ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/24301/19
провадження № 2/753/647/21
"31" березня 2021 р.Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сирбул О.Ф.,
за участю секретаря: Лаптєвої Ю.М.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Балкова-Петренко Таміла Михайлівна, про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення до житлового приміщення,
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_3 ), третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Балкова-Петренко Таміла Михайлівна, про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення до житлового приміщення.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що позивач та відповідач 15.07.2007 року уклали шлюб, від якого мають малолітніх доньок - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У цьому шлюбі подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація). Згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таким чином, квартира АДРЕСА_1 з 2008 року набула статусу спільної сумісної власності позивача і відповідача. Після придбання квартири в ній були зареєстровані позивач, відповідач та двоє малолітніх дітей. 18.09.2017 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано. За рішенням суду та за взаємною згодою батька та матері доньки залишились проживати разом з матір'ю.
У відповідності до договору міни квартир від 14.09.2018 року, укладеного між відповідачем, ОСОБА_6 і громадянами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 було здійснено міну квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_6 , і яка була придбана у шлюбі і належала на праві спільної власності ОСОБА_6 і ОСОБА_1 на підставі положень Глави 8 Сімейного кодексу України, - на квартиру АДРЕСА_2 , яка належала в рівних долях громадянам ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .
Вищезазначений договір міни було укладено за згодою колишнього чоловіка відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_1 (позивач), викладеної у вигляді нотаріально засвідченої заяви.
Надаючи свою згоду на укладення договору міни квартир, позивач жодним чином не оспорював і не відмовлявся від статусу майна як об'єкту права спільної сумісної власності. При укладенні договору, згідно досягнутої з відповідачем домовленості, Позивач набував право проживання і користування квартирою АДРЕСА_2 , відповідач гарантувала відсутність з її боку перешкод позивачу для подальшої реєстрації останнього після зняття його з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 за тією ж адресою. Спір щодо поділу спільного майна подружжя на момент укладення договору міни квартир був відсутній.
Але в подальшому, після здійснення фактичної міни квартир і переїзду до квартири АДРЕСА_2 , позиція відповідача кардинально змінилась. Відповідач змінила вхідні замки на дверях та не пускає позивача додому, фактично позбавляє житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів, документів, можливості користуватися ними. Неодноразові наміри позивача потрапити в квартиру зустрічали опір відповідача і її родичів, мали наслідком систематичні виклики відповідачем працівників поліції, які обмежувались порадами позивачу звертатися до суду.
Крім того, у провадженні Дарницького районного суду м. Києва перебуває цивільна справа №753/18370/19 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, предметом якого є зняття з реєстрації позивача в квартирі АДРЕСА_1 .
На сьогоднішній день позивач не має постійного місця проживання та вимушений весь час мешкати в інших місцях, переходити від одних знайомих до інших, ночувати в хостелах, та на вокзалі тощо. Керуючись ст.ст. 9, 156 ЖК України, ст.ст. 391, 405 ЦК України просив зобов'язати відповідача ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні позивчем ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_2 , шляхом вселення ОСОБА_1 до даної квартири та передачі мені ключів (дублікатів ключів) від квартири і кодами охоронної сигналізації.
Ухвалою суду від 02.04.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху (а.с. 28-29).
Ухвалою суду від 16.04.2020 року відкрито провадження. Призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 38-39).
07.07.2020 року до суду подано відзив представником відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 (а.с. 54-56), який ухвалою суду від 03.11.2020 року (протокольна) долучено до матеріалів справи.
03.11.2020 року до суду позивачем подано пояснення до відзиву (а.с. 70-74), який ухвалою суду від 03.11.2020 року (протокольна) долучено до матеріалів справи.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з викладених підстав у позові та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував з викладених у відзиві підстав та просив у задоволені позову відмовити у повному обсязі.
У судове засідання приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Балкова-Петренко Таміла Михайлівнане з'явилась, подавала до суду заяви про розгляд справи у її відсутність та просила вирішити справу відповідно до чинного законодавства (а.с. 53, 83).
Суд, вислухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 15.07.2007 р. по 18.09.2017 р.
Шлюб був зареєстрований 15.07.2007 р. Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї, актовий запис №1561, що підтверджується і копією свідоцтва про шлюб (а.с. 14).
Згідно рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.09.2017 року шлюб був розірваний (а.с. 15-16).
Ввід даного шлюбу сторони мають малолітніх доньок - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час шлюбу було придбано квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданого Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 05.06.2008 року, на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 04.06.2008 року № 959-С/КІ, право власності зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 11.06.2008 року, записано в реєстрову книгу № 559-217 за реєстровим № 45482.
Так, позивач в позові та під час розгляду справи в суді посилався, що згідно ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, вважає, що квартира АДРЕСА_1 з 2008 року набула статусу спільної сумісної власності позивача і відповідача.
Проте, суд не може погодитися з даними посиланнями позивача враховуючи наступне.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була набута відповідачем за кошти, які належали їй, особисто, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя та не може бути використана позивачем для проживання без згоди власника, відповідача.
Так, згідно договору № КНТР - 012489/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 17.10.2006 р. (а.с. 59-61), укладеному між відповідачем та Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-Інвест» Головного управління житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації (надалі - «Фінансова компанія»), відповідач, на підставі повного визнання ним Правил фонду фінансування будівництва (виду А) житлового будинку АДРЕСА_5 , затверджених уповноваженим органом Фінансової компанії (наказ №21 від 31 травня 2006 р.) і погоджених з Головним управлінням житлового забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) 31 травня 2006 р. (іменуються у цьому договорі "Правила ФФБ"), надав згоду на участь у фонді фінансування будівництва (далі по тексту - ФФБ), взяв на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ, передав Фінансовій компанії в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування та встановив обмеження щодо окремих дій Фінансової компанії з управління цими коштами, а Фінансова компанія зобов'язалась здійснити управління залученими коштами за винагороду в інтересах Відповідача на умовах, визначених Правилами ФФБ та цим договором.
Згідно п. 1.3. зазначеного Договору об'єктом інвестування була саме квартира АДРЕСА_1 .
В день укладення договору № КНТР - 012489/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 17.10.2006 р. відповідач сплатила на користь Фінансової компанії суму у розмірі 301 716,00 грн., що підтверджується квитанцією №100 від 17.10.2006 р. (а.с. 65) і отримала Свідоцтво про участь у ФФБ виду НОМЕР_2 від 23.10.2006 р.
Відповідач після отримання Свідоцтва № НОМЕР_1 від 23.10.2006 р. з випередженням Графіку платежів здійснила повне інвестування об'єкта інвестування, здійснивши такі платежі: 25.10.2006 р. на суму 300 000,00 грн., згідно квитанції № 46 від 25.10.2006 р. (а.с. 64); 08.11.2006 р. на суму 40 210,80 грн., згідно квитанції № 58 від 08.11.2006 р. (а.с. 66).
Після внесення в повному обсязі грошових коштів за об'єкт інвестування між відповідачем та Фінансовою компанією було укладено Договір № ДВМП 012489 - 1 від 13.11.2006 р., згідно умов якого Фінансова компанія передала майнові права на об'єкт інвестування відповідачу, у зв'язку із тим, що відповідач повністю оплатила закріплений за нею Об'єкт інвестування.
Таким чином, відповідач до укладення шлюбу з позивачем, за власні кошти проінвестувала в повному обсязі об'єкт інвестування - квартиру АДРЕСА_1 відступила майнові права на об'єкт інвестування відповідачу.
В шлюбі відбулась еєстрація майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, системний аналіз положень ст.ст. 57, 60 Сімейного кодексу України, дає змогу дійти висновку, що статус спільної сумісної власності може бути визначено тільки за обов'язкової наявності двох критеріїв: час набуття майна (час перебування у шлюбі); коштами, за які таке майно набуте (джерело набуття).
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Верховного Суду України від 07.09.2016 р. по справі № 6-801цс16; у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 р. по справі № 234/12140/14-ц; у постанові Верховного Суду від 30.04.2020 р. по справі № 534/866/17.
Отже, квартира АДРЕСА_1 не набула статусу об'єкта права спільної сумісної власності подружжя, оскільки була набута за рахунок особистих коштів відповідача, які були нею в повному обсязі проінвестовані ще до укладення шлюбу з позивачем.
Так, у відповідності до договору міни квартир від 14.09.2018 року, укладеного між відповідачем, ОСОБА_6 і громадянами ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 було здійснено міну квартири АДРЕСА_1 на квартиру АДРЕСА_2 (а.с.17-19).
Позивач посилається, що при укладенні договору, згідно досягнутої з відповідачем домовленості, позивач набував право проживання і користування квартирою АДРЕСА_2 , відповідач гарантувала відсутність з її боку перешкод позивачу для подальшої реєстрації останнього після зняття його з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 за тією ж адресою.
Проте, дані посилання під час розгляду справи не були доведені позивачем в розумінні вимог ст.ст. 77-81 ЦПК України.
Судом під час розгляду справи, встановлено, що вся сума доплати згідно п. 1.9. договору міни квартир від 14.09.2018 р. у розмірі 828 820,00 гри, була внесена за рахунок особистих коштів відповідача.
Договір міни від 14.09.2018 р. є дійсним і не оскаржений.
Враховуючи, що відповідач набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 на законних підставах, не перебуваючи у шлюбі з позивачем, та таке майно не є спільною сумісною власністю подружжя.
Враховуючи, що квартира АДРЕСА_2 є особистою призваною власністю відповідача, відсутні правові підстави для користування даною квартирою позивачем та його вселення у дану квартиру.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно, з урахуванням визначених підстав, правові підстави для задоволення цього позову у цілому відсутні.
Враховуючи, що суд дійшов до висновків, щодо відмови у задоволенні позовних вимог, то з урахуванням положень статті 141 ЦПК України, відшкодування судового збору, у разі відмови у позові не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 78-81, 133, 137, 258, 259, 264, 265, 268, 280-281, 284, 289, 352-355 ЦПК України, суд,-
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Балкова-Петренко Таміла Михайлівна, про усунення перешкод в користуванні житлом та вселення до житлового приміщення - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду, шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: