Справа № 175/4483/20
Провадження № 2/175/1283/20
(з а о ч н е)
02 серпня 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської
області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Паленко І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, в якому просила суд постановити рішення яким визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Адвокат позивачки ОСОБА_1 за договором про надання правничої допомоги Кайнога Є.В. просив розглядати справу без їх участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с.33).
Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлена належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується інформацією з офіційного сайту «Укрпошта»(а.с.35) та оголошенням на сайті суду про виклик відповідачки в судове засідання (а.с.28), відзив на позовну заяву не подавала, а тому зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Повно та всебічно дослідивши та вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є єдиним власником домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 13 жовтня 2009 року (а.с.9) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нерухоме майно, згідно якого власницею домоволодіння за вищевказаною адресою є саме ОСОБА_1 (а.с.9).
Згідно довідки про склад сім'ї №924 від 07 листопада 2019 року, виданої виконавчим комітетом Горьківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, в належному ОСОБА_1 домоволодінні зареєстрована її колишня невістка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8).
Позивачка ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 наразі не спілкуються та на теперішній час колишня невістка позивачки не проживає більше року за місцем реєстрації, з приводу чого вона звернулася до суду з даним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка ОСОБА_2 за місцем свої реєстрації, починаючи з листопада 2016 року не проживає, що підтверджується Актом про непроживання особи за місцем реєстрації по АДРЕСА_1 , в якій вказано, що за вищевказаною адресою ОСОБА_2 не проживає з 2016 року та її особистих речей в домоволодінні не виявлено (а.с.10).
Відповідно до ст. ст. 316, 317 ЦК України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Права власника житлового будинку чи квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпорядження своїм житлом на власний розсуд. Частиною 1 ст. 156 ч. 1 ст. 165 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Це дружина наймача, їх діти і батьки, членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Фізична особа може мати кілька місць проживання ( ч.6 ст.29 ЦК України). Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше, як з підстав і порядку передбачених законом (ч.4 ст.9 ЖК України). У п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання ,що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» за №2 від 12 квітня 1985 року зазначено, що судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У п.34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року зазначено, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України).
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року №5 роз'яснив наступне: «Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить віл вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК Української PCP, ст. 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилам приміщенням: про визнання особи безвісно відсутньою: про оголошення фізичної особи померлою».
ВСУ зазначив: «Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрацію (ВСУ від 16.11.2016 року №6-709цс16).
Відповідно до п. 3 Правил Реєстрації місця проживання, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016року №207 реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради).
Відповідно до п. 26 Правил Реєстрації місця проживання, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207, зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Відповідно до ст.ст. 386, 391 ЦК України, власник має право звертатися до суду за захистом свого права власності перед іншою особою та вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Підстави позбавлення члена сім'ї права користування жилим приміщенням, яке належить громадянинові на праві власності, визначені ст. 405 ЦК України.
Відповідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналізуючи вищевикладені обставини, а саме відсутність відповідачки ОСОБА_2 в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , без поважних причин більше чотирьох років, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням обґрунтовані та знайшли своє об'єктивне підтвердження в судовому засідання, тому вони підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 386, 391, 393, 405 ЦК України,ст.ст.141, 263-268,280-282 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 840 грн.80 коп. сплаченого судового збору.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Озерянська Ж.М.