№ 2а-2332/10/2370
10.06.2010 р. м. Черкаси
12 год. 00 хв.
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Гараня С.М.,
при секретарі -Лисенко С.С.,
за участю:
представника позивача Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Пасічник А.А. -за довіреністю,
представника відповідача приватного підприємства «Виробнича фірма «Міком»Лободи А.С. -за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства «Виробнича фірма «Міком»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
До Черкаського окружного адміністративного суду з позовом звернулося Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів в якій просить стягнути на його користь з приватного підприємства «Виробнича фірма «Міком»2377 грн. 27 коп. адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця інвалідами в 2007 році та 24 грн. 85 коп. пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала повністю, просила суд задовольнити його в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів заявлену суму адміністративно-господарських санкцій та пені, з мотивів порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»зазначивши при цьому, що підприємства, установи і організації, які використовують найману працю подають звітність до відповідних органів, організовують та облаштовують робочі місця для інвалідів та самостійно здійснюють їх працевлаштування відповідно до 4% нормативу робочих місць. Відповідач не виконав покладені на нього Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов'язки, а тому до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції та пеня, суму яких вона і просить стягнути на користь позивача.
Представник відповідача проти позову та доводів позивача заперечувала подавши до суду письмові заперечення, та пояснила, що приватним підприємством «Виробнича фірма «Міком»було вжито всі необхідні заходи щодо виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». З цією метою підприємство надавало центру занятості необхідні звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН на виконання встановленого вказаним Законом нормативу, та звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за звітний період форми № 10-ПІ. Проте районним центром зайнятості інваліди для працевлаштування не направлялися, а у відповідності до вимог зазначеного Закону відповідач не зобов'язаний працевлаштовувати дану категорію осіб, а лише створити необхідні умови для їх роботи, що і було ним зроблено. Вважає позов безпідставним, та таким, що не підлягає до задоволення.
Заслухавши пояснення та доводи представників сторін, вивчивши та оцінивши письмові докази у справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Згідно статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі -Закон № 875-XII), для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлювався норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працювало від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця. Вказаний норматив застосовувався і в 2009 році.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 875-XII підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
З огляду на вимоги статті 20 Закону № 875-XII підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.
Відповідно до вимог частини 4 статті 20 Закону № 875-XII, у разі невиконання підприємством в 2009 році встановленого законом нормативу, воно зобов'язане було сплатити адміністративно-господарські санкції не пізніше 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.
Як вбачається із звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу в 2009 році у приватного підприємства «Виробнича фірма «Міком»складала 44 особи. Отже, для відповідача норматив на 2009 рік складав 2 робочих місця для працевлаштування інвалідів одне з яких було зайняте працівником відповідної категорії.
08.04.2010 р. відповідачем до Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів був поданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік.
Згідно довідки Городищенського районного центру занятості Черкаської області № 259/05 від 19.04.2010 р., отриманої за запитом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, протягом 2009 року відповідач подавав звіти форми № 3-ПН про наявність вакансій (їх копії були направлені позивачу), але на обліку в зазначеній установі безробітні інваліди, які б відповідали вимогам роботодавця, не перебували. Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлена відповідальність учасника господарських відносин за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності у випадку, якщо той не доведе, що він ужив всіх залежних від нього заходів для недопущення такого правопорушення.
Частина 3 статті 19 Закону № 875-XII зазначає, що підприємства самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Згідно статті 18 Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»підприємства зобов'язані: 1) виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, 2) надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, 3) звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З вищенаведеного суд робить висновок про те, що в обов'язок підприємства входить створення робочих місць для інвалідів з відповідними умовами праці, але у нього відсутнє зобов'язання щодо підбору, пошуку та працевлаштування такої категорії громадян. Такі обов'язки відповідно до чинного законодавства України покладаються на органи працевлаштування інвалідів.
Суд становив, що відповідач довів і належними доказами підтвердив вжиття ним всіх залежних від нього заходів для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». Відповідач протягом 2009 року систематично виділяв робочі місця для працевлаштування інвалідів і щомісяця повідомляв про це центру зайнятості у звітах про наявність вакансій форми № 3-ПН, що залучені до матеріалів адміністративної справи.
Позивачем не надано суду доказів направлення приватному підприємству «Виробнича фірма «Міком»інвалідів для працевлаштування чи/або самостійного звернення інвалідів до відповідача з метою працевлаштування, та не подано доказів його відмови у прийнятті інвалідів на роботу. Закон не регламентує дії підприємств, установ та організацій відносно того, як саме повинні виділятися ними місця для працевлаштування інвалідів, якими документами оформлятися, а тому суд вважає подані позивачем письмові докази (звіти форми № 3-ПН із відмітками Городищенського районного центру зайнятості Черкаської області) належними доказами виділення відповідачем робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомлення про це державну службу зайнятості.
Таким чином суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарських санкцій та пені, і, відповідно, позов задоволенню не підлягає.
Виходячи з вимог частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень і відповідачем -фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
Виходячи з викладеного, керуючись статтями 160 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, яка підлягає поданню до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі, а у випадку відсутності особи, яка бере участь у справі з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлений 11 червня 2010 року.
Суддя С.М.Гарань