справа№380/6459/21
27 липня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №380/6459/21 за позовом ОСОБА_1 до Турківської міської ради про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Турківської міської ради, в якому із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила:
- визнати протиправним та скасувати розпорядження Турківського міського голови від 17.03.2021 року № 134-К/ТР «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Шум'яцької сільської ради Турківського району з 19 березня 2021 року;
- рішення суду про поновлення на роботі допустити до негайного виконання;
- Стягнути з Турківської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 березня 2021 року по день поновлення на роботі з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 457 (чотириста п'ятдесят сім) грн. 97 коп.;
- Рішення в частині стягнення за один місяць у розмірі 8930,42 грн. допустити до негайного виконання;
- Стягнути з Турківської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп;
- Зобов'язати Турківську міську раду подати суду звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дати набрання законної сили.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка працювала на посаді головного бухгалтера Шум'яцької сільської ради Турківського району. Розпорядженням Турківського міського голови від 17.03.2021 р. № 134-К/ТР «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 » звільнена з роботи за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України із 18 березня 2021 року внаслідок реорганізації Шум'яцької сільської ради шляхом приєднання до Турківської міської ради.
Рішенням 1 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 27.11.2020 року №44 «Про реорганізацію Шум'яцької сільської ради» розпочато процедуру реорганізації юридичної особи Шум'яцької сільської ради шляхом приєднання до Турківської міської ради.
На підставі розпорядження Турківського міського голови від 07.12.2020 року №92-ОД «Про попередження працівників Шум'яцької сільської ради про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України» (додаток 3) позивач була повідомлена про наступне вивільнення, з яким ознайомилася 07.12.2020 року.
Своє звільнення позивачка вважає незаконним та таким, що проведено з порушенням законодавчо встановленої процедури з огляду на наступне:
В порушення вимог ч. 3 ст. 49/2 КЗпП України одночасно з повідомленням і протягом усього двохмісячного періоду не було запропоновано позивачу іншої роботи. Хоча за цей період структура та штатний розпис апарату Турківської міської ради змінювалися декілька разів. Вакантні посади були наявні. Відповідно до рішення 1 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 27.11.2020 року №8 з 30.11.2020 року введено в дію новий штатний розпис, згідно якого у фінансовому відділі міської ради було введено 5 нових посад головних спеціалістів, які відповідач мав запропонувати позивачу відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи, однак цього не було зроблено.
Згодом, відповідно до рішення 2 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 24.12.2020 року №85, з 01.01.2021 року введено в дію нову структуру виконавчих органів Турківської міської ради та затверджено загальну чисельність апарату ради та її виконавчих органів, в яку вносились зміни згідно рішення 3 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 31.12.2020 року №157, рішення 5 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 28.01.2021 року №240, рішення 7 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 09.02.2021 року №265, рішення 8 сесії 8 скликання Турківської міської ради від 18.02.2021 року №284. Згідно цих рішень структура міської ради з початку реорганізації збільшилась з 31 одиниці до 106,25, з них 43 посади посадових осіб органів місцевого самоврядування, однак позивачу відповідно до її кваліфікації та досвіду роботи наявні вакантні посади не пропонувались.
Позивач зверталась неодноразово до відповідача щодо ненадання вакантних посад, оскільки їй стало відомо, що на вакантні посади, на які вона мала переважне право, приймаються працівники з інших державних органів без конкурсного відбору, що є порушенням чинного законодавства, зокрема ст. 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та п. 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169, в яких стверджується, що переведення на рівнозначну або нижчу посаду в одному державному органі, а також просування по службі державних службовців, які зараховані до кадрового резерву чи успішно пройшли стажування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, може здійснюватися без конкурсного відбору.
Тільки 1 березня 2021 року, коли вже пройшло більше двох місяців з часу повідомлення про вивільнення і було заповнено майже всі вакантні посади на які позивач мала переважне право на залишення на роботі, їй було запропоновано відповідні посади.
1.Начальник відділу економічного розвитку, торгівлі, сільського господарства, інфраструктури та захисту довкілля (конкурс);
2.Адміністратор відділу з надання адміністративних послуг та державної реєстрації (без конкурсного відбору).
Позивач, відповідно до її кваліфікації економіста згідно диплому про вищу освіту та досвіду роботи, дала згоду на переведення на посаду начальника відділу економічного розвитку, торгівлі, сільського господарства, інфраструктури та захисту довкілля за результатами стажування у відповідності до ст. 9, 10 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та п. 5 Порядку проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 року № 169.
Відповідач, не повідомивши позивача про прийняте рішення щодо стажування, 10 березня 2021 року надіслав позивачу поштою листа, в якому їй, відповідно до розпорядження від 09.03.2021 № 49-ОД, запропоновано посади головного бухгалтера та заступника головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури і туризму Турківської міської ради, від яких позивач відмовилась, оскільки згідно структури ці посади відносяться до посад службовців, а не до посад посадових осіб місцевого самоврядування, так як вона була посадовою особою місцевого самоврядування.
Позивач зазначає, що на її думку є дивною пропозиція посади головного бухгалтера централізованої бухгалтерії відділу освіти, культури і туризму, оскільки відповідно до наданого переліку вакантних посад, які були наявні у Турківській міській раді за період 07.12.2020 р. до 17.03.2021 р., посада головного бухгалтера централізованої бухгалтерії була вже заповнена відповідно до наказу відділу освіти, культури і туризму №2 від 11.01.2021 р.
17 березня 2021 року, в день прийняття розпорядження про звільнення, позивачу було запропоновано, не надавши копію розпорядження, посаду провідного спеціаліста відділу економічного розвитку, торгівлі, сільського господарства, інфраструктури та захисту довкілля, від якої вона відмовилась, оскільки не отримала відповіді від відповідача про прийняте рішення щодо стажування, і крім цього така посада була нижчою за займаною нею посадою, в той час як в структурі відділу були 3 посади головного спеціаліста, на які позивачка мала переважне право, але їй ці посади раніше не пропонувались.
Розпорядженням міського голови від 17.03.2021 р. № 134-К/ТР позивачка звільнена з роботи із 18 березня 2021 року. І тільки, після звільнення з роботи, позивач 18.03.2021 року одержала листа від відповідача з повідомленням щодо проходження стажування, в якому зазначено, що крім її заяви від 01.03.2021 року пізніше 04.03.2021 року поступила заява на стажування також від іншого працівника і у зв'язку з цим Турківською міською радою вирішується питання, щодо дати початку проведення конкурсної процедури та умов конкурсу на заміщення вакантної посади начальника відділу економічного розвитку, торгівлі, сільського господарства, інфраструктури та захисту довкілля.
На думку позивачки, відповідач незаконно звільнив її з роботи, не запропонувавши їй всі наявні вакантні посади, які вона могла обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що згідно із Рішенням 1 сесії 8 скликання №44 від 27.11.2020 року розпочато процедуру реорганізації Шум'яцької сільської ради шляхом приєднання до Турківської міської ради, що спричинило зміни в організації виробництва і праці, наслідком чого, стало можливим розірвання трудового договору з працівниками Шум'яцької сільської ради із застосуванням п.1 ч.1.ст. 40 КЗпП України, а працівників попереджено про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП України.
07.12.2020 року позивач ОСОБА_1 була ознайомлена із Розпорядженням від 07.12.2020 року №92-ОД «Про попередження працівників Шум'яцької сільської ради про наступне вивільнення», про що свідчить особистий підпис позивачки в Додатку №1 до цього Розпорядження. Разом з попередження позивачці не було запропоновано іншу роботу у зв'язку із її відсутністю на момент ознайомлення позивачки з Розпорядженням.
Проте вимоги ч. 1 та ч. 2 ст. 49 КЗпП України, відповідачем було дотримано. Відповідач зазначає, що в чинному законодавстві відсутня імперативна вимога пропонувати працівнику іншу роботу виключно в термін 2 місяці з моменту повідомлення про вивільнення, а позивачкою не конкретизовано статтю чи норму, яка б це регламентувала. В такому випадку власне трактування позивачем норм законодавства про працю можна розглядати як домисли та припущення.
Відповідно до рішення 1 сесії 8 скликання Турківської міської ради № 8 від 27.11.2020 року з 30.11.2020 року було введено в дію новий штатний розпис, згідно якого було створено фінансовий відділ міської ради (як виконавчий орган ради) та введено нові посади в цьому відділі, а саме - начальник відділу та 5 головних спеціалістів відділу. Проте відповідач не згоден із трактуванням позивача, що дані посади відповідали її кваліфікації та досвіду роботи.
У Турківської міської ради, як відповідача, були усі наявні підстави вважати, що позивачка не володіє достатніми кваліфікацією та досвідом роботи, а займана посада не могла бути прирівняною до новоствореної, - щоб пропонувати їй посаду у Фінансовому відділі при ознайомленні із Розпорядженням від 07.12.2020р. №92-ОД. Крім цього, в усних розмовах позивачка, в частині фінансового відділу, претендувала виключно на посаду Начальника Фінансового відділу. Враховуючи попередньо сказане, можна стверджувати, що позивачка свідомо розуміла про невідповідність своєї кваліфікації та досвіду роботи, а тому і прийняла рішення не брати участь в конкурсі, щоб довести протилежне, а міська рада мала усі підстави не пропонувати їй вказаний перелік посад.
Щодо пропонування інших вакантних посад, що відповідають кваліфікації та досвіду роботи, а також переважне право позивачки, згідно п. 10 ч. 2 ст. 42 КЗпП України та враховуючи зміни в структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів і після здачі нею усіх необхідних бухгалтерських документів та закінчення періоду непрацездатності, позивачці було запропоновано наявні вакантні посади, що на погляд відповідача відповідали її кваліфікації та досвіду роботи, а також рівню оплати праці.
Принципова позиція позивачки щодо переведення її на бажану їй іншу посаду на підставі проведення стажування не є імперативною нормою, а правом як роботодавця, так і працівника.
Щодо переведення працівників із інших органів на вакантні посади, без проведення конкурсу, то згідно п. 4 розділу II. Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо впорядкування окремих питань організації та діяльності органів місцевого самоврядування і районних державних адміністрацій» під час реорганізації районних державних адміністрацій у зв'язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України переведення державного службовця на посаду служби в органах місцевого самоврядування здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу, за умови відповідності його професійної компетентності кваліфікаційним вимогам до відповідної посади.
Проведення стажування працівника з метою переведення його на вищу посаду є правом, а не обов'язком роботодавця і не може застосовуватися як імперативна норма та недотримання законодавства зі сторони відповідача для розгляду даної справи.
Щодо переважного права на залишення позивачки на роботі, то Турківська міська рада вважає, що нею було дотримано всіх вимог законодавства та запропоновано позивачці достатній перелік посад, які відповідають її кваліфікації та досвіду для залишення її на роботі.
Що стосується ст. 42 КЗпП України, то єдиним переважним правом, яке дозволяло позивачці претендувати на залишення на роботі є п.10 ч. 2 «працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат», оскільки вона була прийнята за конкурсом в порядку переведення в Шум'яцьку сільську раді на посаду головного бухгалтера з 05.01.2016 року, тобто на момент звільнення її досвід безперервної роботи в органі місцевого самоврядування складав 5 років, 2 місяці й 12 днів. Від усіх запропонованих вакансій позивачка відмовилася, про що свідчать її підписи, а також Акти про відмову від підпису.
Отже, Турківська міська рада заперечує проти позову позивачки ОСОБА_1 в цілому, оскільки відповідачем, як роботодавцем було вжито вичерпний перелік заходів та запропоновано достатній перелік вакансій, що відповідають її кваліфікації та досвіду роботи для залишення позивачки на роботі, натомість позивачкою було відкинуто усі можливі варіанти у зв'язку з чим її було звільнено з роботи в наслідок реорганізації Шум'яької сільської ради (п.1 ст.40 КЗпП України).
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 19.05.2121 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Судом встановлені наступні обставини:
27.11.2020 року Рішенням 1 сесії 8 скликання Турківської міської ради за №44 «Про реорганізацію Шум'яцької сільської ради» розпочато процедуру реорганізації юридичної особи Шум'яцької сільської ради шляхом приєднання до Турківської міської ради.
07.12.2020 року на підставі розпорядження Турківського міського голови за №92-ОД «Про попередження працівників Шум'яцької сільської ради про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 Кодексу законів про працю України» позивачка була повідомлена про наступне вивільнення, з яким ознайомилася 07.12.2020 року.
17.03.2021 року розпорядженням Турківського міського голови за № 134-К/ТР «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 » позивачку звільнено з посади головного бухгалтера Шум'яцької сільської ради за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 18.03.2021 року, внаслідок реорганізації Шум'яцької сільської ради шляхом приєднання до Турківської міської ради.
Вказані обставини сторонами у справі не заперечуються.
Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне звільнення протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства.
Судом частково враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірного звільнення з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:
Відповідачем 27.11.2020 року прийнято рішення про реорганізацію Шум'яцької сільської ради та розпочато процедуру реорганізації юридичної особи Шум'яцької сільської ради шляхом приєднання до Турківської міської ради. 07.12.2020 року на підставі розпорядження відповідача про попередження працівників Шум'яцької сільської ради про наступне вивільнення у порядку ст. 49-2 КЗпП позивачка була повідомлена про наступне вивільнення, з яким ознайомилася 07.12.2020 року.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:
1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно із ч.ч. 1, 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України:
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, згідно із ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї ж статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
В цій частині суд зазначає, що законодавець по суті встановив обмеження від протиправного звільнення, шляхом визначення підстав, за яких допускається звільнення у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів саме неможливості переведення позивачки на іншу роботу.
Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують та на момент попередження про наступне вивільнення, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Судом встановлено, що позивачці одночасно з попередженням про звільнення не були запропоновані усі наявні на вакансії, що відповідачем не заперечується.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Надаючи правову оцінку спірному розпорядженню суд зазначає наступне:
Стаття 43 Конституції України, гарантує позивачу, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Суд зазначає, що принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення «res judicata» (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного органу, є обов'язковим. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання).
На думку суду, спірне розпорядження про звільнення позивачки, є протиправним та підлягає скасуванню з тих підстав, що відповідач, як органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України), відповідач повинен був дотримуючись принципу юридичної визначеності у встановленому законом порядку перш за все одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці запропонувати позивачці іншу роботу і лише у випадку неможливості переведення позивачки, за її згодою, на іншу роботу, приймати спірне рішення.
З цих підстав суд констатує, що спірне рішення прийняте не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не безсторонньо (упереджено), не добросовісно, не розсудливо, без з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, не пропорційно, зокрема з без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення
Вказані висновки суду також узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду, викладеного у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №815/1554/17, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 17.03.2020 року за №134-К/ТР «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 », підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Таким чином, позовна вимога поновити позивачку на посаді головного бухгалтера Шум'яцької сільської ради» Турківського району, також підлягає задоволенню.
Згідно із ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середній заробіток працівника відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі Порядок №100).
Згідно із п. 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно із п. 8 Порядку №100, у разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Згідно із п. 2 Порядку №100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
В матеріалах справи наявна довідка відповідача про розмір середньомісячної заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, згідно якої середньоденна заробітна плата позивачки складає 457,97 грн. відповідно така підлягає стягненню із розрахунку за 131 день. Відтак суд вважає за можливим стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 59994,07 грн. (розрахунок 457,97 х 131 = 59994,07)
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки моральної шкоду, у розмірі по 20000,00 грн., суд зазначає, що така задоволенню не підлягають, оскільки права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Основним документом, скрізь призму якого суди застосовують інші закони, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки майже в кожному рішенні Європейського суду з прав людини, в якому держава-учасниця визнається порушником Конвенції, має місце тлумачення поняття відшкодування моральної шкоди (сатисфакція). Нормативне регулювання права на відшкодування моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода полягає в тому числі у фізичному болю та стражданнях, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови). Це: наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага, неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди, причинний зв'язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою, вина заподіювача шкоди. Презумпція наявності моральної шкоди законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. Отже, право на відшкодування моральної шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Протиправність поведінки заподіювача моральної шкоди це поведінка, яка заборонена законом, а протиправна бездіяльність - невчинення особою дій, які вона зобов'язана за законом вчинити. Причинний зв'язок з'ясовується між причиною, тобто протиправністю поведінки, та шкодою, як наслідком. Заподіювач несе відповідальність лише за ту шкоду, яка є наслідком саме його поведінки. Тобто, зміст причинного зв'язку полягає у тому, що вчинена неправомірна дія є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.
Структура доказування - це взаємозв'язок елементів, які забезпечують досягнення мети доказування. Доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, у силу закону є обов'язком певного суб'єкта.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому жодні докази для суду не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Розмір відшкодування моральної шкоди також входить до предмета доказування. ЄСПЛ часто використовує інші способи залагодження моральної шкоди, нематеріальні. У справі Аміхалай проти Молдови (20.04.2004) зазначено, що сам факт визнання порушення є достатньою компенсацією моральної шкоди. Те саме зазначено у рішення Білуха проти України (09.11.2006). Визначення розміру моральної шкоди (критерії), розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: характеру правопорушення, глибини фізичних та духовних страждань, погіршення здібностей позивача або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення. А також: стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.
Позивачкою не надано суду жодних належних та допустимих доказів заподіяння їй спірними діями, бездіяльністю та рішенням моральної шкоди із врахуванням вищевказаних критерій. Позивачкою не доведено зміст та розмір моральної шкоди в причинному зв'язку із предметом спору, та в чому полягає суть, що вчинена неправомірна дія чи бездіяльність є головною причиною, яка призвела до завдання моральної шкоди.
Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З цих же по суті підстав, судом частково не враховуються заперечення відповідача.
Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Щодо зобов'язання Турківську міську раду подати суду звіт про виконання судового рішення протягом 15 днів з дати набрання законної сили суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відповідно встановлення судового контролю це прав суду і на даний час суд не вбачає підстав для його встановлення.
Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Турківської міської ради (82500, Львівська область, Самбірський район, м. Турка, площа Ринок, буд. 26) про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Турківської міської ради від 17.03.2021 року № 134-К/ТР «Про фактичне вивільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді головного бухгалтера Шум'яцької сільської ради Турківського району з 19 березня 2021 року.
Зобов'язати Турківську міську раду Самбірського району Львівської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 59994,07 грн.
Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Шум'яцької сільської ради Турківського району з 19 березня 2021 року та стягнення середнього заробітку за один місяць в сумі 8930,42 грн. підлягає негайному виконанню.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення складено в повному обсязі 27.07.2021 року.
Суддя Гавдик З.В.