ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
20 липня 2021 року м. Київ № 640/14137/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Апарату Верховної Ради України визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ;
від позивача - ОСОБА_2 ;
від відповідача - Лаптієв А.М.
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження № 561-к від 19.04.2021 в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України М.Теплюка про звільнення ОСОБА_1 ;
- поновити ОСОБА_1 на роботі (посаді) на публічній (державній) службі в Апараті Верховної Ради України;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України в подальшому утримуватись від порушення трудових прав ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 15.02.2021 відповідачем на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 640/1337/20 було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики. Розпорядженням від 17.02.2021 № 79-к внесено зміни до штатного розпису та скорочено посаду, яку обіймала позивач. 18.02.2021 відповідач повідомив позивача про майбутнє вивільнення та запропонував чотири вакантні посади. Позивач погодилась на заміщення однієї з вакантних посад, а саме: головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. Поряд з цим, позивач не була переведена на вказану посаду. 16.04.2021 позивачеві було запропоновано дев'ятнадцять вакансій, від яких остання відмовилась, оскільки останні не відповідали її професійній підготовці (фаху та досвіду) та професійній компетентності як державного службовця, а також з огляду на те, що позивач погодилась на одну із запропонованих посад. Незважаючи на згоду позивача на заміщення однієї з запропонованих вакантних посад, відповідач, діючи всупереч пункту 1 частини першої, частини другої статті 41 Закону України "Про державну службу" та статті 32 Кодексу законів про працю України, порушив громадянські, трудові права позивача.
Ухвалою суду від 31.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/14137/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судове засідання на 20.07.2021.
05.07.2021 до суду від представника відповідача Лаптієва А.М. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Пояснив, що у зв'язку зі згодою ОСОБА_1 працювати на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, виконувачем обов'язків Керівника Апарату були направлені листи Голові Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики та керівнику секретаріату цього ж Комітету з проханням розглянути на засіданні Комітету питання щодо призначення ОСОБА_1 на вакантну посаду головного консультанта секретаріату цього Комітету. По закінченню терміну попередження про можливе наступне вивільнення ОСОБА_1 рішення Комітету так і не було прийнято, а отже питання про її призначення шляхом переведення на посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики не могло бути вирішено без подання Комітету. Через це ОСОБА_1 були запропоновані наявні станом на 16.04.2021 вакантні посади у структурних підрозділах Апарату Верховної Ради України та в секретаріатах інших Комітетів, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Оскільки ОСОБА_1 відмовилась від переведення на запропоновані посади, її було звільнено 19.04.2021 з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України від 16.04.2021 № 561-к через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Представник відповідача звертає увагу, що особливий статус парламенту, як єдиного органу законодавчої влади, передбачає відсутність вертикальної системи, яка наявна в органах виконавчої та судової влади. зазначив, що Апарат парламенту за функцією і компетенцією створений з метою забезпечення реалізації повноважень єдиного органу законодавчої влади в Україні - Верховної Ради України, а призначення проходження та звільнення з державної служби в допоміжному органі законодавчої влади має певні особливості, які врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами. Зазначив, що згідно з частиною першою статті 54 Закону України "Про комітети Верховної Ради" секретаріат комітету Верховної Ради України є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України, який підпорядковується комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України. Саме за умов подвійного підпорядкування секретаріату комітету, Керівник Апарату Верховної Ради не може без дотримання порядку, передбаченого положеннями статті 55 Закону України "Про комітети Верховної Ради", призначити особу на посаду державної служби в секретаріат комітету без подання відповідного комітету.
05.07.2021 до суду від представника позивача Юровського Д.Б. надійшла заява про розподіл судових витрат, у якій останній просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
16.07.2021 представником позивача Юровським Д.Б. сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, за змістом якої останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Позивач та її представник у судовому засіданні 20.07.2021 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 20.07.2021 заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 20.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 у справі № 640/1337/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2020, частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 : визнано протиправним та скасовано розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України від 19 грудня 2019 року № 3560-п "Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики у зв'язку з реорганізацією визначеного секретаріату; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, з 20 грудня 2019 року; стягнуто з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 грудня 2019 року по 10 червня 2020 року в розмірі 144981,44 грн. з відрахуванням з цієї суми податків та обов'язкових платежів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На підставі вказаного рішення розпорядженням в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України від 15.02.2021 № 196-к поновлено з 20.12.2019 ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 17.02.2021 № 79-к, відповідно до постанови Верховної Ради України від 29.08.2019 № 19-ІХ "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання" та Положення про Апарат Верховної Ради України, внесено зміни до штатного розпису Апарату Верховної Ради України та скорочено посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Листом від 18.02.2020 № 20-08/154 в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України попередив ОСОБА_1 про можливе наступне звільнення через скорочення штату державних службовців відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України через два місяці від дня цього попередження і запропонував вакантні посади:
головного консультанта сектора обробки законопроектів на засідання Верховної Ради України відділу обробки законопроектів та супровідних матеріалів управління автоматизованої обробки документів Головного управління документального забезпечення;
головного консультанта Відділу з питань запобігання корупції;
головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики;
головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань цифрової трансформації.
Ознайомившись з попередженням, 18.02.2021 позивач погодилась на посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.
Листами від 22.02.2020 № 20/08-2021/55638 та № 20/08-2021/55651 в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України звернувся до Голови Комітету та Керівника секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики з проханням розглянути питання щодо призначення на вакантну посаду головного консультанта секретаріату Комітету ОСОБА_1 .
Головою Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики до в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України скеровано лист від 23.03.2021 № 04-32/07-2021/103267 з проханням порушити перед Головою Верховної Ради України питання про внесення змін до штатного розпису Апарату Верховної Ради України, а саме: перетворення посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики на посаду старшого консультанта.
Листом від 31.03.2021 № 20/08-2021/111562 в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України повідомив Голову Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, що питання перетворення посади головного консультанта секретаріату на посаду старшого консультанта до прийняття рішення на засіданні Комітету не вбачається можливим.
16.04.2021 відповідачем було запропоновано позивачеві вакантні посади станом на 16.04.2021:
1) в Апараті Верховної Ради України:
- Головне науково-експертне управління: головний науковий консультант;
- Головне юридичне управління: головний консультант; старший консультант;
- Головне управління документального забезпечення: головний консультант;
- Управління комп'ютеризованих систем: головний консультант; старший консультант;
- Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування: головний консультант;
- Управління забезпечення міжпарламентських зв'язків: головний консультант; старший консультант;
- Відділ з питань запобігання корупції: головний консультант;
- Управління з питань звернень громадян: головний консультант;
2) в секретаріатах комітетів Верховної Ради України:
- з питань аграрної та земельної політики: консультант;
- з питань гуманітарної та інформаційної політики: старший консультант;
- з питань екологічної політики та природокористування: старший консультант;
- з питань економічного розвитку: головний консультант;
- з питань енергетики та житлово-комунальних послуг: головний консультант;
- з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування: головний консультант; старший консультант;
- з питань правової політики: головний консультант;
- з питань правоохоронної діяльності: головний консультант;
- з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України: старший консультант;
- з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів: старший консультант;
- з питань цифрової трансформації: головний консультант.
16.04.2021 позивач відмовилась від запропонованих посад, про що свідчить підпис останньої на відомостях про вакантні посади.
Розпорядженням в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України від 16.04.2021 № 561-к, відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнено ОСОБА_1 з 19.04.2021 з посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики через скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису.
Вважаючи незаконним звільнення, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на момент попередження позивача про майбутнє вивільнення) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" (у редакції, чинній на момент попередження позивача про майбутнє вивільнення) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Суб'єкт призначення приймає рішення про припинення державної служби з підстав, передбачених пунктами 2 і 3 частини першої цієї статті, у п'ятиденний строк з дня настання або встановлення відповідного факту.
Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб'єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою вказаної статті Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Так, розпорядженням Голови Верховної Ради України від 17.02.2021 № 79-к, відповідно до постанови Верховної Ради України від 29.08.2019 № 19-ІХ "Про перелік, кількісний склад і предмети відання комітетів Верховної Ради України дев'ятого скликання" та Положення про Апарат Верховної Ради України, внесено зміни до штатного розпису Апарату Верховної Ради України та скорочено посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики.
Внесені відповідачем зміни до штатного розпису свідчать про скорочення штату працівників.
Як уже було встановлено судом, ОСОБА_1 погодилась на зайняття вакантної посади головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики.
Відповідач пояснив, що не мав змоги призначити позивача на посаду з огляду на встановлену спеціальним законодавством процедуру призначення на посаду працівників секретаріатів комітетів.
З даного приводу суд зазначає наступне.
Так, частиною дванадцятою статті 91 Закону України "Про державну службу" встановлено, що особливості вступу, проходження та припинення державної служби в Апараті Верховної Ради України, державних органах, зазначених у частинах першій, восьмій - одинадцятій цієї статті, інших органах системи правосуддя, дипломатичної служби, правоохоронних, митних та податкових органах регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законодавством у відповідній сфері.
Відповідно до частин першої-третьої статті 54 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" секретаріат комітету Верховної Ради України є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України, який підпорядковується комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України.
Секретаріати комітетів здійснюють організаційно-інформаційне, консультативно-правове, методичне забезпечення діяльності комітетів, організацію проведення засідань комітетів, слухань у комітетах, роботи підкомітетів комітетів та діяльності членів комітету, що пов'язана з вирішенням питань, віднесених до предметів відання комітетів.
Структура і чисельність працівників секретаріатів комітетів за поданням комітетів установлюються розпорядженням Голови Верховної Ради України в межах затвердженої Верховною Ради України чисельності Апарату Верховної Ради України.
Згідно з частиною четвертою статті 55 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" керівники відділів та служб (у разі їх утворення), інші працівники секретаріату комітету призначаються на посади та звільняються з посад Керівником Апарату Верховної Ради України за поданням комітету.
Так, наведеними нормами передбачено, що працівники секретаріату комітету призначаються на посади та звільняються з посад Керівником Апарату Верховної Ради України за поданням комітету.
Одночасно, частиною п'ятою вказаної статті Закону України "Про комітети Верховної Ради України" передбачено, що пропозиції щодо кандидатур заступника (заступників) керівника секретаріату комітету, керівників відділів та служб, а також працівників секретаріату комітету вносяться керівником секретаріату комітету на розгляд комітету з дотриманням вимог Закону України "Про державну службу".
Поряд з цим, стаття 31 Закону України "Про державну службу", яка визначає порядок призначення на посаду державної служби, містить лише загальне посилання, що рішення про призначення на інші посади державної служби категорій "Б" і "В" приймається керівником державної служби, якщо інше не передбачено законом (пункт 3 частини другої статті 31 Закону України "Про державну службу").
Також суд звертає увагу, що частинами першою та другою статті 41 Закону України "Про державну службу" передбачено, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Суд акцентує увагу на тому, що нормами законів України "Про державну службу" та "Про комітети Верховної Ради України" не врегульовано порядку та строків внесення керівником секретаріату комітету пропозиції щодо кандидатур на зайняття вакантних посад та не визначено строків розгляду комітетами поданих секретаріатом пропозицій.
Також вказаними нормативно-правовими актами не визначено форму рішення комітету у випадку відмови у погодженні кандидатур на зайняття вакантних посад.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" підкреслено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (параграф 70).
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що відсутність рішення Комітету щодо погодження/відмови у погодженні кандидатури позивача на вакантну посаду головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики свідчить про передчасність звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що розпорядження № 561-к від 19.04.2021 в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України М.Теплюка про звільнення ОСОБА_1 не відповідає вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу адміністративного судочинства України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частиною другою статті 21 та частини першої статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Нормами частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За наведених обставин та враховуючи, що судом визнано протиправним та скасовано розпорядження № 561-к від 19.04.2021 в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України М.Теплюка про звільнення ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині поновлення останньої на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Частиною другою статті 235 Кодексу про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку № 100.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З довідки Управління справами Апарату Верховної Ради України від 25.06.2021 № 9-1-12/1977 вбачається, що загальна сума заробітної плати за останні два місяці роботи позивача становить 33294,95 грн, у тому числі: за 9 робочих днів лютого 2021 року - 5291,78 грн, за 22 робочих дні березня 2021 року - 11759,50 грн. Середньоденна заробітна плата позивача становить 1074,03 грн.
Весь час вимушеного прогулу з 21.04.2021 по 20.07.2021 становить 61 робочих днів.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.04.2021 по 20.07.2021 в загальному розмірі 65515,83 грн (1074,03 грн х 61 день).
Поряд з цим, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про зобов'язання Апарат Верховної Ради України в подальшому утримуватись від порушення трудових прав ОСОБА_1 , позаяк остання спрямована на майбутнє, у той час, як судовому захисту підлягають виключно порушені права, свободи та інтереси осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у матеріалах справи містяться:
- договір про надання правової допомоги № 1-05/2021 від 18.05.2021, укладений ОСОБА_1 з адвокатом Юровським Дмитром Борисовичем;
- звіт про надані послуги та фактичні витрати, згідно якого:
за вивчення обставин справи, підготовку правової позицій, консультації адвокатом Юровським Д.Б. визначено вартість - 4000,00 грн (кількість витраченого часу - 2 год., ставка учасника грн/год - 2000,00);
за збір доказів, погодження правової позиції у справі з клієнтом адвокатом Юровським Д.Б. визначено вартість - 4000,00 грн (кількість витраченого часу - 2 год., ставка учасника грн/год - 2000,00);
за підготовку позовної заяви, подання документів до суду адвокатом Юровським Д.Б. визначено вартість - 8000,00 грн (кількість витраченого часу - 4 год., ставка учасника грн/год - 2000,00);
за підготовку відповіді на відзив, додаткового пояснення адвокатом Юровським Д.Б. визначено вартість - 2000,00 грн (кількість витраченого часу - 1 год., ставка учасника грн/год - 2000,00);
за участь у судовому засіданні адвокатом Юровським Д.Б. визначено вартість - 2000,00 грн (кількість витраченого часу - 1 год., ставка учасника грн/год - 2000,00);
- квитанцію до прибуткового касового ордера від 18.06.2021 на суму 20000,00 грн;
- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1105732.
Надані послуги підтверджуються й матеріалами справи, у тому числі, протоколом судового засідання від 20.07.2021.
Представником відповідача у судовому засіданні 20.07.2021 визнавалось отримання відповідачем заяви про розподіл судових витрат, разом з тим, жодних заперечень із зазначеного суду не подано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн підтверджені належними доказами, є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), відтак, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача.
Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.04.2021 та в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22554,64 грн підлягають негайному виконанню.
При цьому, у частині позовних вимог щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, встановлення судового контролю є правом суду й позивачем не доведено, що відповідач буде ухилятись від виконання рішення суду, з огляду на що судом не вбачаються підстави для встановлення судового контролю.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження в.о. Керівника Апарату Верховної Ради України від 16.04.2021 № 561-к "Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного консультанта".
Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.04.2021.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ідентифікаційний номер 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20.04.2021 по 20.07.2021 в сумі 65515,83 грн.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного консультанта секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань податкової та митної політики з 20.04.2021 та в частині стягнення з Апарату Верховної Ради України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 22554,64 грн.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 5, ідентифікаційний номер 20064120) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко
Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2021 року.