28 липня 2021 року № 320/2559/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бородянського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Бородянського відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (07801, Київська обл., смт. Бородянка, вул. Центральна, 230-А), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо застосування індивідуального коефіцієнта заробітної плати 2,40806 при розрахунку основного розміру її пенсії із 01.10.2019;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплатити позивачеві пенсію із застосуванням індивідуального коефіцієнта заробітної плати 3,00796, починаючи з 01.10.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що до 2019 року вона отримувала пенсію за віком, призначену за раніше діючим законом з індивідуальним коефіцієнтом заробітної плати 3,00796, однак з 01.10.2019 позивач зменшив розмір пенсії.
На звернення позивача щодо наявності правових підстав для такого зменшення відповідач вказав, що з 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким запроваджено новий механізм призначення та перерахунку пенсії. Однак при проведенні інвентаризації пенсійних справ у 2019 році було встановлено, що заробітну плату позивача до електронної справи занесено загальною сумою за рік, а не помісячно як то передбачено положеннями Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» внаслідок чого у період з 01.01.2004 по 01.10.2019 був завищений позивачеві індивідуальний коефіцієнт по заробітній платі. Після виявлення помилки відповідачем було приведено пенсійну справу позивача у відповідність до вимог чинного законодавства.
Водночас позивач вважає, що такі дії суб'єкта публічного права призвели до зменшення фактично отриманої нею пенсії, що є неприпустимим.
Ухвалою від 23 березня 2020 року суд відкрив провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
05 серпня 2020 року через канцелярію суду від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області надійшов відзив на адміністративний позов відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки ним правомірно було застосовано до позивача коефіцієнт заробітної плати 2,40806 при розрахунку основного розміру пенсії після виявлення відповідної помилки, яка була допущена посадовими особами пенсійного органу.
13 серпня 2020 року через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодилась з думкою відповідача, що викладена у відзиві та наполягала на задоволенні позовних вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 від 18.08.1999 позивач отримує пенсію за віком.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, зокрема по пенсійній справі № 133922, позивачеві призначена пенсія з 01.09.1999 відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII із застосуванням індивідуального коефіцієнту заробітної плати - 3,00796.
Відповідно до протоколу розрахунку заробітку позивача згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-IV) періоди, що враховувались при розрахунку 01.01.1992 по 31.12.1992, що становить 12 місяців, "Заробіток" - 2.10542, "з обмеженням" - 2.10542, "середня по народному господарству" - 0.69995, "коефіцієнт" - 3.00796, сума коефіцієнтів заробітної плати - 36.09552, індивідуальний коефіцієнт для обчислення - 3.00796.
Сторонами не заперечувався той факт, що внаслідок застосування положень Закону України № 1058-IV, розмір пенсії у позивача у порівнянні із застосуванням положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII станом на 01.01.2004 - не зменшився.
Крім цього, матеріали справи не містять жодних доказів про наявність з боку відповідача порушень діючого на момент призначення позивачеві пенсії пенсійного законодавства, як то обчислення стажу, визначення середньомісячного фактичного заробітку для обчислення пенсій, періоду розрахунку, розміру заробітної плати, коефіцієнтів, тощо.
Матеріали справи не містять жодної інформації про те, що з 01.01.2004 до 01.10.2019 у зв'язку із набранням чинності Законом України № 1058-IV позивачеві невірно була розрахована заробітна плата для обчислення пенсії, доказів того, що позивачем за його вибором був змінений період, за який враховується заробітна плата для обчислення пенсії, тощо.
Враховуючи наявні матеріали справи, в тому числі доводи і міркування учасників процесу, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що спірним лише є питання щодо правомірності зменшення відповідачем розміру індивідуального коефіцієнту по заробітній платі позивача, внаслідок чого були зменшені його пенсійні виплати, тобто правильність здійснення відповідачем математичного розрахунку такого коефіцієнта внаслідок виявлення власної помилки.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Як вже було встановлено судом з 1999 року по 01.10.2019, періоди, що враховувались при розрахунку і визначення коефіцієнту були з 01.01.1992 по 31.12.1992, середня заробітна плата позивача складала - 2.10542, середній коефіцієнт по народному господарству складав - 0.69995, а індивідуальний коефіцієнт для обчислення пенсії позивачеві становив - 3.00796.
Як вбачається із матеріалів справи, індивідуальний коефіцієнт для обчислення пенсії позивачеві розраховувався шляхом ділення середньої заробітної плати за рік (2.10542) на середній коефіцієнт по народному господарству також за рік (0.69995) та становив 3.00792.
Правильність здійснення математичного розрахунку у цій частині станом на дату призначення позивачеві пенсії сторонами не заперечувався та був використаний відповідачем при її нарахуванні.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон України № 1058-IV).
Відповідно до статті 43 Закону України № 1058-IV, перерахунок пенсій за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років, призначених до набрання чинності цим Законом, здійснюється за нормами цього Закону на підставі документів про вік, страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час перерахунку в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло раніше, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Для перерахунку пенсій, призначених до набрання чинності цим Законом, враховується заробітна плата (дохід), з якої було раніше обчислено пенсію, за документами, наявними в пенсійній справі, або за вибором пенсіонера - заробітна плата (дохід) за період, передбачений абзацом першим частини першої статті 40 цього Закону.
Також, при обчисленні пенсії для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу (в залежності від кількості відпрацьованих місяців) та коефіцієнт заробітку, який обчислюється шляхом ділення фактичної заробітної плати застрахованої особи на величину середньої заробітної плати в Україні за відповідний період у розрізі кожного місяця.
Жодних доказів того, що позивач звертався до відповідача із заявою про зміну періоду врахування заробітної плати у 2004 році, з якої було раніше обчислено пенсію, матеріали справи не містять, відтак для перевірки правильності здійснення математичного розрахунку суд виходить із заробітної плати, з якої раніше позивачеві була призначена пенсія.
За правилами частини другої статті 40 Закону України №1058 (у редакції Закону станом на 01.01.2004), заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:
Зп = Зс х (Ск : К), де:
Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;
Зс - середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії;
Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n);
К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Кз1 + Кз2 + Кз3 + ... + Кзn - визначається шляхом ділення фактичної заробітної плати застрахованої особи на величину середньої заробітної плати в Україні за відповідний період у розрізі кожного місяця. Усі помісячні коефіцієнти підсумовуються і поділяються на кількість місяців страхового стажу. Виходить середньоарифметичний коефіцієнт заробітку.
К - кількість місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи за кожний місяць страхового стажу визначається за формулою:
Кз = Зв : Зс, де Кз - коефіцієнт заробітної плати (доходу) застрахованої особи;
Зв - сума заробітної плати (доходу) застрахованої особи, яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу);
Зс - заробітна плата (дохід) в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії, за місяць, за який розраховується коефіцієнт заробітної плати (доходу).
Отже, один із головних чинників при розрахунку середньої заробітної плати для призначення пенсії є індивідуальний коефіцієнт заробітної плати (Кз), який визначається з п'ятьма знаками після коми.
У разі відсутності на момент призначення пенсії даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік для визначення заробітної плати (доходу) враховується наявна середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за місяці попереднього року з наступним перерахунком заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії після отримання даних про середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії.
Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку "Підсистема призначення та виплати пенсії", який міститься у матеріалах пенсійної справи позивача, після виявлення працівниками пенсійного органу помилки при формуванні електронної справи позивача (невірний за його твердженням розрахунок індивідуального коефіцієнта) суб'єктом публічного права був здійснений новий розрахунок для обчислення індивідуального коефіцієнта заробітної плати з врахуванням формули, що діяла станом на 01.01.2004.
Як вбачається із даного розрахунку, сума заробітної плати сукупно за період з 01.01.1992 по 31.12.1992 залишилась незмінною, а саме 2.10542, середній коефіцієнт по народному господарству становив - 0.16988 (середній показник у розрізі кожного місяця), середньоарифметичний коефіцієнт у розрізі кожного місяця для позивача становить 28.89666. Відтак індивідуальний коефіцієнт заробітної плати становить 28.89666:12 (місяців)=2.40806.
Доказів здійснення невірного математичного розрахунку, що наявний у матеріалах пенсійної справи, внаслідок усунення помилки, що була допущена з вини пенсійного органу, позивачем не зазначено, а судом не встановлено.
Таким чином, аргументи позивача про те, що його право на збереження вперше визначеного коефіцієнту заробітної плати при наступних перерахунках пенсії є помилковими.
Помилковими також є твердження позивача про те, що не допускається зменшення розміру пенсії внаслідок перерахунку, оскільки, у даному випадку, зменшення пенсії відбулось не у зв'язку із застосуванням приписів чинного законодавства, а у зв'язку із допущенням посадовими особами помилки шляхом внесення невірних вихідних даних до електронної пенсійної справи позивача внаслідок чого відбулось некоректне нарахування пенсії.
Разом з цим, суд звертає увагу на те, що вимога/твердження відповідача про необхідність повернення позивачем надмірно отриманої пенсії є безпідставною та необґрунтованою з огляду на таке.
Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, передбачений Порядком повернення сум пенсій, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсій, що є безнадійними до стягнення, що затверджений Постанова правління Пенсійного фонду України 21 березня 2003 року N 6-4 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2014 року N 25-3) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15 травня 2003 р. за N 374/7695.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Тобто даними приписами унормовано, що виключно при наявності винних та протиправних діянь з боку пенсіонера у суб'єкта публічного права виникає право та обов'язок щодо стягнення надміру виплачених пенсій.
Як вбачається із наявних матеріалів справи, переплата пенсії виникла не з вини позивача, а внаслідок здійснення методичних і методологічних помилок суб'єкта публічного права - пенсійного органу у зв'язку з чим правові підстави для пред'явлення позивачеві такої вимоги відсутні. Слід зазначити, що повернення надміру виплаченої пенсії можливе лише за добровільної згоди пенсіонера.
За правилами ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані відповідачем.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, судові витрати, які підлягають відшкодуванню у відповідності з положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 28.07.2021.
Суддя Панченко Н.Д.