КАС України встановлено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
Суд зауважує, що вища юридична сила закону полягає у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. У випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При розгляді даної адміністративної справи суд ураховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рішенні від 29 вересня 2020 року у справі № 440/2722/20.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про стягнення недоплаченої грошової допомоги з відповідача на користь позивача до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у сумі 6 800, 00 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік з урахуванням розміру зазначеної соціальної виплати, визначеного частиною 4 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплаченої суми, суд вважає її такою, що не підлягає задоволенню, адже, на переконання суду, відповідачем правомірно вирішено виплачували грошову допомогу ОСОБА_1 саме як учаснику бойових дій.
Крім того, судом обрано найефективніший спосіб захисту порушених прав позивача шляхом стягнення заборгованості. При цьому, вимога про зобов'язання перерахувати та виплатити допомогу фактично дублює стягнення заборгованості.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Стосовно встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом подання до суду в установлений судом термін з дня набрання рішенням суду законної сили звіту про виконання судового рішення, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Аналізуючи вказані нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком судом.
Враховуючи характер спірних правовідносин та склад учасників адміністративної справи, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження обґрунтованості заявленої вимоги про встановлення судового контролю, суд вважає, що підстави для зобов'язання відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення у справі відсутні.
Щодо доводу відповідача в частині пропуску позивачем строку звернення до суду, слід зазначити наступне.
Вказане клопотання позивача було вирішено ухвалою суду від 12.04.2021, якою суд, зокрема, визнав поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновив пропущений строк.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст.ст. 73, -77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (код ЄДРПОУ 41336065, Донецька обл., м. Маріуполь, пр-т Миру, буд. 70) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком у сумі 6 800, 00 грн (шість тисяч вісімсот гривень).
В решті заявлених вимог, - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2021.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Голуб