29 липня 2021 р. Справа № 520/3484/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. (ухвалене суддею Шевченко О.В.) по справі № 520/3484/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, та здійснити виплату донарахованих сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу суму індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2016 р. по 28.02.2018 р.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. позов задоволено, а саме: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо розрахунку ОСОБА_1 розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки ОСОБА_1 , з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, здійснивши виплату донарахованих сум; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2016 р. по 28.02.2018 р.; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2016 р. по 28.02.2018 р.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2021 р. № 43 (по стройовій частині), позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , всіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Богодухівського об'єднаного міського ТЦК та СП Харківської області.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 .
Позивач зазначив, що при визначенні розміру грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не враховано щомісячну додаткову грошову винагороду.
Крім того, відповідачем не нараховано та не виплачено йому індексацію грошового забезпечення за період з 27.02.2016 р. по 28.02.2018 р.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача щодо неперерахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, а також індексації грошового забезпечення за спірний період, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Доводи апелянта, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частина 5 статті 122 КАС України, є загальною нормою у розв'язанні спорів стосовно зазначених правовідносин у разі, якщо іншими законами встановлено інший строк звернення до суду в спорах щодо таких правовідносин.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання строків звернення до суду у зв'язку із нездійсненням перерахунку та виплати військовослужбовцям грошової допомоги на оздоровлення не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які повинні бути застосовані до спірних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України “Про оплату праці”, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15.10.2013 р. № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття “заробітна плата” і “оплата праці”, які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно із ст. 1 Конвенції Міжнародної організації праці “Про захист заробітної плати” № 95, ратифікованої Україною 30.06.1961 р., термін “заробітна плата” означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
У постанові від 21.11.2018 р. (справа №824/166/15-а) Верховний Суд, аналізуючи норми, зокрема, ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ, п. 33.1 Інструкції, дійшов висновку, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань вважається одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців і входить до його складу.
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.
Таким чином, позивач має право звертатися до суду з позовними вимогами про стягнення грошової допомоги на оздоровлення без обмеження будь-яким строком.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12.06.2020 р. по справі № 818/1106/16.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в подальшому - Закон № 2011-ХІІ).
Відповідно до ч. 3 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 р. № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Вказана Інструкція діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно пункту 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пункт 30.3 визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 р. № 889 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) закріплено питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Відповідно до п. 2 ч. 1 вказаної постанови, установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 р. № 550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.
У цьому акті визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати. За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням. Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Відповідно до положень пункту 10 Інструкції, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.
Відповідач в апеляційній скарзі в обґрунтування правомірності дій щодо здійснення нарахування грошової допомоги на оздоровлення без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, посилається на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 19.06.2018 р. по справі № 825/1138/17.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що в даній постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що "Таким чином, історичний (в історичному розвитку) та нормативний підхід до розуміння положень постанови № 889 в системному зв'язку із нормами статей 9 і 15 Закону № 2011-ХІІ та правилами Інструкції дають підстави стверджувати, що винагорода, встановлена постановою № 889, не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога на підставі пункту 2 статті 15 Закону № 2011-ХІІ. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовцям, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона (винагорода) виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Подібний підхід регулювання встановлений і щодо розміру винагороди, відповідно до якого до складу грошового забезпечення, з якого обраховується і виплачується винагорода, не введені всі його складові".
Отже, відповідач з посиланням на даний висновок Верховного Суду зазначає, що щомісячна додаткова грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Проте, слід зазначити, що Верховний Суд в постанові від 16.05.2019 р. по справі № 826/11679/17 дійшов іншого висновку, скасувавши постанову суду апеляційної інстанції, яка посилалась на практику Верховного Суду викладену саме у постанові від 19.06.2018 р. по справі № 825/1138/17.
Дійсно, Верховний Суд зазначив, що "Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом п. 9.1 розділу IX Інструкції, грошове забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби за станом здоров'я, включає: оклад за військове звання, посадовий оклад, надбавки за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що аналогічні норми щодо невключення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 24.10.2016 р. № 550.
Разом з тим, необхідно враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-ХІІ."
Згідно із ч.ч. 2, 3 № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, що не заперечувалося представником відповідача у відзиві на позов.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2016 - 2017 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889.
Аналогічні висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 р. у справі №826/3398/17, від 19.09.2019 р. у справі № 826/14564/17, від 22.10.2019 р. у справі №520/3505/19, від 22.10.2019 р. у справі № 826/2447/18, від 05.12.2019 р. у справі №295/5200/18, від 16.12.2019 р. у справі № 825/812/17, від 19.02.2020 р. у справі №822/2741/17, від 28.02.2020 р. у справі № 817/1427/17, від 14.04.2020 р. у справі №820/3719/18, від 07.09.2020 р. у справі № 620/720/20, від 23.12.2020 р. у справі №826/8081/16, від 29.12.2020 р. у справі № 240/1095/20 та від 26.02.2021 р. у справі № 620/3346/19
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не враховано до грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки щомісячну додаткову грошову винагороду.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу суми індексації грошового забезпечення за період з 27.02.2016 р. по 28.02.2018 р. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на. встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Де право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; суми відшкодування шкоди. Заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем. У якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України (частина 2 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі статтею 19 цього Закону, є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
При цьому, Порядком проведення індексації грошових доходів населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 (в подальшому - Порядок № 1078) визначено правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема: оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Пункт 1-1 Порядку № 1078 визначає, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно із п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню - підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розмір оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці (грошового забезпечення). За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку із зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
Аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 р. у справі № 825/694/17.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що невиплата відповідачем позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 р. по 28.02.2018 р. є протиправною.
Твердження апелянта щодо відсутності фінансових ресурсів є безпідставним, оскільки обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення. Положеннями Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 р. у справі № 825/874/17.
Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справіv. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.05.2021 р. по справі № 520/3484/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя О.В. Присяжнюк
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова