Провадження № 2/742/595/21
Єдиний унікальний № 742/547/21
22 липня 2021 року Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області у складі головуючого судді - Бездідька В.М., при секретарі Шептун В.В., розглянувши у судовому засіданні в м. Прилуки цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Жайворонко І.В., до ОСОБА_2 про витребування Ѕ частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями,-
встановив:
У лютому 2021 року представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про витребування у відповідача належної позивачеві на праві власності 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами, яку він отримав за договором дарування житлового будинку від 11.12.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Ларисою Миколаївною та стягнення з відповідача на користь позивача понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та поділ майна. Встановлено факт того, що позивач та ОСОБА_3 з 01.08.2000 року по 17.11.2017 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Визнано спільною сумісною власністю житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за позивачем право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 12.10.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом, в частині дарування 1/2 частки житлового будинку та витребувано на користь позивача у ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2018 року та відмовлено у задоволенні мого позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та поділ майна. Постановою Верховного Суду від 20.11.2019 року, скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 10.04.2019 року. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.12.2019 року змінено в частині встановлення періоду проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та задоволення позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ рухомого майна і магазина-павільйона. Таким чином, згідно рішення Прилуцького міськрайонного суду від 12.12.2018 року позивач є власником Ѕ частини житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На час прийняття рішення Прилуцьким міськрайонним судом, Чернігівським апеляційним судом та Верховним Судом іншим співвласником вищевказаного житлового будинку була ОСОБА_4 згідно договору дарування від 12.10.2017 року і залишалася таким власником і на час винесення Верховним Судом Постанови від 20.11.2019 року. 11.12.2019 року ОСОБА_4 подарувала своєму чоловіку - ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі і належну позивачеві 1/2 його частину, яка належить йому на підставі рішення Прилуцького міськрайонного суду від 12.12.2018 року. Таким чином ОСОБА_4 будучи обізнаною про скасування касаційним судом постанови Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, та визнанням за позивачем права власності на 1/2 частину спірного житлового будинку, з метою унеможливити реєстрацію позивачем права власності на 1/2 частину житлового будинку на підставі рішення суду, не маючи на те права, подарувала весь житловий будинок, включаючи як належну їй 1/2 частину так і належну позивачеві 1/2 частину будинку своєму чоловіку ОСОБА_2 , який був обізнаний про існування спору по даному будинку між позивачем та його дружиною, а тому знав і про існування судових рішень, оскільки всі копії рішень суду надходили на адресу його дружи, які вона отримувала.
02.04.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні заявлених вимог у зв'язку з їх безпідставністю та неогрунтованістю.
В судове засідання позивач та представник позивача не з'явилися. Представник позивача надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав та просив задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, не повідомив про поважні причини неявки в судове засідання, хоча про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчать оголошення Прилуцького міськрайонного суду про виклик до суду розміщеного на офіційному веб-сайті судової влади України в мережі Інтернет pr.cn.court.gov.ua, зокрема, відповідно до ч.ч.7,8 ст.128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом з рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та поділ майна. Встановлено факт того, що позивач та ОСОБА_3 з 01.08.2000 року по 17.11.2017 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Визнано спільною сумісною власністю житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано за позивачем право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку, з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 від 12.10.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом, в частині дарування 1/2 частки житлового будинку та витребувано на користь позивача у ОСОБА_4 1/2 частину житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-17).
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року скасовано рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12 грудня 2018 року та відмовлено у задоволенні мого позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та поділ майна. Постановою Верховного Суду від 20.11.2019 року, скасовано постанову Чернігівського апеляційного суду від 10.04.2019 року. Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.12.2019 року змінено в частині встановлення періоду проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та задоволення позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділ рухомого майна і магазина-павільйона. Встановлено факт того, що позивач і ОСОБА_3 у період з 05.04.2015 року до 17.11.2017 року проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя та поділу рухомого майна і магазина-павільйона. В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 12.12.2018 року залишено в силі (а.с.18-25).
Отже, суд констатує, що згідно рішення Прилуцького міськрайонного суду від 12.12.2018 року позивач є власником Ѕ частини житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Іншим співвласником вищевказаного житлового будинку була ОСОБА_4 згідно договору дарування від 12.10.2017 року (а.с.30-34).
11.12.2019 року ОСОБА_4 подарувала своєму чоловіку - ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це право, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч.3 ст.388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, яке набуте ним безоплатно, тобто на підставі договору дарування.
Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» визначено, що відповідно до статті 387 ЦК та частини 3 статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. Під час розгляду такого позову відповідач згідно зі статтею 388 ЦК має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому разі пред'явлення зустрічного позову про визнання добросовісним набувачем не вимагається і, крім того, не є належним способом судового захисту (стаття 16 ЦК), оскільки добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи та підлягає доказуванню за позовом про витребування майна.
Добросовісність володіння, набуття майна створюють ще одну важливу перевагу для незаконного володільця речі, а саме: коли від недобросовісного набувача майно може бути витребуване в усіх випадках, то від добросовісного законного набувача - у разі коли майно загублене, викрадене або вибуло з володіння власника (іншої особи, якій він передав майно у володіння) іншим шляхом поза їхньою волею (стаття 388 ЦК).
Якщо річ було продано особою, яка одержала її за договором від власника, добросовісному набувачеві, то від останнього власник не може витребувати свою річ, оскільки у цьому випадку річ вибула як з володіння власника, так і з володіння його контрагента за договором з їх власної волі, тому право власника на витребування своєї речі з незаконного володіння обмежується інтересами добросовісного набувача.
Якщо майно набуте безоплатно, навіть і добросовісним набувачем, від особи, яка не мала права його відчужувати, власник вправі витребувати майно в усіх випадках.
Отже, власник майна не може витребувати його з незаконного володіння іншої особи за сукупності трьох умов: а) набувач має бути добросовісним набувачем - він не повинен знати, що купує майно не у власника; б) майно має бути придбане набувачем за гроші, тобто повинно бути саме купленим; в) власник має втратити володіння цим майном з власної волі.
Наведені обставини дозволяють зробити висновок, що Ѕ частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями вибула з володіння власника поза його волею, відповідач набув його за безвідплатним договором, що є підставою для витребування частини будинку з володіння ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 .
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов до переконання про задоволення позову в повному обсязі.
У відповідності зі ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст.137 ЦПК України.
Відповідно до ч.3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічні висновки викладено в постанові Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Як зазначено в Постанові Верховного Суду України від 15.04.2021, справа №160/6899/20, відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, такий правовий висновок також сформульовано постанові від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19).
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання правничої допомоги від 11.02.2020, акт виконаних робіт від 22.07.2021, розрахунок на суму 20000,00 грн.
Згідно з вимогами ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн.
Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 20908,00 грн.
На підставі ст.ст. 12, 115, 203,215,386-388, 655-658 ЦК України, ст.ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Жайворонко І.В., до ОСОБА_2 про витребування Ѕ частини житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями - задовольнити.
Витребувати у ОСОБА_2 належну ОСОБА_1 на праві власності 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, яку він отримав за договором дарування житлового будинку від 11.12.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Прилуцького міського нотаріального округу Чернігівської області Могиленко Ларисою Миколаївною.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу в сумі 20908,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Суддя В.М. Бездідько