10 червня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-586/10/2470
11:21
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Боднарюка О.В.;
при секретарі судового засідання -Романко М.І.;
з участю:
представників позивача - Костенка С.О., Кондрєвої К.Г.;
представника відповідача -Музики А.Я.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Контрольно-ревізійного управління в Чернівецькій області до Заставнівської районної ради Чернівецької області про визнання нечинними рішень та зобов"язання вчинити дії,-
В поданому до суду адміністративному позові Контрольно-ревізійне управління в Чернівецькій області просить суд визнати нечинними рішення 3-ї сесії Заставнівської районної ради 24-го скликання від 19.11.2002 року №37-03/2002 "Про затвердження Комплексної програми боротьби зі злочинністю в Заставнівському районі Чернівецької області на 2002 - 2005 роки, зі змінами рішення 2-го пленарного засідання 19-ї сесії Заставнівської районної ради 4-го скликання від 27.01.2006 року №345-19/2006 "Про затвердження районної програми підвищення ефективності діяльності Заставнівського районного управління юстиції в сфері правової освіти на 2006 - 2008 роки" та рішення 13-ї сесії Заставнівської районної ради 4-го скликання від 24.12.2004 р. №241 -13/2004 "Про затвердження Програми забезпечення пожежної безпеки та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на 2005 рік", зі змінами; Зобов"язати Заставнівську районну раду відшкодувати в установленому законодавством порядку до районного бюджету понесені витрати в сумі 78440,00 грн., які були витрачені районною радою на утримання установ, які фінансуються з Державного бюджету.
Позов обгрунтований тим, що відповідач в порушення порядку здійснення видатків фінансування бюджетних установ, що утримуються за рахунок Державного бюджету, передбаченого Бюджетним кодексом України, здійснив нецільове використання коштів в сумі 78440 грн.
В судовому засіданні представники позивача підтримали позов у повному обсязі та просили його задовольнити.
Відповідач не погодився із вказаними позовними вимогами та подав письмове заперечення на позов. Вказав, що виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги не відповідають змісту позовних вимог. Зокрема просить визнати нечинним рішення Заставнівської райради від 19.11.2002р., в якому п. 9.2.1 передбачено виділення коштів на ремонт адмінприміщень, будівництво житла, придбання службового транспорту, паливно-мастильних матеріалів, засобів теле-радіо зв"язку, тощо за рахунок коштів районного бюджету для правоохоронних органів. Однак цей пункт зазначений у Комплексній програмі на 2006-2010 роки, а не у Комплексній програмі на 2002-2005 роки, яку позивач просить визнати нечинною. Рішення від 27.01.2006р. за № 344-19/2006 є окремим самостійним рішенням без внесення будь-яких змін і воно не може бути предметом розгляду даного позову, оскільки позивач просить визнати нечинним саме рішення від 19.11.2002р. Рішення від 27.01.2006р. № 345-19/2006 прийняте відповідно до подання начальника Заставнівського РУЮ. Крім цього, Програма розроблена відповідно Указу Президента України "Про Національну програму правової освіти населення" від 18.01.2001р. № 992/2001, яким передбачено реалізацію заходів в порядку та за рахунок місцевих бюджетів та виконана у відповідності. Що стосується визнання не чинним рішення "Про затвердження Програми забезпечення пожежної безпеки та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій на 2005 рік" від 24.12.2004р. № 241-13/2004, то відповідно до протоколу № 13 ХІІ сесії Заставнівської РДА 4 скликання від 24.12.2004р. рішення з такою назвою відсутнє. На зазначеній сесії було прийняте рішення № 241-13/2004, яке відповідає нормам закону України "Про пожежну безпеку".
Суд, заслухавши пояснення представників позивача, заперечення відповідача, розглянувши матеріали справи, грунтуючись на доказах, наданих в ході розгляду справи, проаналізувавши законодавство, що регулює вказані спірні правовідносини, керуючись принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин справи, дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та відсутності підстав для їх задоволення, виходячи із таких положень діючого законодавства.
Судом встановлені такі обставини та правовідносини.
19 листопада 2002 року на засіданні ІІІ сесії ХХІУ скликання було прийнято Рішення №37-03/2002 Про затвердження Цільової комплексної програми боротьби зі злочинністю в Заставнівському районі на 2002-2005 роки.
27 січня 2006 року на ІІ пленарному засіданні ХІХ сесії ІV скликання було прийнято Рішення №344-19/2006 Про затвердження Цільової комплексної програми боротьби зі злочинністю в Заставнівському районі на 2006-2010 роки в якому вирішила:
п.2 Затвердити Цільову комплексну програму боротьби зі злочинністю в Заставнівському районі на 2006-2010 роки.
п.3 Фінансовому управлінню районної державної адміністрації при формуванні бюджеті на кожний наступний бюджетний період передбачати обсяги фінансування , згідно із затвердженою Програмою, враховуючи можливості бюджету на кожний бюджетний рік.
10 липня 2007 року на ІІ пленарному засіданні УІІ сесії V скликання було прийнято Рішення №91-7/2007 Про затвердження районної Програми забезпечення пожежної безпеки та ліквідації надзвичайних ситуацій на 2007-2010 роки яким вирішили затвердити дану програму.
17 березня 2008 року працівниками КРУ в Чернівецькій області було проведено перевірку фінансово-господарської діяльності Заставнівської районної ради за період з 01.03.2005 року по 01.03.2008 року.
07 квітня 2008 року за результатами перевірки було складено Акт ревізії фінансово-господарської діяльності Заставнівської районної ради.
09 квітня 2008 року начальником управління було направлено вимогу про усунення виявлених ревізією порушень в якій було вказано наступне:
Зокрема пунктом 4 вказано, не допускати здійснення з районного бюджету видатків, не віднесених до місцевих бюджетів (утримання установ, що фінансуються з держаного бюджету). Взяти до відома, що відповідно до Порядку безспірного вилучення коштів з місцевих бюджетів, витрачених на видатки , які повинні були проводитись з іншого бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2003 року №386 із змінами, КРУ в області підготовлено висновок щодо вилучення з Заставнівського районного бюджету коштів в сумі 78,4 тис. грн.
11 грудня 2008 року Начальником управління було винесено уточнення до вимог про усунення виявлених ревізією порушень в якому сказано щодо вжиття заходів щодо повернення до Заставнівського районного бюджету коштів в сумі 78,4 тис. грн., витрачених районною радою на утримання установ, що фінансуються з державного бюджету.
До вказаних правовідносин слід застосувати такі положення Закону.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, їх функції та правові основи діяльності визначені Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26.01.1993р. № 2939-ХІІ (далі -Закон № 2939).
Відповідно до ст.2 Закону №2939, головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Згідно ст.3 Закону №2939, Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.
Права державної контрольно-ревізійної служби визначено ст. 10 цього Закону.
Так, відповідно до п. 1, 7, 8, 9, 10 ст. 10 Закону № 2939 органам контрольно-ревізійної служби надано право: перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей; пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами, за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; накладати у випадках, передбачених законодавчими актами, на керівників та інших службових осіб підконтрольних установ, адміністративні стягнення; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Відповідно до ст. 15 Закону № 2939 службові особи державної контрольно-ревізійної служби є представниками органів державної виконавчої влади, їх законні вимоги є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.
Виходячи із вказаних вище положень і вимог Закону вбачається, що позивач звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання нечинними рішень сесії, обрав спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способу, визначеному законом, з огляду на таке.
Статтею 6 Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Функцією судів, що визначена ст. 124 Конституції України, є здійснення правосуддя.
Адміністративні суди, згідно зі ст. ст. 3, 4 КАС України, здійснюють правосуддя в адміністративних справах - переданих на вирішення адміністративного суду публічно-правових спорах, у яких хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування чи їхня посадова чи службова особа. Враховуючи передбачену законами обов'язковість для виконання законних вимог суб'єкта владних повноважень, адміністративно-правовий спір, як правило, пов'язується з оспорюванням чи оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у сфері публічно-правових відносин з боку юридичних чи фізичних осіб.
Суб'єкт владних повноважень має право звернутися до суду лише у випадках, встановлених законом (п. 4 ч. 1 ст. 17, ст. 104 КАС України). Таке право завжди пов'язується практичною необхідністю в обмеженні прав, свобод чи законних інтересів фізичних або юридичних осіб за вимогою суб'єкта владних повноважень, коли суб'єкт владних повноважень без рішення суду не може реалізувати визначену законом компетенцію, або ж у справах про притягнення фізичних чи юридичних осіб до передбаченої законом відповідальності.
В даному спорі позивач звертається з позовними вимогами про визнання нечинними рішень сесії реалізовуючи при цьому повноваження, якими не наділений Законом №2939. Крім цього за наслідками проведеної перевірки вимоги позивача, щодо нечинності рішень сесії перед відповідачем не ставились, відповідно не могли переглядатись або ж скасовуватись в досудовому порядку, а тому на думку суду, посилання в даному позові позивачем на п. 10 ст. 10 Закону № 2939 є безпідставним в тому розумінні, що підконтрольною установою не могло виконуватись те, про що вимога не ставилась.
Таким чином, суд вважає, що пред'являючи до суду вказаний позов в частині визнання рішень сесії нечинними, КРУ в Чернівецькій області обрало не належний спосіб захисту порушеного права, який не відповідає способам, визначеним законом.
Окрім того, позовна вимога про зобов"язання районну раду відшкодувати в установленому законодавством порядку до районного бюджету понесені витрати є по своїй суті декларативною. Будь-яка вимога має бути зрозумілою для відповідача, та такою, що буде виконана у встановленому Законом порядку. В даному випадку відповідач з урахуванням вимог ст.19 Конституції України не міг діяти на власний розсуд усуваючи виявлені порушення. Навіть у разі задоволення судом зазначеної вимоги позивача у тому вигляді, як вона сформульована в позовній заяві, неможливо здійснити примусове виконання такого судового рішення в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», що також зайвий раз свідчить про обрання позивачем неправильних способів захисту порушеного права держави.
Висуваючи вимоги до відповідача позивач декларативно вказав спосіб усунення виявлених порушень, які по своїй суті стали неможливі для виконання першопочатково.
Крім цього суд зазначає, що з наведених вище норм закону слідує, що позивач виявивши факти порушення повинен встановити винних осіб у вчиненні цього порушення.
Із наданого в судовому засіданні протоколу про адміністративне правопорушення №020311 та постанови по справі про адміністративне правопорушення №004041 вбачається, що Контрольно-ревізійним управлінням в Чернівецькій області було притягнуто до відповідальності та накладено стягнення на начальника відділу бухгалтерського обліку Заставнівської районної ради в діях якої встановлено: ведення бухгалтерського обліку з порушенням встановлено порядку протягом періоду з 01.03.2005 по 01.03.2008 року - без наявності підтверджуючих документів списано дебіторську заборгованість в сумі 5445,0 грн., не відображено в обліку дебіторську заборгованість в сумі 9921,0 грн..
Зазначені порушення у постанові №004041 викладені загальною фабулою без вказання часу, місця та способу вчинення конкретного правопорушення, а також не конкретизовано, чи поніс начальник відділу бухгалтерського обліку відповідальність за порушення, які викладені в позовній заяві, а тому посилання позивача в частині визначення винної особи за виявлене правопорушення є безпідставним, та не може братись до уваги як допустимий доказ в силу вимог ст.86 КАС України.
Таким чином виходячи з аналізу встановлених обставин і правовідносин та норм Закону, що їх регулюють суд приходить до висновку про не обґрунтованість і безпідставність позовних вимог. Судом встановлено, що рішення позивача (вимога), прийнята в супереч вимогам ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Відповідно до ч.5 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.
Оскільки відповідачем не заявлено (не надано доказів) такої вимоги, суд не вирішує питання про стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 3, 4, 11, 17, 71, 76, 79, 86, 94, 104, 159, 163-167 КАС України, суд , -
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апе ляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає закон ної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.
Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня її складання. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для її подання.
Постанову в повному обсязі виготовлено 14 червня 2010 року.
Суддя О.В. Боднарюк