Справа № 369/213/21
Провадження № 2/369/2459/21
02.08.2021 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Ковальчук Л.М.,
за участю: секретаря судового засідання Новіцької М.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до ОСОБА_2 (далі - відповідач) з позовом про стягнення 2000 доларів США боргу за договором позики (розпискою) від 30.06.2020.
В обґрунтування позову позивач вказав, що 30.06.2020 він передав відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США до 31.08.2020. Зазначені обставини підтверджуються письмовою розпискою відповідача від 30.06.2020.
Оскільки на даний час відповідач грошові кошти позивачу не повернув, на вимоги про повернення грошових коштів не реагує, позивач звернувся з позовом до суду.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.01.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судове засідання учасники процесу не з'явились, про дату, час та місце його проведення повідомлялись належним чином.
Від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Враховуючи те, що судом були використані передбачені чинним законодавством способи для повідомлення відповідача про розгляд справи, та приймаючи до уваги той факт, що наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, суд зі згоди позивача у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.
Оскільки відповідно до положень ЦПК України розгляд вказаної справи здійснювався судом за відсутності учасників справи, тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити із таких підстав.
Як вбачається з дослідженої судом розписки від 30.06.2020 позивач передав відповідачу грошові кошти в сумі 2000 доларів США до 31.08.2020.
Відповідач грошові кошти позивачу не повернув, на вимоги про повернення грошових коштів не реагує.
Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з положеннями ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором ( ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 зазначено, що «відповідно до норм ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».
Постановою Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 визначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 існують зобов'язання за договором позики. В підтвердження укладення договору між сторонами є борговий документ, власноручно написаний відповідачем ОСОБА_2 у формі розписки, яка посвідчує передачу ОСОБА_1 відповідачу грошової суми в розмірі 2000 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 31.08.2020.
Враховуючи те, що відповідач грошові кошти позивачу не повернув, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення 2000 доларів США боргу за договором позики (розпискою) від 30.06.2020, що еквівалентно 53633,60 грн.
Також позивач просить стягнути з відповідача 7 000 грн витрат на правову допомогу адвоката.
На підтвердження вказаної вимоги позивач надав суду договір про надання правничої допомоги адвокатом від 19.10.2020, додаткову угоду № 4 від 21.12.2020 до договору про надання правничої допомоги виконаних робіт (наданих послуг) до договору від 19.10.2020, квитанцію до прибуткового касового ордера № 5 від 21.12.2020 на суму 7 000 грн.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 3, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Враховуючи складність даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вирішив витрати по оплаті послуг адвоката покласти на відповідача у розмірі 7 000 грн. шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 7 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, тобто з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн судового збору.
Керуючись ст. 4, 259, 263, 264, 265, 280 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 2000 (дві тисячі) доларів США боргу за договором позики (розпискою) від 30.06.2020, що еквівалентно 53633,60 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , 7 000 (сім тисяч гривень) 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 840,80 (вісімсот сорок) гривень 80 коп. судового збору.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Л.М. Ковальчук