Справа № 635/5493/17 Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2580/21 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: Умисне вбивство
19 липня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 липня 2021 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 ,-
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю с. Хуторське Петреківського району Дніпровської області, українцю, громадянину України, який зареєстрований за адресою : АДРЕСА_1 , постійного місця проживання не має, раніше не судимий,
який органами досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України, продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 02 вересня 2021 року.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції вказав на те, що не зменшилися та продовжують існувати ризики переховування обвинуваченого від суду, оскільки обвинувачений був відсутній за місцем свого тимчасового проживання, та слідчим суддею надавався дозвіл на його затримання з метою приводу для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу; незаконного впливу на свідків, так як після зміни складу суду розгляд справи розпочато спочатку, а обвинувачений знайомий зі свідками у справі; а також можливості вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки обвинувачений не має законних джерел існування, йому інкримінується умисне вбивство з корисливих мотивів, за повідомленням Червонозаводського районного суду м. Харкова відносно ОСОБА_8 в суді перебуває кримінальне провадження за ч. 1, ч. 2 ст. 259 КК України. Крім того, судом враховано, що обвинувачений не має стійких соціальних зв'язків, зареєстрований у інтернатному закладі і не проживає за зареєстрованим місцем проживання, а за місцем тимчасового перебування, у встановленому законом порядку реєстрацію не провів.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить скасувати ухвалу про продовження строку тримання під вартою та застосувати до нього більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Апелянт зазначає, що рішення суду є необґрунтованим. Вказує, що жодний ризик, заявлений прокурором, ним не доведений та не підтверджений в суді. Прокурор вкотре посилається на відсутність у обвинуваченого реєстрації у м. Харкові, а також на тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину як на підставу для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Проте, на думку обвинуваченого, зазначені обставини не перешкоджають можливості застосування до нього домашнього арешту або особистого зобов'язання.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, думку прокурора, який вважав ухвалу суду законною та обґрунтованою, перевіривши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ст. 177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідно ст. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.
Матеріали судового провадження містять докази про існування інших ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, зокрема, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, оскільки, як вбачається з оскаржуваної ухвали, обвинувачений знайомий з особами, які зазначені прокурором як свідки, а після зміни складу суддів за клопотанням обвинуваченого розгляд справи розпочато спочатку, також вчинити інше кримінальне правопорушення, так як обвинувачений вчинив злочин з корисливих мотивів, ніде не працює, не має міцних соціальних зв'язків.
Крім того, ОСОБА_8 є уродженцем с. Хуторське Петреківського району Дніпропетровської області, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що додатково свідчить про можливість переховування обвинуваченого за межами м. Харкова та Харківської області.
Також колегія суддів враховує, що обвинувачений обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п.6 ч.2 ст.115 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від десяти до п'ятнадцяти років або у виді довічного позбавлення волі.
Крім того, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, в Червонозаводському районному суді м. Харкова перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 , ч. 2 ст. 259 КК України, а зі слів обвинуваченого у даній справі ухвалено 03 лютого 2021 року обвинувальний вирок. Між тим, як вбачається з обвинувального акту, після вчинення злочину обвинувачений намагався створити перешкоди розкриттю злочину, інсценувавши нанесення різаних ран потерпілій після настання її смерті, штучно намагався прискорити розкладання трупа.Вказане свідчить про підвищену суспільну небезпеку як самого діяння так і особи обвинуваченого.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, даних про особу обвинуваченого, який не проживає за зареєстрованим місцем проживання, постійного місця проживання не має, не має законного джерела доходу та міцних соціальних зв'язків, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої.
Враховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому.
Також колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст. 177, ст. 178, ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 липня 2021 року про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -