Постанова
Іменем України
28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 752/18185/20
провадження № 61-4010св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі судді Гуля В. В.,
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання незаконними дій, посилаючись на те, що Розпорядженням Президента України від 30 липня 2020 року № 424/2020-рп уповноважено Президента України у 1991-1994 роках ОСОБА_2 представляти Україну у Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях. Відповідач брав участь у Тристоронній контактній групі як представник України та намагався здійснити імплементацію міжнародного договору - Декларації від 12 лютого 2015 року на підтримку «Комплексу заходів з виконання Мінських угод», а саме Мінського протоколу від 05 вересня 2014 року та Мінського меморандуму від 19 вересня 2014 року. Таким чином відповідач намагався видати зовнішню військову агресію Російської Федерації проти України за внутрішньодержавний конфлікт, який виник в Донецької та Луганської областях. Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, яким Російську Федерацію визнано державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнано терористичними організаціями. В подальшому постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року№ 337-VIII схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», якою підтверджено постанову Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII. Крім того, вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 13 січня 2015 року у справі № 243/4875/14, який набрав законної сили 08 квітня 2015 року, було встановлено дату створення в місті Донецьку терористичної організації, так званої «Донецької народної Республіки» («ДНР»), основною метою діяльності якої є насильницька зміна та повалення конституційного ладу, захоплення державної влади в Україні, а також зміна меж території і державного кордону України, шляхом створення незаконного державного утворення «ДНР». Держави, що потерпіли від терористичного нападу, акта або дії терористів, не ведуть з ними переговорів, а знищують їх, однак відповідач своїми діями ганьбить Україну. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконними дії ОСОБА_2 щодо його участі в Тристоронній контактній групі як представника України.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року у складі судді Мазур Ю. Ю. відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з тим, що позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала місцевого суду мотивована тим, що Розпорядження Президента України є нормативними актами Глави держави Україна, що відносяться до актів індивідуального організаційного характеру і обов'язково виконуються певними особами, незалежно від їх волі. Дії відповідача, які оскаржує позивач, фактично стосуються оскарження розпорядження Президента України, тобто суб'єкта владних повноважень.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням місцевого суду, 02 січня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. На обґрунтування цього клопотання заявник зазначив, що не отримував копію ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року, а лише 23 грудня 2020 року роздрукував її з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року залишено без руху та надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було навести інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження заявник не навів будь-яких поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження з урахуванням того, що він як позивач був обізнаний про розгляд справи, у вересні 2020 року особисто звернувся до суду з позовною заявою, однак протягом більше двох місяців не вчиняв жодних процесуальних дій з метою отримання копії ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та її оскарження. Крім того, зазначена ухвала була направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 23 вересня 2020 року, а оприлюднена - 25 вересня 2020 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року постановлено вважати неподаною та повернуто заявнику.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що 03 лютого 2021 року ОСОБА_1 отримав копію ухвали Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, однак станом на 18 лютого 2021 року не усунув недоліки апеляційної скарги.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
07 березня 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року мотивована тим, що 03 лютого 2021 року він отримав копію ухвали цього суду від 19 січня 2021 року, а 15 лютого 2021 року, так як 13 та 14 лютого 2021 року були вихідними днями, направив до апеляційного суду нове клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. На обґрунтування цього клопотання він зазначив, що копія ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року йому не направлялася і він її не отримував, а дізнався про існування цього судового рішення лише 23 грудня 2020 року з Єдиного державного реєстру судових рішень. Електронна копія судового рішення з Єдиного державного реєстру судових рішень не може бути доказом вручення такого судового рішення, а підтверджує лише час, з якого сторона дізналася про його існування. Однак апеляційний суд не звернув уваги на пункт 2 частини другої статті 354 ЦПК України, відповідно до якого він має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, та дійшов помилкового висновку про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року на підставі пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України у зв'язку з тим, що касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року та витребувано матеріали справи з Голосіївського районного суду міста Києва.
13 квітня 2021 року справа № 752/18185/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 липня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України у зв'язку з тим, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням місцевого суду, 02 січня 2021 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку апеляційну скаргу, в якій заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. На обґрунтування цього клопотання заявник зазначив, що не отримував копію ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року, а лише 23 грудня 2020 року роздрукував її з Єдиного державного реєстру судових рішень.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 18 січня 2021 року справу № 752/18185/20 призначено колегії у складі трьох суддів, а саме: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Гуль В. В., судді: Матвієнко Ю. О., Мельник Я. С.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі судді Гуля В. В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року залишено без руху, надано десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було навести інші підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження, і роз'яснено заявнику, що не усунення недоліків є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення заявник отримав вищевказану ухвалу 03 лютого 2021 року.
Станом на 18 лютого 2021 року ОСОБА_1 не виконав вимог, зазначених в ухвалі Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року у складі судді Гуля В. В. апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року постановлено вважати неподаною та повернуто заявнику.
Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.
Згідно з частиною першою статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 без руху, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наведені заявником причини пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки він був обізнаний про розгляд цієї справи, особисто звернувся до суду з позовною заявою, однак протягом більше двох місяців не вчиняв дій з метою отримання копії ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та її оскарження. Крім того, зазначена ухвала місцевого суду була направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 23 вересня 2020 року, а оприлюднена - 25 вересня 2020 року.
Однак при цьому апеляційний суд не дав належної оцінки доводам заявника про те, що копія ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року йому не направлялася і він її не отримував. Також апеляційний суд не звернув уваги на те, що наявною в матеріалах справи довідкою секретаря судового засідання Воробйова І. О. підтверджено факт ненаправлення судових повісток та інших судових документів місцевим судом у зв'язку з відсутністю фінансування.
Матеріали справи не містять відомостей про те, що заявник раніше, ніж 23 грудня 2020 року, міг дізнатися про існування ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року, був повідомлений про можливість отримати копію цієї ухвали у приміщенні суду або ознайомитися з нею в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Наведе свідчить про те, що апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 без руху, оскільки не перевірив належним чином і не спростував доводів заявника щодо поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Визнаючи апеляційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року неподаною та повертаючи її заявнику, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не усунув зазначені в ухвалі від 19 січня 2021 року недоліки апеляційної скарги.
Однак при цьому апеляційний суд не звернув уваги на положення пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України, за змістом якого наслідком неподання скаржником заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження або визнання наведених підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження неповажними є відмова у відкритті апеляційного провадження, а не визнання неподаною та повернення апеляційної скарги.
Висновок апеляційного суду про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги ОСОБА_1 суперечить роз'ясненням, викладеним в ухвалі Київського апеляційного суду від 19 січня 2021 року про залишення апеляційної скарги без руху, в якій зазначено, що неусунення недоліків є підставою для відмови у відкритті апеляційного провадження.
Відповідно до статті 6 ЦПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі «Bellet v. France» («Белле проти Франції», рішення від 04 грудня 1995 року), ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» (рішення від 06 грудня 2007 року) зазначив, що якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду.
Апеляційний суд не врахував вищевказаного та повернув апеляційну скаргу без належних правових підстав, що не відповідає принципу верховенства права, а також - порушив право заявника на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції.
Крім того, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18 (провадження № 14-126цс20) зроблено правовий висновок про те, що відкриття апеляційного провадження у справі слід розглядати як сукупність передбачених процесуальним законом послідовних дій суду апеляційної інстанції, які розпочинаються визначенням колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи та завершуються постановленням ухвали про повернення апеляційної скарги, про відкриття або про відмову у відкритті апеляційного провадження. Відкриття апеляційного провадження є підставою для переходу до іншої стадії судового процесу - апеляційного розгляду, порядок проведення якої регламентований параграфом 3 Глави 1 Розділу V ЦПК України.
ЦПК України у редакції, що була чинною до 15 грудня 2017 року, передбачав вирішення питання про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі, залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддею-доповідачем одноособово, про що було чітко вказано у частині п'ятій статті 297 цього кодексу. ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, регулює означене питання по-іншому, а саме:
- апеляційна скарга реєструється у день її надходження до суду апеляційної інстанції та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу, визначеному в порядку, встановленому статтею 33 цього кодексу. До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього кодексу, застосовуються положення його статті 185 (частини перша та друга статті 357 ЦПК України);
- апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього кодексу (частини третя та четверта статті 357 ЦПК України);
- питання про залишення апеляційної скарги без руху суддя-доповідач вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги. Питання про повернення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів з дня надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків (частина шоста статті 357 ЦПК України);
- суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт 4 частини першої статті 358 ЦПК України).
Отже, з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення ухвал про відкриття або відмову у відкритті апеляційного провадження у справі чи повернення апеляційної скарги суддею-доповідачем одноособово.
За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання щодо повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті та відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів.
Регламентуючи порядок вирішення питання про відкриття апеляційного провадження у справі, закон невипадково розмежував процесуальні питання, які під час перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції вирішує суддя-доповідач, та ті, які вирішує суд апеляційної інстанції. Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху спрямована на усунення її недоліків щодо форми та змісту. Ця ухвала не перешкоджає доступу особі до суду, адже після виправлення у встановлений судом строк недоліків апеляційної скарги особа може розраховувати на те, що суд відкриє апеляційне провадження. Натомість, ухвали про повернення апеляційної скарги та про відмову у відкритті апеляційного провадження створюють таку перешкоду і зумовлюють необхідність докласти додаткові зусилля для оскарження судового рішення суду першої інстанції. Тому постановлення таких ухвал вимагає від суду апеляційної інстанції особливої ретельності, що досягається, зокрема, шляхом розгляду означених питань не одноособово суддею-доповідачем, а колегією апеляційного суду у складі трьох суддів. Особа, яка подала апеляційну скаргу, вправі розраховувати на те, що вказані питання розгляне колегіальний склад апеляційного суду, який передбачений частиною третьою статті 34 ЦПК України для перегляду в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції. А такий перегляд регламентований у Главі І «Апеляційне провадження» розділу V «Перегляд судових рішень» ЦПК України.
З урахуванням наведеного, слова «суд апеляційної інстанції», вжиті у частинах першій і другій статті 358 ЦПК України, треба розуміти як колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддіву світлі загальних положень ЦПК України щодо складу суду, який здійснює перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції (частина третя статті 34 ЦПК України).
Всупереч вищенаведеним нормам процесуального права суд апеляційної інстанції постановив ухвалу про визнання неподаною та повернення апеляційної скарги одноособово, хоча поважність наведених заявником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження мав оцінити суд апеляційної інстанції у складі колегії з трьох суддів.
Згідно з частинами першою, третьою-четвертою статті 406 ЦПК України ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктами 2, 3 частини першої статті 389 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частини шостої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене у зв'язку з допущеними апеляційним судом вищенаведеними порушеннями норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції (для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 18 лютого 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук