Справа № 210/1558/21
Провадження № 2/210/1082/21
іменем України
"23" липня 2021 р. м. Кривий Ріг
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі:
головуючого судді Ступак С.В.,
за участі секретаря судового засідання Доценко В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Металургійної районної в місті ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
24 березня 2021 року позивач адвокат Новак Артур Миколайович звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Металургійної районної в місті ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом та просив суд визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 11.08.2007 року. Окрім позивачки за вказаною адресою зареєстровано місце проживання відповідачів ОСОБА_2 , син позивача по справі та ОСОБА_3 онука позивачки, але фактично проживає лише позивач, так як з 20.06.2015 року відповідачі виїхали проживати до Російської Федерації на постійне місце проживання, забравши всі свої особисті речі з квартири. Представник позивача зазначив, що відповідачі участь в оплаті за отриманні житлово-комунальні послуги не приймають. У зв'язку з чим, представник позивача звернувся до суду та просить позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 25 березня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (а.с.23)
23 липня 2021 року від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 надійшла заява, в якій представник позивача просив суд проводити розгляд вказаної справи без участі позивача та її представника, в заяві зазначив, що заявлені позовні вимоги підтримують у повному обсязі, просили задовольнити, не заперечують проти прийняття заочного рішення.
В судові засіданні призначені судом на 26 квітня 2021 року, 06 травня 2021 року, 07 червня 2021 року та 23 липня 2021 року відповідачі у судове засіданні не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими направлення, які повернулись на адресу суду з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою», причини неявки суду не повідомили.Відповідачі вважаються належним чином повідомлені про розгляд справи відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи положення ч.4 ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи, ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу,та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A.v.Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Металургійної районної в місті ради в особі органу опіки та піклування та ОСОБА_4 у судовому засіданні присутні не були, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили, пояснень по позовну заяву не подавали.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Зі змісту п. 25 рішення Європейського суду з прав людини від 11 квітня 2011 року у справі "Жук проти України", яке підлягає застосуванню відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", вбачається, що суди, розглядаючи справи без участі учасників процесу, повинні пересвідчитися, що їм вчасно повідомлено про дату і час розгляду справи, тобто, що їхнє право бути присутніми під час судового розгляду не було порушено.
У зв'язку з цим, з огляду на належне повідомлення позивача та відповідача про дату, час та місце розгляду вказаної цивільної справи, суд зі згоди позивача вважає можливим провести заочний розгляд вказаної справи на підставі наявних в ній письмових доказів.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини, ратифікованої Україною 11 вересня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до п. 1 ст. 8 вказаної Конвенція кожній особі, окрім інших прав, гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою цього житла.
Пункт 2 ст. 8 цієї Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п.1 цієї статті, є виправданим.
Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб.
Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 41 ч.4 Конституції України, статтею 321 ч.1 ЦК України передбачена непорушність права власності, в т.ч. те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.
В свою чергу відповідно до ст. 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права. Отже право користування відповідачем спірною квартирою підлягає захистові відповідно до змісту вказаної конвенції.
Пунктом 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», передбачено, що застосовуючи положення ст. 391 ЦК, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння.
Так, у судовому засіданні встановлено, що 11 серпня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кульбідою Н.М. та зареєстровано в реєстрі за №5251. Відповідно до п.1.2 предметом договору є майно, яке складається з двохкімнатної квартири, загальною площею 51,0 кв.м., в тому числі житловою площею 29,8 кв.м., яка розташована на четвертому поверсі п'ятиповерхового будинку, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 7)
Крім того, згідно з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який виданий Комунальним підприємством «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» № 15606818 від 16.08.2007 року ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до Договору купівлі-продажу від 11.08.2007 року, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кульбідою Н.М та зареєстровано в реєстрі за № 5251, належить квартира АДРЕСА_1 . (а.с. 8)
Відповідно до Довідки б/н виданої 02.03.2021 року за підписом голови правління ОСББ «Рязанова 11» Антюшин С.О. та бухгалтером ОСББ «Рязанова 11» Ісаєва Т.С., яка видана уповноваженому власнику ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою також зареєстровано ще дві особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - син та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - онука. (а.с. 9)
Згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 19 червня 1992 року, ІНФОРМАЦІЯ_4 народився ОСОБА_2 , його батьками зазначені: батько - ОСОБА_7 , мати - ОСОБА_1 . (а.с.11)
ІНФОРМАЦІЯ_5 народилась ОСОБА_3 , про що Дзержинським відділом реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області 28 липня 2010 року складено відповідний актовий запис № 403. Батьками ОСОБА_3 зазначені: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_4 . (а.с.15)
Вказані обставини підтверджують, що відповідач по справі ОСОБА_2 є сином позивача, а ОСОБА_3 є онукою позивача.
Як вбачається з Акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 19.03.2021 року, за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 20 червня 2015 року громадянин ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично не проживають, особисті речі останніх відсутні, даний факт засвідчено підписами сусідів по АДРЕСА_3 : ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (а.с. 10)
Представник позивача у позові зазначає, що відповідачі по справі виїхали проживати до Російської Федерації на постійне місце проживання, вказані обставини підтверджуються копіями паспортів громадянина Російської Федерації виданих на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с. 14, 16)
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997р №475/57-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 pоку», «;Протоколу та протоколів N 2, N 4, N 7 та N 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК).
Гарантуючи права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК.
Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (статті 379, 382 ЦК).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що реєстрація відповідача ОСОБА_2 в зазначеному домоволодінні, порушує права позивача, як власника, на право володіння, користування та розпорядження зазначеною квартирою.
Щодо заявлених позовних вимог про зняття з реєстрації неповнолітньої ОСОБА_3 , 2010 року народження, суд зазначає, що згідно з частинами 1, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч. 2 ст. 3 СК України).
Неповнолітня дитина набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.
Права неповнолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного з них). Причини не проживання неповнолітньої дитини за місцем реєстрації не залежать від волі дитини, а тому неможливо встановити їх характер (поважні або неповажні) окремо для неповнолітньої дитини, незалежно від причин відсутності батьків.
Неповнолітня дитина не є самостійним суб'єктом житлових правовідносин, а набуття або втрата права користування житлом дитиною залежить від набуття або втрати такого права її батьками.
Проаналізувавши наведені правові норми слід прийти до висновку, що інтереси дитини даним позовом не порушуються з огляду на те, що неповнолітня особа у спірному будинку не мешкає. Її мати ОСОБА_4 , як законний представник надала позивачу заяву від 29 травня 2017 року нотаріально засвідчену приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Колесниковою Н.Л., зареєстровану в реєстрі за №576. У вказаній заяві ОСОБА_4 зазначає, що дає згоду своєму чоловікові ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на зняття з реєстрації (виписки) її доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , та надає згоду своєму чоловікові, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , на реєстрацію (прописку) її доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , за місцем її реєстрації. (а.с.18)
Батько неповнолітньої ОСОБА_3 , також фактично не проживає за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується матеріалами справи.
Крім того, статті 14, 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачають, що держава забезпечує дітей правом на проживання, діти членів сім'ї наймача або членів його сім'ї мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Права неповнолітніх підлягають захисту на підставі п. 3 ст. 1 Конвенції про права дитини, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей».
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.
У відповідності до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Враховуючи вищевикладене, той факт, що відповідачі в будинку не мешкають, законний представник неповнолітньої особи не зареєстрована у будинку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Згідно п.34 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення із зняттям останнього з реєстрації.
Згідно ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Як вбачається із вказаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду, зокрема, про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Таким чином позов підлягає задоволенню.
На підставі викладеного й керуючись ст.ст. 29, 316, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.. 3, 160 СК України, ст. ст. 4, 12, 13, 80, 81, 263, 265, 280-283, 288 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Виконавчий комітет Металургійної районної в місті ради в особі органу опіки та піклування, ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: С. В. Ступак