Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2137/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
позовної заяви Фізичної особи-підприємця Капленко Олександра Володимировича, м. Куп'янськ, Харківська область
до 1. Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації, смт. Дворічна, Харківська область , 2. Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації, м. Куп'янськ, Харківська область , 3. Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області в особі голови комісії з реорганізації Канашевича А., м. Куп'янськ, Харківська область
про стягнення 80 615,50 грн.
без виклику учасників справи
01 червня 2021 року до Господарського суду Харківської області з позовною заявою звернулась Фізична особа-підприємець Капленко Олександр Володимирович, в якій просить суд стягнути солідарно з Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації, та Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації (правонаступник УСНЗ Дворічанської районної державної адміністрації), та Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області в особі голови комісії з реорганізації Канашевича А. заборгованість за Договором №1 про компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян за рахунок місцевого бюджету від 13.03.2020р. у сумі 80 615,50 грн. (основне зобов'язання - 71 467,52 грн.; пеня за прострочення виконання зобов'язання - 4145,26 грн.; штраф - 5002,73 грн.), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 6000,00 грн.
Ухвалою суду від 03.06.2021 було залишено без руху позовну заяву Фізичної особи-підприємця Капленко Олександра Володимировича, надаючи останньому строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом надання до суду доказів: відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів; інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви; сплати судового збору у встановленому законом порядку.
Відповідно до поштового повідомлення, що є підтвердженням отримання Позивачем ухвали суду від 03.06.2021 р. вбачається, що отримана останнім 05.06.2021.
Представником Позивача було надано до суду заяву (вх. №13889 від 14.06.2021) про усунення недоліків позовної заяви, надаючи у якості доказів: - докази направлення копії позовної заяви з додатком на адресу Відповідачі (внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю з описом вкладення); - клопотання (вх. №13891 від 14.06.2021) про звільнення від сплати судового збору.
Відповідно до ч. 4 ст. 162 ГПК України у разі, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
При зверненні до суду з позовом та заявою про усунення недоліків, клопотання про звільнення від сплати судового збору Позивач посилається на п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та у якості доказів надає копію довідки до акта огляду МСЕК (серія 10 ААА №616317 від 06.04.2011) та копію пенсійного посвідчення №2794011279, де зазначено вид пенсії: По інвалідності 2 грп., загальне захворювання.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 15.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №922/2137/21, розгляд якої здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Зазначена ухвала була направлена всім учасникам справи, де також запропоновано подати письмові докази, висновки експертів, клопотання, заяви.
Від Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області надійшло:
- клопотання (вх. №15527 від 05.07.2021) про залучення до участі співвідповідача - Дворічанську селищну раду Куп'янського району Харківської області, обґрунтовуючи тим, що видатки Позивачу могли б бути виплачені за рахунок місцевого бюджету, відповідно до абз. 6 п. 15 ст.6-2 ЗУ "Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій" від 17.11.2020 №1009-ІХ та підпункту "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України;
- відзив (вх. №15526 від 05.07.2021) на позовну заяву, де вважає, що позовні вимог в частини звернення до 3-го Відповідача вважає не обґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, так як згідно Розпорядження КМУ від 16.12.2020 №1635-р "Про реорганізацію та утворення районних державних адміністрацій", Постанови КМУ від 16.12.2020 №1321 "Про затвердження Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізацію районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов'язків районних державних адміністрацій, що припиняються", тобто на думку 3-го Відповідача Куп'янська районна державна адміністрація Харківської області не є належним відповідачем по справі.
Від Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації надійшов відзив (вх. № 16007 від 09.07.2021) на позовну заяву, де проти позовних вимог заперечує, обґрунтовуючи тим, що у відповідності до пп."г" п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету, а отже на думку 2-го Відповідача належним відповідачем є Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації та Дворічанська селищна рада.
Від Позивача надійшла відповідь (вх. №15890 від 08.07.2021) на відзив Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області у якій підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд задовольнити їх.
Стосовно клопотання (вх. №15527 від 05.07.2021) Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області про залучення до участі співвідповідача - Дворічанську селищну раду Куп'янського району Харківської області, суд відмовляє у задоволенні, виходячи з аналізу ст. 48 ГПК України та судової практики КГС ВС та зазначає наступне.
За власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 11.09.2019 у справі №910/7122/17). Оскільки позивач із клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідача до суду не звертався, суд першої інстанції питання щодо заміни неналежного відповідача чи залучення співвідповідача - міськради у порядку ст.48 ГПК України, не вирішував, то у суду відсутні підстави для задоволення позову за рахунок неналежного відповідача.
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Згідно з частинами 1, 2 ст.48 ГПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Вирішення питання щодо заміни належного відповідача здійснюється лише під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті. Однак за власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено у постанові ВП ВС від 11.09.2019 у справі № 910/7122/17).
Частиною 2 ст. 48 ГПК України встановлено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, заміна відповідача у справі може бути здійснена виключно за клопотанням позивача, в той час як суд позбавлений можливості здійснити заміну відповідача за власною ініціативою (навіть якщо суд встановить, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом). Таким чином, встановивши, що подано позов не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, та позивачем не заявлено клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, то суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог до неналежного відповідача.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Крім того, у даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Суд зазначає, що ним були здійснені заходи щодо належного повідомлення Відповідача стовно розгляду справи та надання до суду відповідних доказів, заперечень проти позову (за наявності), щодо вказівки на незгоду з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
При цьому, застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain») від 07.07.1989).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
18.04.2017р. між Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області (Замовник) та ФОП Капленко Олександром Володимировичем (Перевізник) було укладено договір №3 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (далі - Договір №3). ФОП Капленко Олександром Володимировичем став переможцем конкурсу, відповідно до рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників від 28.03.2017 р.
Відповідно до розділу 1 Договору №3 Замовник надає Перевізнику право на перевезення пасажирів на приміських маршрутах загального користування №1596 “Дворічна (АС) - Мечникове”, а Перевізник зобов'язується здійснювати перевезення пасажирів та багажу за зверненням будь-якої особи на умовах, передбачених Договором за тарифами, затвердженими у встановленому порядку.
Також, 18.04.2017 р. між Дворічанською районною державною адміністрацією Харківської області (Замовник) та ФОП Капленко Олександром Володимировичем (Перевізник) було укладено договір №4 про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування (далі - Договір №3). ФОП Капленко Олександром Володимировичем став переможцем конкурсу, відповідно до рішення конкурсного комітету з визначення автомобільних перевізників від 28.03.2017 р.
Відповідно до розділу 1 Договору №4 Замовник надає Перевізнику право на перевезення пасажирів на приміських маршрутах загального користування №1597 “Дворічна (АС) - Терни”, №1541 “Дворічна (АС) - Тавільжанка”, №1550 “Дворічна (АС) - Касянівка”, №1590 “Дворічна (АС) - Водяне”, а Перевізник зобов'язується здійснювати перевезення пасажирів та багажу за зверненням будь-якої особи на умовах, передбачених Договором за тарифами, затвердженими у встановленому порядку.
Відповідно до Додаткової угоди до договорів №3 від 18.04.2017 р. та №4 від 18.04.2017 року про організацію перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування від 09.02.2021 р., сторони дійшли згоди внести зміни до договорів на перевезення пасажирів №3 від 18.04.2017 р. та №4 від 18.04.2017 року такого змісту: 2 Розділ. Строк дії договору доповнити таким змістом: “термін дії договорів продовжено на 5 (п'ять) років до 17.04.2026 року”. Доказів того, що відповідні договори з 18.04.2017 р. втратили чинності, до суду не надано.
13.03.2020 р. між Управлінням соціального захисту населення Дворічанської райдержадміністрації (Розпорядник) та ФОП Капленко О.В. (Перевізник) було укладено договір №1 про компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян за рахунок місцевого бюджету (далі - Договір №1).
Відповідно до п.1.1. Договору №1 Перевізник забезпечує надання транспортних послуг з пільгового проїзду таким категоріям громадян: ветерани праці, діти війни, учасники війни, жертви нацистських переслідувань, члени сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, інваліди ІІІ групи, які мають право на пільги з проїзду в міському та приміському транспорті на маршрутках згідно з пунктом 3 “Програми соціального захисту населення Дворічанського району на 2020-2021 роки”, затвердженої рішенням районної ради від 19.12.2019 р. №634-VІІ в період з 82 679 грн. 00 коп. (вісімдесят дві тисячі шістсот сімдесят дев'ять гривень 00 коп.).
Фінансування за надані послуги проводиться за рахунок місцевого бюджету, за що Розпорядник бюджетних коштів відповідно до чинного законодавства в межах визначених пунктом 3 “Програми соціального захисту населення Дворічанського району на 2020-2021 роки”, відшкодовує Перевізнику суми фактично нарахованих пільг вище зазначених категорій громадян.
Відповідно до п.2.1. Договору №1, Розпорядник відшкодовує Перевізнику сум фактично нарахованих пільг від проїзду громадян, зазначених в пункті 1.1. цього договору пільгових категорій і актів звірок розрахунків за надані послуги за формою “3-пільга”. Розмір суми компенсації може переглядатися за домовленістю сторін у разі необхідності.
Відповідно до п.7.1 Договору №1, договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 р., а в частині розрахунків до повного їх завершення.
Отже, строк дії договору вже закінчився, проте Управлінням соціального захисту населення Дворічанської райдержадміністрації свої зобов'язання за вищевказаним Договором щодо компенсації витрат ФОП Капленко О.В. досі не виконано.
Відповідно до аку звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги між фізичною особою підприємцем “Капленко О.В.” та головним розпорядником коштів місцевого бюджету станом 31.12.2020 року, заборгованість станом на 31.12.2020 р. становить 71 467,52 грн.
Неодноразово ФОП Капленко О.В. звертався із вимогою щодо виплати відповідної заборгованості до уповноважених осіб, проте заборгованість досі не погашено.
Позивач зазначає, що листом №17 від 02.02.2021 р. ФОП Капленко звернувся до Голови Дворічанської селищної ради Куп'янського району Харківської області Турбаби Г.Г. з проханням врегулювати питання щодо відшкодування витрат понесених Перевізником від перевезення пільгового контингенту на території Дворічанської селищної ради Куп'янського району на 2021 рік у сумі 71 467 грн. 52 коп.
Проте, у своєму листі Дворічанська селищна рада Куп'янського району Харківської області №448 від 16.03.2021 р. повідомила, що згідно з розпорядженням Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області від 18.01.2021 р. №5 “Про припинення шляхом ліквідації структурних підрозділів Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області із статусом юридичної особи публічного права” розпочалася процедура ліквідації структурних підрозділів Дворічанської РДА в тому числі і управління праці та соціального захисту населення. 01.02.2021 р. Куп'янська РДА видає інше розпорядження за №45 “Про реорганізацію структурних підрозділів Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області із статусом юридичної особи публічного права”, згідно з яким управління праці та соціального захисту населення Дворічанської РДА реорганізовано шляхом приєднання до Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської РДА, і, відповідно, Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської РДА є правонаступником прав і обов'язків Дворічанського УПСЗН, в тому числі і заборгованості за надані послуги по перевезенню окремих категорій громадян.
ФОП Капленко О.В. 02.02.2021 звернувся із листом про відшкодування наявної заборгованості, в межах встановленого розпорядженням строку від 01.02.2021 р.
До голови комісії з реорганізації Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області Канашевичу А. Позивач звернувся звернувся листом №68 від 17.03.2021 р. з вимогою закрити кредиторську заборгованість перед ФОП Капленко О.В. у сумі 71 467 грн. 52 коп. за перевезення громадян, які мають право на пільговий проїзд за 2020 рік.
У відповідь Головою комісії з реорганізації Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області листом №01-30/1202 від 07.04.2021 р. ФОП Капленку було повідомлено, що згідно п.4 ст. 105 ЦК України до голови комісії з реорганізації юридичної особи публічного права - управління соціального захисту населення Дворічанської районної адміністрації Надії Скоропльот з моменту призначення перейшли повноваження щодо управління справами цієї юридичної особи. У зв'язку із цим ФОП Капленко О.В. було запропоновано питання закриття кредиторської заборгованості у сумі 71 467 грн. 52 коп. вирішувати згідно чинного законодавства України.
ФОП Капленко О.В. звернувся із листом №60 від 17.03.2021 р. до голови комісії з реорганізації юридичної особи публічного права - управління соціального захисту населення Дворічанської районної адміністрації Надії Скоропльот з вимогою закрити кредиторську заборгованість перед ФОП Капленко О.В. у сумі 71 467 грн. 52 коп. за перевезення громадян, які мають право на пільговий проїзд за 2020 рік.
Проте жодної відповіді від голови комісії з реорганізації юридичної особи публічного права - управління соціального захисту населення Дворічанської районної адміністрації Надії Скоропльот ФОП Капленко О.В. досі не отримав.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, управління соціального захисту населення Дворічанської районної адміністрації (Код ЄДРПОУ 03196423), дані про перебування юридичної особи в процесі припинення: в стані припинення, 03.02.2021, 1004551270011000085, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації.
Позивач звертаючись до суду за захистом свого права визначив у якості відповідачів Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ 03196423), Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ 03196506), як правонаступника УСЗН ДВОРІЧАНСЬКОЇ РДА, Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області в особі голови комісії з реорганізації Канашевича А. (Код ЄДРПОУ 04058739) оскільки не отримав чіткої відповіді щодо погашення утвореної заборгованості перед ним, щодо належної особи на яку покладено обов'язок оплатити вартості послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог і викладених сторонами доводів та заперечень, суд виходить з наступного.
За змістом п.п. 1, 6 ст. Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо визначаються виключно законами України.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12 березня 1993 року, законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про охорону дитинства», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов'язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені за пільгові перевезення пасажирів.
Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Договори не були предметом судового розгляду, докази визнання їх недійсними, розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинними на день розгляду справи.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Позивач у справі - є перевізником, який надає послуги на перевезення пасажирів на приміських маршрутах загального користування, який діє на підставі Свідоцтва, та є переможцем конкурсу, а також, на підставі укладених з відповідачем договорів здійснює пільгове перевезення окремих категорій громадян, які мають право на пільги.
Згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Вказані норми законів закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов'язок перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов'язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем належним чином виконуються обов'язки щодо пільгового перевезення окремих категорій громадян, де у відповідності до аку звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги між ФОП Капленко О.В. та головним розпорядником коштів місцевого бюджету станом 31.12.2020 року, заборгованість станом на 31.12.2020 р. становить 71 467,52 грн.
Згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України, бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень ч. 1-4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.
Згідно з підпунктом «ґ» пункту 3 статті 91 Бюджетного кодексу України до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
За умовами пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 117, підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою 2-пільга.
Згідно із ч. 1, 4 ст.37 ЗУ "Про автомобільний транспорт" пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Законодавством не визначено залежність розміру відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.
Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності як відсутність у боржника необхідних коштів.
За приписами статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі Кечко проти України (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України Про Державний бюджет на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/374/2013 від 18.02.2013 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 та у справі Бакалов проти України від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Враховуючи викладене, доводи Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області та Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації наведених у відзивах вбачається, що у відповідності до пп."г" п. 3 ч. 1 ст. 91 Бюджетного кодексу України компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян здійснюються за рахунок коштів місцевого бюджету, а отже на думку 2-го Відповідача належним відповідачем є Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації та Дворічанська селищна рада.
У рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/.
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Відповідач розрахунки та акти звіряння з сумою видатків не оспорив, акт звірки розрахунків підписав, проте оплату не здійснив.
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" встановлено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Тобто, боржник, як юридична особа, відповідає за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
З матеріалів справи, поданих пояснень, доводів та доказів, суд вбачає, що належним відповідачем по даній справі виступає - Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації, у якого виникає обов'язок оплатити вартість послуг перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, як органу, через який в цих цивільних відносинах діє держава - обов'язок здійснити із Позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Суд також погоджується з твердженням Позивача, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 Цивільного кодексу України); а також, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).
Отже, заборгованість Управління соціального захисту населення Виконавчого комітету Володимир-Волинської міської ради складає у сумі 71 467 грн. 52 коп. за перевезення громадян, які мають право на пільговий проїзд за 2020 рік, що підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення.
Відповідно до ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (державні програми соціального захисту), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" (за текстом Порядок) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з п. 2 якого фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі.
Пунктом 3 вказаного Порядку визначено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
В даному випадку головним розпорядником коштів є Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації.
Відповідно до п. 4 Порядку, перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов'язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 статті 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1, 4 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Враховуючи вищевикладене та заявлене Позивачем до стягнення пені та штрафу, суд вважає вірним наданий розрахунок щодо нарахування за період з 17.03.2021 р. по 14.05.2021 р. не сплати заборгованості, що перевищує більше 30 днів з моменту вимоги кредитора, де: 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення (0,1 % від 71 467,52 грн.) становить 71,47 грн., а станом на 14.05.2021 р. виконання зобов'язання прострочено на 58 днів (у розмірі 71,47 грн. * 58), що в загальному розмірі складає 4145,26 грн. (чотири тисячі сто сорок п'ять грн. 26 коп.), а стосовно штрафу - 7% від 71 467,52 грн. становить 5002,73 грн. (п'ять тисяч дві грн. 73 коп.).
Також суд зазначає, що станом на 31.12.2020 сума боргу погоджена сторонами у акті звірки розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги між фізичною особою підприємцем “Капленко О.В.” та головним розпорядником коштів місцевого бюджету (а.с.93).
Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі №911/3685/17 та від 10.09.2019 у справі №916/2403/18.
Акт звіряння може бути доказом на підтвердження обставин, зокрема наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звіряння розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Підписання акту звіряння, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог Закону бухгалтер, який підписав акт звіряння, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків. Аналогічний правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у №910/1389/18 та від 10.09.2019 у справі №916/2403/18.
Зважаючи на наведене вище, та на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що у Куп'янської районної державної адміністрації Харківської області та у Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації виникло господарських зобов'язань за вказаними договорами та за встановленим законом, а отже не має жодної з підстав для задоволення позовних вимог щодо солідарного стягнення, у зв'язку з чим, суд відмовляє у позові, як до неналежних відповідачів.
Судом також встановлено, що державна реєстрація юридичної особи - Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації в стані припинення, 03.02.2021, Внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її реорганізації, про що внесено відповідний запис № 1004551270011000085 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Так, частиною 1 ст. 104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Згідно ч. 5 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частинами 1-4 ст. 105 ЦК України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Згідно ч. 5 ст. 105 ЦК України строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.
Частиною 2 ст. 107 ЦК України передбачено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 111 ЦК України під час проведення заходів щодо ліквідації юридичної особи до завершення строку пред'явлення вимог кредиторів ліквідаційна комісія (ліквідатор) закриває рахунки, відкриті у фінансових установах, крім рахунка, який використовується для розрахунків з кредиторами під час ліквідації юридичної особи.
Частиною 3 ст. 112 ЦК України встановлено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними (ч. 5 ст. 112 ЦК України).
Відповідно до ч.7 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.
Судом вище встановлено, що державна реєстрація юридичної особи - Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації ще не припинена, а відтак, вимоги щодо стягнення заборгованості на користь Позивача покладаються на нього, а не на правонаступника - Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації (Код ЄДРПОУ 03196506).
Також, на думку суду посилання Позивача щодо зазначеної практики є вірним стосовно постанови Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №925/1143/17, де зазначено, що перебування боржника в стані припинення не припинило зобов'язання, у зв'язку з чим в силу статті 107 Цивільного кодексу України кредитор вправі вимагати від відповідача в особі комісії з припинення як виконання зобов'язання так і включення кредиторських вимог за такими зобов'язаннями до передавального акту.”
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з практикою ЄСПЛ (справа "Кечко проти України", заява № 63134/00) держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення ЄСПЛ). У п. 26 цього рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ “Гурепка проти України № 2” наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: “із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі”. “Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права” (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю “питомою вагою” принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: “правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах”.
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок “помилок” законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція “майна” в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися “правом власності”, а відтак і “майном”.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
До суду не надано жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку відшкодувати суми вартості за послуги перевезення, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Також Позивач в позовній заяві просить стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн.
Відповідно до статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина третя зазначеної статті визначає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Оскільки Позивач вчинив дії щодо надання вищезазначених доказів у встановленому законом порядку, а також доведено належними доказами, суд беручи до уваги витрати понесені заявником на професійну правничу допомогу, вважає за доцільне задовольнити вимогу щодо вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Як визначено у п.6.3 постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 відшкодування витрат, пов'язаних з оплатою ними послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 30 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Виходячи з аналізу вказаних статей, суд дійшов висновку про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.
Судом встановлено, що 17.05.2021 р. року між адвокатським бюро "Володимира Петракова", в особі керуючого адвоката Петракова В.А. та Фізичною особою-підприємцем Капленко Олександром Володимировичем було укладено договір про надання правової допомоги №17/3/21-ГП, відповідно якого адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов'язується оплатити в порядку та строки обумовлені сторонами.
За надані послуги до умов Договору та Протоколу №1 від 17.05.2021 погодження ціни до сплати 6000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Крім цього п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б дали змогу вважати, що Позивачем було сплачено погоджену ціну у розмірі 6000,00 грн. за надані послуги до умов Договору та Протоколу №1 від 17.05.2021, суд не вбачає правових підстав щодо присудження до стягнення зазначеної суми.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 частини першої зазначеної статті визначено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Так, судом вже було встановлено, що позовна заява подана особою, яка звільнена від сплати судового збору відповідно до закону, від сплати судового збору (ч. 4 ст. 162 ГПК України), де при зверненні до суду з позовом та заявою про усунення недоліків та клопотанням про звільнення від сплати судового збору Позивач посилається на п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та у якості доказів надано копію довідки до акта огляду МСЕК (серія 10 ААА №616317 від 06.04.2011) та копію пенсійного посвідчення №2794011279, де зазначено вид пенсії: По інвалідності 2 грп., загальне захворювання.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 48, 74, 76, 77, 78, 86, 123, 126, 129, 162, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити частково.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації (62702, Харківська обл., Дворічанський р-н, смт. Дворічна, вул. 35 Гвардійської дивізії, б.9, Код ЄДРПОУ: 03196423) на користь Фізичної особи - підприємця Капленко Олександра Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість за Договором №1 про компенсаційні виплати на пільговий проїзд автомобільним транспортом окремим категоріям громадян за рахунок місцевого бюджету від 13.03.2020р. у сумі 80 615,50 грн. (основне зобов'язання - 71 467,52 грн.; пеня за прострочення виконання зобов'язання - 4145,26 грн.; штраф - 5002,73 грн.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині солідарного стягнення з Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації, та Управління праці та соціального захисту населення Куп'янської районної державної адміністрації (правонаступник УСНЗ Дворічанської районної державної адміністрації), та Куп'янської районної державна адміністрація Харківської області в особі голови комісії з реорганізації Канашевича А.стягнення - відмовити.
Стягнути з Управління соціального захисту населення Дворічанської районної державної адміністрації (62702, Харківська обл., Дворічанський р-н, смт. Дворічна, вул. 35 Гвардійської дивізії, б.9, Код ЄДРПОУ: 03196423) судовий збір в дохід Державного бюджету України у розмірі 2270,00 грн. (одержувач коштів - Головне управління казначейства у м.Києві, код ЄДРПОУ - 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України, код класифікації доходів бюджету 22030106).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено "29" липня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.
Суддя І.П. Жигалкін