07 червня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Ісаєва Г.А.
суддів
при секретарі Підлісної І.А.,
Белинчук Т.Г.
Фінайкіній І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи - Ялтинська міська Рада, приватний нотаріус Ялтинського міського нотаріального округу ОСОБА_8, Служба у справах дітей Ялтинської міської Ради про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 листопада 1999 року за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 на рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 07 грудня 2009 року,
09 лютого 2009 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05 листопада 1999 року. Позов мотивовано тим, що 05 листопада 1999 року між ОСОБА_5, що діяла від свого імені і імені її неповнолітньої дочки ОСОБА_10 (ОСОБА_6.), і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Вартість квартири за цим договором складала 11300 грн. Вважають, що цей договір був укладений внаслідок омани, оскільки відповідач завірив ОСОБА_5 у тому, що після продажу цієї квартири він купить їм квартиру у АДРЕСА_2. Вона погодилася на таких умовах на продаж своєї квартири під збігом тяжких обставин, оскільки вона мала борг 825 доларів США, який їй потрібно було терміново повернути. Цим скористався відповідач, однак після оформлення договору купівлі-продажу їх квартири обіцяну купівлю квартири у селищі Стройгородок не здійснив. На протязі двох років позивачі чекали, що ОСОБА_7 виконає свою обіцянку, однак він цього не зробив, що вимусило ОСОБА_5 звернутися до правоохоронних органів і ця обставина є істотною причиною непред'явлення своєчасно позову до суду про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 07 грудня 2009 року позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05 листопада 1999 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8, зареєстрований у реєстрі за № 916, відповідно до якого ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_7 купив квартиру АДРЕСА_1 АР Крим.
Додатковим рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 18 лютого 2010 року з ОСОБА_5 та ОСОБА_11 стягнуто солідарно на користь ОСОБА_7 11300 грн. Визнано право власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_5 та ОСОБА_6 по Ѕ кожній.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 з посиланням на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухав сторони та їх представників, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі змушені були укласти договір купівлі-продажу під збігом тяжких обставин, за вкрай невигідною ціною, а також під впливом обману з боку покупця, який обіцяв придбати позивачам іншу квартиру.
Такі висновки суду не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що 05 листопада 1999 року між ОСОБА_5, що діяла від свого імені і імені її неповнолітньої дочки ОСОБА_10 (ОСОБА_6), і ОСОБА_7 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Продаж квартири здійснено за 11300 грн., які продавець отримала до підписання договору. (а.с. 8)
З пояснень в судовому засіданні позивачки ОСОБА_5 вбачається, що вона мала намір продати свою квартиру, тривалий час шукала покупців, і тільки ОСОБА_7 погодився купити її квартиру.
Задовольняючи позов та визнаючи договір купівлі-продажу недійсним на підставі ст. 57 ЦК України (1963 року), суд виходив з доведеності факту обману, вчиненого щодо позивачів при укладенні договору, а саме посилався на матеріали кримінальної справи.
Частиною 4 ст.61 ЦПК України визначені підстави звільнення від доказування. Згідно вказаної норми закону тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дії особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Суд першої інстанції, приходячи до висновку про введення в оману ОСОБА_7 ОСОБА_5 щодо обов'язків придбання їй іншої квартири, виходив з доведеності цих обставин, які на думку суду, встановлені при розслідуванні кримінальної справи по факту шахрайства відносно позивачки.
Однак, судом неправильно застосована зазначена норма до правовідносин сторін, оскільки за змістом ст. 57 ЦК України (1963 року) під обманом слід розуміти свідоме (умисне) повідомлення або замовчування стороною угоди неправдивих фактів щодо предмета угоди чи інших суттєвих обставин, в результаті чого інша сторона угоди уклала невигідну для себе угоду.
Тільки при доведеності факту обману (тобто винних дій сторони в угоді) і безпосереднього впливу цього обману на волевиявлення іншої сторони укласти оспорювану угоду на зазначених в угоді умовах така угода могла бути визнана недійсною на підставі ст. 57 ЦК.
Розслідування у кримінальній справі ведеться тривалий час (з квітня 2002 року), неодноразово справа закривалася. До теперішнього часу обвинувачення ні кому не пред'явлено, вирок по справі не ухвалювався.
Згідно укладеного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_7 придбав за обумовлену сторонами ціну квартиру. Інших обов'язків крім сплатити вартість квартири покупець на себе не брав і належних доказів іншому позивачами не надано.
Визнаючи недійсною угоду купівлі-продажі спірної квартири, суд першої інстанції також виходив з того, що договір був укладений позивачкою під збігом тяжких обставин та на вкрай невигідних для неї умовах.
Зі змісту ст. 57 ЦК України (1963 року) вбачається, що збігом тяжких обставин, під впливом яких був укладена угода і які можуть бути підставами для визнання цієї угоди недійсною, розуміється таке майнове положення або фізичний стан громадянина або його близьких, яке змушує громадянина до здійсненні угоди на вкрай невигідних умовах. При цьому інша сторона по договору користується збігом тяжких обставин.
Звертаючись до суду, позивачка вказувала на те, що вона змушена була продати квартиру для термінового повернення боргу іншій особі і за ціною нижче порівняно з діючими на ринку нерухомості в той час.
На думку апеляційного суду, вказані позивачкою обставини не можуть свідчить про те, що продаж квартири було здійснено під збігом тяжких обставин, оскільки кредитори ОСОБА_5 до суду з позовом про стягнення боргу не зверталися, позивачка добровільно виконала свої зобов'язання по поверненню боргу.
Щодо продажу квартири за ціною нижче порівняно з діючими на ринку нерухомості в той час, колегія суддів вважає, що такі вимоги позивачки та висновки суду не ґрунтуються на належних доказах.
Згідно з договором продаж квартири здійснено за ціною, яка відповідає майновій оцінці БТІ, а позивачами не надано доказів, що на той час аналогічні квартири продавалися за більшою ціною.
Крім того, суд враховує те, що позивачка звернулася до суду через десять років після укладення договору. Її твердження про те, що вона звернувшись до прокурора із заявою про порушення кримінальної справи чекала її завершення не є поважними причинами пропуску строку на звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Посилання суду першої інстанції на те, що при укладенні договору були порушені права неповнолітньої дитини ОСОБА_5, оскільки вона не зверталася до Ялтинської міської Ради із заявою про надання дозволу на укладання угоди на розпорядження майном, яке належить неповнолітній, не мають для вирішення справи правового значення.
Рішення Ялтинської міської Ради від 22 жовтня 1999 року до теперішнього часу не оскаржено, ОСОБА_5 мала намір продати свою квартиру, знала о необхідності отримання відповідного дозволу від органу опіки та піклування і після отримання всіх необхідних документів здійснила продаж квартири, підписав договір в нотаріальній конторі.
Після продажу квартири позивачі звільнили її, відповідач вселився в спірну квартиру і проживає в ній на протязі 10 років.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову, а ухвалене рішення відповідно до положень ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позову.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 задовольнити.
Рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 07 грудня 2009 року та додаткове рішення Ялтинського міського суду від 18 лютого 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення яким в позові ОСОБА_5, ОСОБА_6 - відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців.
Судді:
Ісаєв Г.А. Белинчук Т.Г. Підлісна І.А.