29 липня 2021 року № 320/8692/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Переяслав - Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський 6), третя особа Переяслав - Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат (08400, Київська область, м. Переяслав - Хмельницький, вул. Богдана Хмельницького 84) в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати пункт 6 рішення Міністерства оборони України про відмову в призначені одноразової грошової допомоги позивачу, як інваліду ІІ групи з 01.10.2018 внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 20.03.2020 №45;
зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу, як інваліду ІІ групи з 01.10.2018 внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, одноразову грошову допомогу в розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та в порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про протиправність рішення Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок поранення пов'язаного із захистом Батьківщини в розмірі 300 кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та в порядку затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975.
Ухвалою суду від 30.09.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
16 жовтня 2020 року від Міністерства оборони України надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вища група інвалідності була встановлена позивачеві після спливу терміну, обумовленого положеннями частини 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Переяслав - Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат правом подання відзиву на позов не скористався.
Враховуючи, що Переяслав - Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат по справі своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, будь яких пояснень, заяви чи клопотань станом на день розгляду справи до суду не надіслав, суд визнав за необхідне розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами та з урахуванням відзиву, який надійшов від Міністерства оборони України.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 є учасником бойових дій, та відповідно до посвідчення від 26 вересня 2018 року серії НОМЕР_4 є інвалідом 2 групи.
Відповідно до довідки №715 від 24 липня 2015 року, позивач з 21 січня 2015 року по 22 березня 2015 року знаходився у відрядженні з виїздом у підпорядкування першого заступника керівника АТО при СБУ на території Донецької та Луганської областей.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини - польова пошта В2050 №180 від 28 жовтня 2015 року позивача за станом здоров'я було виключено зі списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_5 та знято з всіх видів забезпечення з 28 жовтня 2015 року.
Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №0524851 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності з 20 вересня 2016 року, травма пов'язана із захистом Батьківщини.
Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ №1044876 позивачу 20.09.2020 встановлено ІІ групу інвалідності з 01 жовтня 2018 року, травма пов'язана із захистом Батьківщини.
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку зі зміною групи інвалідності з ІІІ на ІІ групу, позивач звернувся до Переяслав - Хмельницького об'єднаного міського військового комісаріату з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми пов'язаної із захистом Батьківщини.
Проте, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційний сум №45 від 20 березня 2020 року позивачу було відмолено у призначенні одноразової грошової допомоги, та зазначено, що у зв'язку зі зміною групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Вважаючи вказану відмову протиправною, позивач звернувся до суду з метою врегулювання спору у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII), виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 16 Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону №2011-XII.
Так, ключовим правовим питанням при вирішенні даної справи є правильність застосування до спірних правовідносин абзацу 2 частини 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII.
Суд звертає увагу на те, що вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01.01.2014 шляхом доповнення Закону №2011-XII статтею 16-3 (в редакції Закону України від 04.07.2012 №5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців").
Частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII у редакції, яка діяла на дату встановлення позивачеві ІІІ групи інвалідності, визначено, що у разі якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок №975, який набрав чинності з 24.01.2014.
Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно з пунктом 8 Порядку №975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності є підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені починаючи з 01.01.2014.
Згідно з частиною 4 статті 16-3 Закону №2011-XII, яка набрала чинності з 01.01.2014, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
За таких умов, норми частини 4 статті 16-3 Закону №2011-XII застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014.
Згодом, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (який набрав чинності з 01.01.2017) частину 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Тому, в разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01.01.2014, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 20.03.2018 у справі №295/3091/17, від 22.08.2019 у справі №806/2180/18, від 30.10.2019 у справі №806/815/16, від 24 грудня 2019 року у справі №826/11299/18.
Предметом спору у цій справі є вимога призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачеві як інваліду ІІ групи з урахуванням проведених виплат.
Третю групу інвалідності позивачу встановлено 20.09.2016, тобто після січня 2014 року.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено 01.10.2018.
Відтак, враховуючи положення статті16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, яка діяла на дату встановлення позивачеві інвалідності вперше та положення якої обмежували строком у 2 роки право особи на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, суд дійшов висновку про наявність законодавчого обмеження на реалізацію права позивачем в отриманні різниці.
Суд не враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 червня 2018 року у справі №760/11440/17, оскільки предметом спору у вказаній справі є строк реалізації права на одноразову грошову допомогу після встановлення групи інвалідності. Зокрема Верховний Суд зазначив, що у випадку не реалізації особою права на отримання одноразової грошової допомоги при первинному встановленні інвалідності та встановлення у подальшому вищої групи інвалідності, особа не обмежена строком в отриманні такої грошової допомоги. При цьому у розмірі, який передбачений для групи інвалідності, яка була визначена йому на дату звернення до відповідного органу для отримання такої допомоги.
Водночас у межах даного провадження позивачем було реалізовано право на отримання одноразової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності у розмірі 217500.
Помилковим є посилання позивача на правовий висновок зроблений Верховним Судом у постанові від 20 березня 2018 року по справі № 295/3091/17, оскільки суд, надаючи оцінку фактичним обставинам справи, досліджував випадок встановлення первинної інвалідності у 2012 році та більш високу групу за наслідками повторного огляді у 2017 році (майже через 5 років).
При цьому, Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2019 року по справі № 806/2180/18 дійшов наступного правого висновку у подібних правовідносинах, зазначивши, що Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01.01.2014. Згодом, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності з 01.01.2017) пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим такого змісту: “У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється”. Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності. Суд звертає увагу, що на час первинного встановлення інвалідності позивачеві (2002) правової норми, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, не було. Ця норма згодом з'явилася у пункті 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII і почала діяти з 01.01.2014. Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Оскільки пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII не стосується відповідальності особи, зазначений Закон має пряму дію у часі, тобто застосовується до правовідносин, які виникли або тривають після набрання ним чинності. Правовідносини щодо первинного встановлення інвалідності виникли до набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII не застосовується до позивача.
У розвиток правового висновку, висловленого у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 295/3091/17, які стосуються аналогічних правовідносин, Суд звертає увагу, що пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII може бути застосовано до осіб, яким первинне встановлення інвалідності відбулося після 01.01.2014…”.
Тобто, фактично Верховний Суд у вказаній постанові підкреслив той факт, що до правовідносин, які виникають в подібних спорах після 01.01.2014, виконання критерію обумовленого частиною 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, а саме щодо дворічного терміну, є обов'язковою вимогою та має бути дотримано.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Додатково суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, право на отримання нової одноразової допомоги (різниці у виплатах) після встановлення вищої групи інвалідності мало б місце лише в межах вказаного вище судом дворічного терміну. Певний час така норма не існувала як явище взагалі, і лише в редакції Закону № 2011-ХІІ після 01.01.2014 можлива до застосування (фактично застосовується), після вказаної дати, з урахуванням часових обмежень.
Оскільки, як встановив суд та не заперечує сам позивач, ІІ група інвалідності була встановлена йому при повторному огляді відповідно до медичного висновку МСЕК серії АВ № 1044876 з 01.10.2018 травма пов'язана із захистом Батьківщини, тобто зі спливом дворічного терміну з дати первинного встановлення інвалідності (20.09.2016), тому заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 15 липня 2020 року по справі №240/10153/19.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов не підлягає задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Переяслав - Хмельницький об'єднаний міський військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2021
Суддя Панченко Н.Д.