Справа № 276/1067/18
Провадження по справі №2/276/122/21
21 липня 2021 року смт. Хорошів
Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді Збаражського А.М.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатенко О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, скасувати наказ про звільнення його з посади юриста Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора» від 30 грудня 2017 року, поновивши на роботі на посаду юриста; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 грудня 2017 року по дату поновлення на роботі; стягнути з відповідача судові витрати в дохід держави.
В обґрунтування позову зазначив, що з 2016 року він працював на посаді юриста в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора». В січні 2018 року йому стало відомо, що його було звільнено з роботи, хоча він продовжував виконувати свої трудові функції. Будь яких пояснень щодо звільнення він до цього часу не отримав. ТОВ «Зернова комора» не надає за його зверненням жодних документів на підтвердження перебування в трудових відносинах, зокрема: копії наказу про звільнення, відомостей про заробітну плату, періоду роботи, не повертає трудову книжку. На даний час він не знає про підстави звільнення з роботи, не ознайомлений з наказом про звільнення, з ним не проведено розрахунок при звільненні. Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, дата звільнення ОСОБА_1 - 30 грудня 2017 року. Вважає, що його звільнено неправомірно, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 26.11.2018 року ОСОБА_2 відкрито провадження за вказаним позовом та призначено справу до підготовчого засідання.
Ухвалою від 24.04.2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.
Ухвалою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 06.08.2020 року, справу №276/662/18 після повторного автоматизованого розподілу прийнято до провадження судді Збаражського А.М., визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
8.06.2021 ухвалою Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області закрито підготовче провадження у даній справі та призначено розгляд справи по суті.
В судове засідання позивач не з'явився, до суду подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, не заперечував проти ухвалення заочного рішення.
В судові засідання представник ТОВ «Зернова комора» не з'явився, відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, до суду відзив на позовну заяву та інших заяв, клопотань не направив.
За таких обставин, суд вважає за можливе слухати справу за відсутності сторін та, зі згоди позивача, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, у відповідності до вимог ст. 280 ЦПК України.
Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У відповідності з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (із змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року № 18 та від 25 травня 1998 року № 15), діяльність судів по розгляду справ про трудові спори повинна спрямовуватись на всемірну охорону конституційного права кожного на працю, яке включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також на охорону прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, на зміцнення трудової та виробничої дисципліни, на виховання працівників у дусі свідомого й сумлінного ставлення до праці.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, дослідивши докази у справі, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з жовтня 2016 по грудень 2017 року працював у ТОВ «Зернова комора», отримував заробітну плату та за нього сплачувались товариством страхові внески. Вказане підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу, сформованими Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області від 21.07.2021, випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 за період з 05.09.2017 по 20.08.2018, а також відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, ОСОБА_1 звільнено 30 грудня 2017 року.
Разом з тим, 02.01.2018 року відповідачем ТОВ «Зернова комора» видано довіреність на ім'я ОСОБА_1 , якою останнього уповноважено представляти інтереси товариства в судах, органах державної влади та місцевого самоврядування, виконавчій службі, правоохоронних органах, нотаріальних, податкових органах, в усіх установах, підприємствах, організаціях, а також перед фізичними особами з усіх питань, що пов'язані з справами довірителя та ін. Строк довіреності встановлено до 31 грудня 2018 року (а.сп.8).
Вказане свідчить про те, що ОСОБА_1 після 30.12.2017 продовжував працювати в ТОВ «Зернова комора» та представляти інтереси відповідача на посаді юриста.
За змістом позовної заяви, в січні 2018 року позивачу стало відомо, що його було звільнено з роботи, хоча він продовжував виконувати свої трудові функції. Будь яких пояснень щодо звільнення він до цього часу не отримав. ТОВ «Зернова комора» не надає за його зверненням жодних документів на підтвердження перебування в трудових відносинах, зокрема: копії наказу про звільнення, відомостей про заробітну плату, періоду роботи, не повертає трудову книжку. На даний час він не знає про підстави звільнення з роботи, не ознайомлений з наказом про звільнення, з ним не проведено розрахунок при звільненні, не видано трудову книжку.
Вказане не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, ТОВ «Зернова комора» не подало відзиву на позовну заяву, або ж інших заяв чи заперечень проти позову до суду, не надало суду витребуваних документів.
Стаття ст.43 Конституції України передбачає, зокрема, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава зокрема гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників; 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; 4) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин; 5) нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; 6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; 7) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; 8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу; 10) призову або мобілізації власника - фізичної особи під час особливого періоду; 11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування. Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці .
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
У п.32 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що оскільки згідно зі ст.235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. При присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час. У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).
Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, як найманий працівник, якого звільнено роботодавцем - відповідачем у справі, з роботи за трудовим договором, укладеним на невизначений строк, з порушенням норм трудового законодавства, а саме: не повідомлено про наступне звільнення працівника у строк, визначений КЗпП України, не надано наказ про звільнення, не проведено розрахунку при звільненні, не видано належно оформлену трудову книжку, з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд вважає, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу свого позову, а саме: звільнення з роботи з порушенням норм трудового законодавства, що виразилось у неповідомленні ОСОБА_1 про причини та підстави його звільнення у строк, визначений КЗпП України, не наданні копії наказу про звільнення, непроведенні остаточного розрахунку при звільненні, не видано належно оформлену трудову книжку, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовані відповідачем у встановленому порядку.
Крім того, відповідач не виконав вимоги ухвали суду від 14.12.2020 щодо надання копій наказу про прийом на роботу, наказу про звільнення, посадової інструкції, виписки з трудової книжки, довідки про роботу та заробітну плату, що суд оцінює як продовження протиправної поведінки, а тому, з огляду на законодавчу гарантію правового захисту від незаконного звільнення, суд вважає, що порушені трудові права позивача підлягають захисту а позовні про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі - задоволенню.
Водночас, враховуючи те, що позивача звільнено 30.12.2017, а тому він підлягає поновленню з наступного дня - 31.12.2017, з цього ж дня підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Згідно статті 27 Закону України «Про оплату праці» та абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Згідно з абзацом 4 пункту 2 Порядку № 100, якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
При цьому, згідно пункту 5 Порядку № 100 основною для визначення загальної суми заробітку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього Порядку № 100 середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.
Судом встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача становила 3300,0 грн, що підтверджується відомостями про застраховану особу від 21.07.2021 та з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків. Середньоденна заробітна плата становить 153,48 грн.
Відповідно до Постанови КМ України від 8 лютого 1995 р. N 100 розрахунок середнього заробітку такий: 153,48 грн х кількість робочих днів за час вимушеного прогулу (886 робочих днів).
Відтак, середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31.12.2017 року по 21.07.2021 року становить 135983,28 гривень. Саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2064,63 грн.
В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць рішення суду підлягає до негайного виконання.
Керуючись ст. 2, 12, 13, 76-79, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 288, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з посади юриста Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора» від 30 грудня 2017 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді юриста Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора» з 31 грудня 2017 року.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 грудня 2017 року по 21 липня 2021 року в сумі 135983 (сто тридцять п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят три) гривні 28 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора» на користь держави судовий збір у розмірі 2064 (дві тисячі шістдесят чотири) гривні 63 копійок.
В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць.
Рішення може бути оскаржене позивачем до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Зернова Комора», місцезнаходження: с.Дворище, вул.Лесі Українки, буд. 10, Хорошівський р-н, Житомирська обл.; код ЄДРПОУ: 39504897.
Повний текст рішення виготовлено 02.08.2021.
Суддя А.М. Збаражський