пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
28 липня 2021 року справа №161/14986/18
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича
та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 , м. Луцьк
до відповідачів: Приватного підприємства "Технобуд", м. Луцьк
Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал", м. Київ
про визнання припиненим договору поруки від 16.02.2007р. №1602/07-189-2
встановив: 21 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Луцького міськрайонного суду Волинської області із позовом до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк", Приватного підприємства "Технобуд", Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" Костенко Ігоря Івановича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Профкапітал" (суб'єктний склад відповідачів в даному випадку визначається з врахуванням процесуальних документів, постановлених Луцьким міськрайонним судом Волинської області в процесі розгляду справи №161/14986/18) про визнання припиненим договору поруки №1602/07-189-2, укладеного 16 лютого 2007 року між Комерційним банком "Західінкомбанк" ТзОВ, Приватним підприємством "Технобуд" та ОСОБА_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.08.2019р. у справі №161/14986/18, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 06.11.2019р., в задоволенні позову було відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021р.:
- касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково;
- рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.08.2019р. та постанову Волинського апеляційного суду від 0611.2019р. скасовано;
- провадження у справі №161/14986/18 закрито;
- повідомлено ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду;
- визначено, що з моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.08.2019р. та постанова Волинського апеляційного суду від 06.11.2019р. втрачають законну силу;
- клопотання ОСОБА_1 про вирішення питання щодо судових витрат задоволено;
- ухвалено повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 704,8 грн. судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, 1 057,20 грн судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги, а також 1 536,80 грн судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 14.04.2021р. справу №161/14986/18 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" Костенко І.І., ПАТ "Західінкомбанк", ПП "Технобуд", ТОВ "Фінансова компанія "Профкапітал" про визнання поруки припиненою, було постановлено передати для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області.
26 квітня 2021 року справа №161/14986/18 надійшла до Господарського суду Волинської області.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2021р. справу №161/14986/18 було передано на розгляд судді Войціховському В.А.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 30.04.2021р. справу №161/14986/18 було прийнято до провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, розгляд справи призначено в підготовчому судовому засіданні на 27.05.2021р., зобов'язано позивача вчинити ряд дій, запропоновано сторонам надати суду письмові пояснення з врахуванням вказівок, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.03.2021р. у даній справі.
Ухвалою від 27.05.2021р. строк проведення підготовчого провадження у даній справі (з ініціативи суду) було продовжено на 30 днів до 29.07.2021р., розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладено на 30.06.2021р., встановлено сторонам строк до 22.06.2021р. включно для подання відповідей, заперечень, письмових пояснень, заяв та клопотань (за наявності) стосовно додаткових письмових пояснень щодо позовних вимог та відзиву ТОВ "ФК "Профкапітал" на позовну заяву від 07.05.2021р. та обміну останніми між сторонами (з поданням відповідних поштових документів).
Поруч з цим, з підстав, визначених в ухвалі суду від 27.05.2021р., в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 19.05.2021р. про видачу господарським судом виконавчих листів на отримання в органах казначейства повернутого відповідно до постанови Верховного Суду від 17.03.2021р. з Державного бюджету України 1 057,20 грн судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги, та 1 536,80 грн судового збору, сплаченого при поданні касаційної скарги, було відмовлено, провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Західінкомбанк" Костенко Ігоря Івановича, закрито.
Ухвалою суду від 30.06.2021р. (відображено в протоколі судового засідання) в підготовчому засіданні суду, за участю позивача, було оголошено перерву до 14.07.2021р., задоволено клопотання позивача та надано ОСОБА_1 можливість ознайомитись із відзивом ТОВ "ФК "Профкапітал" на позовну заяву, встановлено позивачу строк до 08.07.2021р. для подання суду і відповідачам відповіді на відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 14.07.2021р. (відображено в протоколі судового засідання) в підготовчому засіданні суду, за участю позивача, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.07.2021р.
Про процесуальні дії, вчинені судом в підготовчих судових засіданнях 30.06.2021р. та 14.07.2021р., відповідачів було повідомлено відповідними ухвалами від 30.06.2021р. та від 14.07.2021р.
У визначений судом день та час ОСОБА_1 своїм правом на участь в судовому засіданні не скористалась, причини неявки (особистої чи представника) в судове засідання суду не повідомила, хоча про дату, час та місце розгляду справи по суті була повідомлена належним чином під розписку безпосередньо в підготовчому судовому засіданні 14.07.2021р.
Не забезпечили явку в судове засідання своїх представників також і відповідачі, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи судом по суті за їх участю в якості сторони.
Судом враховано, що ухвалами суду від 30.04.2021р., від 27.05.2021р., від 30.06.2021р. та від 14.07.2021р. явка в судове засідання представників сторін обов'язковою не визнавалась.
Згідно ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянуті впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його правта обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.
Відповідно до ст. 2 ГПК України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.ч. 1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що сторони, у відповідності до чинного законодавства, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, суд вважає, що спір належить вирішити по суті у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідачів позов не підлягає до задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:
Відповідно до ст. 161 ГПК України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Стосовно подання сторонами у справі визначених положеннями чинного процесуального законодавства України заяв по суті справи судом засвідчується на наявності в матеріалах даної справи наступних матеріалів:
- відзив уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "Західінкомбанк" Костенко І.І. від 11.10.2018р. №107119 (том 1 а.с. 15-17) на позовну заяву;
- заперечення ОСОБА_1 від 25.02.2019р. (том 1 а.с. 61-62) на відзив на позовну заяву;
- відзив ТОВ "ФК "Профкапітал" від 07.05.2021р. (том 2 а.с. 15-18) на позовну заяву;
- оформлені позивачем у вигляді позовної заяви письмові пояснення від 17.05.2021р. стосовно пред'явлених позовних вимог, а також додаткові письмові пояснення від 17.05.2021р. стосовно позову (том 2 а.с. 38-40, 44-46);
- заперечення ОСОБА_1 від 05.07.2021р. (том 2 а.с. 76-77) на відзив ТОВ "ФК "Профкапітал" на позовну заяву.
В даному випадку, в обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач засвідчувала, що 12 лютого 2007 року між ПАТ "Західінкомбанк" ТОВ та ПП "Технобуд" було укладено кредитний договір №1202/07-189, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у вигляді відкритої кредитної лінії у розмірі 450 000 грн. із сплатою 18% річних на строк до 12 лютого 2014 року. 16 лютого 2007 року між КБ "Західінкомбанк" ТОВ та ПП "Технобуд" та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №1602/07-189-2, згідно п. 2.2 якого поручитель приймає на себе зобов'язання при невиконанні позичальником зобов'язань перед кредитором погасити нараховані за користування кредитними коштами відсотки в розмірі, передбаченому у кредитному договорі та додатковими до нього договорами. У пункті 5.3 даного договору встановлено, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством України. Додатковим договором від 24 жовтня 2008 року до кредитного договору №1202/07-189 було змінено відсоткову ставку. Зокрема, змінено фіксовану відсоткову ставку з 18% на 23%. Крім того, даним договором додано до кредитного договору новий пункт 3.2.3 котрим визначено, що у разі порушення термінів сплати процентів, невиконання графіку погашення кредитної заборгованості та інше, порушення позичальником та/або поручителем умови договору застави та/або іпотеки щодо страхування предмету застави та/або іпотеки процентна ставка за користування кредитними коштами збільшується на 5% річних. Про дану додаткову угоду ОСОБА_1 , як поручителю, стало відомо тільки під час розгляду справи Луцьким міськрайонним судом Волинської області про перегляд заочного рішення цього суду в жовтні - грудні 2017 року. Безпосередньо у додатковому договорі п. 3.2.16 вказано "порушення позичальником та/або поручителем" умов договору, є підставою збільшення відповідальності на 5% річних. Однак, позивача, як поручителя, не повідомляли про такі зміни у кредитному договорі, згідно з якими відповідальність ОСОБА_1 , як поручителя, істотно збільшується. Крім того, даний пункт було додано до кредитного договору як новий пункт і ОСОБА_1 не мала змоги передбачити, що у кредитний договір можуть вноситися інші пункти без її згоди і повідомлення її, як поручителя.
Оскільки у кредитний договір вносилися нові пункти щодо збільшення відповідальності поручителя, то відповідно до вимог закону, ОСОБА_1 повинні були повідомити про такі зміни у кредитному договорі, так як таких умов у кредитному договорі на час підписання поручителем договору поруки не було. За умови повідомлення поручителя про такі умови кредитного договору, ОСОБА_1 мала б змогу відмовитись від підписання договору поруки. Таким чином, зміна умов кредитного договору без згоди позивача, є порушенням прав особи, як поручителя.
Крім цього, з п. 6.4 кредитного договору вбачається, що при зміні кредитної політики та настанні інших об'єктивних обставин, кредитор, за письмовою згодою позичальника, має право змінювати процентну ставку, встановлену за користування кредитними коштами додатковою угодою. Проте, у кредитному договорі не вказано, що до останнього можуть вноситися інші пункти щодо відповідальності, зокрема, поручителя. Такі ж умови відсутні і в договорі поруки. А згоди на зміну умов даного договору ОСОБА_1 , як поручитель, не надавала.
Поруч з цим, підписуючи додатковий договір про збільшення процентної ставки, банк не вказав які зміни кредитної політики настали, які настали інші об'єктивні обставини для зміни фіксованої процентної ставки.
Враховуючи наведене, позивач вважає, що обставин для збільшення облікової ставки у банку не було, у додатковій угоді банк не зазначив таких обставин. Такими діями банку порушені права позивача, як поручителя, оскільки без відома сторони договору поруки банк збільшив її відповідальність, як збільшенням процентної ставки, так і внесенням нової умови збільшення процентної ставки.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В силу положень ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 11 ЦК України зазначено що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Як встановлено судом, 12 лютого 2007 року між Публічним акціонерним товариством "Західінкомбанк" ТОВ (відповідно до ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.03.2019р. до участі у даній справі в якості відповідача залучено правонаступника кредитної установи - Товариство з обмеженою відповідальністю "фінансова компанія "Профкапітал") та Приватним підприємством "Технобуд" було укладено кредитний договір №1202/07-189 (том 1 а.с. 7-8), за умовами якого кредитна установа надає позичальнику кредит у вигляді відкритої кредитної лінії у розмірі 450 000 грн. із сплатою 18% річних на строк до 12 лютого 2014 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за визначеним кредитним договором, 16 лютого 2007 року між КБ "Західінкомбанк" ТОВ (Кредитор), ПП "Технобуд" (Позичальник) та ОСОБА_1 (Поручитель) було укладено договір поруки №1602/07-189-2 (том 1 а.с. 10), згідно з п. 2.2 якого поручитель прийняв на себе зобов'язання при невиконанні позичальником зобов'язань перед кредитором погасити нараховані за користування кредитними коштами відсотки в розмірі, передбаченому в кредитному договорі та додатковими до нього договорами. У пункті 5.3 договору поруки визначено, що у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються чинним законодавством України.
Додатковим договором від 24 жовтня 2008 року до кредитного договору №1202/07-189 від 12.02.2007р. (том 1 а.с. 9) було змінено відсоткову ставку, зокрема, змінено фіксовану відсоткову ставку за користування кредитними коштами з первинно визначеної на рівні 18% на 23%.
Даним договором також додано до кредитного договору новий пункт 3.2.3, відповідно до котрого, у разі порушення термінів сплати процентів, невиконання графіку погашення кредитної заборгованості та інше, порушення позичальником та/або поручителем умови договору застави та/або іпотеки щодо страхування предмету застави та/або іпотеки процентна ставка за користування кредитними коштами збільшується на 5% річних.
Судом встановлено, що ні договір кредитування з додатковим договором до нього, ні договір поруки предметами судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавались, сторонами розірваними чи зміненими у встановленому законом порядку не були.
У зв'язку з невиконанням належним чином позичальником - ПП "Технобуд" умов договору кредитування від 12.02.2007р. №1202/07-189, наявністю заборгованості за угодою, ПАТ "Західінкомбанк" ТОВ звернулось до Луцького міськрайонного суду Волинської області за захистом свого порушеного права з позовом до ПП "Технобуд", ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення з останніх заборгованості за кредитним договором з врахуванням укладених в забезпечення зобов'язань за кредитним договором договорів поруки.
30 вересня 2010 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області по цивільній справі №2-7356/10 за позовом ПАТ "Західінкомбанк" до ПП "Технобуд", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ухвалено заочне рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2017р. по справі №2-7356/10 за заявою ОСОБА_1 заочне рішення суду від 30.09.2010р. було скасоване.
Поруч з цим, рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.12.2017р. у справі №2-7356/10 позовні вимоги ПАТ "Західінкомбанк" було задоволено частково, ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь кредитної установи заборгованість за кредитним договором №1202/07-189 від 12.02.2007р. в розмірі 568 789,66 грн. та судові витрати.
За апеляційною скаргою ОСОБА_1 відповідне судове рішення було в подальшому переглянуте в апеляційному порядку.
Постановою Апеляційного суду Волинської області від 20.03.2018р. по справі №2-7356/10, яка набрала законної сили та предметом касаційного перегляду не виступала, апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12.12.2017р. в даній справі в частині стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з ОСОБА_3 , як солідарного боржника із позичальником ПП "Технобуд" на користь ПАТ "Західінкомбанк" заборгованості за кредитним договором №1202/07-189 від 12.02.2007р. у розмірі 568 789,66 грн., а також стягнення з ОСОБА_1 , як солідарного боржника із позичальником ПП "Технобуд" на користь ПАТ "Західінкомбанк" заборгованості за кредитним договором №1202/07-189 від 12.02.2007р. в розмірі 568 789,66 грн.
Господарським судом звертається увага на ту обставину, що судовим рішенням Апеляційного суду Волинської області від 20.03.2018р. по справі №2-7356/10 було надано правову оцінку, зокрема, факту збільшення кредитною установою процентної ставки за кредитним договором, договором поруки, укладеним між Кредитором, Позичальником та Поручителем, зауважено при цьому на обґрунтованості вимог та наявності підстав для застосування солідарної відповідальності ОСОБА_1 поруч із основним боржником за кредитними зобов'язаннями останнього, згідно договору кредитування №1202/07-189 від 12.02.2007р. з додатковою угодою від 24.10.2008р. та згідно договору поруки №1602/07-189-2 від 16.02.2007р.
Переглядаючи в апеляційному порядку судове рішення, апеляційним судом було встановлено та у тексті постанови визначено, що "…посилання ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції на те, що судом проведено стягнення з неї коштів без урахування того, що банк заздалегідь не повідомив її про збільшення процентної ставки за кредитним договором, тобто змінив зобов'язання, чим збільшив обсяг її відповідальності як поручителя не заслуговують на увагу, оскільки вимога щодо попереднього повідомлення поручителя про зміну процентної ставки за кредитним договором не обумовлена в договорі поруки.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте, якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
У п. 6.4 кредитного договору від 12.02.2007 визначено умови, при яких кредитор має право змінювати процентну ставку за користування кредитними коштами саме шляхом укладення додаткових угод.
Згідно п.п.1.1, 2.1, 2.2 договорів поруки, укладених між сторонами 16.02.2007, підписи поручителів свідчать, що вони згідні з істотними умовами кредитного договору, в тому числі, що процентні ставки за користування кредитними коштами змінюються додатковими угодами і вони зобов'язуються виконувати усі умови кредитного договору та додаткових до нього договорів.
Враховуючи наведене, додаткової згоди поручителя на зміну відсоткової ставки не було потрібно, оскільки збільшення відсоткової ставки відбулося в рамках узгоджених сторонами домовленостей."
За визначених обставин, господарський суд констатує, що докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 у позовній заяві та додаткових поясненнях позивача в аспекті розгляду даної справи про визнання припиненим договору поруки №1602/07-189-2 від 16.02.2007р., виступали предметом судового дослідження як Луцьким міськрайонним судом Волинської області, так і Апеляційним судом Волинської області в процесі розгляду справи №2-7356/10, а відтак, на думку суду, додаткового правового аналізу та доказування не потребують, оскільки у даній справі беруть участь ті ж самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини та рішення суду апеляційної інстанції у справі №2-7356/10 набрало законної сили. Виклад обставин та вимог у позовній заяві у даній справі позивачем фактично зводиться до оспорювання вже встановлених судом фактів і правовідносин при розгляді справи №2-7356/10, а штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відтак, з огляду на те, що після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники позбавлені права заявляти в суді ідентичну позовну вимогу з тих самих підстав, а також приймаючи до уваги існування рішення суду, яке набрало законної сили, та яким встановлена чинність договору поруки №1602/07-189-2, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 12.02.2007р. між кредитною установою та позивачем, і на цій підставі вирішено питання існування та стягнення заборгованості на користь кредитора, господарський суд засвідчує на відсутності правових підстав для припинення договору поруки та задоволення судом позову ОСОБА_1 .
В аспекті розгляду даної справи судом також засвідчується, що необхідною умовою задоволення позову є наявність спору, зокрема, у справі про визнання поруки припиненою позивач повинен довести, що відповідач вважає наявним своє право вимоги і кореспондуючий обов'язок позивача, який не був установлений судовим рішенням або не є предметом розгляду в іншій справі. В даному випадку позивачем не доведено, що відповідач - ТОВ "ФК "Профкапітал" вважає наявними будь-які свої права, крім тих, за захистом яких кредитна установа зверталась до суду загальної юрисдикції з позовними вимогами про солідарне стягнення заборгованості до ПП "Технобуд" та поручителів, зокрема, до ОСОБА_1 .
Суд вважає, що за таких обставин ОСОБА_1 мала право та можливість здійснювати захист своїх, на її думку, порушених прав та інтересів, не інакше, як під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу.
При цьому враховується обізнаність ОСОБА_1 :
- із наявністю заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.09.2010р. по цивільній справі №2-7356/10 за позовом ПАТ "Західінкомбанк" до ПП "Технобуд", ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про задоволення позовних вимог (рішення скасоване ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31.10.2017р. по справі №2-7356/10 за заявою ОСОБА_1 ),
- із перебуванням в провадженні Луцького міськрайонного суду Волинської області справи №2-7356/10, ухвалення судом за участі ОСОБА_1 рішення від 12.12.2017р. про часткове задоволення позовних вимог ПАТ "Західінкомбанк" та солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь кредитної установи заборгованості за кредитним договором №1202/07-189 від 12.02.2007р. в розмірі 568 789,66 грн.
Враховується судом також подальше подання ОСОБА_1 апеляційної скарги на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №2-7356/10, обізнаність позивача з постановою Апеляційного суду Волинської області від 20.03.2018р. по справі №2-7356/10 про стягнення з ОСОБА_1 , як солідарного боржника із позичальником ПП "Технобуд" на користь ПАТ "Західінкомбанк" заборгованості за кредитним договором №1202/07-189 від 12.02.2007р. в розмірі 568 789,66 грн.
Відтак, суд вважає, що позовна вимога про визнання поруки припиненою, з якою звернулася ОСОБА_1 , як поручитель за договором поруки, до відповідачів, не є ефективним та належним способом захисту порушених прав. Ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
В такому випадку позивач повинна була здійснювати захист своїх прав та інтересів саме у справі №2-7356/10 про стягнення кредитної заборгованості, заперечуючи проти позову з підстав, що порука припинилася. За умови звернення кредитора з позовом про стягнення коштів в судовому порядку, ОСОБА_1 позбавлена права заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника.
При цьому суд звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020р. у справі №50/311-6; п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. у справі №910/3009/18), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
В даній справі позивачем не доведено наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності. Натомість у діях позивача вбачається прагнення переглянути в межах цієї справи судові рішення, прийняті в іншій справі, а саме у справі Луцького міськрайонного суду Волинської області №2-7356/10, що є неприпустимим.
Згідно положень ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
При цьому названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019р. у справі №910/11511/18.
Водночас, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (Право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. З огляду на це, мають бути вичерпані лише ті засоби правового захисту, які є ефективними.
Велика Плата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, шо відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).
В даному аспекті судом також враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.01.2021р. у справі №522/1528/15- ц (провадження № 14-67цс20), відповідно до котрої:
За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими висновками.
При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках: кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку; особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі "Світлана Науменко проти України" (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53). Тому задоволення позову про визнання поруки припиненою в одній справі не є ані підставою перегляду судового рішення в іншій справі за нововиявленими обставинами (частина друга статті 423 ЦПК України), ані підставою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України).
Отже, ефективність позовної вимоги про визнання відсутності права чи про визнання права припиненим має оцінюватися, виходячи з обставин справи залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Аналогічні висновки викладені, зокрема, про те, що після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги кредитора, здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду за наслідками касаційного перегляду справи №924/181/20 (постанова від 14.06.2021р.)
Верховний Суд в постанові №643/4902/14-ц від 05.02.2018р. зазначив, що судові рішення, які набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов'язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов'язанні, не має права звернутися до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.
Враховуючи прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору та оплата послуг адвоката), котрі поніс позивач, слід залишити за Василенко О.М.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 30.07.2021р.
Суддя В. А. Войціховський