Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 липня 2021 р. Справа№200/5774/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
12 травня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати в день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій з 2016 - 2019 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 березня 2020 року по 13 квітня 2021 року в розмірі 168 456,45 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем були порушені вимоги трудового законодавства України у частині затримки виплати усіх сум, що належали йому при звільненні з 21 березня 2020 року. Зазначає, що фактичне проведення з ним повного розрахунку відповідачем здійснено 13 квітня 2021 року на підставі рішення суду від 30 листопада 2020 року, у зв'язку з чим, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою суду від 17 травня 2021 року позовна заява залишена без руху, для сплати судового збору за подання даного адміністративного позову вимоги майнового характеру в розмірі 1 684,56 грн.
20 травня 2021 року позивачем на усунення недоліків, визначених ухвалою суду від 17 травня 2021 року, надана квитанція про сплату судового збору у сумі 1 684,56 грн.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 травня 2021 року позовна заява прийнята до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а. с. 28-29).
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Ухвалу суду від 25 травня 2021 року направлено сторонам по справі, для відома.
Вищевказана ухвала направлена на адресу відповідача, яка ним отримана згідно поштового рекомендованого повідомлення 02 липня 2021 року.
Відзив на позовну заяву станом на 28 липня 2021 року від відповідача не надходив.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
З огляду на вищевикладене, а також керуючись положеннями ч. 6 ст. 162 КАС України, суд приходить до висновку про можливість вирішення даної справи за наявними у ній матеріалами.
З 06 липня 2021 року по 09 липня 2021 року включно суддя Черникова А.О. перебувала на лікарняному.
З 12 липня 2021 року по 26 липня 2021 року включно суддя Черникова А.О. знаходилась у щорічній відпустці.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність певних обставин справи, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, місце проживання: АДРЕСА_3 , що підтверджується паспортом серії НОМЕР_4 , виданий Дзержинським МВ УМВС України в Донецькій області 12 січня 2005 року, РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_5 від 24 листопада 2016 року (а. с. 9-14).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 01 серпня 2016 року (а. с. 18).
Згідно з Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 30 травня 2019 року №156 позивач був виключений зі списків особового складу частини (а. с. 20).
Під час проходження військової позивачу не нараховувалась та не було виплачене середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також індексація грошового забезпечення. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з відповідними позовними заявами.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 200/4317/20-а з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2019 року по 20 березня 2020 року в розмірі 127 749,75 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 200/9274/20-а, Військова частина НОМЕР_2 зобов'язана нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину; Військова частина НОМЕР_2 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки проходження військової служби, починаючи з дня отримання ним статусу учасника бойових дій по день виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Рішення суду набрало законної сили - 17 лютого 2021 року.
На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 200/9274/20-а, Військовою частиною НОМЕР_2 позивачеві було виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 87 914,35 грн., що підтверджується представленою позивачем випискою за картковим рахунком АТИ «Альфа-Банк» - 13 квітня 2021 року.
Тобто, як вважає позивач, остаточний розрахунок з позивачем відповідач не провів після винесеного Донецьким окружним адміністративним судом рішення від 14 вересня 2020 року у справі № 200/4317/20-а, яким виплачено середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 травня 2019 року по 20 березня 2020 року в розмірі 127 749,75 грн.
Отже, остаточний розрахунок відповідач здійснив лише 13 квітня 2021 року відповідно до судового рішення у справі № 200/9274/20-а.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
Не погоджуючись із розміром належних позивачу сум при звільненні зі служби, останній оскаржив його в судовому порядку.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року, яке набрало законної сили 17 лютого 2021 року у справі № 200/9274/20-а, зобов'язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, та виплатити ОСОБА_1 її недоотриману частину; зобов'язано військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки проходження військової служби, починаючи з дня отримання ним статусу учасника бойових дій по день виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 , виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання вищевказаного судового рішення відповідачем виплачено позивачу 87 914,35 грн. (а. с. 8).
Отже, виплату позивачу грошової компенсації вартості за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій при звільненні проведено не було, а також не проведено індексацію грошового забезпечення за період проходження військової з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмірпростроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У справі, яка розглядається, відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП.
Ураховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивачки наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.
Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року у справ № 200/4317/20-а вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 433,05 грн.
Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
За правилами пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
В позовній заяві позивач зазначає, що період затримки розрахунку при звільненні становить з 21 березня 2020 року по 13 квітня 2021 року (фактичний розрахунок), отже 389 календарних днів. Відповідно, позивач вважає що середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 168 456,45 грн. (433,05 грн. * 389 календарних днів).
Однак, враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив зменшити розмір відшкодування, враховуючи наступні критерії: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення законодавством, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
При аналізі та застосуванні статті 117 Кодексу законів про працю України судом врахована правова позиція, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.
Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 р. (справа № 816/1640/17), зазначивши про обов'язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 р., а також у постанові від 12.08.2020 р. у справі № 400/3151/19.
Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 р. по справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою на виконання судового рішення сумою індексації в розмірі 87 914,35 грн., суму стягнення середнього заробітку у розмірі визначеному позивачем 168 456,45 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму таких виплат.
Суд бере до уваги наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, зокрема, після вирішення спору у судовому порядку.
За період з 17 лютого 2021 року (набрання законної сили рішення від 30 листопада 2020 року по 13 квітня 2021 року (день фактичного розрахунку за рішенням суду), складає 39 днів (8 робочих днів у лютому 2021 року, 22 робочих дні - у березні 2021 року, та 9 робочих днів, з урахуванням середньоденного заробітку у сумі 433,05 грн., середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги у належному розмірі, який підлягає стягненню на користь позивача складає 16 888,95 грн. із розрахунку (39 к. д. *433,05 грн.)
З урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 16 888,96 грн., з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Щодо заявлених позовних вимог позивача про визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати в день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій з 2016 - 2019 роки, суд зазначає, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року визнано протиправну бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки проходження військової служби та ненарахування та невиплати в день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01 серпня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
З урахуванням цього, суд зазначає, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивачем при пред'явленні адміністративного позову сплачений судовий збір у розмірі 1 684,56 грн., що підтверджується наявною в матеріалах адміністративної справи квитанцією про сплату (а. с. 27).
З урахуванням викладеного, суд стягує з відповідача на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1 684,56 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 5- 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 94, 139, 143,194, 241-243, 245, 246, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) виплатити на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 16 888,95 гр. (шістнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім гривень 95 копійок).
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1 684,56 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят чотири гривні 56 копійок).
Текст рішення складений та підписаний 28 липня 2021 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно приписів підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги на рішення Донецького окружного адміністративного суду подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.О.Черникова