м. Вінниця
28 липня 2021 р. Справа № 120/1112/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Леляцької сільської ради, Жмеринської міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Леляцької сільської ради (далі - відповідач 1), Жмеринської міської ради та, з урахуванням заяви від 01.03.2021, позивач виклала позовні вимоги в наступній редакції та просить суд:
- визнати протиправним дії відповідача 1, що виявилися в підписані та в засвідченні печаткою від імені Відповідача 1 документу - «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», оскільки цей документ не є офіційно визнаним документом в державі України, при процедурі відновлення меж земельних ділянок, та такий документ не містить ознак офіційного документу.
- визнати протиправною тривалу бездіяльність відповідача 1, що виявилася в не здійснені офіційного спростування відповідачем 1 частини інформації, що викладена в документі «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», на якому проставлено печатку Леляцької сільської ради та підпис посадової особи Леляцької сільської ради, щодо того що процедура відновлення меж земельних ділянок в селі Мала Жмеринка, станом на 03.09.2019 року здійснена за участі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .
- визнати протиправною тривалу бездіяльність відповідача 2, як правонаступника відповідача 1, щодо того що тривалою бездіяльністю відповідача 2 не спростовано зміст письмової «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», та де зазначено, що така процедура здійснена за участі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 , та не відкликано підпис посадових осіб Леляцької сільської ради, які підписали та засвідчили цей недостовірний документ.
- зобов'язати відповідача 1 відповідача 2 спростувати інформацію, яка викладена в письмову документі як «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість »в частині того що станом на 03.09.2019 року що відновлення меж земельних ділянок в АДРЕСА_1 здійснено за участі ФОП « ОСОБА_3 » та ОСОБА_2 , оскільки тривале існування цього документу суттєво впливає на право позивача щодо права у визначення меж земельних ділянок, оскільки відповідачі вважають що таке відновлення меж земельних ділянок визначено в межах та в спосіб що визначений номами чинного законодавства.
- на підставі норм чинного законодавства поставити окрему ухвалу суду про порушення Відповідачами норм чинного законодавства, щодо не виконання судових рішень.
- зобов'язати відповідачів у відповідності до вимог статі 382 КАС України, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує дії Леляцької сільської ради, які полягають у підписанні та засвідченні печаткою «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», згідно якої 03.09.2019 відбувалось відновлення меж земельної ділянки громадянина ОСОБА_4 в АДРЕСА_1 , з кадастровими номерами 0521083600:01:003:0051 та 0521083600:01:003:0052, які межують з належними ОСОБА_1 земельними ділянками по АДРЕСА_2 .
Згідно цієї Інформації, відновлення меж земельної ділянки відбувалось в присутності землевпорядника Леляцької сільської ради, представника Національної поліції (дільничного с. Мала Жмеринка), інженера-землевпорядника ОСОБА_3 , який виготовив технічну документацію гр. ОСОБА_2 , власника земельної ділянки ОСОБА_2 , власника суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 та її сина ОСОБА_5 .
Позивач не погоджується із відображеними відомостями у Інформації, оскільки в ній вказані неправдиві відомості, а саме під час встановлення меж земельної ділянки 03.09.2019 були відсутні власник земельної ділянки ОСОБА_2 , та ФОП ОСОБА_3 , натомість присутніми були батьки ОСОБА_2 та фізична особа ОСОБА_6 .
Зазначає, що письмовий документ «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість» Леляцька сільська рада використовувала як відповідь до державних органів на скарги ОСОБА_1 та в ряді судових справ, зокрема у справах Вінницького окружного адміністративного суду № 120/3005/19 та № 120/3353/19, що є фальсифікованою інформацією.
Оскільки відомості відображені в «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», на думку позивача, є недостовірними, та такими що порушують його права, позивач просить суд також спростувати інформацію, яка викладена в письмовому документі як «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість».
Ухвалою суду від 03.03.2021 позовну заяву ОСОБА_1 повернуто.
Разом із тим, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27.04.2021 скасовано ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 03.03.2021, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
25.05.2021 матеріали справи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.
Ухвалою суду від 27.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
У встановлений судом строк від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зазначає,що рішенням 54 сесії міської ради 7 скликання від 22 листопада 2019 року «Про добровільне приєднання Леляцької сільської територіальної громади до територіальної громади міста обласного значення Жмеринка Вінницької області», Леляцька сільська територіальна громада добровільно приєдналась до Жмеринської територіальної громади Вінницької області і є правонаступником всього майна, прав та обов'язків територіальної громади, що приєдналася до об'єднаної територіальної громади, з дня припинення повноважень сільською, селищною радою територіальної громади, що приєдналася до об'єднаної територіальної громади. Вказує, що діяв в межах та спосіб встановленими законами.
Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив наступні обставини.
Так, як зазначає позивач у позовній заяві, станом в 2018 року вона закінчила приватизацію власної земельної ділянки, яка відноситься до будинку за адресою АДРЕСА_2 .
Приватизація земельної ділянки відбулася через розроблення, виготовлення та затвердження технічної документації відповідачами та присвоєння земельним ділянкам ОСОБА_1 таких кадастрових номерів: 0521083600:01:003:0066 загальною площею 0,0473 га, 0521083600:01:003:0067 загальною площею 0,1145 га, 0521083600:01:003:0076 загальною площею 0,27 га.
Крім того, позивач також зазначає, що 03 вересня 2019 в порушення вимог чинного законодавства ОСОБА_4 та ОСОБА_7 за участі представників Леляцької сільської ради (землевпорядника Карловської Світлани Павлівни) та інших фізичних осіб по межі приватизованої земельної ділянки 0521083600:01:003:0067 забив металеві вироби, які були зазначені як межові знаки між сусідніми ділянками.
Позивач зазначає, що при процедурі встановлення відновлення межових знаків, яка, на думку позивача, відбулася за участі неналежного власника земельної ділянки, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , були присутні станом на 03.09.2019 року представники правоохоронних органів, та чисельні свідки, які бачили реальних фізичних осіб, які були присутніми на так званій процедурі відновлення межових знаків.
Однак вказує, що в подальшому відповідач 1 зрозумівши, що посадовими особами Леляцької сільської ради станом на 03.09.2019 року допущено протиправні дії в процедурі відновлення межових знаків по земельній ділянці що розміщена за адресою: АДРЕСА_1 створили та підписали документ із назвою «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в шпуру на місцевість».
Позивач звертає увагу суду, що зазначений письмовий документ Леляцька сільська рада використала як належний та допустимий доказ у відповіді до держаних органів на скарги ОСОБА_1 та в ряді судових справ, які розглядалися судами України, зокрема в судових справах Вінницького окружного адміністративного суду.
Так, судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2020, яке набрало законної сили, у справі № 120/3353/19-а визнано протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відображення у листі №У-238/0-1580/6-19 від 03.10.2019 інформації про те, що відновлення меж земельної ділянки на замовлення ОСОБА_2 здійснювалось за участі ОСОБА_3 .
Так, вищевказаним рішенням суду встановлено, що під час процедури відновлення меж земельної ділянки були присутні представники органу місцевого самоврядування, поліції та суміжного власника земельної ділянки стосовно якої виник спір, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
Дільничним поліції подано рапорт на ім'я т.в.о. начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області від 26.02.2020, з якого слідує слідує, що 03.09.2019 о 10:00 год. він був присутній під час встановлення межових знаків між домогосподарством в АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_4 та домогосподарством в АДРЕСА_2 , яке належить ОСОБА_1 . Його присутність була зумовлена зверненням ОСОБА_4 із проханням бути присутнім під час встановлення межових знаків. При цьому, у відповідному рапорті на ім'я т.в.о. начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області зазначив, що в момент встановлення межових знаків на присадибних ділянках були присутні: ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , землевпорядник Леляцької сільської ради ОСОБА_9 та експерт, який встановлював межові знаки, - ОСОБА_6 .
Таким чином, відображена у листі від 03.10.2019 №У-238/0-1580/6-19 Головного управлінння Держгеокадастру у Вінницькій області інформація не відповідає дійсним обставинам справи, адже фактично констатує факт того, що встановлення межових знаків здійснювалось саме ОСОБА_3 , однак, як слідує із рапорту на ім'я т.в.о. начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області останній був відсутній на присадибних ділянках в момент встановлення межових.
Тобто, на думку позивача, із урахуванням висновків зроблених в рішенні Вінницького окружного адміністративного суду від 17.12.2020, Леляцька сільська рада протиправно поширює інформацію як достовірну та надає право третім особам використовувати підписаний нею документ, що завірений печаткою Леляцької сільської ради, як документ що названий як - «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість» , як самими посадовими особами Леляцької сільської ради, Жмеринською міською радою так і третіми особами.
Таким чином позивач вказує, що використання та розповсюдження такої інформації відповідачами порушують її права.
Також зазначає, що до складу Жмеринської міської ради з 22.11.2019 ввійшла Леляцька сільська рада , оскільки був створений Леляцький старостинський округ, який ввійшов в склад Жмеринської міської ради.
На думку позивача з 22.11.2019 Жмеринська міська рада стала відповідати за діяльність Леляцької сільської ради, та мала право спростувати документ який підписаний та завірений печаткою Леляцької сільської ради , а саме: «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість».
Як стверджує позивач, підписаний та завірений печаткою Леляцької сільської ради вищевказаний документ «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», а в подальшому поширений в межах України, є тією письмовою інформацією, яка суттєво вплинула та впливає на права позивача в частині того, щоб довести що процедура відновлення меж земельних ділянок, які здійснено за участі Леляцької сільської ради станом на 03.09.2019 року здійснено із порушенням дотримання вимог чинного законодавства.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади (ч. 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Відповідно до ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
В даному ж випадку, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач, окрім іншого, зазначає, що відповідачем 1 протиправно проставлено підпис і печатку Леляцької сільської ради на документі «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», оскільки відображені в ній відомості є недостовірними, а тому не можуть бути належними и допустимим доказом, на які відповідачі посилаються і розповсюджують.
Разом із тим, наведені вище твердження представника позивача суд оцінює критично, з огляду на наступне.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Тлумачення статей 15, 16 Цивільного Кодексу України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Так, документ - це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у зведеному порядку і має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.
Під офіційним документом слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи, докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
Суд зазначає, що землевпорядник Леляцької сільської ради ОСОБА_10 та інженер-землевпорядник ОСОБА_11 , підписали лише «Інформацю щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість)» яка не містить таких реквізитів, як дати укладення, номера та інформації про його реєстрацію.
Так, оспорювані позивачем дії відповідача 1 щодо проставлення підпису і печатки на «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість» не є по своїй суті документом, оскільки не тягне за собою набуття, зміну або припинення прав та обов'язків, не встановлює юридичний факт, оскільки на його підставі у будь-кого не виникають, не змінюються і не припиняються будь-які права чи обов'язки або інтерес. Саме по собі складання цєї інформації не тягне за собою ніяких правових наслідків.
Із обґрунтувань адміністративного позову стає зрозумілим, що метою цього позову є незгода із діями Леляцької сільської ради щодо відображення в «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість» того що процедура відновлення меж земельних ділянок в селі Мала Жмеринка, станом на 03.09.2019 року здійснена за участі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 .
Водночас, позивач звертає увагу суду на неналежність та недопустимість такого доказу як «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість» та просить суд зобов'язати відповідачів спростувати таку інформацію.
В судовій практиці України, зокрема Верховного суду, екстрапольований підхід недійсності правочину до інших рішень, актів юридичних осіб, державної влади за аналогією із правочином. Суть вказаного підходу зводиться до наступного, визнання актів органів юридичної особи, інших документів не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Захист можливий за умови, якщо права, свободи та інтереси дійсно порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками для невиконання публічних обов'язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. Також використання конструкції недійсності не повинно створювати певну преюдицію для вирішення іншого (прихованого) спору. Конструкція недійсності орієнтована на те, щоб створювати ефективний механізм для захисту прав та інтересів.
Зокрема таку позицію Верховний суд висловив в постанові від 27.01.2020 року в справі № 761/26815/17.
Статтями 73, 74 КАС України визначено належність та допустимість доказів.
Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд зазначає, що належність та допустимість кожного конкретного доказу вирішується судом в межах розгляду конкретної справи та не потребує окремого встановлення його таким шляхом звернення до суду з окремим позовом.
Як зазначає позивач, «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість» Леляцька сільська рада використовувала як відповідь до державних органів на скарги ОСОБА_1 та в ряді судових справ, зокрема у справах Вінницького окружного адміністративного суду № 120/3005/19 та № 120/3353/19.
Таким чином позивач міг скористатись своїм правом і в межах розгляду ряду справ ставити питання про належність і допустимість того чи іншого доказу, який викликає у позивача сумнів.
Разом із цим суд зазначає, що завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суд повинен забезпечити ефективність такого захисту.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту, згідно з якою засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).
Однак, у межах спору який розглядається судом у цій справі, визнання дій протиправними щодо проставляння підпису і печатки від імені Відповідача 1 документу - «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», не стане ефективним засобом юридичного захисту порушених прав позивача, оскільки не призведе до відновлення порушених прав позивача, адже, така Інформація не передбачена в процедурі відновлення меж земельної ділянки, не є офіційно визнаним документом при процедурі відновлення меж земельних ділянок, та такий документ не містить ознак офіційного документу.
Враховуючи наведені вище обставини, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправним дії відповідача 1, що виявилися в підписані та в засвідченні печаткою від імені Відповідача 1 документу - «Інформації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», оскільки цей документ не є офіційно визнаним документом в державі України, при процедурі відновлення меж земельних ділянок, та такий документ не містить ознак офіційного документу, не підлягають задоволенню.
Що ж до позовних вимог про визнання протиправною тривалу бездіяльність відповідачів, що виявилася в не здійснені офіційного спростування частини інформації, що викладена в документі «Інформація щодо винесення меж земельної ділянки в натуру на місцевість», на якому проставлено печатку Леляцької сільської ради та підпис посадової особи Леляцької сільської ради, щодо того що процедура відновлення меж земельних ділянок в селі Мала Жмеринка, станом на 03.09.2019 року здійснена за участі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Згідно зі статтею 275 Цивільного кодексу України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.
Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Відповідно до статті 276 Цивільного кодексу України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.
Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.
Як роз'яснено у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відтак, вимоги позивача, що пов'язані із захистом особистих немайнових прав та стосуються спростування недостовірної інформації, мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства та не можуть розглядатися адміністративним судом.
В даному випадку позивач просить суд визнати протиправною тривалу бездіяльність відповідачів, що виявилася в не здійснені офіційного спростування частини інформації щодо того що процедура відновлення меж земельних ділянок в селі Мала Жмеринка, станом на 03.09.2019 року здійснена за участі ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 та зобов'язати їх спростувати таку інформацію.
Так, бездіяльність треба розуміти, як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
З аналізу зазначених норм належить зробити висновок, що право на захист виникає у випадку порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.
При цьому протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб'єкта владних повноважень існує обов'язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.
Так, позивачем не обґрунтовано позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів, що виявилась у не здійснені офіційного спростування відповідачами частини інформації та зобов'язання відповідачів спростувати таку в розрізі публічно-правових відносин.
З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, в частині визнання протиправною бездіяльності відповідачів що виявилась в не здійснені офіційного спростування відповідачами частини інформації, так як наслідок відсутні підстави для зобов'язання відповідачів вчинити такі дії.
За приписами вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Крім того, враховуючи відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову, суд приходить до висновку, що підстави для зобов'язання відповідачів подати звіт про виконання судового рішення, відсутні.
Крім того, відповідно до частин 1, 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Водночас, постановлення окремої ухвали є правом суду, а не його обов'язком.
Враховуючи встановлені обставини справи та характер спірних правовідносин, суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Леляцька сільська рада (вул. Леніна, 32, с. Леляки, Жмеринський район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04330361)
Відповідач: Жмеринська міська рада (вул. Центральна, 4, м. Жмеринка, Вінницька область, код ЄДРПОУ 03084223)
Рішення в повному обсязі складено: 28.07.2021 р.
Суддя Віятик Наталія Володимирівна