23 липня 2021 р. Справа № 120/5162/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
24.05.2021 до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Дроненка Ю.В., подана від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит позивачки на отримання публічної інформації від 12.05.2021 та зобов'язання відповідача надати відповідь на зазначений запит відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 12.05.2021 представник позивачки Дроненко Ю.В. від імені позивачки ОСОБА_1 надіслав відповідачу запит про отримання публічної інформації, до якої на підтвердження своїх повноважень як представника додав копію нотаріальної довіреності від 10.03.2021.
20.05.2021 позивачка отримала лист від 18.05.2021 за № К-01-77071/1-00-10, у якому відповідач повідомив, що за результатами розгляд запиту прийнято рішення про відмову у наданні інформації з підстав недотримання вимог до запиту на інформацію: додана до запиту копія довіреності засвідчена з порушенням встановленого законом порядку, а тому повноваження на представництво відсутнє.
Позивачка зазначає, що перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію закріплений ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VІ і відмова відповідача не відповідає цій нормі.
Таким чином, позивачка вважає бездіяльність відповідача протиправною, а тому за захистом своїх прав звертається до суду.
Водночас за результатами розгляду справи позивачка просить вирішити питання про відшкодування їй витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на сплату судового збору в розмірі 908,00 грн та витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 3990,00 грн.
Ухвалою суду від 27.05.2021 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
16.06.2021 поштою надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначає, що згідно зі ст. 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (ст. 245 ЦК України). Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують довіреність, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 58 Закону України "Про нотаріат").
Відповідач звертає увагу, що всупереч наведеним нормам, копія долученої до запиту довіреності на представництво інтересів позивачки посвідчена самим представником, а відтак не є належним документом, що підтверджує його повноваження на вчинення дій від імені довірителя. Окрім того, ОСОБА_1 своєю довіреністю уповноважила ОСОБА_2 замовляти та одержувати документи, в тому числі дублікати документів, які встановлюють та/або підтверджують її право власності на будь-які об'єкти нерухомого майна. Втім, ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 , запитував інформацію щодо укладеного договору сервітуту між його довірителем та Вінницькою міською радою. А оскільки сервітут - це право обмеженого користування чужим майном, на думку відповідача, представник позивачки вийшов за межі наданих йому повноважень.
Відтак відповідач вважає, що Вінницька міська рада правомірно відмовила у наданні запитуваної інформації.
Крім того, відповідач заперечує заявлений позивачкою розмір витрат на правничу допомогу та зазначає, що такі витрати істотно завищені та не відповідають часу, що був затрачений адвокатом на складання однотипної позовної заяви. Також, оскільки позов ОСОБА_1 немайнового характеру, задоволення або відмова у його задоволенні жодним чином не впливає на репутацію позивачки. На думку відповідача, звернення позивачки (особисто або через представника) до Вінницької міської ради з належним чином оформленим запитом про надання публічної інформації значно зменшило б її витрати, ніж звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Разом з відзивом на позовну заяву відповідач також подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 2 ч.1 ст. 240 КАС України, у зв'язку з тим, що ордер, який міститься в матеріалах справи, належним чином не посвідчує повноваження адвоката Дроненка Ю.В.
Ухвалою суду від 23.07.2021 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 10.03.2021 позивачка ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_2 замовляти та одержувати документи, в тому числі дублікати документів, які встановлюють та/або підтверджують право власності довірителя на будь-які об'єкти нерухомого майна; подавати необхідні документи з метою реєстрації права власності довірителя на об'єкти нерухомого майна в порядку, встановленому чинним законодавством України, одержувати документи про реєстрацію права власності, що підтверджується довіреністю від 10.03.2021, посвідченою приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д. та зареєстрованою в реєстрі за № 374.
Для виконання повноважень за вказаною довіреністю повірена особа має право:
- представляти інтереси довірителя та діяти від її імені в органах державної влади та місцевого самоврядування, в тому числі у місцевих радах та адміністраціях, їх структурних підрозділах (департаментах, управліннях, відділах), в нотаріальних органах, бюро технічної інвентаризації, органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перед будь-якими державними реєстраторами, в центрах надання адміністративних послуг, землевпорядних організаціях, в органах Держгеокадастру України, архівних установах, а також в будь-яких інших установах, підприємствах, організаціях, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, галузевої належності, з усіх питань, пов'язаних із виконанням наданих повноважень;
- подавати та підписувати від імені довірителя будь-які заяви (в тому числі заяви у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно), запити та звернення, скарги;
- від імені довірителя замовляти, одержувати та подавати будь-які необхідні документи (включаючи довідки, рішення, висновки, технічну документацію, документацію із землеустрою, оформлені на ім'я довірителя документи з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформацію та відомості з цього реєстру, витяги з Державного земельного кадастру), дублікати, копії, витяги з документів; сплачувати належні з довірителя платежі, розписуватись за довірителя при виконанні повноважень за цією довіреністю, вчиняти інші дії, передбачені чинним законодавством для такого роду повноважень.
Така довіреність видана строком на один рік і дійсна до 10.03.2022.
12.05.2021 представник позивачки Дроненко Ю.В. звернуся до розпорядника публічної інформації Вінницької міської ради із запитом б/н, в якому просив:
1) надати завірену копію витягу з рішення 14-ої сесії 7 скликання Вінницької міської ради від 23.12.2016 № 559, відповідно до якого укладено договір земельного сервітуту з ОСОБА_1 для комерційного використання (проектування та будівництва нежитлової будівлі - гаража) на земельній ділянці площею 205 кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 (термін дії договору - 1 рік);
2) до вказаного рішення додати копії документів (завірені відповідно до вимог п. 5.27 ДСТУ 4163-2003, згідно з якими відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення і проставляють нижче реквізиту підпис), на підставі яких Вінницькою міською радою було прийнято рішення про укладення договору земельного сервітуту з ОСОБА_1 , та відомості про те, коли саме (повна дата) видавалося вказане рішення (витяг з рішення) громадянці ОСОБА_1 , та копію самого договору земельного сервітут з ОСОБА_1 , укладеного на виконання рішення Вінницької міської ради, яке прийняте на 14-й сесії 7 скликання від 23.12.2016 за № 559;
3) відповідь на запит надіслати за адресою: вул. С. Петлюри, 19, офіс 7, м. Вінниця, 21050.
До запиту представник позивач додав завірену власним підписом копію довіреності від 10.03.2021 на нотаріальному бланку НМС 574354, яка посвідчена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенком Ю.Д. (реєстраційни номер № 374).
Листом від 18.05.2021 за № К-01-77071/1-00-10 відповідач повідомив позивачку, що за результатами розгляду поданого запиту на інформаціюприйнято рішення про відмову у наданні інформації з підстав недотримання вимог до запиту, передбачених частиною п'ятою статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме додана до запиту копія довіреності засвідчена з порушенням встановленого законом порядку, тому повноваження на представництво відсутні.
Позивачка вважає дії відповідача щодо відмови у наданні затребуваної інформації протиправними, а тому за захистом свого права на інформацію звернулася до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 34, ст. 40 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
За змістом статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом; публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Водночас відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII).
Так, згідно зі ст. 1 Закону № 2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Крім того, за змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Пунктом 2 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI передбачено, що до розпорядників інформації належать, зокрема, юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів.
За правилами статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
В силу положень статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.
Положеннями статті 19 Закону № 2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Згідно з частиною четвертою та п'ятою статті 19 Закону № 2939-VI письмовий запит подається в довільній формі, яка має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Частина перша статті 20 Закону № 2939-VI зобов'язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Судом встановлено, що від імені позивачки ОСОБА_1 її представник ОСОБА_2 звернувся до Вінницької міської ради як до розпорядника публічної інформації із запитом від 12.05.2021 (вх. № К-01-77071 від 12.05.2021) про надання позивачці документів, що стосуються укладення між радою та ОСОБА_1 договору земельного сервітуту для комерційного використання (проектування та будівництва нежитлової будівлі - гаража) на земельній ділянці по АДРЕСА_1 .
Той факт, що запитувана відомості та документи відносяться до публічної інформації, відповідач не заперечує, а тому визнається судом безспірним.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Запит на інформацію має містити ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (ч. 5 ст. 19 Закону № 2939-VI).
Як видно з листа Вінницької міської ради від 18.05.2021 за № К-01-77071/1-00-10, відповідач відмовив у наданні затребуваної інформації, посилаючись на те, що додана до запиту копія довіреності засвідчена з порушенням встановленого законом порядку, а тому повноваження на представництво відсутнє.
Надаючи оцінку вказаним підставам для відмови у задоволенні запиту, суд звертає увагу, що, відмовляючи у наданні інформації на запит позивачки, відповідач зіслалася на п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону № 2939-VI.
Водночас аналіз норм статті 19 Закону № 2939-VI свідчить про те, що у разі недотримання всіх вимог щодо оформлення письмового запиту на інформацію, розпорядник інформації може відмовити у наданні запитуваної інформації.
Судом встановлено, що запит на публічну інформацію від 12.05.2021 від імені позивачки ОСОБА_1 підписано представником Дроненком Ю.В. На підтвердження повноважень до запиту додано копію нотаріально засвідченої довіреності від 10.03.2021.
Оцінюючи зміст вказаного запиту, суд вважає, що він відповідає вимогам п. 3 ч. 5 ст. 19 Закону № 2939-VI з огляду на наявність усіх обов'язкових реквізитів, а саме:
1) містить ім'я запитувача та її представника, поштову адресу запитувача та номер мобільного телефону;
2) вказані вид, назва та зміст документа, щодо якого зроблено запит;
3) документ містить власний підпис представника запитувача та дату подання запиту до розпорядника публічної інформації.
Однак, на думку відповідача, додана до запиту копія довіреності не є належним доказом представництва Дроненком Ю.В. інтересів запитувача ОСОБА_1 .
В цьому контексті суд звертає увагу, що підставою для висновку про відсутність у ОСОБА_2 повноважень на представництво інтересів запитувача є те, що копія доданої нотаріальної довіреності засвідчена з порушенням встановленого законом порядку. При цьому відповідач не конкретизує, в чому саме полягає порушення порядку засвідчення копій таких довіреності.
Лише з відзиву на позовну заяву слідує, що додана до запиту довіреність посвідчена самим представником, а тому не є належним документом, що підтверджує його повноваження на вчинення дій від імені довірителя ОСОБА_1 .
Втім, згідно з вимогами частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до вимог статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 237 ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
За приписами частини першої та третьої статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Згідно з вимогами частини першої та другої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.
Частина перша статті 239 ЦК України передбачає, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Враховуючи наведене суд доходить висновку, що представник позивачки Дроненко Ю.В. мав право подавати запит на публічну інформацію, оскільки таке право передбачене нотаріально посвідченою довіреністю від 10.03.2021.
При цьому суд зазначає, що законодавство не містить вимог у разі засвідчення копії документа фізичною особою, що стосується цієї особи. Тому, виходячи із загальних положень щодо засвідчення копій документів, на таких копіях проставляється особистий підпис особи, яка засвідчує копію, її ініціали та прізвище, з відміткою "Згідно з оригіналом", дата засвідчення копії.
Тому для подання будь-яких документів (заяв, скарг, звернень) до копій документів, завірених в установленому порядку, слід відносити копії документів, засвідчені фізичною особою (для фізичних осіб), яка подає такий документ.
Отже, засвідчивши копію довіреності від 10.03.2021 власним підписом, ОСОБА_2 не порушив вимог встановленого законом порядку, на що посилається відповідач, оскільки такі не передбачені чинним законодавством.
Тим паче, відсутні такі вимоги й у спеціальному Закону № 2939-VI, норми якого підлягають застосуванню насамеперед.
Суд наголошує, що відповідач є органом державної влади, а тому його поведінка у спірних правовідносинах має відповідати принципу, який закріплений у ч. 2 ст. 19 Конституції України та зобов'язує діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передачені законами України ("дозволено лише те, що прямо визначено законом").
Відтак відповідач не може довільно тлумачити норми закону та відмовляти у наданні запитуваної інформації з непередбачених законом підстав.
Відповідач також посилається на те, що, запитуючи інформацію щодо укладеного договору сервітуту між позивачкою і Вінницькою міською радою, представник ОСОБА_2 вийшов за межі наданих йому повноважень.
Однак суд зауважує, що це не було підставою для відмови у наданні запитуваної інформації.
В силу вимог ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За змістом абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Відтак при вирішенні справи суд не бере до уваги вищезазначені доводи відповідача та вважає, що вони не підтверджує правомірності тих підстав, з яких позивачці було відмовлено у наданні інформації.
Отже, дії відповідача щодо відмови у наданні інформації на запит позивачки про надання інформації від 12.05.2021 суд визнає протиправними.
При цьому суд доходить висновку, що предметом спору у цій справі є саме дії відповідача щодо відмови позивачці в наданні публічної інформації, а не його бездіяльність, як помилково вважає позивачка.
Підсумовуючи, суд констатує, що встановлені обставини справи свідчать про те, що:
по-перше, у даному випадку відповідач вважається розпорядником публічної інформації в розумінні вимог Закону № 2939-VI та несе обов'язки, визначені цим законом;
по-друге, відповідач був зобов'язаний надати позивачці повну та достовірну інформацію, яка запитувалась у запиті її представника від 12.05.2021;
по-третє, відповідач відмовив у наданні інформації з непередбачених законом підстав.
Відповідно до ст. 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: відмову в задоволенні запиту на інформацію; ненадання відповіді на запит на інформацію; надання недостовірної або неповної інформації.
За змістом пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у наданні відповіді на запит позивачки на отримання публічної інформації від 12.05.2021 та зобов'язання відповідача надати відповідь на такий запит відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації". В решті позовних вимог належить відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог немайнового характеру та беручи до уваги неможливість арифметичного визначення частки (пропорції) задоволених позовних вимог, на користь позивачки належить стягнути половину понесених нею судових витрат зі сплати судового збору, тобто 454,00 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з таких міркувань.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між адвокатським бюро "Дроненко і партнери" (далі - Адвокат) та позивачкою ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено Договір про надання правничої допомоги в адміністративній справі від 20.05.2021 (далі - Договір).
Згідно з пунктом 1 цього Договору АБ "Дроненко і партнери" приймає на себе доручення Клієнта надавати останньому та в його інтересах оплатну правничу допомогу, на умовах, визначених цим Договором, а саме: складання позовної заяви про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, у зв'язку з ненаданням інформації на запит про отримання публічної інформації від 12 травня 2021 року від Вінницької міської ради.
Пунктом 2 цього Договору передбачено, що вартість правничої допомоги (гонорар) за цим договором зазначається в акті (розрахунку) наданих послуг по договору про надання правничої допомоги.
Як вбачається з акта (розрахунку) наданих послуг від 24.05.2021 по договору про надання правничої допомоги від 20.05.2021, адвокатським бюро "Дроненко і партнери" позивачці надано наступну правничу допомогу:
- складання та подання до суду позовної заяви про визнання протиправною бездіяльності розпорядника публічної інформації, у частині доступу до публічної інформації, у зв'язку з ненаданням інформації на запит від 12.05.2021 до Вінницької міської ради - вартістю 3990,00 грн;
- складність справи - звичайна;
- затрачено 6 годин часу, вартість 1 години часу витраченої на надання послуг становить 665,00 грн.
Загальна вартість наданих послуг відповідно до Договору становить 3990,00 грн та розраховувалось наступним чином: 665,00 грн х 6 год = 3990,00 грн.
Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера № 1 від 24.05.2021 позивачка оплатила гонорар адвоката в сумі 3990,00 грн за надання правничої допомоги за Договором від 20.05.2021.
Таким чином, витрати позивачки в розмірі 3990,00 грн на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
Водночас суд враховує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Відтак суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивачки на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи та пропорційним предмету спору.
При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Однак суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).
Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.
Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачки та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивачки в суді у зв'язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу, а також виходячи з принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивачки на допомогу адвоката в сумі 3990,00 грн є надмірним та підлягає зменшенню.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивачки ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн, що відповідатиме критеріям реальності адвокатських витрат, обставинам справи, її складності, виконаної адвокатом роботи, а також частці задоволених позовних вимог.
Відтак за результатами розгляду цієї справи на користь позивачки підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 454,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн, а всього 2454,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Вінницької міської ради щодо відмови у наданні інформації на запит ОСОБА_1 , в особі її представника Дроненка Юрія Васильовича, від 12 травня 2021 року про надання публічної інформації.
Зобов'язати Вінницьку міську раду надати відповідь на запит ОСОБА_1 , в особі її представника Дроненка Юрія Васильовича, від 12 травня 2021 року про надання публічної інформації у відповідності до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн та судовий збір в розмірі 454,00 грн, а всього 2454,00 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят чотири гривні нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );
2) представник позивачки: адвокат Дроненко Юрій Вікторович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. С. Петлюри, 19, офіс 7, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач: Вінницька міська рада (код ЄДРПОУ 03084813, місцезнаходження: вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050).
Повне судове рішення складено 23.07.2021.
Суддя Сало Павло Ігорович