29 липня 2021 року № 320/6620/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я. В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року № 31-15 та від 1 липня 2016 року № 91/13-02 Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2019 року дану позовну заяву залишено без руху та зобов'язано позивача усунути зазначені у мотивувальній частині ухвали недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
07 лютого 2020 року від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити у повному обсязі. Стверджує, що податкове повідомлення-рішення винесене з дотриманням вимог чинного законодавства, всі дії відповідача здійснені в межах чинного законодавства, у порядку та у спосіб, передбачений законодавством.
Від учасників справи надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським РВ УДМС України в Київській області 02 вересня 2016 року.
З матеріалів справи вбачається, що у власності позивача рахувався транспортний засіб Toyota Land Cruiser Prado 150, 2013 року випуску, об'єм двигуна 3956 см. куб.
На даний транспортний засіб відповідачем було сформовано податкове повідомлення-рішення форми «Ф» по транспортному податку з фізичних осіб на суму 22916,67 грн №31-15 від 18.06.2015 з податковим періодом - 60 днів з дня вручення та податкове повідомлення-рішення форми «Ф» по транспортному податку з фізичних осіб на суму 25000,00 грн №91-13-02 від 01.07.2016 з податковим періодом - 2016 рік.
Не погоджуючись із спірними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд бере до уваги таке.
Спірні правовідносини врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин).
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.
Із 1 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 р. №71-VIII, яким згідно до ст. 267 ПК України введено новий транспортний податок.
Згідно приписів пп. 10.1.1 п. 10.1 та п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України транспортний податок віднесений до місцевих податків як складова податку на майно (ст.265 ПК України).
Відповідно до п.10.2 ст.10 ПК України місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Згідно п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 ПК України).
Згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України.
Відповідно пп. 12.3.4 ст. 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
За правилами п. 5 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування мають забезпечити у місячний термін з дня набрання чинності цим Кодексом (01.01.2011) прийняття рішень щодо встановлення місцевих податків і зборів, визначених цим Кодексом.
У разі невстановлення місцевих податків і зборів, передбачених пунктом 10.3 статті 10 цього Кодексу, рішеннями місцевого самоврядування такі податки і збори сплачуються платниками у порядку, встановленому цим Кодексом за мінімальними ставками та без застосування відповідних коефіцієнтів.
Відповідно до п.10.3 ст.10 ПК України в редакції станом на момент його прийняття місцеві ради обов'язково установлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.
За приписами п.10.3 ст.10 ПК України в редакції Закону України від 28.12.2014 №71-VIII місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Відповідно до пп.12.3.5 п.12.3 ст.12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Одночасно означеним вище Законом № 71-VIII викладено в новій редакції статтю 267 ПК України.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України в редакції станом на момент прийняття відповідачем оскаржуваного податкового-повідомлення рішення платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (пп. 267.2.1 п. 267.1 ст 267 ПК України).
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
При цьому згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України закріплено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями Податкового кодексу України 01.01.2015 власники транспортних засобів віком до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.
Як встановлено вище і не спростовується сторонами, за позивачем зареєстрований на праві власності легковий автомобіль Toyota Land Cruiser Prado 150, 2013 року випуску, об'єм двигуна 3956 см. куб, отже вказаний автомобіль підпадає під визначений пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України об'єкт оподаткування.
При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Наведене відповідає вимогам п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, згідно з яким саме місцеві ради обов'язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням п. 24 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.
Разом з тим, як зазначено вище, відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Таким чином, рішення місцевих рад стосовно транспортного податку, прийняті в 2015 році, не могли бути застосовані в цьому ж 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік і саме з цього періоду транспортний податок міг вважатись встановленим місцевою радою.
До такого ж правового висновку дійшов і Верховний Суд з приводу застосування норм права до спірних правовідносин, зокрема, в постанові від 27.02.2018 у справі №816/4373/15.
Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області № 1395-70-VІ від 22.01.2015 року “Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Біла Церква” встановлено транспортний податок на 2015 рік і містить норми, аналогічні тим, що викладені в Податковому кодексі України. Зазначене рішення застосовується з початку бюджетного періоду, що настає після його оприлюднення
Рішенням Білоцерківської міської ради від 28.01.2016 року № 47-05-VІІ "Про затвердження Положення про транспортний податок та положення про єдиний податок" встановлено транспортний податок та затверджено відповідне положення, яким визначено ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік за кожний легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування. Крім того, в даному рішенні зазначено, що вважати такими, що втратили чинність п.3.1 та п.3.3 рішення Білоцерківської міської ради «Про встановлення місцевих податків та зборів у м. Біла Церква» від 22 січня 2015 року №1395-70-VІ.
Згідно ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Таким чином, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 01.07.2016 №91/13-02 за платежем транспортний податок, суд зазначає таке.
Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньо ринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відповідно до вищезазначеного, станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.
Таким чином, об'єктом оподаткування у 2016 році є легкові автомобілі з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн.
Вказана вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., №44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Ц н) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 №403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Таким чином, з наведених правових норм вбачається, що у визначенні середньоринкової вартості автомобіля обов'язково враховується дані марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, а також пробіг транспортного засобу.
Відповідачем до відзиву надано Інформацію щодо автомобілів, середньо ринкова вартість яких розрахована на основі інформації, отриманої з інших джерел. Відповідно до вказаного додатку, до переліку автомобілів, що підлягають оподаткуванню належать Toyota Land Cruiser, об'ємом циліндрів двигуна 4,6 до 3-х років та Toyota Land Cruiser, об'ємом циліндрів двигуна 4,5 до 1-го року. Транспортного засобу марки Toyota Land Cruiser Prado 150, який належить позивачу, у вказаному переліку немає.
Отже наведена обставина свідчить про те, що контролюючий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення №91/13-02 від 01.07.2016, яким визначив позивачу суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн не пересвідчився, що транспортний засіб останнього є об'єктом оподаткування транспортним податком у 2016 році, оскільки не володів достатньою та достовірною інформацією щодо середньоринкової вартості відповідного автомобіля, що у свою чергу є обов'язковою умовою для визначення платників відповідного податку.
Крім того матеріали справи не містять жодних відомостей відносно середньоринкової вартості автомобіля, наявність якої є необхідною для встановлення належності автомобіля до об'єкту оподаткування згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України, як і не надано суду й розрахунку вартості автомобіля, здійсненого у відповідності до Методики, що вимагається податковим законодавством. Дані обставини не заперечуються і самим відповідачем, якому на момент винесення оскаржуваного рішення середньоринкова вартість транспортного засобу відома не була.
Суд зазначає, що межі повноважень податкового органу полягають виключно у прийнятті податкового повідомлення-рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Відтак судом встановлено, що підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення №91/13-02 від 01.07.2016, яким позивачу було визначено суму податкового зобов'язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000 грн були відсутні, а тому вказане рішення суб'єкта владних повноважень є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Наведене узгоджується з принципом стабільності, на якому ґрунтується податкове законодавство, що закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, за змістом якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При цьому суд враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у сумі 1536,80 грн (квитанція від 23.09.2019 №137), доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому, судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 18 червня 2015 року № 31-15.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 01 липня 2016 року № 91/13-02.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1536 грн 80 коп. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39468482, місцезнаходження: 09117, Київська область, м. Біла Церква, бул. Олександрівський, 12).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.