Єдиний унікальний номер: 379/153/21
Провадження № 2/379/348/21
22 липня 2021 року Таращанський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Зінкіна В.І.,
за участю секретаря судового засідання Мовчан М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 1, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ,
Позивачка звернулася до суду з даним позовом, просить суд визнати будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 спільною власністю подружжя; визнати за ОСОБА_1 право власності на одну другу ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на одну другу ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 ; стягнути з відповідача на її користь судові витрати по справі.
В обґрунтування позову зазначає, що вона з відповідачем з 07.09.2002 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Таращанського районного суду Київської області від 03.05.2019 - розірвано. Під час шлюбу ними 07.05.2003 придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Оскільки після розірвання шлюбу долю зазначеного майна, яким розпоряджалося подружжя, яке було їхньою спільною власністю не вирішено, вона звернулася із даним позовом до суду.
Відповідачем у встановлений судом строк відзиву на позов не подано.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належно. У поданій заяві просить позов слухати без її участі, позов підтримує в повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належно. Подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнає у повному обсязі, щодо поділу будинку не заперечує.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності; якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів (частина третя статті 211 ЦПК України).
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони з 07.09.2002 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Таращанського районного суду Київської області від 03.05.2019 справа № 379/1633/18 розірвано. Рішення набрало законної сили 03.06.2019 (а.с.8).
За час перебування сторін у шлюбі, відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.2003, посвідченого приватним нотаріусом Таращанського районного нотаріального округу Київської області за реєстровим № 1119, було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 (а.с.10).
Право власності на даний будинок було зареєстровано 19.10.2016, номер запису про право власності: 17051818, до 01.01.2013 - право власності зареєстровано 21.08.2003 за № 269.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За змістом ч.1 ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч.3 ст.71 СК України).
При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, у разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України).
Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спір між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК(2947-14), ч.3 ст.368 ЦК (45-15), відповідно до частин 2,3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Позивачеві достатньо підтвердити, що спірний об'єкт набутий під час шлюбу. І тоді вже тягар доказування покладається на відповідача, який повинен доводити, що цей об'єкт не є спільною сумісною власністю подружжя. Приклад застосування такого підходу викладено в Постановах Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 199/3645/17, від 27 червня 2018 року у справі № 757/45050/15 та від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.
Відповідно до висновків постанови Верховного Суду від 03.04.2020 року у справі № 286/1537/16-ц, набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Відповідач визнав позов у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є законними, повністю підтверджуються зібраними у справі доказами, а відтак підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а згідно з п.1 ч.3 ст. 133 цього Кодексу - до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
В зв'язку з чим, оскільки позовні вимоги визнані відповідачем до початку розгляду справи по суті, позивачці з державного бюджету підлягає поверненню 50 відсотків суми сплаченого судового збору, у розмірі 454,00 грн.
Решта сплаченого судового збору позивачкою (454,00 грн) підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
На підставі викладеного, керуючись статтями 63, 69-71 СК України, статтями 3, 4, 12, 13, 19, 76, 77, 81, 82, 133, 141, 142, 158, 258, 259, 263-2650, 268, 352, 354-355 ЦПК України, суд,
Позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на одну другу ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Ввизнати за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на одну другу ідеальну частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Зобов'язати управління Державної казначейської служби України у Таращанському районі Київської області, ЄДРПОУ 37483467, місцезнаходження: вул. Шевченка, 28, м. Тараща Білоцерківського району Київської області, повернути ОСОБА_1 50 відсотків суми сплаченого згідно квитанції № 35422770-1 від 23.02.2021 судового збору у розмірі 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Таращанський районний суд Київської області.
Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Сторони справи:
позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .
Головуючий:В. І. Зінкін