79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.07.2021 справа № 461/3186/16-ц
м.Львів
за позовом: Фермерського господарства “Бурка В.В.”, с.Тартаків, Сокальський район, Львівської області;
до відповідача-1: Львівської обласної прокуратури, м.Львів;
до відповідача-2: Держави України в особі Державної казначейської служби України, м.Київ
про стягнення 1000000,00 грн моральної шкоди
Суддя Кітаєва С.Б.
За участі секретаря Зарицької О.Р.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача-1: Слиш Г.С. - прокурор відділу;
від відповідача-2: не з'явився
Суть спору:
У травні 2016 року фермерське господарство «Бурки Віталія Володимировича» (далі - ФГ «Бурка В. В.») звернулося до суду із позовом до прокуратури Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, в якому просило стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями посадової особи прокуратури Львівської області - старшого прокурора відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Львівської області Сапуцького Р. Я., при розгляді клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 05 вересня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за зазначеним позовом на тій підставі, що справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 жовтня 2016 року зазначену ухвалу суду першої інстанції скасовано з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 лютого 2017 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21 червня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.02.2021 справу №461/3186/16-ц за позовом Фермерського господарства «Бурка В.В.», с.Тартаків, Львівська область до Львівської обласної прокуратури та держави України в особі Державної казначейської служби України, м.Київ про стягнення 1000000 грн. моральної шкоди передано для продовження розгляду до Господарського суду Львівської області.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2021 головуючим суддею визначено суддю Кітаєву С.Б.
Ухвалою суду від 19.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 19.05.2021.
19.05.2021, за вх.№11753/21, в документообігу суду зареєстровано подані відповідачем-1 пояснення.
Ухвалою суду від 19.05.2021 підготовче засідання відкладено на 02.06.2021.
Призначене на 02.06.2021 підготовче засідання, не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. Ухвалою суду від 03.06.2021 підготовче засідання призначене на 16.06.2021.
26.05.2021, за вх.№12312/21, в документообігу суду зареєстровано подану позивачем при супровідному листі вих.№208 від 22.05.2021 відповідь на відзив з долученими документами. Окрім цього, долучено клопотання позивача вих.№207 від 22.05.2021 про розгляд справи без участі представника позивача та клопотання вих.№206 від 22.05.2021 про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення ст.56 Конституції України.
31.05.2021, за вх.№12745/21, в документообігу суду зареєстровано подане відповідачем-1 клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, яке судом задоволено, що підтверджується відміткою про ознайомлення, проставленою на зазначеному клопотанні прокурором.
02.06.2021, за вх.№13032/21, в документообігу суду зареєстровано подані відповідачем-1 заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 16.06.2021 відмовлено в задоволенні клопотання позивача вих.№206 від 22.05.2021, закрито підготовче провадження у справі 461/3186/16 та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.07.2021.
Ухвалою-повідомленням від 07.07.2021 суд відклав розгляд справи на 22.07.2021, про що повідомив сторін в порядку ст.121 ГПК України.
Представник позивача в судове засідання 22.07.2021 не з'явився, у клопотанні вих.№207 від 22.05.2021 просив про розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач-1 явку представника в судове засідання 22.07.2021 забезпечив, позовні вимоги заперечив.
Відповідач-2 явки представника в судове засідання 22.07.2021 не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча його належним чином було повідомлено про час та місце розгляду справи. Заяв, клопотань тощо від відповідача-2 до суду не надходило.
Судом здійснено відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо результатів пошуку поштового відправлення суду №79013857514 (ухвала суду від 19.04.2021) на адресу відповідача-2, вказану у позовній заяві, з якого вбачається, що від 26.04.2021 міститися запис «відправлення вручено: за довіреністю».
Судом здійснено відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо результатів пошуку поштового відправлення суду №7901413940896 (ухвала суду від 03.06.2021) на адресу відповідача-2, з якого вбачається, що від 10.06.2021 міститися запис «відправлення вручено».
Судом здійснено відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо результатів пошуку поштового відправлення суду №7901413966232 (ухвала суду від 16.06.2021) на адресу відповідача-2 вказану у позовній заяві з якого вбачається, що від 22.06.2021 міститися запис «відправлення вручено».
Судом здійснено відстеження з офіційного веб-сайту ПАТ «Укрпошта» щодо результатів пошуку поштового відправлення суду №7901414007581 (ухвала суду від 07.07.2021) на адресу відповідача-2 вказану у позовній заяві з якого вбачається, що від 12.07.2021 міститися запис «відправлення вручено».
Згідно п.1 ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч.4 ст.13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, у відповідності до ст.13 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, а неявка відповідача-2 не перешкоджає розгляду справи по суті.
Позиція позивача.
Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2011 року позивач надіслав до прокуратури Львівської області клопотання про перегляд за нововиявленими обставинами судових рішень, а саме: постанови Сокальського районного суду Львівської області від 18 грудня 2005 року, ухвали апеляційного суду Львівської області від 14 березня 2006 року, постанови судді Верховного Суду України від 26 квітня 2006 року, за результатами розгляду якого 14 березня 2013 року він отримав постанову прокуратури Львівської області від 07 листопада 2013 року про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами, винесену старшим прокурором відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Львівської області молодшим радником юстиції Сапуцьким Р. Я.
Позивач вважає, що зазначену постанову прийнято незаконно, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного обґрунтування своїх висновків, з порушенням статті 40 Конституції України, статей 400-5, 400-8 КПК України (в редакції 1960 року), внаслідок чого порушено його конституційні права і завдано моральні страждання, які полягали у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.
Відтак, позивач просить суд стягнути з Прокуратури Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
У відповіді на відзив на позовну заяву відповідача-1 позивач зазначає, що нормою ст.56 Конституції України фермерському господарству гарантоване право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди завданої незаконним рішенням , діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень. Дане право наступає тільки у випадку незаконності рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади , їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень і дані обставини повинні спонукати органи державної влади , посадові і службові особи даних органів діяти тільки в межах своїх повноважень та не порушувати норми законів і на підставі норми ст.56 Конституції України основною підставою відмови в задоволені позову ФГ «Бурка В.В.» є незаконність дій відповідача - Львівської обласної прокуратури і враховуючи, що позивачем в позовній заяві надано докази незаконності дій Львівської обласної прокуратури при розгляді клопотання , які не спростовані в відзиві.
Позивач зазначає, що ним у позовній заяві чітко вказано докази підтвердження факту заподіяння моральної шкоди відповідачем, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі та з чого при цьому він виходив.
На думку позивача, своїми діями старший прокурор відділу управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Львівської області молодший радник юстиції Сапуцький Р.Я. при розгляді його клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами за вих..№72 від 16.02.2011, позбавив позивача прав гарантованих ст..40,41 Конституції України, що підтверджується Постановою Галицького районного суду м.Львова від 22.02.2013 року по справі №461/1128/13-к.
Позивач вважає, що на підставі ч.1 ст.1167 ЦК України прокуратура мала визнати права, гарантовані ст.56 Конституції України і визнати позов ФГ «Бурка В.В.» тому, що ним надано докази вини та незаконності дій прокуратури Львівської області при розгляді клопотання про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, які не спростовані у відзиві або на підставі ст.40 Конституції України вказати в відзиві докази, що шкода фермерському господарству завдано не звини відповідача, що права не порушувались і не порушуються, але цього не було зроблено в результаті чого, як стверджує позивача, порушено його права, гарантовані ст.56 Конституції України .
Позиція відповідача-1.
Відповідач-1 позовні вимоги заперечує та вважає, що станом даний час немає жодного судового рішення про визнання незаконними дій, бездіяльності чи рішень посадових осіб прокуратури Львівської області (Львівської обласної прокуратури), якими було б порушено права позивача під час розгляду його скарг. Крім цього, відповідач-2 вважає, що позивачем не надано належних доказів, що свідчать про перенесені моральні страждання внаслідок таких дій фермерським господарством.
На думку відповідача-1, позивачем не доведено наявність шкоди та вини відповідача в заподіянні такої шкоди, не надано жодних доказів, що дії прокуратури були протиправними.
Відповідач-1 стверджує, що Позивачем також не обґрунтовано доказами і розмір заявленої моральної шкоди, зокрема, не зазначено, з чого саме позивач виходив при визначенні суми в 1 000 000,00 грн., як саме та скільки часу та зусиль необхідно позивачу для відновлення тієї репутації, яка, на його думку, була до порушеного права. Зазначає, що передбачене законодавством відшкодування моральної шкоди не може бути засобом для безпідставного збагачення.
Розгляд питання про законність прийнятих органами прокуратури у порядку кримінального процесуального законодавства рішень, та розгляду поданих позивачем заяв з цих же питань, підлягає вирішенню відповідно до ст. ст. 303, 304 КПК України судом загальної юрисдикції в порядку кримінального, а не цивільного (господарського) судочинства.
Відповідач вважає, що у даному випадку відсутній склад цивільного правопорушення із завдання моральної шкоди позивачу внаслідок дій, бездіяльності чи незаконного рішення прокуратури.
У запереченні на відповідь на відзив Прокуратура зазначає, що позов обґрунтовано порушенням, на думку позивача, його прав лише шляхом прийняття посадовою особою державної влади прокурором Сапуцьким Р.Я. постанови від 07.11.2013 про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами.
Відповідач-1 зазначає, що на час подання даної позовної заяви до суду (04.05.2016) вказана постанова прокуратури Львівської області від 07.11.2013 про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами була чинною та не скасованою. Відповідач вважає, що Позивач не надав жодних доказів того, що така визнана у встановленому порядку незаконною, а посилання позивача у відповіді на відзив на постанову Галицького районного суду м. Львова від 22.02.2013 у кримінальній справі № 461/1 128/13-к не може братися до уваги при розгляді даної справи про відшкодування моральної шкоди, оскільки така стосувалася зобов'язання прокуратури прийняти рішення відповідно до вимог ст. 400-8 КПК України і така постанова фактично виконана прокуратурою шляхом прийняття вищевказаної постанови Прокуратури Львівської області від 07.11.2013 про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами.
Відповідач-1 вважає, що під моральною (немайновою) шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації. А визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта. Відповідач стверджує, що Позивачем не надано жодних доказів того, що Фермерському господарству «Бурка В.В.» заподіяно немайнову шкоду (приниження його ділової репутації) лише внаслідок прийняття вищевказаної постанови прокуратури Львівської області від 07.11.2013 про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами.
Крім цього, відповідач-1 зазначає, що розгляд питання про законність прийнятих органами прокуратури у порядку кримінального процесуального законодавства рішень, та розгляду поданих позивачем заяв з цих же питань підлягає вирішенню відповідно до ст. ст. 303, 304 КПК України судом загальної юрисдикції в порядку кримінального, а не цивільного (господарського) судочинства.
Позиція відповідача-2.
Відповідач-2 відзиву на позову заяву не подав.
Обставини справи.
16.02.2011 року ФГ «Бурка В.В.» скеровувалось у Прокуратуру Львівської області клопотання від про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, а саме постанови про відмову в порушення кримінальної справи від 19.10.2005 року винесену старшим слідчим прокуратури Сокальського району Львівської області Савяком А.Б., постанови Сокальського районного суду від 08.12.2005 року, Ухвали апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006 року, постанови судді Верховного суду Кияшко А.Я. від 26.04.2006 року.
За результатами розгляду клопотання, прокурором Сапуцьким Р.Я., 07.11.2013 винесено постанову про відмову в призначенні розслідування за нововиявленими обставинами щодо судових рішень Сокальського районного суду від 08.12.2005 року, Ухвали апеляційного суду Львівської області від 14.03.2006 року, постанови судді Верховного судді Кияшко А.Я. від 26.04.2006 року.
Позивач вважав, що зазначену постанову прийнято незаконно, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного обґрунтування своїх висновків, з порушенням статті 40 Конституції України, статей 400-5, 400-8 КПК України (в редакції 1960 року), внаслідок чого порушено його конституційні права і завдано моральні страждання, які полягали у приниженні честі та гідності, а також ділової репутації.
Відтак, позивач просить суд стягнути з прокуратури Львівської області, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України 1 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ст.56 Конституції України, кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. (ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України).
Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту (ст. 201 ЦК України).
Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (ст. 94 ЦК України).
Згідно ч. 3, 4 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, згідно з якою моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до ст.ст.1173, 1174 ЦК України, за відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 ГПК України.
Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, а збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених ГПК України.
У частині 2 статті 80 цього Кодексу визначено, що позивач або особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.
Зокрема, з'ясуванню підлягає факт приниженні ділової репутації позивача, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Позивач у позовній заяві зазначив, що він в короткі терміни не зміг захистити права фермерського господарства, в результаті чого фермерському господарству було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, було порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності, порушено нормальні життєві зв'язки через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків із оточуючими людьми.
Однак, позивачем не представлено доказів, які б доводили заподіяння шкоди іміджу позивача, приниження його ділової репутації.
Зокрема, позивачем не обґрунтовано, та не підтверджено належними і допустимими доказами, в чому саме полягали неправомірні дії працівників відповідача-1, та яким чином ці неправомірні дії принизили ділову репутацію позивача, як юридичної особи, в чому саме полягала неможливість активної підприємницької діяльності позивача як юридичної особи та який зв'язок такої неможливості пов'язаний із діями відповідача-1. Також позивачем не зазначено, в чому саме полягала громадська діяльність позивача як юридичної особи, та яким чином вона змінилася (в сторону погіршення) у зв'язку із, на думку позивача, неправомірними діями відповідача-1.
Позивачем також не обґрунтовано доказами і розмір заявленої моральної шкоди, зокрема, не зазначено, з чого саме позивач виходив при визначенні суми в 1000000,00 грн, як саме та скільки часу та зусиль необхідно позивачу для відновлення тієї репутації, яка на його думку була до порушеного права.
Позивач з клопотаннями про витребування таких доказів до суду не звертався.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. (Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі №752/17832/14-ц).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він заперечує проти позову.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають установленню при ухваленні судового рішення.
З огляду на зміст статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтями 78 та 79 ГПК України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.
За приписами частин 1 та 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані та безпідставні, а тому в позові слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Рішення набирає законної сили у строки передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.256,257 Господарського процесуального кодексу України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення підписано 29.07.2021.
Суддя С.Б. Кітаєва