м. Вінниця
28 липня 2021 р. Справа № 802/1594/16-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Богоноса М.Б.,
за участю
секретаря судового засідання Слюсар О.О.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент, відповідач) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів.
Рішенням суду від 06.02.2020 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо виплати не у повному розмірі пені, нарахованої як наслідок несвоєчасної виплати ОСОБА_1 справедливої сатисфакції на виконання рішення Європейського суду з прав людини № 25663/02 від 17.07.2014. Зобов'язано Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вчинити дії щодо виплати ОСОБА_1 пені, нарахованої як наслідок несвоєчасної виплати справедливої сатисфакції на виконання рішення Європейського суду з прав людини № 25663/02 від 17.07.2014, розмір якої із урахуванням виплачених сум становить 0 грн. 26 коп.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2020 - без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 07.12.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2020 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020.
31.05.2021 на адресу суду надійшла заява ОСОБА_1 «Про судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 802/1594/16-а», у якій позивач посилаючись на ст. ст. 382, 383 КАС України просив:
поновити строк звернення до суду із цією заявою, у зв'язку із карантинними обмеженнями;
визнати протиправною бездіяльність відповідача при виконанні рішення суду від 06.02.2020 по справі № 802/1594/16-а, та порушення його прав, як стягувача;
зобов'язати відповідача подати протягом 10 діб звіт про виконання судового рішення;
винести окрему ухвалу щодо відповідача, відносно неналежного виконання судових рішень, що стало причиною звернення до ЄСПЛ.
Обґрунтовуючи заяву позивач зіслався на те, що рішення суду від 06.02.2020 набрало законної сили у жовтні 2020 року, однак досі залишається невиконаним, що зумовлює необхідність вжиття заходів судового контролю за його виконанням.
Ухвалою від 07.06.2021 заяву ОСОБА_1 “Про судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі № 802/1594/16-а” задоволено частково.
Зобов'язано Департамент подати до 22.06.2021 звіт про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі № 802/1594/16-а та призначено судове засідання з метою розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду на 15.07.2021.
В частині вимог передбачених ст. 383 КАС України, а саме про визнання протиправною бездіяльності Департаменту при виконанні судового рішення від 06.02.2020 та постановлення окремої ухвали з метою реагування на допущені ним порушення вимог закону заяву повернуто ОСОБА_1 .
У встановлений судом строк відповідачем здано на пошту з метою направлення до суду звіт про виконання рішення суду (зареєстрований у суді за вх. № 36206 від 23.06.2021) (а.с. 234-237, т. 4).
У звіті відповідач визнає покладений рішенням суду від 06.02.2020 обов'язок сплатити в користь позивача 0 грн. 26 коп. та зазначає, що з метою вчинення дій та перерахування ОСОБА_1 коштів позивачу направлено лист від 14.06.2021 із проханням надати повні банківські реквізити для перерахування коштів.
У судовому засіданні 15.07.2021 позивачем та відповідачем надано усні пояснення щодо стану виконання рішення суду від 06.02.2020.
Позивач у поясненнях просив врахувати, що рішення суду залишається невиконаним із причин протиправної бездіяльності відповідача, а тому просив накласти на керівника Департаменту штраф. Зауважив, що ним отримано лист від 14.06.2021 у відповідь на який він не має наміру надавати запитувану інформацію про повні банківські реквізити для перерахування коштів адже вважає, що присуджені судом кошти повинні бути перераховані в межах виконання рішення ЄСПЛ у виконавчому провадженні ВП № 44360795.
На запитання суду про ініціювання примусового виконання рішення суду від 06.02.2020 у цій справі пояснив, що 18.03.2020 ним отримано виконавчий лист № 802/1594/16-а. Цей виконавчий лист надіслано до органів ДВС для його примусового виконання, однак державний виконавець встановивши, що 30.03.2020 Сьомим апеляційним адміністративним судом поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 06.02.2020, повернув виконавчий документ без його примусового виконання про що надіслав повідомлення від 06.04.2020.
Відповідач у судовому засіданні визнав, що рішення суду на цей час залишається невиконаним. Однак висловив позицію, що причиною невиконання не можна вважати протиправну бездіяльність відповідача. Для добровільного виконання рішення від 06.02.2020 відповідачем надіслано позивачу листи від 14.06.2021 № 802/1594/16-а/20.1/23 та від 08.07.2021 № 802/1594/16-а/20.1/23 із проханням надати повні банківські реквізити в національній валюті для перерахування коштів з метою виконання рішення суду. За його словами, позивач зловживаючи своїми правами відмовляється надати необхідну для перерахування коштів інформацію та не ініціює процедуру примусового виконання рішення суду від 06.02.2020 у справі № 802/1594/16-а. Тому відповідач вважає, що своєю бездіяльністю позивач створює ситуацію, за якої рішення суду не може бути виконане ані в добровільному ані в примусовому порядку.
У судовому засіданні 15.07.2021 судом оголошено перерву до 28.07.2021 та запропоновано сторонам надати додаткові документи які містять інформацію про процедуру виконання рішення суду від 06.02.2020.
19.07.2021 від позивача надійшла заява про долучення додаткових доказів (а.с. 6 - 8, т. 5).
27.07.2021 відповідачем подано клопотання про долучення до справи додаткових доказів які мають значення при розгляді звіту про виконання рішення суду (а.с. 9-14, т. 5).
27.07.2021 позивачем подано заяву у якій звернуто увагу суду на існуючі на його думку недоліки поданих відповідачем документів, та висловлено думку про те, що виконання рішення суду від 06.02.2020 у справі № 802/1594/16-а повинно відбуватися у рамках іншого виконавчого провадження пов'язаного із виконанням рішення ЄСПЛ (а.с. 15-16, т. 5).
У судовому засіданні 28.07.2021 позивач надав додаткові усні пояснення у яких просив врахувати, що ухвалене на його користь рішення суду на сьогодні залишається невиконаним із причин протиправної бездіяльності відповідача.
Відповідач у додаткових усних поясненнях зауважив, що позивач відмовляється надати необхідну для добровільного виконання рішення суду інформацію та не ініціює примусового виконання рішення від 06.02.2020. На думку відповідача, виконання ухваленого у цій справі рішення не може відбуватися у межах іншого виконавчого провадження (ВП № 44360795), адже це виконавче провадження закінчене, а правомірність постанови про його закриття підтверджується рішеннями судів.
Надаючи оцінку звіту Департаменту про виконання рішення суду від 06.02.2020 у справі № 802/1594/16-а суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.
Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов'язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно із ст. 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.
Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.
Аналізуючи застосовані норми, суд зазначає, що судове рішення яке набрало законної сили може бути виконано відповідачем добровільно, а у випадку невиконання такого обов'язку - примусово.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, підставою для початку процедури примусового виконання рішення суду після набрання рішенням законної сили стягувач подає заяву про примусове виконання рішення.
Рішенням суду від 06.02.2020 зобов'язано Департамент вчинити дії щодо виплати ОСОБА_1 пені, нарахованої як наслідок несвоєчасної виплати справедливої сатисфакції на виконання рішення Європейського суду з прав людини № 25663/02 від 17.07.2014, розмір якої із урахуванням виплачених сум становить 0 грн. 26 коп.
Судом безспірно встановлено, що на момент розгляду цього звіту присуджені судом кошти позивачу не виплачені.
Позивач вважає, що причиною невиплати коштів є протиправна бездіяльність відповідача, а тому просить накласти на керівника Департаменту штраф у порядку та розмірі передбаченому статтею 382 КАС України.
Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд зазначає, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб'єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Наслідком рішення суду від 06.02.2020 стало виникнення у відповідача обов'язку вчинити на користь позивача дію щодо виплати коштів у сумі 0 грн. 26 коп.
Беззаперечним є той факт, що виплата присуджених позивачу коштів може відбуватися виключно у формі безготівкових розрахунків.
Із наданих відповідачем разом із звітом про виконання судового рішення доказів встановлено, що для добровільного виконання рішення від 06.02.2020 відповідачем надіслано позивачу листи від 14.06.2021 № 802/1594/16-а/20.1/23 та від 08.07.2021 № 802/1594/16-а/20.1/23 із проханням надати повні банківські реквізити в національній валюті для перерахування коштів з метою виконання рішення суду (а.с. 235, т. 4 та а.с. 10, т. 5).
Суд критично оцінює аргументи позивача про неналежне засвідчення копії листа від 08.07.2021 № 802/1594/16-а/20.1/23 адже на уточнююче запитання з цього приводу ОСОБА_1 пояснив, що оригінал цього листа ним отримано і при цьому ним не висловлено сумнівів про невідповідність наданої копії оригіналу.
Безспірним є той факт, що позивач запитуваної інформації не надав, вважаючи що кошти повинні бути виплачені у межах виконавчого провадження ВП № 44360795 яке стосується виконання іншого рішення та є закінченим на цей час, повідомивши про це листом одного із державних виконавців (а.с. 7, т. 5).
У судовому засіданні позивач пояснив, що вважає недоцільним надсилати поштою запитувану відповідачем інформацію з огляду на те, що вартість поштових відправлень є більшою аніж сума присуджених судом коштів.
Відтак, аналізуючи обставини які склалися у процедурі добровільного виконання рішення від 06.02.2020 суд зазначає, що дії (бездіяльність) позивача унеможливлюють вчинення відповідачем дій кінцевим наслідком яких було б виплата позивачу присуджених коштів.
Попри існування незалежних від волі відповідача перешкод для добровільного виконання рішення суду, відповідач позбавлений правових підстав і його примусового виконання, адже Департамент (потенційний боржник у виконавчому провадженні) не наділений повноваженнями ініціювати процедуру примусового виконання рішення суду ухваленого не на його користь, а в силу п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII, правом на пред'явлення виконавчого листа до примусового виконання наділений виключно позивач.
Судом встановлено, що виконавчий лист № 802/1594/16-а видано позивачу 18.03.2020 (а.с. 250, т. 4).
Виконавчий документ разом із заявою про відкриття виконавчого провадження позивач надіслав для виконання до органу Державної виконавчої служби. Однак у цей же час ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення від 06.02.2020.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 30.03.2020 поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі. Як наслідок виконавчий лист № 802/1594/16-а від 18.03.2020 повернуто позивачу без прийняття до виконання, про що його повідомлено листом від 06.04.2020 (а.с. 251, т. 4).
У судовому засіданні позивач не ставив під сумнів правомірність таких дій державного виконавця.
Повернення виконавчого листа не є перешкодою для повторного його пред'явлення до виконання, однак позивач своїм правом не скористався.
У судовому засіданні позивач пояснив, що обізнаний із правом повторно пред'явити до примусового виконання виконавчий лист № 802/1594/16-а від 18.03.2020, однак зазначив про відсутність наміру ініціювати відкриття виконавчого провадження вважаючи, що рішення суду повинно виконуватися у межах іншого виконавчого провадження - ВП 44360795.
Суд зазначає, що пред'явлення виконавчого листа для його примусового виконання є правом позивача. Однак позивач повинен проявляти зацікавленість та інтерес у тому, щоб ухвалене на його користь рішення суду від 06.02.2020 було виконаним. Натомість ОСОБА_1 своєю поведінкою унеможливлює як добровільне так і примусове виконання ухваленого за його позовом рішення, наполягаючи на тому, що для його виконання необхідно відновити виконавче провадження ВП № 44360795.
Суд критично оцінює аргументи позивача про наявність підстав для виконання рішення суду від 06.02.2020 ухваленого у цій справі в межах виконавчого провадження ВП № 44360795 із таких мотивів.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Медведєва О.В. від 13.08.2014 відкрито виконавче провадження ВП № 44360795 з примусового виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Яворовенко та інші проти України».
Позивачем не заперечувалося, що 13.09.2016 органом ДВС прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 44360795 на підставі п. 8, ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку з фактичним виконанням рішення).
Постанова від 13.09.2016 про закінчення виконавчого провадження ВП № 44360795 оскаржувалася ОСОБА_1 до суду, однак рішенням суду від 31.10.2016 у справі № 802/1462/16-а відмовлено у задоволенні позову про її скасування.
Рішення суду першої інстанції залишено без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016.
Суд звертає увагу, що підстави для відновлення виконавчого провадження передбачені нормами Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII. Такою підставою зокрема є скасування у встановленому порядку постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу (ст. 41 Закону № 1404-VIII).
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При вирішенні питання про відновлення виконавчого провадження органи ДВС повинні дотримуючись цієї Конституційної норми діяти у чіткій відповідності із нормами Закону № 1404-VIII, а не довільно тлумачити підстави для відновлення виконавчого провадження, як зазначає позивач.
Тому, ОСОБА_1 помилково вважає, що рішення суду у цій справі (від 06.02.2020) може бути підставою для відновлення виконавчого провадження ВП № 44360795.
Позивачу слід врахувати, що його право на добровільне виконання рішення може бути реалізоване у випадку надання ним запитуваної інформації необхідної для здійснення безготівкового перерахунку коштів, а право на примусове виконання рішення - у спосіб пред'явлення до примусового виконання виданого йому виконавчого листа № 802/1594/16-а від 18.03.2020.
Відтак, невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлюється причинами пов'язаними із поведінкою позивача. При розгляді звіту Департаменту судом не здобуто доказів, які б свідчили про намір суб'єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення.
При розгляді звіту Департаменту суд враховує висновки Верховного Суду, які містяться у постанові 23.04.2020 у справі № 560/523/16 із аналогічного процесуального питання. Суд касаційної інстанції зазначив, що специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення, та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює.
Накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб'єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.
Із урахуванням норм ст. 383 КАС України та висновків Верховного Суду у справі № 560/523/16, за обставин встановлених при розгляді звіту Департаменту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на керівника Департаменту штрафу, оскільки причини виникнення затримки у виконанні рішення суду не пов'язані із неправомірними, недобросовісними чи такими, що спрямовані на затримку виконання рішення суду від 06.02.2020 рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової особи. Тому поданий Департаментом звіт повинен бути прийнятий судом.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України, суд, -
Прийняти звіт Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі № 802/1594/16-а.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали виготовлено та підписано 29.07.2021.
Суддя Богоніс Михайло Богданович