ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
29 липня 2021 року справа №640/6631/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні (письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Гідромаш Інжинірінг»)
доГоловного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві);
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2019 року №00001460502 та №00001470502
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, зазначаючи про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з того, що господарські операції із контрагентом є реальними та відповідають дійсному економічному змісту, а позивачем дотримано передбачені законодавством умови для формування податкового кредиту; відповідач в порушення вимог законодавства не зупинив проведення перевірки у зв'язку із поданням ТОВ «Гідромаш Інжинірінг» повідомлення про втрату документів.
Ухвалою від 02 квітня 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва відкрив провадження в адміністративній справі №640/6631/20 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Відповідач подав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив про безпідставність позовних вимог підтримавши висновки акта перевірки.
Дослідивши наявні у справі докази, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.
Право платника податків оскаржити рішення контролюючого органу передбачено пунктом 56.1 статті 56 Податкового кодексу України.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04 жовтня 2019 року №00001470502 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 53, пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України за порушення пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України до позивача застосовано штраф у розмірі 510,00 грн.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у м. Києві від 04 жовтня 2019 року №00001460502 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України, за порушення пункту 44.6 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України ТОВ «Гідромаш Інжинірінг» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 165 834,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 132 667,00 грн. та за штрафними санкціями 33 167,00 грн.
Зазначені податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта від 09 серпня 2019 року №525/26-15-14-02-06/37675397 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гідромаш Інжинірінг» (код 37675397)» (далі по тексту - акт перевірки) з урахуванням заперечень на акт перевірки, які листом від 01 жовтня 2019 року №18164/10/26-15-05-02-06 залишено без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін.
У висновку акта перевірки встановлено порушення позивачем пункту 44.6 статті 44, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на 132 667,00 грн. за листопад 2016 року.
Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах із ТОВ «Апостеріорі» при наданні послуг з технологічного інжинірингу, оскільки позивачем не надано до перевірки жодних первинних документів, що свідчать про проведені фінансово-господарські операції, наявністю податкової інформації щодо непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності керівника ТОВ «Апостеріорі».
Рішенням ДПС України від 28 січня 2020 року №3464/6/99-00-08-05-02-06 за наслідками розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 04 жовтня 2019 року №00001460502 та №00001470502 зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивачем з його контрагентом ТОВ «Апостеріорі», мету придбання та обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції.
З тексту акта перевірки вбачається, що відповідно до Єдиного реєстру податкових накладних встановлено виписку ТОВ «Апостеріорі» на користь позивача за листопад 2016 року податкової накладної від 25 листопада 2016 року №48 на поставку послуг з технологічного інжинірингу на загальну суму 796 000,40 грн., у тому числі податок на додану вартість 132 666,70 грн.
Листом від 01 серпня 2019 року №165 на запит ГУ ДПС у м. Києві від 30 липня 2019 року №2/14-02-06 та №1/14-02-06 позивач повідомив, що документи по взаємовідносинах з ТОВ «Апостеріорі» за листопад-грудень 2016 року втрачені під час переїзду з юридичної адреси вул. Оранжерейна, 3, на фактичну адресу вул. Шахтарська, 5, про що надається підтвердження (акт про нестачу архівних справ від 31 липня 2019 року №1); відповідно до пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України ці документи будуть відновлені протягом 90 днів, у зв'язку з цим позивач просив перенести проведення перевірки. Вказаний лист отримано відповідачем 01 серпня 2019 року, що підтверджує відповідна відмітка на листі.
Наявні у справі докази підтверджують, що між позивачем (замовник) та ТОВ «Апостеріорі» (виконавець) укладено договір на технологічний інжиніринг від 21 листопада 2016 року №21/11-16, за умовами якого ТОВ «Апостеріорі» приймає на себе зобов'язання по проведенню робіт з технологічного інжинірингу для насосного обладнання та автоматики (регулятори, контролери, запірна арматура) в системах водопостачання, водовідведення, опалення та холодопостачання, перелік якого та адреси розташування вказані в додатку №1 до цього договору; відповідно до додатку №1 об'єкти розташовуються у м. Боярка, вул. Прапорна, 165, котельна 6 МВт, Житомирська обл., Попільнянський р-н, с. Почуйки, «Нове будівництво заводу з виробництва насіння». Додатком №2 встановлено перелік виконуваних робіт.
На підтвердження виконання робіт за договором позивач надав копію акта виконаних робіт (надання послуг) з технологічного інжинірингу на загальну суму 796 000,40 грн., у тому числі податок на додану вартість 132 666,73 грн.
Оплата виконаних робі здійснена у порядку безготівкового розрахунку, що підтверджує наявна у справі копія платіжного доручення.
На підтвердження нестачі архівної справи ТОВ «Апостеріорі» за грудень 2016 року позивач надав суду копію акта від 30 липня 2019 року №1.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
У свою чергу, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню; б) дата відвантаження товарів.
Відповідно до пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (пункт 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).
Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кодекс України передбачає лише такі випадки для не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), як не підтвердження податковими накладними та/або відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, та/або порушення порядку заповнення податкової накладної оформлення їх з порушенням вимог (пункт 198.6 статті 198, пункт 201.10 статті 201).
Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
За приписами пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності складених документів чи сплати грошових коштів.
З акту перевірки вбачається, що позивач відображав у складі податкового кредиту з податку на додану вартість суми по господарським операціям з ТОВ «Апостеріорі».
За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку - нормативно-правовий акт, затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, що визначає принципи та методи ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, що не суперечать міжнародним стандартам; міжнародні стандарти фінансової звітності (далі - міжнародні стандарти) - прийняті Радою з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку документи, якими визначено порядок складання фінансової звітності; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку (частина друга статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом із цим, формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу податкового кредиту відповідного періоду не є безумовною підставою його формування, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.
Так, досліджуючи питання пов'язаності придбаних позивачем послуг з його господарською діяльністю та реальність господарських операцій, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд звертає увагу, що позивач як особа, яка зобов'язана підтверджувати дані власного податкового обліку, мав надати докази фактичного виконання вказаних робіт та пов'язаності таких робіт з його господарською діяльністю, не надав суду доказів, які б могли підтвердити рух активів у процесі здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Апостеріорі» в рамках спірних відносин.
Зокрема у справі відсутні докази використання придбаних робіт у власній господарській діяльності, з наявних у справі матеріалів неможливо встановити, які саме роботи виконувались, оскільки в акті виконаних робіт зазначено узагальнене визначення «технологічний інжиніринг» без конкретизації певних процесів. Так само у справі відсутні докази, які б дозволили ідентифікувати виконання робіт з «технологічного інжинірингу» саме ТОВ «Апостеріорі».
Надані позивачем у ході судового розгляду первинні документи не спростовують висновків податкового органу, викладених в акті перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту з податку на додану вартість.
Згідно положень податкового законодавства України умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.
Таким чином, суд приходить до висновку, що реальність вчинених господарських операцій між позивачем та контрагентом за перевірений період відсутня.
Суд враховує, що доводи акта перевірки про те, що у контрагента позивача наявні ознаки фіктивності, не підтверджуються документально, однак, звертає увагу, що зазначене не впливає на результат вирішення спору за умови не підтвердження реальності господарських операцій та пов'язаності придбаних товарів із господарською діяльністю.
Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в частині заниження податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «Апостеріорі» є обґрунтованими та не спростовуються матеріалами справи, тому збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість є правомірними, а позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 04 жовтня 2019 року №00001460502 не підтверджуються документально та нормативно та є такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно із пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.
Відповідно до пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.
Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.
Аналіз наведеного свідчить, що платник податку зобов'язаний вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством та забезпечити їх зберігання. При цьому, у разі втрати первинних документів у платника податків наявний обов'язок щодо відновлення втрачених документів та повідомлення письмово контролюючий орган у п'ятиденний строк з дня такої події за місцем обліку в порядку, встановленому Податковим кодексом України для подання податкової звітності.
Окрім цього, пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Суд встановив, що позивач звернувся із заявою про втрату документів 01 серпня 2019 року під час здійснення перевірки контролюючим органом, зокрема, після отримання запитів від 30 липня 2019 про надання фінансово-господарських документів по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником ТОВ «Апостеріорі».
Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).
Згідно із пунктами 6.6-6.10 розділу 6 Положення №88 строк зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності в архіві підприємства, установи визначається згідно з нормативно-правовим актом з питань визначення строків зберігання документів, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства.
Зберігання первинних документів та облікових регістрів, що пройшли обробку і були підставою для складання звітності, а також бухгалтерської та іншої звітності, оформлення і передачу їх до архіву забезпечує головний бухгалтер підприємства, установи або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства.
Видача первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності з бухгалтерської служби і з архіву підприємства, установи працівникам інших структурних підрозділів може провадитися тільки за рішенням головного бухгалтера або особи, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства.
Вилучення первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності у підприємств, установ здійснюється відповідно до законодавства.
У разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.
Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.
Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.
З аналізу пункту 6.10 розділу 6 Положення №88 у взаємозв'язку із пунктом 44.5 статті 44 Податкового кодексу України випливає, що повідомлення контролюючого органу за місцем обліку платника податків про втрату документів має здійснюватися у п'ятиденний строк з дня фіксування такої події, із обов'язковим наданням підтверджуючих документів, які засвідчують факт втрати первинних документів із переліком первинних документів, які були втрачені та з письмовим повідомленням про це правоохоронні органи.
При вирішенні спірного питання в частині наявності чи відсутності підстав для зупинення проведення документальної позапланової виїзної перевірки суд враховує позицію викладену у постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі №803/272/17, згідно з якою зупинення проведення перевірки платника податків, яке оформлюється відповідним рішенням (наказом) керівника контролюючого органу, є правом, виключною компетенцією та повноваженням контролюючого органу, а прийняття такого рішення має обумовлюватись наявністю для цього обґрунтованих підстав.
З матеріалів справи слідує, що позивач подав повідомлення про втрату документів, однак не надав жодних підтверджуючих документів, надання яких передбачено пунктом 6.10 Положення №88. Зокрема, матеріали справи не містять доказів, з яких можливо було б встановити дату настання події, під час якої відбулась втрата документів, які запитувались відповідачем у ході проведення перевірки.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що у даному випадку повідомлення позивача про втрату документів по взаємовідносинам з ТОВ «Апостеріорі» не є достатньою підставою для прийняття рішення (наказу) контролюючого органу про зупинення проведення перевірки.
Крім того, у суду відсутня можливість встановити дату, з якої в силу положень пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України, починається відлік п'ятиденного строку для письмового повідомлення контролюючого органу про втрату документів.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про правомірність застосування до позивача штрафних санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 04 жовтня 2019 року №00001470502 за ненадання до перевірки витребуваних документів та про безпідставність позову в цій частині.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Гідромаш Інжинірінг» не підлягає задоволенню.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг» повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Гідромаш Інжинірінг» (04112, м. Київ, вул. Оранжерейна, буд. 3; ідентифікаційний код 37675397);
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 43141267).
Суддя В.А. Кузьменко