м. Вінниця
29 липня 2021 р. Справа № 120/4750/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Територіального правління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (вул. Р.Скалецького, б. 17, м. Вінниця, 21018)
про: визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років позивачеві з 01.01.2021 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату за вислугу років позивачеві з 01.01.2021 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що з 01.01.2021 року йому припинено нарахування та виплату доплати за вислугу років. Позивач з цим не погоджується, адже такий стан речей суперечить правовій позиції, викладеній у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 , вказівок, викладених в листі голови ДСА України від 14.12.2018 року за вих. № 11-26266/18, рішенні РСУ від 19.04.2019 року № 21, а також позиції ТУ ДСА України у Вінницькій області до 01.01.2021 року. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 19.05.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, розгляд справи вирішено здійснювати в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін.
08.06.2021 року за вх. № 32410 відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній з позовними вимогами не погоджується та вважає їх такими, що задоволенню не підлягають. Вказує, що у 2021 році у позивача були відсутні повноваження на здійснення правосуддя. Тому відповідач, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, не вправі виплачувати надбавки позивачеві, що порушуватиме вимоги ч. 10 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Крім того безпідставним вважає посилання позивача на рішення Конституційного суду України від 04.12.2018 року № 11-р/2018, оскільки вказане рішення стосується норми закону, який наразі не здійснює регулювання виплати суддівської винагороди. Від так, відповідач при виплаті позивачеві суддівської винагороди діяв на підставі, в межах та в спосіб, передбачені Конституцією України та законами України, та не порушував прав позивача. Крім цього, відповідач зазначив, що позивач належним чином не обґрунтував взаємозв'язок наявності негативних емоцій із діями відповідача, не надано також належних доказів щодо підтвердження заподіяння позивачеві моральної шкоди.
17.06.2021 року за вх. № 35221/21 позивачем надано до суду клопотання про долучення доказів.
23.06.2021 року за вх. № 35358/21 представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій останній позовні вимоги підтримав та просив задовольнити з мотивів, що викладені у позовній заяві.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 352 від 27.06.2013 року позивача призначено на посаду судді Оратівського районного суду Вінницької області строком на 5 років.
Згідно наказу Оратівського районного суду Вінницької області № 18-к від 03.07.2020 року позивачеві встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу.
У січні 2021 року позивач дізнався про те, що розмір винагороди не відповідає розміру, установленому законом, а саме, винагорода судді виплачена без щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу, у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення.
Адвокатом Щавінським К.С. в інтересах позивача подано звернення щодо доплати відповідачем посадового окладу позивача.
Відповідач, за результатами розгляду вказаного звернення, листом за вих. № 0117/Щ-8 від 26.04.2021 року повідомив, що ч. 10 ст. 135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року за № 1402-VІІІ визначено: «Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу». Вказана норма є чинною, неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню. Крім того, зазначено, що у січні 2021 року за даними, наявними у територіальному управлінні, у позивача були відсутні повноваження на здійснення правосуддя. Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для здійснення відповідного нарахування та виплати.
Позивач вважаючи дії відповідача протиправними щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15), звернувся до суду за захистом своїх прав.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення ч. 10 ст. 133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VІІІ, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
В пп. 3.4 рішення Конституційного Суду України зазначено, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 ( далі -Закон № 1402).
Рішенням Конституційного Суду України встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема, відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, зокрема, нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України; з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15), що також визначено у рішенні Ради суддів України .
Питання оплати праці судді, зокрема, отримання чи не отримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавство врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищий кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація.
Конституційний Суд України в своєму рішенні (п. 3.4 ) зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення ч. 10 ст. 133 Закону № 2453, у редакції Закону № 192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Вказане положення також викладено у рішенні Ради суддів України № 21 від 19.04.2019 року щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15).
Крім того, застосований законодавцем у положенні ч. 10 ст. 133 Закону № 2453, у редакції Закону № 192, підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей всіх категорій підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до зауваження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення ч. 2 ст. 126 Конституції України. Юридичне регулювання, встановлене положенням ч. 10 ст. 133 Закону № 2453, у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення ч. 10 ст. 133 Закону № 2453, у редакції Закону № 192, для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить ч. 1,2 ст. 126 Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (п. 3, 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 року № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Також суд враховує, що положення ч. 10 ст. 133 Закону № 2453, у редакції Закону № 192, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 року за № 11-р/2018 не конституційними були тотожними за змістом положенням ч. 10 ст. 135 Закону № 1402.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач, перебуваючи на посаді судді Оратівського районного суду Вінницької області, тривалий час не здійснював правосуддя через обставини, що не залежать від його волі, відповідно має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 року № 11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).
Таким чином, дії відповідача щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років позивачеві з 01.01.2021 року є протиправними, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату за вислугу років позивачеві з 01.01.2021 року, суд виходить з наступного.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту для відновлення порушених прав та інтересів позивача буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити доплату за вислугу років позивачеві з 01.01.2021 року.
Стосовно позовних вимог щодо компенсації моральної шкоди у розмірі 40 000 грн, суд зазначає наступне.
Ст. 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відшкодування моральної шкоди визначені Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
Ч. 1,2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 2,3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, немайнових витрат, які зазнав позивач.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (п. 3 вказаної постанови).
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Стверджуючи про те, що відповідачем завдано моральну шкоду, позивачем не доведено факту завдання немайнових втрат, спричинених моральними та фізичними стражданнями, які спричинили негативні зміни у житті особи. Як і не доведені самі негативні зміни у житті. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розміру відшкодування шкоди в сумі 40 000 грн. та не підтверджено її належними та допустимими доказами.
За сукупністю наведених обставин, підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у справі не вирішується.
Керуючись Конституцією України, Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та ст. 2, 6, 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років судді Оратівського районного суду Вінницької області ОСОБА_1 з 01.01.2021 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити доплату за вислугу років судді Оратівського районного суду Вінницької обалсті ОСОБА_1 з 01.01.2021 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (вул. Р.Скалецького, б. 17, м. Вінниця, 21018)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 29.07.2021 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна