печерський районний суд міста києва
Справа № 1-830/11
29 січня 2021 року суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши заяву начальника управління прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного на підставі постанови слідчого в ОВС прокуратури Чернігівської області від 20.06.2011 року на цілісний майновий комплекс - ДП"Дитячий санаторій ім. Щорса", розташований в смт. Сосниця, вул. 8 Березня, 21,-
В провадження суду надійшла кзаяву начальника управління прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного на підставі постанови слідчого в ОВС прокуратури Чернігівської області від 20.06.2011 року на цілісний майновий комплекс - ДП"Дитячий санаторій ім. Щорса", розташований в смт. Сосниця, вул. 8 Березня, 21.
В обгрунтування прокурор зазначає, що упровадженні Печерського районного суду м. Києва перебувала кримінальна справа №50-6076 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 367 КК України.
Разом з тим, в рамках кримінальної справи №70/624, порушеної за фактом реалізації нерухомого майна санаторію за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України та у подальшому об'єднаної із кримінальною справою №50-6071, на підставі постанови слідчого в ОВС прокуратури Чернігівської області від 20.06.2011 року накладено арешт на цілісний майновий комплекс - ДП"Дитячий санаторій ім. Щорса", розташований в смт. Сосниця, вул. 8 Березня, 21.
За результатами судового розгляду зазначеної кримінальної справи Печерським районним судом міста Києва прийнято рішення про звільнення останнього від кримінальної відповідальності та закриття справи №1-830/11 (постанова суду від 25.03.2013 року).
Враховуючи викладене, заявник - начальник управління прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , просить вирішити долю арештованого майна.
Вивчивши заяву начальника управління прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Проте слідчий суддя, як і слідчий, прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР у порядку, установленому чинним КПК. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, КПК не передбачає.
Водночас слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами. Однією із загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК, є законність, що передбачає обов'язок суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції, цього кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, вимог інших актів законодавства.
Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.
З огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна в такому разі із заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають із цивільних правовідносин, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.
Відповідну правову позицію сформульовано Великою палатою Верховного Суду України в постанові від 15.05.2019 №372/2904/17-ц. Підстав для відступу від цієї позиції слідчий суддя не знаходить.
Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв'язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, установлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що вирішення питання про скасування спірного арешту підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому не може бути розглянути і, відповідно, не підлягає задоволенню в порядку кримінального судочинства.
На підставі викладеного, в задоволенні заяву начальника управління прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про скасування арешту майна в порядку кримінального судочинства слід відмовити, що не позбавляє заявника права звернутися до суду із позовом про звільнення майна з-під арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-174, 309, 372, 392 КПК України, -
В задоволенні заяви начальника управління прокуратури міста Києва ОСОБА_3 про скасування арешту майна, накладеного на підставі постанови слідчого в ОВС прокуратури Чернігівської області від 20.06.2011 року на цілісний майновий комплекс - ДП"Дитячий санаторій ім. Щорса", розташований в смт. Сосниця, вул. 8 Березня, 21 - відмовити.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1