Справа №2-4660/09
10 березня 2010 року Ворошиловський районний суд м. Донецька у складі:
Головуючого - судді Цукурова В.П.,
при секретарі - Жуковій Н.В., Шуплецов А.В., Коноплянко А.О.,
за участю позивача ОСОБА_1, представників відповідача Леонової Ю.О., Турченко Я.В., Самойленко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ «Донбасенерго», про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, моральної шкоди, матеріальної допомоги, суд -
Позивач звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на наступні обставини. Згідно наказу №161/к від 18.09.2001 року його було прийнято до ВАТ «Донбасенерго» інженером першої категорії, а згідно наказу №117/к від 02.06.2008 року його було звільнено за власним бажанням. Згідно наказу №118/к від 03.06.2008 року його знову було прийнято до ВАТ «Донбасенерго» на ту ж саму посаду, а згідно наказу №254/к від 24.12.2008 року звільнено у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору. При цьому належні йому до виплати розрахункові суми були сплачені тільки 24.12.2008 року у розмірі 1700,00 грн. Посилаючись на ст.117 КЗпП України вважав, що у разі невиплати розрахункових сум у встановлений строк, підприємство повинно сплатити йому середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме 22762,08 грн.
Крім того, на підставі ст.34 Закону України «Про оплату праці» і Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ від 21.02.2001 р. № 159 вважав, що у разі затримки виплати грошових доходів, у тому числі заробітної плати, на один і більше календарних місяців, утрату частини заробітної плати необхідно компенсувати шляхом сплати йому 100,54 грн.
Також посилаючись на ст. 237-1 КЗпП України вважав дії відповідача протиправними та такими, що завдали йому моральної шкоди, яку оцінив у 1000,00 гривень.
Позивач доповнив позовні вимоги та зазначив, що наказом №254 від 24.12.2008 року його було звільнено у зв'язку з закінченням строку дії трудової угоди. При цьому розрахункова сума йому була виплачена відповідачем тільки 12.01.2009 року. Посилаючись на ст.117 КЗпП України вважав, що у разі невиплати розрахункових сум у встановлений строк, підприємство повинно сплатити йому середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, а саме 1668,48 грн.
Позивач доповнив позовні та вказав, що при звільненні його за наказом №117/к від 02.06.2008 року йому не було виплачено відповідачем матеріальну допомогу у зв'язку із виходом на пенсію за віком у відповідності до п.8.3. колективного договору ВАТ «Донбасенерго» у сумі 7565,00 грн., у зв'язку з чим він зазнав моральних страждань, які оцінив у 7565,00 грн.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав повністю. У судовому засіданні 18.02.2010 року додатково повідомив, що з письмовою заявою до керівництва ВАТ «Донбасенерго» про виплату заборгованості не звертався, чи звертався з відповідною усною заявою не пам'ятає, коли саме дізнався про порушення його права також не пам'ятає. У судовому засіданні 11.03.2010 року додатково пояснив, що з даним позовом до суду не звернувся раніше, оскільки в провадженні Ворошиловського районного суду знаходилась справа за його позовом до ВАТ «Донбасенерго» про поновлення на роботі. 05.05.2009 року по цій справі було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову, яке він оскаржив у встановленому законом порядку. 24.06.2009 року ухвалою Апеляційного суду Донецької області вказане рішення суду було залишено без змін. 19.10.2009 року ухвалою Верховного Суду України у відкритті касаційного провадження було відмовлено. 07.12.2010 року він звернувся із даним позовом до Ворошиловського районного суду м.Донецька. Просив позов задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали з наступних підстав. 02.06.2008 року позивача наказом № 117/к було звільнено з СО „Електроремонт" ВАТ „Донбасенерго" за власним бажанням на підставі заяви. Відділ кадрів та бухгалтерія були готові видати на руки позивачу трудову книжку та розрахунок при звільненні відповідно. Однак після повідомлення позивача про його звільнення відповідно до наказу № 117/к, позивач змінив свої наміри і вирішив продовжувати працювати на підприємстві відповідача, а тому відмовився отримувати трудову книжку та розрахунок, мотивуючи це тим, що 03.06.2008 року планує подати заяву про прийняття на роботу до керівника відповідача. Скасувати заяву від 02.06.2008 року або визнати її недійсною позивач відмовився і наполіг на тому, щоб йому зробили два записи у трудову книжку - про звільнення за власним бажанням з 02.06.2008 року та про прийняття на роботу з 03.06.2008 року за строковим трудовим договором. 03.06.2008 року позивача наказом № 118/к було прийнято на посаду інженера-технолога 2-ї категорії Структурної одиниці „Електроремонт" ВАТ „Донбасенерго'' з 03.06.2008 р. по 24.12.2008 року. Також протягом тривалого часу з 02.06.2008 року по 07.12.2009 року (день подання позову по даній справі до Ворошиловського районного суду м. Донецька) ніяких вимог по виплаті розрахунку при звільненні позивач відповідачу не пред'являв, що в свою чергу свідчить, про те, що відповідач не мав заборгованості перед позивачем. На думку представників відповідача, твердження позивача стосовно того, що в день звільнення з ним не був зроблений остаточний розрахунок є таким, що не відповідає дійсності.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача матеріальної допомоги у зв'язку із виходом на пенсію за віком у відповідності до п.8.3. колективного договору ВАТ «Донбасенерго» у сумі 7565,00 грн., представники відповідача пояснили наступне. Відповідно до п.2.1. Положення про надання соціально-трудових пільг працівникам та непрацюючим пенсіонерам ВАТ «Донбасенерго» позивач, як працівник, що досяг пенсійного віку мав при звільненні право на матеріальну допомогу відповідно до п.1.1. Положення, однак з «врахуванням реальних можливостей», тобто при наявності прибутку у підприємства. У той же час, підприємство працювало зі збитками, у зв'язку з чим профспілковим комітетом та адміністрацією підприємства було прийнято рішення призупинити надання соціальних пільг у вигляді матеріальної допомоги на період до покращення матеріального становища.
Крім того, представниками відповідача надано заяву про застосування строків давності звернення до суду з огляду на наступне. Про порушення свого трудового права позивач міг дізнатися: по-перше 02.06.2008 року при звільненні, по-друге 24.12.2008 року при звільнені, по-третє, 20.01.2009 року, коли за його скаргою Територіальна державна інспекція праці в Донецькій області провела перевірку додержання вимог законодавства про працю України СО «Електроремонт» ВАТ «Донбасенерго», або по-четверте у березні 2009 року, коли позивач подавав до Ворошиловського районного суду м.Донецька позов до ВАТ «Донбасенерго» СО «Електроремонт» про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди. Представники відповідача наполягали на незаконності вимог позивача та просили застосувати правові наслідки пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду за вирішенням спору, передбаченого ч.1 ст.233 КЗпП України. Просили у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, відмовляє у задоволенні позову повністю, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у передбачені в законі строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (крім справ про звільнення). У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Крім того, відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за вирішенням спору про оплату праці працівники можуть звернутись до суду в строки, передбачені статтею 233 КЗпП України. При цьому у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові. Глава XV КЗпП України не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП України про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.
В судовому засіданні встановлено, що згідно наказу №161/к від 18.09.2001 року позивача було прийнято до ВАТ «Донбасенерго» інженером першої категорії, а згідно наказу №117/к від 02.06.2008 року його було звільнено за власним бажанням. Згідно наказу №118/к від 03.06.2008 року позивача знову було прийнято до ВАТ «Донбасенерго» на ту ж саму посаду, а згідно наказу №254/к від 24.12.2008 року звільнено у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, після чого трудові відносини між сторонами не поновлювалися.
У позовній заяві позивач зазначив та підтвердив у судовому засіданні, що належні йому при звільненні розрахункові виплати були сплачені йому 24.12.2008 року згідно видаткового касового ордеру №970. Оскільки перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після виплати всіх розрахункових сум, то право позивача на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виникло 25.12.2008 року.
Те ж саме стосується і виплати розрахункових сум, сплачених позивачу 12.01.2009 року. Відповідне право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виникло у позивача 13.01.2009 року.
Щодо виплати матеріальної допомоги у зв'язку з виходом позивача на пенсію за віком, то вимагати виплати цієї суми в числі інших нарахованих позивачу він міг в день звільнення, тобто 02.06.2008 року. Відповідне право на звернення до суду виникло у позивача 03.06.2008 року.
Однак позивач звернувся з даним позовом до суду лише 07.12.2009 року, тобто з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду. При цьому з заявою про поновлення строку звернення до суду позивач до суду не звертався. Крім того, розгляд Ворошиловським районним судом м.Донецька позову ОСОБА_1 до ВАТ «Донбасенерго» про поновлення на роботі не перешкоджав позивачу звернутися з даним позовом у передбачений законом строк та не є поважною причиною пропуску вказаного строку з огляду на те, що 05.05.2009 року по справі було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову про поновлення на роботі, а 24.06.2009 року вказане рішення суду набрало законної сили. Однак позивач звернувся з даним позовом до суду лише 07.12.2009 року, тобто з пропуском встановленого ст.233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду. Оскільки пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, суд відмовляє позивачу у задоволенні даного позову повністю.
Відповідно до ч.3 ст.81 ЦПК України не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення, зокрема, у справах про стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати, у зв'язку з чим стягненню з позивача на користь держави підлягають витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 грн.
На підставі ст.117, ст.233 КЗпП України , та керуючись ст.81, ст.ст.213-215 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ВАТ «Донбасенерго», про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати, моральної шкоди, матеріальної допомоги - відмовити повністю.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120,00 грн.
Рішення може бути оскаржено наступним чином: з аява про апеляційне оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Ворошиловського районного суду м.Донецька. Апеляційна скарга на рішення подається до Апеляційного суду Донецької області через Ворошиловський районний суд м. Донецька протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Рішення надруковано в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Суддя Ворошиловського районного суду
м. Донецька В.П. Цукуров