20 липня 2021 року м. Дніпросправа № 340/1690/21
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язати вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 21.08.2020р. по день фактичного розрахунку 25.03.2021р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 21.08.2020р. по день фактичного розрахунку 25.03.2021р.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом від 21.08.2020р. було звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту (п.п. «а» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Перед звільненням, а саме 14.08.2020р. позивач звертався до відповідача із рапортом з приводу розрахунку та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Проте, у день звільнення відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем, а саме, не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Зважаючи на бездіяльність відповідача, позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду рішенням якого від 29.03.2021р. у справі №340/203/21 позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі № 68 від 21 серпня 2020 року; - зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13 854, 64 грн. (тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири гривень 64 копійок).
В ході розгляду вищевказаної справи відповідачем 25.03.2021р. перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 13646,83 грн.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року позовні вимоги було задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 21.08.2020р. по день фактичного розрахунку 25.03.2021р.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення 21.08.2020р. по день фактичного розрахунку 25.03.2021р. в розмірі 114933,87 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що суперечить позиції Великої Палати Верховного Суду висловленої у постанові від 26.06.2019 року № 761/9584/15-ц. При цьому не погоджується з розрахунком проведеним судом першої інстанції щодо пропорційності суми середнього заробітку за час затримки розрахунку.
В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України. Наказом від 21.08.2020р. було звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту (п.п. «а» п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Перед звільненням, а саме 14.08.2020р. позивач звертався до відповідача із рапортом з приводу розрахунку та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.
Проте, у день звільнення відповідач не провів остаточного розрахунку з позивачем, а саме, не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.03.2021р. у справі №340/203/21 (номер рішення в ЄДРСР 95870984), частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: - визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі № 68 від 21 серпня 2020 року; - зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити позивачеві грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13 854, 64 грн. (тринадцять тисяч вісімсот п'ятдесят чотири гривень 64 копійок).
В ході розгляду вищевказаної справи відповідачем 25.03.2021р. перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 13646,83 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с.11).
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 114933 грн., яка розрахована виходячи з принципу пропорційності.
Суд апеляційної інстанції частково не погоджується з розрахунком проведеним судом першої інстанції при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку, з огляду на наступне.
Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі зводиться до питання щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.
Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.
У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), за положеннями якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Відповідно до Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Згідно з довідкою про розмір грошового забезпечення №180 від 07.05.2021, розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 становить 811,13 грн.
Час затримки розрахунку виплати грошової компенсації за неотримане речове майно у період з 21.08.2020р. по 25.03.2021 р. склав 147 робочих дня, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 119236,11 грн. (811,13*147).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи вищезазначені правові висновки, колегія суддів врахує наступні критерії для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, а саме врахує той факт, що позивач з позовом до Військової частини про визнання бездіяльності щодо невиплати йому грошової компенсації за речове майно (справа № 340/203/21) звернувся у січні 2021, тобто майже через 5 місяців після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. В процесі розгляду вказаної справи військовою частиною 25.03.2021 року добровільно перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13646,83.
Також колегія суддів зазначає, що розмір невиплаченої грошової компенсації за речове майно позивача при звільненні становив 13646,83 грн. при цьому ця сума заборгованості приблизно становить 11,4% від розрахованої суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (119236,11 грн.).
Окрім того, сума заборгованості (13646,83 грн.) приблизно у 8 разів менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (119236,11 грн..).
За таких обставин колегія суддів доходить до висновку що справедливою, пропорційною та такою, що відповідає критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 13 000 грн.
Таким чином, проаналізувавши встановлені обставини справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і повинна становити, з урахуванням вищенаведених обставин, 13000 грн..
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись п.2 ч.1 ст. 315, ст. 317, 321,322 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - задовольнити частково.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року - змінити.
У абзаці третьому резолютивної частини рішення замість суми 114933,87 грн. зазначити 13000 грн. (тринадцять тисяч грн.).
В решті рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили.
В повному обсязі постанова складена 20 липня 2021 року.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.Є. Чередниченко