Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 159/5180/20
провадження № 61-824св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Жданової В. С., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Ковельагроспецпостач»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Ковельагроспецпостач» до ОСОБА_1 про знесення самочинного будівництва
за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Ковельагроспецпостач» на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Карпук А. К., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року Товариство з додатковою відповідальністю «Ковельагроспецпостач» (далі - ТДВ «Ковельагроспецпостач», товариство) звернулося до суду з позовом, в якому просило зобов'язати відповідача знести самочинне будівництво - нерухоме майно на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , що належить Дубівській сільській раді Ковельського району Волинської області (далі - Дубівська сільська рада) та перебуває у нього в оренді, передавалась ним відповідачу як фізичній особі в суборенду.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТДВ «Ковельагроспецпостач» посилалося на те, що 26 вересня 2012 року між ним як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу (нотаріально не посвідчений), за умовами якого продавець передав у власність покупця майданчик з твердим покриттям площею 2 600,00 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , для здійснення підприємницької діяльності. Земельна ділянка під зазначеним майданчиком належить до земель комунальної власності. У 2013-2014 роках ОСОБА_1 , не маючи статусу фізичної особи - підприємця, побудував на зазначеній земельній ділянці три об'єкти нерухомого майна. Під час судових спорів йому стало відомо, що у відповідача немає жодних дозвільних документів, які давали б право на початок та проведення будівельних робіт, і неналежним чином затвердженого проекту. Таким чином побудоване відповідачем як фізичною особою нерухоме майно є самочинним будівництвом.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ковельський міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 13 жовтня 2020 року відмовив у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Роз'яснив позивачу право на звернення за вирішенням спору до відповідного господарського суду.
Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що заявлений у цій справі спір виник між юридичною особою та фізичною особою - підприємцем, пов'язаний з його господарською діяльністю на земельній ділянці, яка ним орендована як підприємцем, і цільове призначення цієї земельної ділянки також стосується господарської діяльності.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Волинський апеляційний суд постановою від 14 грудня 2020 року ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений у цій справі спір належить розглядати в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи
У січні 2020 року ТДВ «Ковельагроспецпостач» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2020 рок і направити справу до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказувало те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 911/4111/16, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 06 червня 2018 року у справі № 910/16713/15, від 27 червня 2018 року у справі № 749/230/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 265/2241/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 743/534/16-ц, від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди, постановляючи оскаржувані судові рішення, дійшли помилкового висновку про те, що самочинне будівництво розташоване на земельній ділянці, яка перебуває в оренді у позивача, а тому спір стосується виключно сфери господарської діяльності позивача та відповідача як фізичної особи - підприємця щодо спірного будівництва на спірній земельній ділянці. Водночас суди не звернули уваги на те, що до органу влади про розроблення детального плану території земельної ділянки, яка перебуває в оренді позивача та в суборенді ОСОБА_1 , відповідач звертався як громадянин, а не як фізична особа - підприємець. Крім того, таке звернення ОСОБА_1 подав після здійснення самочинного будівництва в 2013-2014 роках, і фактично воно є намаганням узаконити самочинне будівництво шляхом виготовлення дозволів та проектів під уже існуючі з 2014 року будівлі. При цьому фізична особа - підприємець ОСОБА_1 про надання дозволу на початок будівництва на земельній ділянці не звертався, а орган державної влади не приймав рішення про надання дозволу фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 на початок будівництва. Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що предметом спору у цій справі є земельна ділянка, хоча позивач не заявляв жодних вимог щодо земельної ділянки. Правовідносини стосовно предмета спору - самовільного будівництва виникли між юридичною особою та фізичною особою саме в момент здійснення будівництва в 2013-2014 роках на підставі придбаного фізичною особою - відповідачем ОСОБА_1 нерухомого майна - майданчика з твердим покриттям. Надання дозволів на будівництво та виготовлення проекту забудови фізичній особі ОСОБА_1 в 2013-2014 роках не пов'язується з державною реєстрацією його як підприємця. Крім того, наявність такого статусу не може свідчити про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця вона виступає як така у всіх правовідносинах. Отже, наявність статусу підприємця не свідчить про те, що з моменту державної реєстрації фізичної особи - підприємця така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах. Тобто суди не дослідили, який статус мав ОСОБА_1 на час придбання майданчика в 2013 році та здійснення самочинного будівництва.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
23 лютого 2021 року справа № 159/5180/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року справу № 159/5180/20 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 26 вересня 2012 року між ТДВ «Ковельагроспецпостач» як продавцем та ОСОБА_1 як покупцем був укладений договір купівлі-продажу (нотаріально не посвідчений), за умовами якого продавець передав у власність покупця майданчик з твердим покриттям за адресою: АДРЕСА_1 , площею 2 600,00 кв. м для здійснення підприємницької діяльності.
Земельна ділянка під зазначеним майданчиком належить до земель комунальної власності та на підставі договору оренди від 28 листопада 2017 року, укладеного між Дубівською сільською радою і ТДВ «Ковельагроспецпостач», передана в користування зазначеного товариства.
З 09 червня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець (серед видів діяльності - лісопильне та стругальне виробництво, виробництво меблів тощо).
20 грудня 2017 року між ТДВ «Ковельагроспецпостач» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір суборенди, за умовами якого в суборенду підприємця ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,2615 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Рішенням Дубівської сільської ради від 01 березня 2018 року № 29/20-5 «Про розроблення детального плану території земельної ділянки» розглянуто заяву ОСОБА_1 про виготовлення детального плану території земельної ділянки та вирішено за рахунок коштів замовника виготовити детальний план території земельної ділянки площею 0,2615 га на АДРЕСА_1 , яка перебуває в суборенді, для будівництва будівель та споруд деревообробного виробництва.
Рішенням Дубівської сільської ради від 05 березня 2019 року № 40/13-8.1 затверджено детальний план території для розміщення будівель та споруд деревообробного виробництва на АДРЕСА_1 .
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Частиною першою статті 128 ГК України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Частиною першою статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
Позов у цій справі спрямований на знесення самочинного будівництва, здійсненого, на думку позивача, відповідачем у 2013-2014 роках як фізичною особою на придбаному за договором купівлі-продажу від 26 вересня 2012 року майданчику з твердим покриттям. При цьому суди встановили, 09 червня 2015 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа - підприємець (серед видів діяльності - лісопильне та стругальне виробництво, виробництво меблів тощо). Крім того, 20 грудня 2017 року між ТДВ «Ковельагроспецпостач» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір суборенди, за умовами якого в суборенду підприємця ОСОБА_1 передано земельну ділянку площею 0,2615 га на АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.
Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що на час звернення з цим позовом, об'єкт нерухомого майна, яке позивач вважає самочинним будівництвом, розташований на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , переданий в суборенду відповідачу як фізичній особі - підприємцю для здійснення підприємницької (виробничої) діяльності.
Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, встановивши, що спір виник між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем з приводу знесення самочинного (на думку позивача) будівництва - нерухомого майна на земельній ділянці на АДРЕСА_1 , яка орендована відповідачем як підприємцем і використовується для здійснення підприємницької діяльності, дійшов обґрунтованого висновку про те, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції господарського суду.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону Верховний Суд не здійснює переоцінку доказів у зв'язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень (стаття 400 ЦПК України).
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які заявник посилається як на підстави відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Ковельагроспецпостач» залишити без задоволення.
Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 13 жовтня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун