пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
27 липня 2021 року Справа № 903/244/21
Господарський суд Волинської області у складі
головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича
секретар судового засідання - Коваль Олександр Миколайович
за участю представників сторін:
від позивача: Кучма В.Ю. - ордер серія ВЛ №000,053624 від 01.06.2021
від відповідача: Василюк І.М. - ордер серія ВЛ № 000,081154 від 01.06.2021
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області справу №903/244/21 за позовом фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгенійовича до Приватного акціонерного товариства “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” про стягнення 543019,37 грн.,
02.04.2021 фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович подав позов до Приватного акціонерного товариства “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” про стягнення 543019,37 грн., в т.ч.: 336544,37 грн. збитків, 100000,00 грн. моральної шкоди та 106475,00 грн. упущеної вигоди.
Заява обґрунтована тим, що відповідачем в ніч з 06.08.2018 на 07.08.2018 на територію автостанції скеровано вантажний автомобіль і здійснено зміщення та часткове руйнування магазину №7. Заподіяними збитками у вигляді нищення приватного майна заподіяно значні моральні страждання, нервові потрясіння, стрес і внесено суттєві зміни в звичайний порядок життя та ведення підприємницької діяльності.
Як слідує з доводів позивача, в ніч з 06 серпня 2018 року на 07 серпня 2018 року під керівництвом та за усними вказівками заступника голови правління ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» - Гітун Наталії Іванівни, тобто посадовою особою ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», було здійснено руйнування приватного рухомого та нерухомого майна - приміщення магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку та товарів продовольчої групи і торгівельного обладнання магазину, які знаходились в приміщенні магазину за допомогою вантажного крана марки «МАЗ-5337» державний номер НОМЕР_1 . Дані активні протиправні дії, які вчинялися під керівництвом посадової особи - заступника голови правління ПРАТ «ВОПАС» - Гітун Наталією Іванівною призвели до заподіяння збитків, як об'єкту нерухомого майна, що потребувало значні витрати для його ремонту та відновлення будівельних конструкцій, так і повне знищення рухомого майна, яке знаходилось на момент протиправних дій в приміщенні магазину, а саме: напої у кількості згідно висновку експерта, вітрини для розміщення товару, продукти харчування, будівельні елементи приміщення магазину та електроприлади для забезпечення належного функціонування приміщення магазину №7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, а саме: мікрохвильова піч, касовий апарат, холодильні шафи, кавоварка, холодильник.
Ухвалою суду від 05.04.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
06.05.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, оскільки матеріали позовної заяви не містять належних та допустимих доказів заподіяння шкоди позивачу працівником відповідача, що діяв в інтересах відповідача та в межах виконання трудових обов'язків. Крім цього, вважає, що суд повинен критично оцінити документи, надані позивачем на підтвердження нібито понесених збитків у вигляді накладних на придбання товарів, експертних досліджень, виконаних через значний період часу та в межах кримінального провадження, по якому судом вирок не винесено.
Вважає, що матеріали позовної заяви не містять обґрунтування заподіяння позивачу шкоди у вказаному розмірі, відсутні докази протиправних діянь відповідача, а також наявність причинно-наслідкового зв'язку між вказаною шкодою та протиправними діями зі сторони відповідача.
Зазначає, що ряд видаткових накладних не містить підписів про отримання позивачем товару, що свідчить про відсутність господарських операцій та фіктивність наданих документів. Надані позивачем рахунки-фактури від 13.03.2019 та від 18.03.2019 незрозуміло яким чином мають відношення до предмету спору та обсягів доказування, вказані документи свідчать про наміри позивача придбати у березні 2019 року певну техніку та не містять відомостей, яким чином рахунки мають відношення до зазначених у позові подій.
Вважає, що за результатами проведення будівельно-технічної експертизи експерт у висновку №8818 не встановив пошкоджень конструктивних елементів та внутрішнього оздоблення досліджуваного магазину. У висновку експерта №194 відсутні відомості, що алкогольні напої взагалі знаходилися в приміщенні магазину, а тому визначення вартості об'єктів дослідження не свідчить про наявність правового зв'язку з описаними в позові подіями. Аналогічно, безпідставним є посилання позивача на висновок експерта №193. В межах експертного дослідження визначалась ймовірна вартість техніки, при цьому експерт робить припущення щодо справності техніки. Також, на думку відповідача, неналежними доказами підставності заявлених позовних вимог є надані позивачем акт надання послуг від 26.07.2019, товарний чек від 02.07.2019, накладна від 04.07.2019, чек від 11.08.2020. Яким чином дані документи мають відношення до зазначених у позові подій серпня 2018 року відповідачу незрозуміло.
Крім цього, акт оцінки збитків від 07.08.2018, на думку відповідача, складено односторонньо позивачем. Наведені в акті правові висновки нічим не підтверджені та суперечать висновку експерта №8818.
Вважає, що оскільки відповідачем не вчинялися по відношенню до позивача протиправні дії, відсутні також підстави для відшкодування моральної шкоди. Також незрозумілим для відповідача є обґрунтування та доводи щодо відшкодування упущеної вигоди.
Окрім зазначеного, вказує, що рішення про демонтаж кіосків на території автостанції, як незаконно встановлених, приймались виконкомом Луцької міської ради.
31.05.2021 позивач подав до суду клопотання, яким долучив до матеріалів справи оригінал заяви свідка ОСОБА_1
01.06.2021 ФОП Герун Ю.Є. подав заяву-згоду про допит його в якості свідка на підставі ст.88 ГПК України.
01.06.2021 представник позивача подав до суду документи, які підтверджують посадове становище, та характер саме трудових відносин між ОСОБА_2 і відповідачем ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій», а також докази викладення обставин, які слугували підставами для призначення судових експертиз - оцінки майна, яке було знищене внаслідок протиправних дій посадових осіб підприємства - відповідача (копія ухвал Луцького міськрайонного суду від 25.03.2019, копія пояснення в.о. голови правління ПРАТ «ВОПАС» Гітун Н. І., копія заяви ПРАТ «ВОПАС» підписана в.о. голови, заступником голови правління Гітун Н. І.).
Протокольною ухвалою від 01.06.2021 строк розгляду справи у підготовчому судовому засіданні продовжено на 30 днів, розгляд підготовчого провадження відкладено на 08.06.2021 на 11:45год.
02.06.2021позивач подав клопотання про встановлення додаткового строку для подання відповіді на відзив на позовну заяву та для подання додатків до відповіді на відзив.
У відповіді на відзив зазначив, що відзив не спростовує аргументів, які викладені позивачем у позовній заяві. У даному відзиві на позовну заяву відсутні будь-які категоричні заперечення наступних обставин:
- відповідач не заперечує, що безпосередня подія - фактичне руйнування приміщення магазину, піднімання вантажним автокраном приміщення магазина належного позивачеві та внаслідок чого, - знищення товару та обладнання, яке знаходилося у магазині - фактично мала місце саме в ніч з 06 на 07 серпня 2018 року і саме на території автостанції - на території підприємства відповідача, (події зображено на відеозаписі, який додано позивачем до матеріалів позовної заяви);
- відповідач жодним чином не заперечує і тим більше не подає жодних доказів відсутності трудових відносин між відповідачем та їх працівником ОСОБА_2 , яка перебувала на посаді заступника голови правління ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» і давала відповідні пояснення представникам правоохоронних органів станом на 07.08.2018 року та навіть підписувала відповідну заяву в правоохоронні органи з приводу подій на території автостанції, і саме як посадова особа - заступник голови правління, в. о. голови правління ПРАТ «ВОПАС».
- до позовної заяви додано вирок Луцького міськрайонного суду в якому чітко встановлено, що саме свідок ОСОБА_2 пояснювала особисто в судовому засіданні, що неодноразово 06 і 07 серпня 2018 року була на території автостанції і саме там де працював автокран і не заперечує, що бачила процес піднімання приміщення магазину Фоп Геруна Ю. Є. автокраном. Однозначно свідок ОСОБА_2 стверджувала, що причетна до даних подій і обізнана з тими фактами, які відбувалися.
А з пояснень свідка ОСОБА_1 (водій автокрана) у кримінальному провадженні за заявою потерпілого ОСОБА_3 , які ним давалися слідчому чітко вбачається, що саме заступник голови правління ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» Гітун Н. І. замовляла виконання робіт з перестановки приміщення магазину належного позивачу по даній справі - ФОП Геруну Ю. Є. і саме вона оплачувала роботи по такому переміщенню. І очевидним доказом причетності до даної події саме посадової особи - працівника відповідача є відеозапис, який приєднаний позивачем до матеріалів справи і оригінал якого є в матеріалах кримінального провадження в Луцькому міськрайонному суді (копія вироку по даній кримінальній справі, теж приєднана до матеріалів позовної заяви).
Доводить, що з відеозапису чітко видно, що посадова особа відповідача Гітун Н.І. присутня вночі на території автостанції та очевидно є обізнаною з усіма процесами роботи автокрана і спостерігає та управляє процесом зривання з фундаментів приміщення магазину та підняття його на земельною ділянкою, де він був розташований.
Просить позовні вимоги викладені у позовній заяві задовольнити повністю.
Протокольною ухвалою від 08.06.2021 строк для подачі відповіді на відзив поновлено, відповідь на відзив приєднано до матеріалів справи. Для надання можливості представнику відповідача ознайомитись та подати пояснення на відповідь на відзив, в судовому засіданні оголошено перерву до 30.06.2021 на 09:00год.
15.06.2021 представник відповідача подав до суду заперечення по суті відповіді на відзив на позовну заяву, в яких вказав, що доводи відповіді на відзив позивача зводяться до тлумачень позивачем на власний розсуд правової позиції відповідача, за підсумками чого наводяться твердження про підставність заявленого позову. Той факт, що відповідач «не заперечує щодо події» та «не заперечує і не подає доказів відсутності трудових відносин з Гітун Н.І.», очевидно, розцінюється позивачем як беззаперечність заявлених позовних вимог.
Разом з тим, на думку відповідача, заявлені позовні вимоги є настільки абсурдними, що їх безпідставність вбачається із матеріалів самої позовної заяви. Вважає, що оцінка усіх доказів та обставин справи відноситься до компетенції суду та не потребує тлумачень позивача.
Протокольною ухвалою від 30.06.2021 та від 13.07.2021 розгляд справи по суті відкладено.
В судовому засіданні представник позивача підтримує позовні вимоги та просить суд позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як слідує з матеріалів справи, ФОП Герун Ю. Є. з 26.12.2011 є власником нерухомого майна - приміщення магазину № 7 загальною площею 24,8 кв.м., який розташований за адресою: Волинська область, м. Луцьк, вул. Конякіна, 39 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.20-21).
Згідно КВЕД основним видом здійснення господарської діяльності ФОП Герун Ю.Є. є: 47.11. Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (а.с.14).
Як слідує з ухвал Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.03.2019 у справі №161/4713/19, від 25.03.2019 у справі №16/4714/19 (а.с.180/-183) в ході досудового розслідування встановлено, що на території автостанції №1, що по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, представники ПрАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» та приватний підприємець Грицик О.О., всупереч установленому законом порядку вчиняють самовільні дії, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, а саме в ніч з 06.08.2018 на 07.08.2018, на території автостанції №1, що по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку було здійснено руйнування магазину №7, який на праві власності належить Геруну Ю.Є. за допомогою вантажного крану марки «МАЗ 5337» н.з. НОМЕР_1 , що спричинило пошкодження вищевказаного магазину.
Під час проведення огляду місця події від 07.08.2019 року було виявлено та зафіксовано пошкодження як приміщення магазину №7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку так і наявного в середині майна (вітрин, техніки, продуктів харчування і тому подібне).
Як вбачається з ухвал Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.03.2019 у справі №161/4713/19, від 25.03.2019 у справі №16/4714/19 (а.с.180-183) судом було призначено ряд експертиз.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Як слідує з матеріалів справи, фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович звернувся з позов до Приватного акціонерного товариства “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” про стягнення 543019,37 грн., в т.ч.: 336544,37 грн. збитків, 100000,00 грн. моральної шкоди та 106475,00 грн. упущеної вигоди.
Щодо матеріальних збитків в розмірі 336544,37 грн., судом враховано наступне.
Майнова шкода - зменшення майнової сфери особи (учасника правовідносин, потерпілого) внаслідок пошкодження чи знищення її майна або внаслідок порушень її особистих немайнових прав.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Загальні положення про відшкодування заподіяної майнової шкоди закріплені в нормах статті 1166 ЦК України.
Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди.
Підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, що завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
За змістом частини другої статті 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.
У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, завдана фізичній особі, майну фізичної особи чи майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
З урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, то саме на відповідача покладено обов'язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.
З огляду на викладені положення, суд вбачає, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння заподіювана шкоди (цивільне правопорушення). Складовими елементами шкоди є: протиправна поведінка особи; настання шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та настанням шкоди; вина завдавача шкоди.
Відсутність хоча б одного з наведених складових елементів шкоди виключає склад цивільного правопорушення, і, як наслідок, настання юридичної відповідальності.
Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності, період завдання шкоди.
Розглядаючи спір про відшкодування заподіяної шкоди, суд повинен з'ясувати наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, що включає неправомірність поведінки, вини, наявність матеріальних втрат та їх розміру (збитків), причинного зв'язку між неправомірною поведінкою та заподіяними збитками.
Крім цього, відповідно до ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). При цьому обов'язок щодо обґрунтованості та доведеності розміру збитків покладається на позивача.
Представник позивача доводить, що умисел протиправної поведінки відповідача ПРАТ «ВОПАС» у вигляді протиправних дій по вказівках на нищення майна які вбачаються в діях його посадової особи - заступника голови правління Гітун Н. І. і протиправність, винність дій відповідача зумовлені неприязним ворожим відношенням до ОСОБА_3 , як до суб'єкта, який відстоював свої земельні права (право на оренду земельної ділянки площею 0,0472 га по вул. Конякіна,39 у м. Луцьку) з 2012 року по 2020 рік. Судові справи: №№903/178/1-7, 903/523/17, 903/554/17, 903/522/17, 903/606/17, які порушені були за позовними заявами ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» всі програні (у задоволенні усіх позовних заяв по названих справах відповідачу відмовлено) ПРАТ «ВОПАС» і відповідні рішення судів вищих інстанцій набрали законної сили і чітко встановлено, що жодної земельної ділянки в оренді чи на іншому титульному праві володіння чи користування у ПРАТ «ВОПАС» немає. Як слідує з доводів представника позивача заступник голови правління Гітун Н. І., яка є і співвласником ПрAT «ВОПАС» вирішила протиправним незаконним небезпечним способом з використання будівельного крана «МАЗ» вночі з 06 серпня 2018 року на 07 серпня 2018 року здійснити знищення майна - приміщення магазину № 7.
Позивач доводить, що незаконні дії відповідача, щодо повного знищення майна не відбулося, оскільки ФОП Герун Ю.Є. з'явився на місце руйнування свого магазину і власними силами та за допомогою працівників поліції вдалося припинити протиправні дії працівника - посадової особи ПРАТ «ВОПАС» Гітун Н.І, яка діяла від імені та в інтересах свого підприємства - відповідача за даним позовом, оскільки є у трудових та в корпоративних відносинах з відповідачем і є посадовою особою і співвласником ПРАТ «ВОПАС».
Умисел, присутність на місці події та копії процесуальних документів з матеріалів кримінального провадження чітко встановлюють, що посадова особа ПРАТ «ВОПАС» Гітун Н. І. діяла саме як посадова особа відповідача і мала намір на знищення мого майна.
Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). При цьому згідно статті 346 ЦК України право власності припиняється, зокрема, в разі відчуження власником свого майна.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди доказуванню підлягають: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювана і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією і негативними наслідками. Обов'язок доказування розподіляється таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач відсутність його вини в заподіянні шкоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно з роз'ясненнями наведеними у п. 9 постанови Пленуму ВС України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 № 6 при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам слід враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду та якості, полагодити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. У разі коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб полагодити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювана шкоди як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми, потерпілому на його вимогу Відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку із заподіянням шкоди майну.
Згідно статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Як стверджує позивач, з відеозапису здійсненим службовими відеокамерами спостереження ПРАТ «Волинське обласне підприємство автостанцій» вбачаються події і всіх дійових осіб, які чинили умисні дії з застосуванням спецтехніки для руйнування приміщення магазину № 7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку. І саме спричинення в стані крайньої необхідності дій позивачем стримало і припинило протиправні дії по руйнуванню мого майна в ніч з 06 серпня 2018 року на 07 серпня 2018 року під керівництво заступника голови правління Гітун Н. І., яка в такий спосіб намагалась вплинути на позивача як на учасника судових процесів і в інтересах ПРАТ «Волинське обласне підприємство автобусних станцій» очистити територію нібито належну підприємству.
Саме в ніч з 06 серпня 2018 року на 07 серпня 2018 року близько 00 год. 25 хвилин по вказівці заступника голови правління Гітун Н. І. на територію автостанції скеровано вантажний автомобіль - МАЗ обладнаний краном і здійснено зміщення та часткове руйнування нерухомого майна - магазину №7 і відповідне знищення цілого ряду об'єктів рухомого майна - обладнання для торгівлі та товар, зокрема напої в пляшках.
Доказами фактичних даних про події, які визначаються у даній позовній заяві є зокрема фактичні обставини, які є встановленими вироком Луцького міськрайонного суду від 08 серпня 2019 року по справі № 161/1913/19 і наявні відеозаписи з відеокамер спостереження належних відповідачу, які оцінювалися судом і подаються, як докази і у даній справі (а.с.111-114).
Як слідує з висновка експерта № 194 від 03.04.2019 Волинський науково- дослідний експертно-криміналістичний центр встановив, що станом на 07 серпня 2018 року ринкова вартість досліджуваних об'єктів - знищених напоїв в пляшках складає - 99 814 грн. 71 коп. (знищені шампанське, горілка, коняк, настоянка у пляшках згідно кількості та найменувань, які зазначено у висновку експерта та згідно наданих видаткових накладних згідно яких товар було поставлено в магазин №7, а.с.31-71).
Отже, сума матеріальної шкоди, а саме за товар - напої становить - 99814,71 грн., підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення.
Згідно висновку експерта № 193 від 14.05.2019 Волинського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру встановлено, що станом на 07 серпня 2018 року ринкова вартість досліджуваних об'єктів, таких як мікрохвильова піч «САМСУНГ» становила 07.08.2018 - 1767 грн. 95 коп., а касового апарата марки «ЕККА» - «ІКС-М510» могла складати - 3 539 грн. 94 коп.
А вартість знищеної протиправними діями відповідача техніки (обладнання) магазину у вигляді : кавоварки «САНРЕМО» у кількості - 1 штука; холодильника (вітрина холодильна) - «Cold 2.0» - 1 штука, шафи холодильної «Роlаіге купе» в кількості 3 штук не проводилось у зв'язку з недостатністю вихідних даних. (а.с.72-79).
Отже, матеріальна шкода по обладнанню становить 5307,90 грн., що підтверджено висновком №193.
Враховуючи висновок експерта №193, а саме той факт, що визначення ринкової вартості кавоварки «САНРЕМО» у кількості - 1 штука; холодильника (вітрина холодильна) - «Cold 2.0» - 1 штука, шафи холодильної «Роlаіге купе» в кількості 3 штук не проводилось у зв'язку з недостатністю вихідних даних, а поданий позивачем лист ТОВ «Арент ВС» (а.с.22) не може бути належним та допустимим доказом у відповідності до норм ГПК України, то витрати в розмірі 178840,00грн. до задоволення не підлягають.
Щодо витрат на матеріали для відновлення приміщення магазину, судом враховано наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та доводів представника позивача, з метою відновлення функціонування магазину №7 по вул. Конякіна,39 у м. Луцьку позивач придбав будівельні матеріали та виконав і оплатив будівельно - ремонтні роботи, що підтвердив наступними документами: товарний чек від 02.07. 2019 на лінолеум різного розміру на загальну суму - 5280 грн. 00 коп., накладна №141 від 04 липня 2019 року на профнастил, саморізи та ремонтні роботи на загальну суму -21580 грн. 00 коп., чек №5602 від 11 серпня 2020 року на провід ПВС на загальну суму - 1560 грн. 00 коп., а всього: витрати на відновлення роботи магазину (матеріали та ремонтні роботи): 28 420 грн. 00 коп. (а.с.24-25).
Разом з цим, суд критично відноситься до вище перелічених доказів, оскільки з вказаних доказів не можливо встановити понесення позивачем витрат саме на відновлення пошкодженого майна, а отже суд не бере до уваги вказані документи.
Водночас, як вбачається з Акта № St-0000003 здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 26 липня 2019 року (ремонтно-відновлювальні роботи по заміні: двері, вікно, ролети захисні на двері і на вікно) на суму 24161 грн. 76 коп. (а.с.23) підприємець Степюк А.М. провів монтажні роботи для Геруна Ю.Є. Дана сума складається з вартості вікон і дверей та вартості робіт по їх встановленню в магазині №7.
Враховуючи вищевикладене, позивачем доведено наявність завданої шкоди відповідачем, протиправність поведінки відповідача, що підтверджено ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області, а також наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданою шкодою.
Враховуючи викладене сума матеріальних збитків підлягає до стягнення з відповідача в розмірі 129284,37 грн.
Щодо моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн., судом враховано наступне.
Як слідує з доводів представника позивача, заподіяними збитками у вигляді нищення приватного майна (приміщення і товар) Геруну Ю.Є. заподіяно значні моральні страждання, нервові потрясіння, стрес і внесено суттєві зміни в звичайний порядок життя та ведення підприємницької діяльності.
Доводить, що після погроз, які Герун Ю.Є. одержував як фізична особа - підприємець від посадових осіб ПРАТ «ВОПАС», зокрема від заступника голови правління Гітун Н. І. щодо знищення майна, позивач одержав протиправні дії і поведінку посадових осіб відповідача, які знищили майно і спричинили матеріальні збитки і нанесли моральні страждання, які проявляються і по сьогоднішній день у вигляді зниження іміджу підприємця Геруна Ю,Є., якому потрібен час для відновлення репутації та товарного обороту.
Позивач стверджує, що внаслідок подій заподіяння йому шкоди матеріального характеру виникає моральна шкода (непоправний душевно-психологічний механізм подавленості), оскільки ці події (протиправна поведінка відповідача) та нервові навантаження по захисту свого майна і відновленню роботи магазину №7 викликали у його житті зміну ієрархії життєвих цінностей, несприятливі зміни у сприйнятті оточуючого життя, страх в роботі і нервова невпевненість у веденні підприємницької діяльності у майбутньому, знизилась кількість соціальних контактів, зменшився рівень активності на фоні настрою, підвищився рівень тривоги, знизився рівень самооцінки, з'явилась зацикленість на проблемах та виникло почуття безвиході на фоні депресивної пасивної інфантильності.
Позивач моральні страждання (моральна шкода) оцінює з вищенаведених підстав у розмірі - 100000, грн. , а саме:
- порушення звичайно ритму роботи та життя;
-затрачені душевні страждання на відновлення майна;
- переживання та життя у постійному стресі;
- втрата репутації успішного підприємця;
- надмірна психологічна напруга з приводу втрати покупців;
- психологічні переживання та стреси перенесені у зв'язку з необхідністю відновлення контактів з контрагентами постачальниками;
- порушення відносин з оточуючим середовищем.
Стаття 16 Цивільного кодексу України закріплює, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Ця ж стаття закріплює, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Отже, законодавець наділив саме суд правом визначати розмір грошового відшкодування. Однак, оскільки поняття моральної шкоди оціночне, то і визначити розмір моральних страждань в край важко, адже їх неможливо «виміряти» за аналогією з матеріальною шкодою.
Визначення поняття «моральна шкода», способи вирахування ступеня і розміру моральної шкоди не закріплені в національному законодавстві.
Так, у п.6.4 Методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди» (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 №35-13/797) зазначено, що «моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:
- наявність такої шкоди,
- протиправність діяння її заподіювача,
- наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та
- вини останнього в її заподіянні.
Лише наявність та доведеністю всіх 4 елементів такої типової для правопорушення формули дає право на відшкодування моральної шкоди.
Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палити Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/24143/19 та встановив, що моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
Також ВС нагадав, що прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в Україні, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Крім критеріїв визначених у ст. 23 ЦК України (характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи), при визначені розміру грошового відшкодування моральної шкоди, судом зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації. Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.
Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом.
Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.
Оскільки внаслідок протиправних дій відповідача, позивач поніс реальні збитки, був певний час незаконно позбавлений права на ведення своєї підприємницької діяльності, що, за твердженням позивача, негативно вплинуло на стан його здоров'я, а також негативно вплинуло на його ділову репутацію, то позивач має право на відшкодування моральної шкоди. Проте, керуючись засадами розумності та виваженості, суд дійшов висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення моральної шкоди - до 50000,00 грн.
Щодо упущеної вигоди в розмірі 106475,00 грн., судом враховано наступне.
З доводів позивача слідує, що починаючи з 08 серпня 2018 року приміщення магазину №7 практично не працювало і не приносило жодних прибутків і це відбувалося аж до серпня 2020 року, коли вдалося відновити роботу приміщення магазину №7 повністю і розпочати знову торгівельний процес.
Позивач упущену вимогу в рамках понять Цивільного Кодексу України визначає на мінімальному рівні, виходячи з розміру мінімального доходу у вигляді мінімального розміру місячної заробітної плати, оскільки він є фізичною особою - підприємцем і вважає навіть в кризовий період і в період карантину зміг би створити умови для роботи магазину №7 з дохідністю у розмірі суми мінімальної заробітної плати щомісячно за період з серпня 2018 року по серпень 2020 року і відповідно відсутність даного доходу і є упущеною вигодою за даний період, що сталося саме з вищевикладених причин руйнування магазину посадовими особами від імені відповідача.
Упущену вигоду позивач нараховує за період з 08 серпня 2018 року до 01 вересня 2020 року (а.с.115-117). Серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень по 3723 грн. 00 коп.
Всього за даний період (упущена вигода) = 18 615 грн. 00 коп.
2019 рік (12 місяців по 4173 грн. 00 коп.) = 50 076 грн. 00 коп.
2020 рік (8 місяців до 01.09.2020 по 4723 грн. 00 коп.) = 37 784 грн. 00 коп.
Упущена вигода нарахована позивачем за увесь період складає 106475,00 грн.
Упущена вигода входить до складу збитків та визначається як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (пункт 2 частини 2 статті 22 ЦК України).
У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання (ст. 22 ЦК України).
Господарський кодекс України у ч. 1 ст. 225 містить формулювання «неодержаний прибуток (втрачена вигода)» - це прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
При цьому саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Особа, яка порушила зобов'язання, доводить відсутність своєї вини. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання (ст. 614 ЦК України).
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України).
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
У разі упущеної вигоди мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права. Незважаючи на те, що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Щодо розміру упущеної вигоди, то вона залежить від доходів, які отримала особа, що порушила право. Так, упущена вигода не може бути меншою від доходів, одержаних правопорушником (ч. 3 ст. 22 ЦК України).
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Разом із тим відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Упущена вигода - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується (постанова Верховного Суду (ВС) в складі колегії суддів Касаційного господарського суду (КГС) від 12 листопада 2019 року № 910/9278/18).
При визначенні розміру упущеної вигоди повинні враховуватися лише ті точні дані, які безперечно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано боржником належним чином (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 25 червня 2019 року по справі № 910/422/18). Водночас наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанова ВС у складі колегії суддів КГС від 12 жовтня 2018 року по справі № 906/824/17.
При цьому пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12).
Виходячи з викладеного, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.
Окрім цього, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести фактичне вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержаний кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягатиме відшкодуванню. Тобто підставою для відшкодування упущеної вигоди є протиправні дії, які мали наслідком не отримання позивачем доходу, на який він розраховував (постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 квітня 2018 року у справі №921/377/14-г/7).
Оскільки в ніч з 06.08.2018 на 07.08.2018 відбулося руйнування магазину №7 по вул. Конякіна, 39 у м. Луцьку, то в період з 08.08.2018 по 01.09.2020 вказаний магазин не працював. Позивач доводить, що він є фізичною особою - підприємцем і зміг би створити умови для роботи магазину №7 з дохідністю у розмірі суми мінімальної заробітної плати щомісячно за період з серпня 2018 року по серпень 2020 року і відповідно відсутність даного доходу і є упущеною вигодою за даний період, що сталося саме з вищевикладених причин.
Враховуючи вищевикладене, судом враховано обставини справи, а отже вимога про стягнення упущеної вигоди в розмірі 106475,00 грн. за період з 08.08.2018 по 01.09.2020 підлягає до задоволення.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 285759,37 грн., в т.ч.: 129284,37 матеріальні збитки, 50000 грн. моральна шкода, 106475 грн. упущена вигода. В решті позову слід відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 5286,40 грн. (285759,37 грн.*8415,30 грн./543019,37 грн.) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. ст. 129, 232, 236-242 ГПК України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Волинське обласне підприємство автобусних станцій” (вул.Львівська,148, м.Луцьк, 43018, код ЄДРПОУ 03113130) на користь фізичної особи-підприємця Геруна Юрія Євгенійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 285759,37 грн., в т.ч.: 129284,37 матеріальні збитки, 50000 грн. моральна шкода, 106475 грн. упущена вигода та 4286,40 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено 30.07.2021.
Суддя І. О. Гарбар