Номер провадження 2/754/1085/21
Справа №754/11213/20
Іменем України
15 червня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого - судді Галась І.А.,
при секретарі - Мельничук М.К.
за відсутності сторін
розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Вимоги позову обґрунтовано наступним.
27 грудня 2006 року зареєстровано шлюб з Відповідачем. В період з 27 грудня 2006 року по 02 квітня 2018 року вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство, мають спільну дитину, купували майно для потреб сім'ї за спільні кошти. Вказує, що за час шлюбу ними було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,30 кв.м, що є спільною сумісною власністю подружжя, придбаної за договором купівлі - продажу укладеного 09.06.2011 року (зареєстрований в реєстрі №1568), вартістю 200 000,00 грн.
Також Позивач наголосила, що Відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, зокрема не сплачує аліменти на утримання спільної дитини сторін,а також ухиляється від участі в утриманні дитини, про що свідчіть заборгованість по сплаті аліментів.
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд:
-ухвалити рішення про визнання права власності, у порядку поділу майна подружжя за ОСОБА_1 на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 54,30 кв.м;
-визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 54,30 кв.м;
-стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 9 306,00 гривень.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 02 вересня 2021 року прийнято до розгляду справу. Призначено підготовче судове засідання по справі з викликом сторін.
Позивач, представник позивача в судовому засіданні позов підтримали та просили закрити підготовче засідання та перейти до слухання справи в судовому засіданні по суті.
Відповідач до судового засідання не з'явився, в порядку ст.178 ЦПК України відзив до суду не надійшов.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання по суті.
Сторона позивача в судове засідання не з'явилась, але до суду надійшла заява, в якій Позивач просила проводити заочний розгляд справи у зв'язку із неявкою у судові засідання відповідача.
Відповідач до судового засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, заяв або клопотань не надходило.
З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що сторони будучи повідомлені належним чином про день та час судового засідання, не з'являлись в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.
Відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У відповідності положень п. 1 ч. 3 ст. 223, ст. 247, ч. 5 ст. 279 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Суд, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Згідно ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у відповідності до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб 27 грудня 2006 року, про що в книзі реєстрації актів про укладення шлюбу зроблено запис за №1920, місце реєстрації - Відділ РАЦС Деснянського районного управління юстиції у м.Києві. Після укладення шлюбу присвоєні прізвища: чоловіка - « ОСОБА_4 », дружини - « ОСОБА_4 ».
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дитина, донька - ОСОБА_5 , про що свідчить свідоцтво про народження видане 26 червня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, (актовий запис за №1639).
З матеріалів справи вбачається, що 02 квітня 2018 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва у цивільній справі №754/17146/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 грудня 2006 року Віддлом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 1920, розірвано та стягнуто з ОСОБА_2 , аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини - дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 2300,00 гривень щомісячно, починаючи з 27 грудня 2017 року і до повноліття дитини. (рішення набрало законної сили 05.05.2018 року)
Як зазначає Позивач, до і після розірвання шлюбу, спільна дитина сторін, донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживає із нею та повністю перебуває на її утримані, на підтвердження чого було долучено в судовому засіданні копію Акту від 25.09.2020 року, який був складений мешканцями будинку АДРЕСА_2 про те, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживають за вищевказаною адресою.
У період перебування у шлюбі сторін, був придбаний за договором купівлі - продажу житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , загальною площею 54, 30 кв.м.
Житловий будинок був придбаний на підставі договору купівлі - продажу укладеного 09.06.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , то посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ансковою Н.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1568.
Право власності на житловий будинок зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру праввласності на нерухоме майно 29.06.2011 року, реєстраційний номер майна: 30976812.
28 лютого 2020 року постановою Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відкрито виконавче провадження за № 61413926.
23 липня 2020 року постановами Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві було відповідачу Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, у праві полювання, у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, у праві керування транспортними засобами, через не сплату аліментів та заборгованості, яка вже станом на 23 липня 2020 року складає 77 500, грн.
Листом Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 3» Деснянського району м. Києва від 28.08.2020 року № 1147, у відповідь на адвокатський запит щодо спільної дитини сторін доньки ОСОБА_5 було повідомлено наступне:
-дитина страждає міопією слабкого ступеня обох очей з необхідністю корекції зору окулярами, функціональними порушеннями біліарної системи, реактивним панкреатитом, функціональними порушеннями шлунково - кишкового тракту. Дитина потребує спеціальної дієти та медикаментозного лікування згідно з чинними протоколами лікування цих захворювань;
-звернень батька неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до закладу з метою отримання інформації про стан її здоров'я та необхідність лікування не надходило.
Згідно письмових пояснень від 21 серпня 2020 року відібраних адвокатом Шолудько О.М. в порядку ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у ОСОБА_7 , дільничного лікаря-педіатра, який надав наступні відповіді адвокату:супровід та звернення в її інтересах в медичний заклад здійснює мати дитини ОСОБА_1 ;батько дитини - ОСОБА_2 , з приводу захворювання дитини чи з профілактичних оглядів жодного разу не звертався, не цікавився станом її здоров'я, діагнозами пов'язаними з її захворюваннями та необхідність лікування.
Відповідно до розрахунку заборгованості по аліментам, який був складений 20.01.2021 року старшим державним виконавцем Дяченко А.О. Деснянського РВДВС ГТУЮ у м. Києві загальний розмір заборгованості станом на 01.01.2021 ОСОБА_2 становив 92 500 грн.
Як вбачається із позовної заяви, після розлучення Позивач та Відповідач не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, зокрема зазначеного житлового будинку.
Надаючи оцінку встановленим в судовому засіданні обставин справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п. п.23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Як встановлено судом, спірне житлове приміщення придбане під час перебування в шлюбі.
В ході розгляду справи підтверджено та не заперечується сторонами у справі, що спірне житлове приміщення є спільним майном подружжя.
Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
В Постанові Верховного Суду України у справі № 308/4390/18 задовольняючи позов, суд першої інстанції, із яким погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши, що після розірвання шлюбу між сторонами троє неповнолітніх дітей залишилися проживати із позивачем та перебувають на його повному утриманні, тоді як відповідач не приймає участі у матеріальному забезпеченні та вихованні дітей, дійшов правильного висновку про наявність підстав для відступлення від засади рівності часток подружжя та збільшення частки позивача з метою якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
З огляду на викладені обставини вбачається, що спірне житлове приміщення придбане під час перебування сторін у шлюбі, тому відповідно до вищевказаних положень сімейного законодавства є спільною сумісною власністю подружжя, у зв'язку з чим суд доходить висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил ч.2 ст.70 СК України, а саме відступлення від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, визнавши за позивачем право власності на 2/3 частину квартири.
Щодо вимоги Позивача про визнання за Відповідачем - ОСОБА_2 право власності 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 54,30 кв.м., суд зазначає, що оскільки Позивачем не надано будь-яких підтверджень на рахунок того, що вона є представником Відповідача, що суперечить засадам змагальності цивільного судочинства, а також, Відповідачем не заявлено цю вимогу самостійно, тому слід відмовити в цій частині позовних вимог.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Стаття 78 ЦПК України визначає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
Таким чином, виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12-13, 77, 81, 82, 89, 141, 258-259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 65, 69,70, СК України, ст.ст. 368, 372 ЦК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити частково.
В порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності на 2/3 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 9306 гривень.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: І.А. Галась