справа№380/7268/21
29 липня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Річман» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області.
Обставини справи.
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Річман», звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою у якій міститься вимога визнати протиправним та повністю скасувати податкове повідомлення-рішення №00000600901 прийняте 14.01.2021 р. відповідачем, Головним управлінням ДПС у Львівській області, про застосування до ТОВ «РІЧМАН» штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 500000 гривень 00 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ТзОВ «Річман» з 26.05.2020 року здійснює зберігання пального за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7 на підставі наявної у підприємства ліцензії на зберігання пального від 26.05.2020 р. №13030414202000903 виключно з моменту отримання відповідної ліцензії. Вказує, що на підставі наказу від 03.12.2020 року №4747-ПП та направлень на проведення фактичної перевірки від 04.12.2020 р. №7525, №7526 було прийняте рішення про проведення фактичної перевірки, а в подальшому і проведено фактичну перевірку підприємства. Так, 08.12.2020 року близько 14:30 год. працівниками Державної податкової служби України Головного управління ДПС України у Львівській області, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проведено фактичну перевірку на предмет додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберігання алкогольними напоями, тютюновими виробами та пального про що складено акт перевірки. Як вбачається зі змісту Акту (довідки) №13/2739/0901/42141690 від 17.12.2020 р. таку перевірку завершено 16.12.2020 року о 14:00 год. Відповідна перевірка проводилась за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7. Вказує, що 08.12.2020 року позивач направив на адресу відповідача Довідку вих. №08/12 від 08.12.2020 р. відповідно до якої Директор ТОВ «РІЧМАН» повідомляє, що за місцезнаходженням фірми м. Львів, вул. Авіаційна, 7 зберігається пальне в резервуарі ємністю 27 тон для використання на власні потреби згідно видаткової накладної №1262 від 08.12.2020 р. отримане пальне в кількості 1.9 тон на власні потреби. Позивач зазначає, що згідно даних Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним станом на 31.03.2021 р. у ТОВ “Річман” наявна ліцензія на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), місце зберігання: УКРАЇНА. ЛЬВІВСЬКА ОБЛ., М. ЛЬВІВ ЗАЛІЗНИЧНИЙ Р-Н. вулиця Авіаційна, буд. 7, Реєстраційний номер ліцензії №13030414202000903, термін дії з 26.05.2020 р. до 26.05.2025 р. Вказує, що 14.12.2020 року позивачем направлено на адресу ГУ ДПС у Львівській області Лист-повідомлення вих. №14/12 від 14.12.2020 р. відповідно до якого позивач повідомив контролюючий орган про те, що ТОВ «РІЧМАН» у період з 01.04.2020 р. по 31.05.2020 р. не використовувало резервуар для зберігання нафтопродуктів (у цей період резервуар був законсервований), а підприємство заправляло кожен із наявних орендованих транспортних засобів на відповідний об'єм дизельного палива, залежно від обсягу поставки, а саме транспортні засоби КАМАЗ (спеціалізовані вантажні самоскиди). Також відповідним листом позивач додатково повідомив відповідача, що використовує пальне для забезпечення внутрішніх потреб господарської діяльності підприємства. Стверджує, що після завершення фактичної перевірки, про що працівниками було складено Акт перевірки, працівники надіслали фотокопії акта перевірки директору ТОВ «РІЧМАН» засобами електронного зв'язку, а саме на меседжер «Вайбер» і при цьому на той момент на акті була відсутня відмітка про відмову з ознайомленням та підписання. Після того, як представники позивача ознайомилися з матеріалами акта, останні вирішили надати свої коментарі та заперечення з приводу законності відповідних документів. Зазначає, що зі змісту Акта (довідки) №13/2739/0901/42141690 від 17.12.2020 р. вбачається, що ТзОВ «Річман» нібито допустило порушення норм чинного законодавства, а саме порушено вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 р. № 481/95-ВД ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального». Відповідний примірник акта перевірки позивачем фактично було отримано не в момент проведення перевірки, а вже після проведення перевірки, засобами поштового зв'язку про що свідчить роздруківка з сайту Укрпошти у якій відображено трекінг відправлень дані якої збігаються з відомостями про номер відправлення на отриманому конверті. Позивач стверджує, що 23.12.2020 року, після ознайомлення з актом перевірки отриманого на меседжер «вайбер», представник ТзОВ «Річман» Білобрам Б. Р. направив на адресу ГУ ДПС у Львівській області Лист-повідомлення від 23.12.2020 р. за підписом представника підприємства Білобрам Б. Р. У відповідному листі-повідомленні ТзОВ «Річман» виклало свої доводи щодо незаконності складення працівниками ДПС України Акта перевірки та заперечення до контролюючого органу. У подальшому 21.01.2021 року позивач отримав лист № 111/6/13-01-09-01-08 від 06.01.2021 року про надання відповіді за підписом заступника начальника Мельник Марії. Зі змісту відповідного листа вбачається, що в результаті проведення фактичної перевірки встановлено порушення вимог ч. 1 ст. 15 Закону України від 19.12.1995 р. № 481/95-ВД ЗУ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», а саме: зберігання пального без наявності діючої ліцензії, про що складено вищевказаний Акт перевірки. У відповідному листі-відповіді на лист-повідомлення підприємства також зазначається, що акт фактичної перевірки було надано директору підприємства для ознайомлення та запропоновано отримати один примірник, на що директор підприємства, за словами працівників ДПС України, заперечив не ознайомившись зі змістом акту ніби то відмовився його отримувати, що звісно не відповідає фактичним обставинам. Також у листі відповіді контролюючий орган стверджує, що директором підприємства ТОВ «РІЧМАН» було надано копії документів під час проведення перевірки. Проте, як вбачається з матеріалів, перелік документів зазначений у листі від 06.01.2021 р. у ГУ ДПС у Львівській області був наданий 23.12.2020 р. разом із запереченнями. Як наслідок, 18.01.2021 року позивач отримав листом податкове повідомлення-рішення від 14.01.2021 р. №00000600901 з яким не погоджується, просить таке скасувати з підстав допущених порушень при проведенні перевірки та відсутності порушень позивачем вимог чинного законодавства.
Ухвалою від 11.05.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем 09.06.2021 подано відзив на позовну заяву у якому відповідач проти позовних вимог заперечує повністю. Зазначає, що працівниками ГУ ДПС у Львівській області відповідно до наказу від 03.12.2020 року № 4747-ПП та направлень на перевірку від 22.02.2021 року № 7525, 7526 була проведена з 08.12.2020 року по 16.12.2020 року фактична перевірка місця зберігання пального, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, кв. (офіс) 29 та належить суб'єкту господарської діяльності - ТзОВ «РІЧМАН». Фактична перевірка проведена посадовими особами контролюючого органу у присутності керівника ТзОВ «РІЧМАН» Білобрама Б.Р., якому було пред'явлено службові посвідчення, направлення на проведення перевірки та вручено копію наказу, про що свідчать підписи у направленнях на перевірку. За наслідком перевірки складено Акт фактичної перевірки №13/2739/09.01/42141690 від 17.12.2020 року про результати фактичної перевірки з питань додержання суб'єктом господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі та зберігання алкогольними напоями, тютюновими виробами та пального. Вказує, що від підписання та отримання одного примірника акту перевірки керівник ТзОВ «РІЧМАН» ОСОБА_3 відмовився, про що працівниками Головного управління ДПС у Львівській області складено акт відмови від отримання акта перевірки від 17.12.2020 р. № 48984 та акт відмови від підписання акта перевірки від 17.12.2020 р.№49033. У подальшому за наслідком Акта фактичної перевірки №13/2739/09.01/42141690 від 17.12.2020 року, прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.01.2021 року № 00000600901, яким за порушення ч. І ст.15 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" та на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України і згідно з ч.2 ст.17 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" застосовано до позивача суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 500000 грн. Відповідач переконаний, що Наказ ГУ ДПС у Львівській області від 03.12.2020 року № 4747-ПП містив всі необхідні обов'язкові відомості в тому числі і підстави для проведення перевірки, визначені ПКУ (п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України), тому такий прийнято на підставі та у спосіб, передбачений законом та з метою реалізації наданих повноважень у сфері королю за дотриманням законодавства в частині здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Відповідач зазначає, що у даному випадку підставою для фактичної перевірки слугувало саме реалізація контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва, зберігання та обігу пального. Наказ на проведення перевірки позивачем не оскаржується, а тому його правомірність не піддається сумніву. Окрім того, позивачем не вказано, яким чином зазначені ним порушення, впливали на можливість захисту ТзОВ «РІЧМАН» своїх прав та призвели до необґрунтованих чи помилкових висновків контролюючого органу. Відповідач наголошує, що позивачем фактично допущено посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки, оскільки перевірка проведена у присутності керівника ОСОБА_4 , яким надано копію виписки з ЄДРПОУ, довідка про залишки пального станом на 08.12.2020 р., копія договору поставки нафтопродуктів з ПВКП «Абрекос» №06/08/19-19 від 06.08.2019 р., копії лімітно-забірних карт №0015-0021 від 28.042020р., реєстр податкових накладних за 2020 рік, копія ліцензії на зберігання пального, лист пояснення № 14/12 від 14.12.2020 р. Перед початком проведення перевірки було пред'явлено службові посвідчення, направлення на перевірку та вручено копію наказу, що підтверджується підписами у направленнях на перевірку. Разом із тим, від надання пояснень ОСОБА_4 відмовився, як і відмовився від підписання акта перевірки, про що складено акт. Після реєстрації у контролюючому органі акт перевірки, примірник акту фактичної перевірки скеровано засобами поштового зв'язку. Фактична перевірка позивача реально проведена та за її результатами складено акт №13/2739/09.01/42141690 від 17.12.2020 року та винесено ППР від 14.01.2021 року № 00000600901. Відповідач також зазначає, що згідно наданих позивачем накладних підтверджено факт придбання ТзОВ «РІЧМАН» у ПВКП «Абрекос» палива дизельного в кількості: 2265 л. згідно накладної від 08.05.2020 року № 423, 2285 л. згідно накладної від 28.04.2020 року № 386. Дані видаткові накладні складені на підставі договору від 06.08.2019 року № 06/08/19-19. Згідно ТТН від 08.05.2020 року №080520-6, від 28.04.2020 року № 280420-7 пунктом розвантаження є м. Львів, вул. Авіаційна 7. Згідно даних ТТН перевезення пального здійснювалось автомобілями з державними номерними знаками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . Згідно акцизних накладних від 28.04.2020 року № 27, від 28.04.2020 року №95 мало місце відвантаження пального ПВКП «Абрекос» на ТзОВ «РІЧМАН» автомобілями з державними номерними знаками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 . При реєстрації вказаних акцизної накладної постачальник зазначив наступні критерії: код операції « 3», умови оподаткування « 0», напрямок використання « 0». Дані критерії використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб'єкт господарювання не платник акцизного податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. Вказує, що директором ТзОВ «РІЧМАН» Білобрамом Б.Р в ході перевірки надано 2 довідки №08/12 2 від 08.12.2020 року, в одній зазначено, що за місцем знаходження даної фірми, а саме м. Львів, вул. Авіаційна 7, зберігається пальне в резервуарі ємністю 27 тон для використання на власні потреби згідно видаткової накладної № 1262 від 08.12.2020 р. отримане пальне в кількості 1,9 тонни на власні потреби, а в іншій, що станом на 08.12.2020 р. залишок пального у резервуарі для зберігання палива, становить 1980 л„ що підтверджує факт зберігання пального. Довідку №08/12 від 08.12.2020 року ще з іншим формулюванням було додано до суду. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази використання пального для власних потреб, без зберігання палива за місцем перевірки. Так, позивачем, не надано будь-яких доказів щодо руху палива та його використання. Позивачем не надано та не підтверджено відповідними доказами кількості надходження палива та його залишку, фактичні об'єми використання палива позивачем у своїй господарській діяльності. Тобто, позивачем не підтверджено, що юридична особа має можливість без ліцензії на зберігання пального використовувати паливно-мастильні матеріали. Наведені позивачем обставини не знайшли свого відображення у відповідних доказах, а ґрунтуються виключно на власних поясненнях, які не є належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 74 КАС України. Вказує що лише 26.05.2020 року ГУ ДПС у Львівській області ТзОВ «РІЧМАН» видано ліцензію № 13030414202000903 на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 26.05.2020, адреса місця зберігання пального: Львівська обл., м. Львів, вул. Авіаційна, 7, загальна місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального (літри): 27000. З урахуванням наведеного, за умови факту зберігання дизельного пального за адресою: Львівська обл., м. Львів , вул. Авіаційна, 7 без наявності дозвільних документів у розумінні вимог Закону України №481, вважає що були наявні правові підстави для прийняття податкового повідомлення-рішення від 27.04.2021 року №00088540901, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивачем 16.06.2021 подано відповідь на відзив у якому позивач проти доводів відповідача заперечує. Вказує, що у своєму відзиві на адміністративний позов, відповідач посилається на те, що представники ТОВ «РІЧМАН» відмовилися від отримання та підписання акту перевірки, про що було складено відповідні акти та долучено до відзиву такі акти. Зі змісту долученого до відзиву акта відмови від отримання акта перевірки від 17.12.2020 р. №48984 вбачається, що керівник ТОВ «РІЧМАН» після ознайомлення з актом перевірки №13/2739/0901/42141890 відмовився від отримання акту перевірки з відповідними додатками. Звертає увагу суду на те, що долучений акт відмови від отримання акта перевірки складений стосовно іншого документу, а саме стосовно акта перевірки №13/2739/0901/42141890, що свідчить про неналежність доказу та ставить під сумнів його допустимість у цій справі. Також звертає увагу суду на те, що позивачем у позові було зазначено, що вже після завершення фактичної перевірки, про що працівниками було складено Акт перевірки №13/2739/0901/42141690 від 17.12.2020 р., працівники надіслали фотокопії акта перевірки №13/2739/0901/42141690 від 17.12.2020 р. директору ТОВ «РІЧМАН» засобами електронного зв'язку, а саме на меседжер «Вайбер» і при цьому на той момент на акті була відсутня відмітка (запис) про відмову з ознайомленням та підписання. Відповідно, твердження відповідача про те, що представники позивача відмовилися від отримання акта перевірки №13/2739/0901/42141690 від 17.12.2020 р. не є підтвердженими, а долучений акт відмови від отримання акту перевірки від 17.12.2020 р. №48984 є неналежним доказом у даній справі та не може бути взятий судом до уваги з огляду на вищенаведене. Також, у відзиві відповідач посилається на те, що у наказі на проведення перевірки вказані підстави для її проведення та такий відповідає вимогам. Цей факт не відповідає дійсності, оскільки у відповідному наказі як і відобразив відповідач у відзиві, визначено як підставу для перевірки саме реалізація контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва, зберігання та обігу пального, що не є самостійною підставою для проведення перевірки, а є лише узагальненим формулюванням обсягу повноважень компетентних органів, яке загалом позбавляє права позивача на реалізацію та забезпечення незаконного втручання у ведення ним господарської діяльності, а тлумачення таких положень на користь державних органів ставить у несправедливе становище позивача. Крім цього вказує, що відповідач у відзиві стверджує, що позивач у своїх аргументах при обґрунтуванні підстави для скасування ППР зводить їх до процедурних порушень податковим органом порядку проведення перевірки. Проте, звертає увагу суду на те, що оскільки предметом доказування у цій справі є факт зберігання дизельного пального без отримання дозволу, то позивачем було чітко визначено у позовній заяві обставини, які спростовують наведені в акті підстави для накладення стягнення за порушення і при цьому надано значну кількість доказів до заяви. Зокрема, позивачем у позовні заяві викладено розширену інформацію та наведено численні аргументи не тільки щодо процедурних питань, а і щодо обставин зберігання пального без дозвільних документів, оскільки це і є вагомим аргументом у цій справі, то відповідно вважає за необхідне нагадати це.
Ухвалою від 20.07.2021 відмовлено у розгляді справи у загальному позовному провадженні та проведенні судового засідання.
Суд всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та
встановив:
Начальником управління контролю за підакцизними товарами скеровано заступнику начальника ГУ ДПС у Львівській області доповідну записку 54/13-01-09-01/42141690 з пропозицією дозволу доручити провести фактичну перевірку ТзОВ «Річман» (а.с.74).
Працівниками ГУ ДПС у Львівській області відповідно до наказу від 03.12.2020 року №4747-ПП (а.с.58) та направлень на перевірку від 04.12.2020 року № 7525, 7526 (а.с.72-73) у період з 08.12.2020 року по 16.12.2020 року проведена фактична перевірка місця зберігання пального, що розташоване за адресою: м. Львів, вул. Авіаційна, 7, кв. (офіс) 29 та належить суб'єкту господарської діяльності - ТзОВ «РІЧМАН», про що 17.12.2020 складений Акт (довідка) №13/2739/4214690 (а.с.39-40).
У акті перевірки викладений висновок про порушення позивачем ч. 1 ст.15 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального".
Такий висновок відповідачем зроблено внаслідок встановлення під час перевірки за адресою м. Львів вул.. Авіаційна 7 зберігання позивачем дизельного палива на підставі ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) від 26.05.2020 №13030414202000903 терміном дії з 26.05.2020 до 26.05.2025. Дане товариство у своїй діяльності використовує резервуар ємкістю 27000 літрів. Згідно бази даних ЄРАН 2019 товариством «Річман» (код ЄДРПОУ42141690) отримано важкі дистиляти код УКТЗ 2710194300 в сумі 2291 літрів відповідно до акцизної накладної № реєстрації 9091657227 від 28.04.2020 та 2305,17 літрів відповідно до акцизної накладної № реєстрації 9100144511 від 08.05.2020 було відвантажено за адресою: м. Львів, вул.. Авіаційна 7 з подальшим використанням для заправки власних транспортних засобів, тим самим товариством порушено вимоги ч.1 ст. ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" (із змінами та доповненнями), а саме зберігання пального без наявної діючої ліцензії (а.с.40)
За наслідками проведеної перевірки та на підставі складеного акта відповідачем 14.01.2021 прийнято податкове повідомлення-рішення №00000600901 про застосування до позивача за порушення ч. І ст.15 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" та на підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України і згідно з ч.2 ст.17 ЗУ "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 500000 грн. (а.с.21).
Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.
Податкове законодавство України відповідно до п.3.1 ст. 3 ПК України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Відповідно до ст. 20.1.1 ПК України відповідачу надано право запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів, дотримання вимог іншого законодавства, здійснення контролю за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Письмові повідомлення про такі запрошення надсилаються в порядку, встановленому статтею 42 цього Кодексу, не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня запрошення рекомендованими листами, в яких зазначаються підстави запрошення, дата і час, на які запрошується платник податків (представник платника податків)
Згідно з п.75.1 ст.75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.
Фактичною відповідно до п.75.1.3 ст. 75 ПК України вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з пунктом 80.1 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Відповідно до п.80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
80.2.1. у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів;
80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;
80.2.3. письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування;
80.2.4. неподання суб'єктом господарювання в установлений законом строк обов'язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками;
80.2.5. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального;
80.2.6. у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3;
80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.
Згідно з пунктом 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Пунктом 42.1 статті 42 Податкового кодексу України встановлено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.
Згідно з пунктом 42.2 цієї є статі Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку.
Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Таким чином, податкове законодавство надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення фактичної перевірки за умови виконання вимог законодавства щодо ознайомлення платника податків в особі його керівника або уповноваженого представника, або особи, яка фактично проводить розрахункові операції, у встановлений законом спосіб з наказом про перевірку та направленнями на проведення перевірку до початку проведення перевірки.
Судом встановлено, що наказ на проведення фактичної перевірки від 03.12.2020 року №4747-ПП та направлення на проведення перевірки вручено керівнику ОСОБА_3 (а.с.73-74).
За таких обставин суд зазначає про те, що наказ про перевірку та направлення на проведення перевірки вручені працівниками контролюючого органу уповноваженій особі, при цьому доказів того, що позивач не допустив працівників відповідача до проведення перевірки матеріали справи не містять.
Суд звертає увагу, що Касаційний адміністративний суд у складі судової палати з розгляду справ по податках, зборах та інших обов'язкових платежах, прийняв Постанову від 21 лютого 2020 по справі №826 /17123/18, адміністративне провадження №К/9901/25669/19 у якій сформулював правову позицію, згідно з якою: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений права посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони обумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.
При цьому, таким підставам позову, при їх наявності, суди повинні давати правову оцінку в першу чергу, а в разі, якщо вони не визнані судом такими, які мають своїм наслідком протиправність рішень, прийнятих за результатами такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову про наявність порушень податкового та/або іншого законодавства.
Згідно з п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Суд погоджується з доводами відповідача, що конструкція даної норми передбачає як підставу для проведення фактичної перевірки як: 1) наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства, так і 2) здійснення податковим органом функцій контролю за дотриманням законодавства.
Судом встановлено, що Наказ ГУ ДПС у Львівській області від 03.12.2020 року № 4747-ПП містив всі необхідні обов'язкові відомості в тому числі і підстави для проведення перевірки, визначені ПК України (п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України), відтак такий прийнято на підставі та у спосіб, передбачений законом та з метою реалізації наданих повноважень у сфері королю за дотриманням законодавства в частині здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
В даному випадку підставою для фактичної перевірки слугувала саме реалізація контролюючим органом функцій, визначених законодавством у сфері виробництва, зберігання та обігу пального.
Судом встановлено, що позивачем фактично допущено посадових осіб відповідача до проведення фактичної перевірки, оскільки перевірка проведена у присутності керівника ОСОБА_4 , яким згідно стор 4 акта (а.с.40) надано ряд документів, зокрема надано копію виписки з ЄДРПОУ, копію договору поставки нафтопродуктів з ПВКП «Абрекос» №06/08/19-19 від 06.08.2019 р., реєстр податкових накладних за 2020 рік, копія ліцензії на зберігання пального, лист пояснення № 14/12 від 14.12.2020 р. тощо.
Судом також встановлено, що від підписання та отримання одного примірника акта перевірки керівник ТзОВ «РІЧМАН» Білобрам Б.Р. відмовився, про що працівниками Головного управління ДПС у Львівській області зазначено на стор. 4 акта перевірки та складено акт відмови від отримання акта перевірки від 17.12.2020 р. № 48984 (а.с.75) та акт відмови від підписання акта перевірки від 17.12.2020 р.№49033 (а.с.76).
Відповідно до позиції Верховного суду викладеній в постанові від 11.09.2018 року по справі № 826/11623/16 (адміністративне провадження № К/9901/50453/18) посилання позивача на окремі недоліки оформлення оскаржуваної вимоги, колегія суддів не бере до уваги та погоджується з судом апеляційної інстанції, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. При розгляді податкових спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.
У постанові Верховного суду від 19.05.20 по справі № 820/2300/18 (адміністративне провадження №К/9901/58866/18) зроблено висновок, що окремі дефекти форми рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийняте контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції , та розмір останніх), таке рішення може бути визнане судом правомірним навіть у разі, коли недотримано окремих елементів. Технічні помилки не є недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду від 25.01.2019 року по справі № 812/1112/16 (адміністративне провадження № К/9901 /40300/18), від 17.03.2020 року по справі № 808/4140/15 (адміністративне провадження № К/9901/28734/18.
Відтак процедурні порушення під час призначення та/або проведення перевірки контролюючим органом на переконання суду не можуть розцінюватися як безумовне свідчення протиправності податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами документальної невиїзної перевірки. Вчинені контролюючим органом процедурні порушення під час призначення та проведення зазначеної перевірки підлягають оцінці і з огляду на те, наскільки вони вплинули на можливість платника податків захистити свої права.
З огляду на викладене суд вважає, що доводи позивача стосовно порушень при врученні акта перевірки, складанні актів про відмову в отриманні акта перевірки та відмові у підписанні акта перевірки та зазначенні номера акта перевірки не впливають на правомірність прийняття за наслідками перевірки оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначено Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР (далі за текстом - Закон №481).
У розумінні абз. 25, 51, 55, 58 ст. 1 Закону № 481 ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.
Частиною 7 ст. 15 Закону № 481 встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Згідно з ч.ч. 8, 10 ст. 15 Закону № 481 суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (утому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Частиною 16 ст. 15 Закону № 481 встановлено, що суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Відповідно до ч. 19 ст. 15 Закону №481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Частиною 44 ст. 15 Закону №481 передбачено, що суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.
Згідно з абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.
Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:
а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;
б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб'єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару;
У податковій консультації від 25.06.2019 р. N 2900/6/99-99-12-02- 02-15/1ПК, вказано, що зберігання пального в паливних баках транспортних засобів/обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального.
Згідно з пп. "г" пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої не є акцизним складом.
Як роз'яснено податковим органом у податковій консультації від 25.06.2019 р. N 2900/6/99-99-12-02-02- 15/ІПК Паливний бак (бензобак) - це ємність для зберігання запасу рідкого палива (бензин, гас, дизельне паливо) безпосередньо на борту транспортного засобу або технічного пристрою, який отримує енергію від рідкопаливного двигуна внутрішнього згорання. Також податківці повідомляють, що на корпусі паливного бака в разі необхідності розташовується отвір для введення датчиків контролю рівня палива, або його тиску. Паливні баки також можуть мати зливний отвір, обладнуються запірною пробкою або краником.
Таким чином виходячи з тлумачення податковим органом змісту положень норм пп. "г” пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі (буксирі), з якого пальне потрапляє у двигун буксира та використовується виключно для роботи двигуна буксира, - не є акцизним складом (акцизним складом пересувним); транспортний засіб, у якого пальне знаходиться тільки у паливному баку та використовується виключно для роботи двигуна транспортного засобу, - не є акцизним складом (у розумінні пп. 14.1.6 п. 14.1. ст. 14 Кодексу)/ акцизним складом пересувним (у розумінні пп. 14.1.6і п. 14.1. ст. 14 Кодексу).
З положень норм чинного законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб'єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.
Таким чином податкові органи надаючи роз'яснення трактують положення норм чинного законодавства, які поширюються на усіх суб'єктів, а не лише на особу яка звернулася для отримання такої консультації.
Отже з урахуванням вимог ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" та положень п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 ПК України, отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене безпосередньо у паливні баки транспортних засобів, не потрібно.
Судом встановлено придбання ТзОВ «РІЧМАН» у ПВКП «Абрекос» згідно договору від 06.08.2019 №06/08/19-19 (а.с.36-37) палива дизельного в кількості: 2265 л. згідно накладної від 08.05.2020 року № 423, 2285 л. (а.с.18) та згідно накладної від 28.04.2020 року № 386 (а.с.18).
Згідно ТТН від 08.05.2020 року № 080520-6 (а.с.16), від 28.04.2020 року № 280420-7 (а.с.19) пунктом розвантаження є м. Львів, вул. Авіаційна 7.
Згідно даних ТТН перевезення пального здійснювалось автомобілями з державними номерними знаками НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .
Судом встановлено, що згідно Лімітно-забірних карт №0015. №0016, №0017, № 0018. №0019, №0020, №0021 від 28.04.2020 р. на отримання матеріальних цінностей за 28.04.2020 р. (а.с.23-26), позивачем ТОВ «РІЧМАН» 28.04.2020 року здійснено заправку пальним безпосередньо бо паливних баків транспортних засобів загальним об'ємом 2 285 літрів, тобто заправку декількох транспортних засобів одночасно в межах допустимих для кожного транспортного засобу об'ємах. Зокрема, відповідно до цих лімітно-забірних карт дизельне паливо заправлене у кожну з машин підприємства в наступних об'ємах: КАМАЗ ВС0716НА - 340 л., КАМАЗ ВС5996СР - 345 л., КАМАЗ НОМЕР_3 - 330 л„ КАМАЗ НОМЕР_4 - 340 л„ КАМАЗ НОМЕР_5 -340 л, КАМАЗ НОМЕР_6 - 330 л., КАМАЗ НОМЕР_7 - 260 л.
Отже судом встановлено, що 28.04.2020 р. ТОВ «РІЧМАН» здійснено заправку своїх транспортних засобі пальним за відсутності факту використання будь-яких резервуарів чи інших ємкостей, а виключно безпосередньо до баків транспортних засобів, що свідчить не тільки про відсутність факту зберігання пального, а і про те, що придбане пальне підприємство дійсно використовує у своїх господарських цілях виключно для власних потреб.
Судом також встановлено, що 08.05.2020 р. коли позивач отримав пальне від ПВКП «Абрекос» відповідно до вищевказаної видаткової накладної та товарно-транспортної накладної, в момент поставки пального 08.05.2020 р. постачальником, відбулася безпосередня заправка пального у баки транспортних засобів що підтверджується Лімітно-забірними картами №0014, №0012. №0011. №0013, №0015, №0016. №0017 на отримання матеріальних цінностей за 08.05.2020 р. (а.с.27-30).
Відтак відповідно до лімітно-забірних карт від 08.05.2020 року ТОВ «РІЧМАН» здійснення заправку пальним безпосередньо до паливних баків транспортних засобів загальним об'ємом 2 265 літрів, тобто заправку декільком транспортним засобам одночасно в межах допустимих для кожного транспортного засобу об'ємах. Зокрема, відповідно до цих лімітно-забірних карт дизельне паливо заправлене у кожну з машин підприємства в наступних об'ємах: КАМАЗ ВС0716НА - 340 л., КАМАЗ НОМЕР_8 - 340 л„ КАМАЗ ВС5982АМ - 315 л., КАМАЗ НОМЕР_4 - 340 л., КАМАЗ НОМЕР_5 -340 л., КАМАЗ НОМЕР_6 - 330 л„ КАМАЗ НОМЕР_7 - 260 л.
Судом встановлено, що відповідно до акта про тимчасове виведення основних засобів з виробничого процесу та їх консервацію від 31.03.2020 (а.с.110) комісією вирішено, що паливний резервуар б/у на 27000 кб, що знаходиться за адресою м. Львів вул.. Авіаційна 7 підлягає консервації на час до отримання ліцензії.
Суд зазначає, що пальне в баку це виробництво/використання, а не зберігання.
В бухгалтерському обліку списання пального в експлуатацію передбачено проведенням Д-т 23, 92,93 К-т 203.
Відтак доказами зберігання пального є відомості Д-т 203 стосовно того чи є по ньому залишки.
Судом з долученої позивачем відомості по рахунку 203 за період за 01.04.2020-25.05.2020 (період в якому позивачем отримувалося пальне) (а.с.111) встановлено відсутність відомостей про наявність залишку пального та відповідно доказів його зберігання у вказаний період.
Відомостями по товарно-матеріальних цінностях (а.с.114-115) наданих позивачем підтверджується їх повне використання (заправляння у баки техніки) у день отримання палива 28.04.2020 та 08.05.2020, та подальше списання при здійсненні господарської діяльності згідно актів на списання палива (а.с. 116-133).
Судом також встановлено, що у ТОВ “Річман” наявна ліцензія на зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), місце зберігання: УКРАЇНА. ЛЬВІВСЬКА ОБЛ., М. ЛЬВІВ ЗАЛІЗНИЧНИЙ Р-Н. вулиця авіаційна, буд. 7, Реєстраційний номер ліцензії №13030414202000903, термін дії з 26.05.2020 р., термін дії до 26.05.2025 р. (а.с.22).
Відтак на час придбання позивачем палива згідно з накладною №1262 від 08.12.2020 у позивача вже була ліцензія на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).
Доказів того що придбане позивачем пальне згідно з накладною №1262 від 08.12.2020 використано на інші потреби відповідачем не надано.
Суд зазначає, що при проведенні перевірки відповідачем не досліджено дані бухгалтерського обліку позивача щодо придбання позивачем палива та його списання (поміщення в паливні баки транспорту при придбанні) (проведенням Д-т 23, 92,93 К-т 203), а відтак відсутні належні та допустимі докази зберігання позивачем палива у резервуарі, що знаходиться за адресою м. Львів вул.. Авіаційна 7 (та був на консервації) та не спростовано доводи позивача підтверджені даними бухгалтерського обліку про те, що пальне яке придбавалося не було одразу розлито по паливних баках належної позивачеві авто техніки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оскільки у даній справі оскаржується рішення та дії відповідача, суб'єкта владних повноважень, суд відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України, перевіряє чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд дійшов висновку, що за сукупністю встановлених у даній справі обставин оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Львівській №00000600901 прийняте 14 січня 2021 року не відповідає критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, що визначені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак позовні вимоги в цій частині слід задовольнити повністю.
Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.2 ст.132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 7500 грн. (а.с.10), такий відповідно до ст. 139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області.
Також позивач просить стягнути з відповідача 12175 грн витрат на професійну правничу (правову) допомогу, які ним була понесені при розгляді даної справи.
У частині сьомій статті 139 КАС України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Вирішуючи питання стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд зазначає наступне.
Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини третьої статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Відповідно до частини дев'ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України”, від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України”, від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.
Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п'ятої статті 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Суд встановив, що 19.01.2021 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Адвокатське бюро «Сороковий і партнери» укладено Договір про надання правової допомоги № 2021/01/19-3 від 19.01.2021 р. (а.с.138-143).
Згідно з цим договором про надання правової допомоги представництво клієнта в органах судової влади та в інших органах здійснюватися адвокатом Сороковим П. М.
Відповідно до умов вказаного Договору про надання правової допомоги № 2021/01/19-3 від 19.01.2021 р. оплата здійснюється з врахуванням затраченого часу на надання правової допомоги клієнту і розраховується в розрахунку одна людино-година затраченого працівниками бюро часу становить 450 (чотириста п'ятдесят) гривень 00 копійок, а також оплата здійснюється на умовах цього Договору про надання правової допомоги за підсумком кожного місяця протягом дії договору, відповідно до рахунку, виставленого Адвокатським бюро за один календарний місяць (копія договору додається, оригінал у позивача). Крім цього сторони договору про надання правової допомоги передбачили гонорар у розмірі 5 000 грн. в разі ухвалення судом рішення по цій справі на користь Позивача.
Відповідно до звіту від 20.07.2021 (а.с.136-137) погодженого сторонами позивач отримав послуги по правовій допомозі в сумі 12750 грн., а саме:
1. Аналіз переданої клієнтом документації, що лягла в основу обґрунтування позовних вимог у справі та підготовка заперечень до акту перевірки - 1 800 грн.
2. Оскарження податкового-повідомлення рішення а адміністративному порядку (підготовка та подання скарги)- 1200 грн.
3. Підготовка та подання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду - 1 800 грн.
4. Підготовка до судового засідання і представництво інтересів клієнта у судовому засіданні -800 грн.
5. Підготовка та подання відповіді на відзив - 1 575 грн.
7. Гонорар в розмірі 5 000 грн. у випадку позитивного рішення для позивача - 5 000
Виконання вказаних робіт підтверджується актом здачі-приймання робіт №79 від 20.07.2021 (а.с.137).
Відтак позивач має сплатити адвокату кошти за правову допомогу в сумі 12750 грн.
У частині шостій статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Вказаний висновок Верховного Суду у відповідності до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд враховує під час вирішення такого питання.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “East/WestAllianceLimited” проти України”, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
На підставі системного аналізу матеріалів справи та долучених представником позивача доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити, що витрати в сумі 1800 грн. на аналіз переданої клієнтом документації, що лягла в основу обґрунтування позовних вимог у справі та підготовка заперечень до акту перевірки не пов'язані з розглядом справи, оскільки подання заперечень на акт перевірки є правом платника і відбувається до винесення рішення та його оскарження до суду.
Крім того, аналіз переданої клієнтом документації, що лягла в основу обґрунтування позовних вимог охоплюється витратами в сумі 1800 грн. за підготовку та подання позовної заяви до Львівського окружного адміністративного суду, що є взаємопов'язаним.
Витрати в сумі 1200 грн понесені за оскарження податкового-повідомлення рішення в адміністративному порядку (підготовка та подання скарги) не пов'язані з розглядом даної справи, як і не пов'язані витрати в сумі 800 грн. з підготовкою до судового засідання і представництво інтересів клієнта у судовому засіданні, оскільки судом розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню в сумі 1800 грн. на аналіз переданої клієнтом документації, що лягла в основу обґрунтування позовних вимог у справі та підготовка заперечень до акту перевірки, в сумі 1200 грн понесені за оскарження податкового-повідомлення рішення в адміністративному порядку (підготовка та подання скарги), в сумі 800 грн. з підготовкою до судового засідання і представництво інтересів клієнта у судовому засіданні разом на 3800 грн.
Стосовно гонорару в розмірі 5 000 грн. у випадку позитивного рішення для позивача суд зазначає, що у рішенні ЄСПЛ по справі CERNIUS AND RINKEVICIUS v. LITHUANIA від 18 лютого 2020 року Страсбурзький суд констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий суд), встановлене через відмову адміністративними судами Литви відшкодувати витрати на правову допомогу особам, які у судовому порядку успішно оскаржили неправомірно призначені штрафи у сфері охорони праці. Уся мотивація суду варта уваги, але найбільш важливим є твердження, що ЄСПЛ вважає обґрунтованим взяти до уваги, що намір заявника звернутись до суду полягав не у тому, щоб взяти участь у судовому процесі, як у академічній вправі, а у тому, щоб одержати результат. Це стосується твердження заявника про те, що звернення за захистом своїх прав є беззмістовним, якщо в результаті ситуація стає гіршою, ніж до початку судового процесу. Як виявилось, заявники витратили на правову допомогу суму коштів, яка перевищувала суму призначеного їм штрафу.
Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» тлумачить «гонорар успіху» як домовленість, згідно з якою клієнт зобов'язується виплатити адвокату як винагороду певний відсоток від присудженої йому судом грошової суми, якщо рішення буде на користь клієнта. Якщо такі угоди є юридично дійсними, то визначені суми підлягають сплаті клієнтом (§ 55). Водночас відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, необхідність і, крім того, умова розумності їх розміру.
За наявності таких угод при вирішенні питання відшкодування судових витрат ЄСПЛ керується не ними, а іншими наведеними вище чинниками, які стосуються роботи адвоката, насамперед принципом розумності судових витрат, що відображено також у справі «Пакдемірлі проти Туреччини».
Гонорар адвоката відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару та порядок його сплати визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому при встановленні розміру гонорару враховуються: 1) складність справи; 2) кваліфікація і досвід адвоката; 3) фінансовий стан клієнта; 4) інші істотні обставини. З цього є лише одне законодавче обмеження: гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові ВП ВС від 12 травня 2020 року суд зазначив, що відмовляючи в частині стягнення додаткової винагороди адвоката у розмірі 5000 грн за досягнення позитивного рішення у справі № 904/4507/18, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а є платою за сам результат, досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.
Вирішуючи зазначену правову проблему, ВП ВС виходила з того, що домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання. У контексті вирішення судом питання про розподіл судових витрат суд повинен оцінювати розумність витрат, їх співмірність із ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Відмовляючи в задоволенні заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу адвоката, передбачену договором, суди попередніх інстанцій не навели доводів та доказів нерозумності цих витрат, їх неспівмірності з ціною позову, складністю справи та її значенням для позивача.
Велика Палата ВС дійшла висновку, що загальна сума витрат на адвокатські послуги не виходить за розумні межі визначення гонорару, тож додаткове судове рішення про відмову в стягненні 5000 грн слід скасувати та прийняти нове рішення - про відшкодування позивачеві цих витрат пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За наслідками розгляду даної справи суд, з урахуванням виконаної адвокатом роботи по захисту порушених прав позивача та урахуванням обставин справи і суми накладених штрафних санкцій, дійшов висновку про відповідність гонорару за позитивне рішення для позивача в сумі 5000 грн. критерію реальності, співмірності та обґрунтованості.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 8375 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №00000600901 від 14 січня 2021 року Головного управління ДПС у Львівській області.
3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Річман» (79066, Львівська область м. Львів, вул. Антоненка-Давидовича 7 кв.29, код ЄДРПОУ 42141690) з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ : 43968090), за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 7500,00 грн (сім тисяч п'ятсот гривень, 0 копійок).
4. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Річман» (79066, Львівська область м. Львів, вул. Антоненка-Давидовича 7 кв.29, код ЄДРПОУ 42141690) з Головного управління ДПС у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м.Львів, 79026; код ЄДРПОУ : 43968090), за рахунок бюджетних асигнувань витрати на правничу допомогу в сумі 8375 грн (вісім тисяч триста сімдесят п'ять грн, 0 копійок).
5. У задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 3800 грн - відмовити.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 29.07.2021р.
Суддя Коморний О.І.