ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
02 серпня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3820/20
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:
головуючого судді Л.В. Поліщук,
суддів: Л.О. Будішевської, С.В. Таран,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича»
на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 (суддя В.С. Петров, м.Одеса, повний текст складено 22.03.2021)
у справі № 916/3820/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Захід Агробізнес»
до Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича»
про стягнення заборгованості в розмірі 129903,26 грн.,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агробізнес» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» про стягнення заборгованості за договором поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 р. в сумі 129903,26 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 77183,65 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 17564,04 грн., відсотків річних у розмірі 23578,02 грн., штрафу в розмірі 11577,55грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору прострочив виконання зобов'язання з оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість у спірній сумі, на яку позивачем нараховано пеню, штраф та відсотки річних.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 77183,65 грн. основного боргу, 17560,83 грн. пені, 25% річних в сумі 23578,02 грн., 11577,55 грн. штрафу та 2101,95грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, встановивши наявність порушення зобов'язання відповідача щодо повної сплати поставленого товару у спірній сумі за укладеним між сторонами договором поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 р., дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення основного боргу у заявленому позивачем розмірі та правомірність нарахування позивачем пені, штрафу та відсотків річних. Перевіривши розрахунок пені, штрафу та відсотків річних, господарським судом встановлено вірність його обрахунку в частині стягнення штрафу та відсотків річних, у зв'язку з чим позов у цій частині задовольнив у повному обсязі. В частині позовних вимог про стягнення пені, суд, перевіривши наведені позивачем розрахунки, встановив наявність підстав для їх часткового задоволення, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано, що у 2020 році не 365 днів, а 366 днів.
Не погодившись з рішенням Господарського суду Одеської області від 15.03.2021, Селянське (фермерське) господарство «Чакір Мирона Івановича» звернулося із апеляційною скаргою, в якій просило оскаржуване рішення суду скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення 77183,65 грн. основного боргу, 17560,83 грн. пені, 25% річних в сумі 23578,02 грн., 11577,55 грн. штрафу, у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права; ненадання належної правової оцінки доказам у справі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме, не з'ясовано настання форс-мажорних обставин, що унеможливили виконання договірних зобов'язань.
В обґрунтування зазначених доводів скаржник послався на те, що він не займається іншою діяльністю, окрім вирощування сільськогосподарських культур, тому й прибутковість діяльності залежить від врожайності та прямо впливає на стан платоспроможності відповідача. Відповідно до довідки Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів від 07.05.2020 №490/-09 вбачається, що восени 2019 року через ґрунтову посуху, яка спостерігалася на території Татарбунарського району Одеської області, у тому числі на землях Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича», склалися вкрай несприятливі умови для сівби в оптимальні строки і осінньої вегетації озимих культур. Засушливі умови восени 2019 року, несприятливі явища навесні 2020 року (дефіцит опадів, недостатнє і незадовільне зволоження ґрунту, заморозки, низька відносна вологість повітря) негативно впливали на розвиток та формування врожаю озимої культур на землях відповідача. Згідно протоколу №25 позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської облдержадміністрації від 12.06.2020 вбачається, що комісією класифіковано ситуацію, яка склалася в агропромисловому секторі економіки Одеської області внаслідок несприятливих умов 2019 - 2020 років як надзвичайну ситуацію природного характеру державного рівня (код надзвичайної ситуації 20323-НС, пов'язана з масовим засиханням та загибеллю посівів унаслідок засухи). Скаржник, пославшись на частину другу статті 218 Господарського кодексу України, частину другу статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», зазначив, що вищенаведені обставини є форс-мажорними.
Також скаржником наголошено на тому, що судом при прийнятті рішення не враховано статтю 233 Господарського кодексу України, статтю 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання.
Крім того, апелянт, з посиланням на статтю 61 Конституції України, статтю 549 Цивільного кодексу України, правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15, від 14.01.2020 у справі №765/2104/13, зазначив про порушення судом норм матеріального права, яке полягає у тому, що згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільної відповідальності, у зв'язку з чим їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те саме порушення.
Одночасно із поданням апеляційної скарги апелянтом заявлено клопотання: 1) про звільнення від сплати судового збору за подання даної скарги (вх.№1832/21 від 27.04.2021) з посиланням на скрутний матеріальний стан та про настання обставин природного характеру, які унеможливили ведення сільськогосподарської діяльності апелянта та призвели до значних витрат і відсутності прибутку; 2) про поновлення строку на надання доказів (вх.№1824/21 від 27.04.2021).
У зв'язку з тим, що на час надходження апеляційної скарги матеріали справи №916/3820/20 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.04.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі № 916/3820/20 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області надіслати матеріали справи № 916/3820/20 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду, які надійшли 12.05.2021.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/3820/20; апеляційну скаргу залишено без руху; встановлено скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Вказаною ухвалою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишено без руху з підстав того, що: 1) апеляційну скаргу подано поза межами строків для її подання без клопотання про поновлення такого строку із зазначенням поважних причин пропуску; 2)скаржником не надано доказів сплати судового збору у розмірі 3153,00грн.
27.05.2021р. на електронну пошту суду апеляційної інстанції надійшло клопотання скаржника про усунення недоліків (вх.№1824/21/Д3 від 27.05.2021) з доказами сплати судового збору у розмірі 3153,00грн. та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження (вх.№2260/21 від 27.05.2021).
Колегія суддів, оцінивши доводи, які наведено скаржником в якості поважних причин пропуску зі зверненням із апеляційною скаргою на рішення суду, враховуючи, що пропущення строку на апеляційне оскарження було незначним, апелянтом не було допущено необ'єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги, а також враховуючи надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги, судова колегія визначилась про поновлення Селянському (фермерському) господарству «Чакір Мирона Івановича» строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 та про можливість відкриття апеляційного провадження у справі №916/3820/20, про що Південно-західним апеляційним господарським судом 01.06.2021 постановлено ухвалу суду.
Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі; розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи; апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на ціну позову у даній справі (129903,26 грн.), судова колегія визначилась про перегляд оскаржуваного в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, про що також було зазначено в ухвалі суду апеляційної інстанції від 01.06.2021.
Клопотання про поновлення строку на надання доказів (вх.№1824/21 від 27.04.2021) розглянуто судовою колегією при відкритті апеляційного провадження у даній справі, у задоволенні якого ухвалою суду від 01.06.2021 було відмовлено з наступних підстав.
У вказаному клопотанні скаржником зазначено про те, що до апеляційної скарги ним надано докази, які не надавалися до суду першої інстанції, а саме:
-копію протоколу №25 позачергового засідання комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Одеської облдержадміністрації від 12.06.2020;
-копію довідки від 07.05.2020 №490/-09 про несприятливі погодні умови восени 2019р. та весняний період 2020 р. щодо стану озимих культур на землях С(Ф)Г «Чакір Мирона Івановича» Татарбунарського району Одеської області, видану Гідрометеорологічним центром Чорного та Азовського морів;
-копію листа Одеської обласної державної адміністрації №2/01-28/24912-20 від 02.04.2020;
-копію фінансової звітності мікропідриємництва - Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» (баланс станом на 31.12.2020 та звіт про фінансові результати за 2020 рік);
-копію звіту про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду у 2020 році (з відміткою про отримання Головним управлінням статистики в Одеській області 04.01.2021);
-копію звіту про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2020 року (з відміткою про отримання Головним управлінням статистики в Одеській області 02.06.2020).
Як зазначено апелянтом у клопотанні, вказані докази надані, по-перше, на підтвердження підстав для звільнення від сплати судового збору, а по-друге, на підтвердження настання для апелянта обставин непереборної сили, що не було досліджено судом, однак є загальновідомою обставиною.
Відповідно до статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
У відповідності до положень статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Частиною третьою статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Скаржник, звертаючись до суду апеляційної інстанції із клопотанням про поновлення строку на надання доказів (вх.№1824/21 від 27.04.2021), які ним не надавалися до суду першої інстанції, не обґрунтував та не підтвердив неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, у зв'язку з чим апеляційною інстанцією вказане клопотання відхилено.
Водночас, колегією суддів зазначено про те, що Південно-західний апеляційний господарський суд, відмовляючи ухвалою суду від 17.05.2021 у задоволенні клопотання Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/3820/20, надані скаржником до апеляційної скарги документи не досліджував, оскільки відмовив у задоволенні вказаного клопотання з огляду на відсутність правових підстав для звільнення апелянта від сплати судового збору на підставі ст. 8 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якої суд може відстрочити, розстрочити сплату судового збору або звільнити від його сплати саме фізичній особі, у той час як скаржник - Селянське (фермерське) господарство «Чакір Мирона Івановича» є юридичною особою.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Захід Агробізнес» своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
01.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Агробізнес» (постачальником) та Фермерським господарством «Чакір Мирона Івановича» (покупцем) укладено договір поставки № 135-З-КО-19 засобів захисту рослин, відповідно до пункту 1.1 якого позивач як постачальник за цим договором зобов'язався передати (поставити) у зумовлений строк покупцеві засоби захисту рослин та іншу продукцію (надалі - товар), а відповідач як покупець зобов'язався прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із пунктом 2.1 договору загальна кількість та асортимент товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення, упаковка та маркування, строк поставки й інші умови, визначаються специфікаціями (додатками до цього договору), які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до пункту 3.2 договору приймання товару по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по кількості № П-6, Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення й товарів народного споживання по якості № П-7 та інших нормативних документів, які регламентують приймання товару.
За умовами пункту 3.3 договору приймання товару по кількості і якості проводиться покупцем в момент його отримання від постачальника. Покупець зобов'язаний перевірити кількість товару, його вагу, цілісність тари, пломб на ній (якщо вони присутні), відсутність ознак ушкодження і псування товару, й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.
Покупець має право за власний рахунок перевірити якість товару у лабораторії, акредитованій на проведення таких досліджень, за умови наявності в лабораторії аналітичного стандарту діючої речовини, необхідного обладнання та реактивів. Відбір проб товару для такого дослідження має бути проведений з використанням зразків товару із непошкодженої та опломбованої тари за обов'язкової участі повноважних представників постачальника та покупця.
В пункті 3.4 договору зазначено, що претензії покупця щодо кількості та якості товару розглядаються постачальником і можуть бути визнані обґрунтованими тільки при умовах:
-виклику представника постачальника для складання акту про невідповідність якісному та кількісному складу товару, або ж отриманням покупцем письмової згоди постачальника на складання такого акту без участі представника постачальника;
-дотримання покупцем вимог пунктів 3.2, 3.3 цього договору, а також вимог інструкцій виробника, інших нормативних документів по прийманню, транспортуванню, зберіганню товару.
За положеннями п. 4.1 договору ціна товару та загальна вартість товару вказується в специфікаціях.
Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець оплачує товар у строки, зазначені у специфікаціях.
Оплата товару здійснюється покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів у національній валюті платіжним дорученням на зазначений в кінці тексту договору розрахунковий рахунок постачальника. Оплата товару здійснюється з урахуванням положень п. 4.4 даного договору (пункт 4.3 договору).
Згідно із пунктом 4.4 договору сторони домовились визначити еквівалент ціни та загальної вартості товару в іноземній валюті (в доларах США). Еквівалент ціни товару в доларах США визначається шляхом ділення ціни товару згідно специфікацій в гривнях на курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) до української гривні на дату, що передує даті укладання (підписання) сторонами відповідної специфікації.
Ціна товару, що постачається на умовах попередньої оплати, визначаться шляхом множення еквівалента ціни товару в доларах США на курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку на дату, що передує даті фактичної оплати.
Ціна товару, що постачається на умовах товарного кредиту, визначається шляхом множення еквівалента ціни товару на курс продажу в доларах США на міжбанківському валютному ринку на дату, що передує даті фактичного відвантаження. Зміна ціни товару на дату відвантаження фіксується постачальником у видатковій накладній та не потребує додаткових угод чи погоджень обома сторонами договору.
Сторони погодились, що сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, що поставлений на умовах товарного кредиту (авансу та після оплати), визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості товару в доларах США на курс продажу долара США на міжбанківському валютному ринку до української гривні, на дату, що передує даті здійснення такої оплати.
При цьому курс продажу долара США на МВРУ визначається виходячи із середнього курсу продажу долара США, опублікованого на сайті: http://fmance.Ua/ua/currency/#interbank.
Положення цього пункту 4.4 застосовуються при збільшенні курсу продажу долару США на МВРУ до гривні на 1 і більше % (різниця між курсом, що зазначений у специфікації та курсом, що діє на момент здійснення оплати за товар або на дату відвантаження товару).
Для розрахунків по цьому договору постачальником можуть виписуватися рахунки на оплату, які мають містити обов'язкові посилання на назву та номер цього договору й найменування сторін.
Відповідно до підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору постачальник зобов'язаний передавати товар у власність покупця у строки та у місці призначення, зазначені в специфікації.
В підпунктах 5.2.1, 5.2.2 пункту 5.2 договору зазначено, що покупець зобов'язаний: приймати товар в строки та на умовах цього договору; своєчасно оплачувати товар на умовах та в порядку, що визначені даним договором та додатками до нього.
У пункті 6.1 договору сторони погодили, що за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність за цим договором та у відповідності з діючим законодавством України.
Підпунктом 6.4.1 пункту 6.4 договору передбачено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 25 річних.
Сторони домовились, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років (пункт 6.5 договору).
Відповідно до пункту 6.8 договору за невиконання чи/або неналежне виконання даного договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 15% від суми заборгованості.
За умовами пункту 7.3 договору зміна форми та порядку розрахунку можлива лише за згодою сторін через оформлення відповідного двостороннього письмового документу (акт, протокол, угода).
В пункті 7.6 договору передбачено, що всі суперечки та розбіжності, що можуть виникнути за даним договором або у зв'язку з ним, сторони вирішують шляхом переговорів або в судовому порядку.
Згідно із пунктом 8.1 договору усі додатки до цього договору, що укладені на виконання умов договору, є його невід'ємною частиною.
Усі документи укладені на виконання цього договору (протоколи, акти, рахунки, заяви, претензії, листи, видаткові накладні тощо) є дійсними лише коли вони підписані уповноваженими особами сторін (пункт 8.2. договору).
Відповідно до пункту 8.3 договору всі зміни та доповнення до цього договору є обов'язковими для сторін, якщо вони викладені в письмовій формі й підписані повноважними представниками сторін зі скріпленням печатками сторін, якщо інше не передбачено умовами даного договору.
За положеннями пункту 8.5 договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є укладеним на строк до 31 грудня 2019 р., а щодо невиконаних до цього дня зобов'язань та відповідальності - до повного їх виконання.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 між позивачем та відповідачем складено та підписано специфікації, а саме:
- специфікація № 20 від 04.09.2019 на загальну суму 47293,20 грн. (в т.ч. ПДВ 7882,20грн.), в якій сторонами погоджено умови поставки за Інкотермс 2010 та місце поставки товару: DDP, 68113, Одеська область, Татарбунарський район, с. Глибоке, вул. Центральна, буд. 73; умови оплати товару: 100% оплата вартості товару до 28.09.2019;
- специфікація № 21 від 09.09.2019 на загальну суму 7449,12 грн. (в т.ч. ПДВ 1241,52грн.), в якій сторонами погоджено умови поставки за Інкотермс 2010 та місце поставки товару: DDP, 68113, Одеська область, Татарбунарський район, с. Глибоке, вул. Центральна, буд. 73; умови оплати товару: 100% оплата вартості товару до 16.09.2019;
- специфікація № 22 від 10.09.2019 на загальну суму 7158,24 грн. (в т.ч. ПДВ 1193,04 грн.), в якій сторонами погоджено умови поставки за Інкотермс 2010 та місце поставки товару: DDP, 68113, Одеська область, Татарбунарський район, с. Глибоке, вул. Центральна, буд. 73; умови оплати товару: 100% оплата вартості товару до 16.09.2019;
- специфікація № 23 від 16.09.2019 на загальну суму 4337,64 грн. (в т.ч. ПДВ 722,94грн.), в якій сторонами погоджено умови поставки за Інкотермс 2010 та місце поставки товару: DDP, 68113, Одеська область, Татарбунарський район, с. Глибоке, вул. Центральна, буд. 73; умови оплати товару: 100% оплата вартості товару до 24.09.2019;
- специфікація № 24 від 18.09.2019 на загальну суму 19314,72 грн. (в т.ч. ПДВ 3219,12грн.), в якій сторонами погоджено умови поставки за Інкотермс 2010 та місце поставки товару: DDP, 68113, Одеська область, Татарбунарський район, с. Глибоке, вул. Центральна, буд. 73; умови оплати товару: 100% оплата вартості товару до 24.09.2019;
- специфікація № 25 від 03.10.2019 на загальну суму 12964,32 грн. (в т.ч. ПДВ 2160,72грн.), в якій сторонами погоджено умови поставки за Інкотермс 2010 та місце поставки товару: DDP, 68113, Одеська область, Татарбунарський район, с. Глибоке, вул. Центральна, буд. 73; умови оплати товару: 100% оплата вартості товару до 08.10.2019.
Вказані специфікації підписані представниками постачальника та покупця, а також скріплені відповідними печатками сторін.
На виконання умов договору поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 позивачем - ТОВ «Захід Агробізнес» здійснено поставку обумовленого договором товару на адресу відповідача, що підтверджується наступними видатковими та товарно-транспортними накладними:
- видаткова накладна від 04.09.2019 № 3716 на суму 43314,48 грн. (в т.ч. ПДВ 7219,08 грн.), ТТН від 04.09.2019 № З-3716 на суму 34876,80 грн. та від 04.09.2019 № З-3716-1 на суму 8437,68 грн.;
- видаткова накладна від 04.09.2019 № 3717 на суму 3978,72 грн. (в т.ч. ПДВ 663,12 грн.), ТТН від 04.09.2019 № З-3717 на суму 3978,72 грн.;
- видаткова накладна від 09.09.2019 № 3720 на суму 7449,12 грн. (в т.ч. ПДВ 1241,52 грн.), ТТН від 09.09.2019 № З-3720 на суму 7449,12 грн.;
- видаткова накладна від 10.09.2019 № 3750 на суму 7158,24 грн. (в т.ч. ПДВ 1193,04 грн.), ТТН від 10.09.2019 № З-3750 на суму 7158,24 грн.;
- видаткова накладна від 18.09.2019 № 3842 на суму 19314,72 грн. (в т.ч. ПДВ 3219,12 грн.), ТТН від 18.09.2019 № З-3842 на суму 19314,72 грн.;
- видаткова накладна від 19.09.2019 № 3907 на суму 4337,64 грн. (в т.ч. ПДВ 722,94 грн.), ТТН від 19.09.2019 № З-3907 на суму 4337,64 грн.;
- видаткова накладна від 03.10.2019 № 4005 на суму 12964,32 грн. (в т.ч. ПДВ 2160,72 грн.), ТТН від 03.10.2019 № З-4005 на суму 12964,32 грн.
При цьому, поставлений позивачем товар було отримано директором Чакірем М.І., що вбачається з підпису останнього на вищезазначених накладних, а також скріплено відповідною печаткою покупця.
Відтак, за твердженнями позивача, ним було передано у власність відповідача товар за договором поставки № 135-З-КО-19 засобів захисту рослин від 01.03.2019 на загальну суму 474505,79 грн.
Між тим, як встановлено судом, відповідачем було повернуто частину отриманого товару на загальну суму 4337,64 грн., що підтверджується накладною на повернення постачальнику № 1/10 від 10.10.2019 на суму 4337,64 грн. та товарно-транспортною накладною № ПП-1/10 від 10.10.2019 на суму 4337,64 грн.
Як зазначено позивачем, відповідачем за договором поставки № 135-3-КО-19 від 01.03.2019 оплачено 397322,14 грн., однак на даний момент відповідачем не оплачено поставлений товар за період з 01.03.2019 по 03.10.2019, тому у відповідача існує основний борг без врахування штрафних санкцій на загальну суму 77183,65 грн. з ПДВ, що підтверджується договором, специфікаціями № 20 від 04.09.2019; № 21 від 09.09.2019; № 22 від 10.09.2019; № 23 від 16.09.2019; № 24 від 18.09.2019; № 25 від 25.10.2019; видатковими накладними № 3716 від 04.09.2019; № 3717 від 04.09.2019; № 3720 від 09.09.2019, № 3750 від 10.09.2019; № 3842 від 18.09.2019; № 3907 від 19.09.2019; № 4005 від 03.10.2019; товарно-транспортними накладними № 3-3716 від 04.09.2019; № 3-3716-1 від 04.09.2019; № 3-3717 від 04.09.2019; № 3-3720 від 09.09.2019; № 3-3750 від 10.09.2019; № 3-3842 від 18.09.2019; № 3-3907 від 19.09.2019; № 3-4005 від 03.10.2019; листом-прохання Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» щодо повернення поставленого товару № 265 від 10.10.2019; накладною на повернення постачальнику № 1/10 від 10.10.2019, товарно-транспортною накладною № ПП-1/10 від 10.10.2019; актом звірки взаєморозрахунків від 28.12.2020.
Таким чином, як стверджує позивач, ним згідно умов вказаного договору свої зобов'язання виконано в повному обсязі, товар до відповідача був доставлений і відповідачем отриманий.
Пунктом 6.4.1 договору визначено, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний на вимогу постачальника сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення, а також проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 25% річних.
Відповідно до пункту 6.5 договору сторони домовились, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором не припиняється строком, визначеним п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.
Крім того, згідно п. 6.8 договору за невиконання умов договору передбачено штраф в розмірі 15% від суми загальної заборгованості.
Відтак, за неналежне виконання відповідачем умов договору позивачем здійснено нарахування пені, розмір якої з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу складає, за розрахунком позивача 17564,04 грн., відсотки річних у розмірі 23578,02 грн. та штраф у сумі 11577,55 грн.
Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 в сумі 129903,26 грн., яка складається з суми основного боргу у розмірі 77183,65 грн., пені за несвоєчасне виконання зобов'язань у розмірі 17564,04 грн., відсотків річних у розмірі 23578,02 грн., штрафу в розмірі 11577,55 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 зобов'язань в частині своєчасної оплати товару, поставленого на підставі вказаного договору, а, відтак, із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення пені, штрафу та відсотків річних, при цьому суд першої інстанції врахував неправильність проведеного позивачем розрахунку пені.
Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 є договором поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності до частини першої 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Виходячи з вищенаведеного, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за укладеним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових накладних.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Отримання відповідачем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 та вимог чинного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, в пунктах 4.1 та 4.2 договору встановлено, що ціна товару та загальна вартість товару вказується в специфікаціях. Покупець оплачує товар у строки, зазначені у специфікаціях.
Згідно специфікації № 20 від 04.09.2019 до договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 строк оплати товару: 100% оплата вартості товару до 28.09.2019.
Згідно специфікації № 21 від 09.09.2019 до договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 строк оплати товару: 100% оплата вартості товару до 16.09.2019.
За умовами специфікації № 22 від 10.09.2019 до договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 строк оплати товару: 100% оплата вартості товару до 16.09.2019.
Відповідно до специфікації № 23 від 16.09.2019 до договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 р. строк оплати товару: 100% оплата вартості товару до 24.09.2019.
Згідно специфікації № 24 від 18.09.2019 до договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 строк оплати товару: 100% оплата вартості товару до 24.09.2019.
Відповідно до специфікації № 25 від 03.10.2019 до договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 р. строк оплати товару: 100% оплата вартості товару до 08.10.2019.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, оплата товару мала бути здійснена відповідачем відповідно до умов, визначених сторонами в специфікаціях, а саме, покупець повинен здійснити оплату товару в розмірі 100% вартості товару, узгодженої в специфікації, до конкретно визначеної дати.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач частково розрахувався за отриманий товар за договором поставки № 135-З-КО-19 засобів захисту рослин від 01.03.2019 в розмірі 392984,50 грн., а саме 01.03.2019 здійснено оплату в розмірі 7350,26 грн. згідно платіжного доручення № 256 від 01.03.2019; 04.03.2019 здійснено оплату в розмірі 5706,28 грн. згідно платіжного доручення № 258 від 04.03.2019; 12.03.2019 здійснено оплату в розмірі 4602,53 грн. згідно платіжного доручення № 267 від 12.03.2019; 13.03.2019 здійснено оплату в розмірі 2325,24 грн. згідно платіжного доручення № 271 від 13.03.2019; 20.03.2019 здійснено оплату в розмірі 955,58 грн. згідно платіжного доручення № 278 від 20.03.2019; 26.03.2019 здійснено оплату в розмірі 7822,08 грн. згідно платіжного доручення № 279 від 26.03.2019; 29.03.2019 здійснено оплату в розмірі 7495,48 грн. згідно платіжного доручення № 281 від 29.03.2019; 08.04.2019 здійснено оплату в розмірі 9349,92 грн. згідно платіжного доручення № 282 від 08.04.2019; 10.04.2019 здійснено оплату в розмірі 9139,32 грн. згідно платіжного доручення № 283 від 10.04.2019; 25.04.2019 здійснено оплату в розмірі 4962,95 грн. згідно платіжного доручення № 292 від 25.04.2019; 25.04.2019 здійснено оплату в розмірі 18211,68 грн. згідно платіжного доручення № 293 від 25.04.2019; 25.04.2019 здійснено оплату в розмірі 1188,00 грн. згідно платіжного доручення № 294 від 25.04.2019; 25.04.2019 здійснено оплату в розмірі 10936,12 грн. згідно платіжного доручення № 295 від 25.04.2019; 06.05.2019 здійснено оплату в розмірі 12427,20 грн. згідно платіжного доручення № 296 від 06.05.2019; 06.05.2019 здійснено оплату в розмірі 3712,68 грн. згідно платіжного доручення № 297 від 06.05.2019; 22.05.2019 здійснено оплату в розмірі 4920,00 грн. згідно платіжного доручення № 307 від 22.05.2019; 22.05.2019 здійснено оплату в розмірі 37290,67 грн. згідно платіжного доручення № 308 від 22.05.2019; 22.05.2019 здійснено оплату в розмірі 1713,60 грн. згідно платіжного доручення № 309 від 22.05.2019; 04.06.2019 здійснено оплату в розмірі 9094,59 грн. згідно платіжного доручення № 314 від 04.06.2019; 09.09.2019 здійснено оплату в розмірі 47293,20 грн. згідно платіжного доручення № 250 від 09.09.2019; 01.10.2019 здійснено оплату в розмірі 70000,00 грн. згідно платіжного доручення № 254 від 01.10.2019; 01.10.2019 здійснено оплату в розмірі 70000,00 грн. згідно платіжного доручення № 268 від 01.10.2019; 15.10.2019 здійснено оплату в розмірі 12564,32 грн. згідно платіжного доручення № 271 від 15.10.2019; 15.10.2019 здійснено оплату в розмірі 1922,80 грн. згідно платіжного доручення № 272 від 15.10.2019; 15.10.2019 здійснено оплату в розмірі 32000,00 грн. згідно платіжного доручення № 43 від 15.10.2019.
Відтак, сума заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 77183,65 грн. (474505,79 грн. поставленого товару - 392984,50 грн. сплаченого відповідачем - 4337,64 грн. вартості повернутого товару).
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження сплати відповідачем коштів за поставлений товар, у зв'язку з чим в спірних правовідносинах відповідачем порушено умови договору № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 та положення вищенаведеного законодавства в частині повноти та своєчасності здійснення розрахунків з позивачем.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором є його порушення у розумінні статті 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.
За таких обставин судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно задоволено позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 77183,65 грн.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.
Отже, передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України нарахування мають компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також відсотків річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
У підпункті 6.4.1 пункту 6.4 договору сторони погодили, зокрема, умову про те, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити проценти на суму прострочення згідно ст. 625 Цивільного кодексу України у розмірі 25 річних.
Як правильно зазначено судом першої інстанції, виходячи з положень статті 625 Цивільного кодексу України право кредитора на стягнення процентів річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення процентів річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що в укладеному сторонами договорі оренди встановлено 25% річних, сплаті підлягають саме 25% річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати отриманого товару, є правомірним нарахування позивачем 25% річних на існуючу суму боргу.
Судом апеляційної інстанції було перевірено здійснений судом першої інстанції розрахунок заявлених до стягнення процентів річних в розмірі 23578,02 грн. за період з 09.10.2019 по 28.12.2020. Вказані вище розрахунки є арифметично вірними та корегуванню не потребують.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача 25% річних за несвоєчасну сплату за поставлений товар в розмірі 23578,02 грн.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною першою статті 548 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом, пенею).
Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
У підпункті 6.4.1 пункту 6.4 договору сторони погодили, зокрема, умову про те, що у випадку порушення термінів або умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу постачальника, сплатити останньому пеню від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
За невиконання чи/або неналежне виконання даного договору покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 15% від суми заборгованості (пункт 6.8. договору).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (частина шоста статті 232 Господарського кодексу України).
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.
Відтак, за загальним правилом, частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України. Так, нарахування пені можливо за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, а право на стягнення такої пені може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України річного строку позовної давності.
Натомість, в пункті 6.5 договору сторони передбачили, що стягнення штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов'язань за даним договором не припиняється строком, визначеним частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, і здійснюється до моменту повного розрахунку, а строк позовної давності щодо стягнення таких санкцій, відповідно до положень статті 259 Цивільного кодексу України, продовжується до трьох років.
Отже, наведені умови договору містять домовленість сторін щодо збільшення строку нарахування штрафних санкцій, що узгоджується з положеннями частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, а також збільшення строку позовної давності по зобов'язанням по штрафних санкцій, що узгоджується з положеннями частини 1 статті 259 Цивільного кодексу України.
Враховуючи те, що відповідачем несвоєчасно були виконані зобов'язання за договором поставки № 135-З-КО-19 від 01.03.2019 щодо здійснення оплати за поставлений товар, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню у відповідності до підпункту 6.4.1 пункту 6.4 договору, виходячи з облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді прострочення, та штраф згідно із пунктом 6.8 договору.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши здійснений судом розрахунок суми пені та штрафу, встановив його правильність.
Щодо тверджень апелянта про неправомірність одночасного застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 р. у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 р. у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 р. у справі № 917/194/18).
Посилання скаржника на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 21.10.2015 у справі №6-2003цс15, від 14.01.2020 у справі №765/2104/13, колегією суддів відхиляються, оскільки у вказаних справах та у даній справі різні фактичні обставини.
Так, у справі №6-2003цс15 предметом спору є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. Верховний Суд, скасовуючи постановою від 21.10.2015 рішення судів попередніх інстанцій у справі №6-2003цс15, зазначив наступне: «Умовами спірного договору, а саме пунктом 4.1 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення. У той самий час, згідно з пунктами 4.2, 4.3, 4.4 та 4.5 кредитного договору сторонами передбачена сплата штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за інші правопорушення: один із них - несвоєчасне повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій. Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення».
З викладеного вбачається, що висновки Верховного Суду у справі №6-2003цс15 щодо неправомірності одночасного застосування пені і штрафу стосуються неправомірності їх застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором, в той час як у цій справі № 916/3820/20 застосування пені і штрафу встановлені за різні порушення, а саме: пеня застосовується у випадку порушення термінів або умов оплату товару, а штраф - за невиконання чи/або неналежне виконання договору, та, крім того, вказані штрафні санкції мають різну базу для нарахування: пеня нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення, від суми простроченого або неналежно здійсненого платежу, а штраф - у розмірі 15% від суми заборгованості.
Поряд з цим, в своїй апеляційній скарзі апелянт послався на частину другу статті 218 Господарського кодексу України, частину другу статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», які регулюють питання звільнення від господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання у зв'язку з настанням обставин непереборної сили, і статтю 233 Господарського кодексу України, яка регулює зменшення розміру штрафних санкцій.
Судова колегія наголошує на тому, що апелянт помилково ототожнює зменшення розміру штрафних санкцій зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання у зв'язку з форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили), оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій, на відміну від звільнення, є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього.
Доводи скаржника, з посиланням на частину другу статті 218 Господарського кодексу України, частину другу статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України», про неможливість виконання відповідачем зобов'язань з повної оплати за поставлений товар через настання форс-мажорних обставин, колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.
В якості форс-мажорних обставин відповідач вказує на настання обставин природнього характеру, якими є посуха восени 2019 року та несприятливі явища навесні 2020 року (дефіцит опадів, недостатнє і незадовільне зволоження ґрунту, заморозки, низька відносна вологість повітря). Зазначені обставини, як зазначає відповідач, негативно вплинули на розвиток та формування врожаю озимих культур на землях відповідача, а оскільки основною його діяльністю є вирощування сільськогосподарських культур, то й прибутковість діяльності залежить від врожайності та прямо впливає на стан платоспроможності відповідача.
При цьому, у клопотанні апелянта про поновлення строку на надання доказів (вх.№1824/21 від 27.04.2021), останнім зазначено про те, що вказані докази ним подаються на підтвердження настання обставин непереборної сили, що не було досліджено судом, однак є загальновідомою обставиною.
В силу частини третьої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли вони визнані такими судом. Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема, суду та учасникам справи. Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від різних факторів, у тому числі поширеності інформації про подію (факт) загалом у державі чи в певній місцевості. При цьому, має бути дотримано двох критеріїв, а саме: об'єктивного - відомість факту широкому колу осіб; суб'єктивного - обізнаність судді про такі обставини. Якщо суддя особисто не знає про певну загальновідому обставину, він може звернутися до достовірних джерел. Різновидом таких загальнодоступних джерел, можуть бути веб-сайти.
Південно-західним апеляційним господарським судом перевірено, як загальновідому, інформацію про посуху в Одеській області восени 2019 року та навесні 2020 року з мережі Інтернет та встановлено, що у вказаний період в Одеській області, передусім південних її районів, тривала посуха, від якої постраждало більше половини посівів, а в деяких місцях - до 70-80%.
Разом з тим, судова колегія зазначає, що з огляду на положення частини першої статті 617 Цивільного кодексу України та частини другої статті 218 Господарського кодексу України, наявність форс-мажорної обставини, як загальновідомого факту, сама по собі не доводить неможливості сторони виконати свої зобов'язання за договором та автоматично не звільняє таку сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Така сторона повинна довести в кожному випадку наявність причинно-наслідкового зв'язку між форс-мажором (обставиною непереборної сили) та невиконання взятих на себе зобов'язань за договором.
Так, відповідно до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (частина друга статті 614 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
У зобов'язальних правовідносинах вина особи, яка порушила зобов'язання, презюмується, і саме на неї покладається обов'язок з доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов'язання (постанова КГС ВС від 11.10.2018 у справі № 910/20767/17).
Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Норми статей 614, 617 Цивільного кодексу України кореспондуються з нормами статті 218 Господарського кодексу України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі коли інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Зміст наведених норм свідчить про те, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того факту, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Частиною другою статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до частини першої статті 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Таким чином, виходячи з наведених норм законодавства, колегія суддів наголошує на тому, що єдиним достатнім підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат.
Між тим, Південно-західний апеляційний господарський суд зазначає, що у матеріалах справи відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України або уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат на підтвердження визнання обставин, викликаних винятковими погодними умовами в Одеській області восени 2019 року та навесні 2020 року, у тому числі на землях Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича», форс-мажорними обставинами, які б зумовили неможливість виконання Селянським (фермерським) господарством «Чакір Мирона Івановича» прийнятих на себе зобов'язань за договором № 135-З-КО-19 від 01.03.2019.
Водночас, в апеляційній скарзі відповідачем наголошено на тому, що судом при прийнятті рішення не враховано статтю 233 Господарського кодексу України, статтю 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція наведена постанові Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
Скаржник, посилаючись в апеляційній скарзі на статтю 233 Господарського кодексу України, клопотання про зменшення штрафних санкцій не заявляв, як і не заявляв такого клопотання в суді першої інстанції. Крім того, при розгляді даної справи в суді першої інстанції відповідач в судові засідання не з'являвся, хоча був повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, відзив на позов на надавав, у зв'язку з чим ним не було висловлено своєї правової позиції по відношенню до суті спору. І лише при поданні апеляційної скарги у клопотанні про звільнення від сплати судового збору за подання даної скарги (вх.№1832/21 від 27.04.2021) та у клопотанні про поновлення строку на надання доказів (вх.№1824/21 від 27.04.2021) скаржник послався на скрутний матеріальний стан та настання обставин природного характеру, які унеможливили ведення сільськогосподарської діяльності відповідача та призвели до значних витрат і відсутності прибутку, в підтвердження чого надано копії документів, які Південно-західним апеляційним господарським судом не прийнято у зв'язку з відмовою у поновленні строку на їх подання на підставі статті 269 Господарського процесуального кодексу України, про що вже було зазначено вище по тексту цієї постанови.
У зв'язку з цим судовою колегією відхиляються доводи скаржника про те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не враховано статтю 233 Господарського кодексу України, статтю 551 Цивільного кодексу України щодо можливості зменшення розміру неустойки, а також не оцінюється майновий стан відповідача та інші обставини для вирішення судом апеляційної інстанції питання про зменшення неустойки.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Одеської області про задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 276, 281, 282, 284 ГПК України, суд -
Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Чакір Мирона Івановича» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 15.03.2021 у справі №916/3820/20 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя Л.В. Поліщук
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя С.В. Таран