КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91
19 липня 2021 року № 320/4921/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Шевчук Н.С.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Цимбалістого Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Офісу Генерального прокурора
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
І. Зміст позовних вимог
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокурора, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 16.03.2021 № 235ц (на бланку Офісу Генерального прокурора) ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України з 18.03.2021 у зв'язку з поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону Україги «Про прокуратуру»). Рішення про поновлення на роботі звернути до негайного виконання;
- поновити ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України або рівнозначній посаді в Офісі Генерального прокурора з 19.03.2021;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код СДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.03.2021 до дня поновлення на посаді;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код СДРПОУ: 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 ) заробітну плату у межах суми стягнення за один місяць, яке звернути до негайного виконання.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у зв'язку із тривалим порушенням з боку Офісу Генерального прокурора, а саме прав на працю був вимушений подати заяву про звільнення з посади прокурора відділу за власним бажанням.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначено, що оскаржуваний наказ є законними та обґрунтованими, а відтак відсутні підстави для його скасування та задоволення позовних вимог.
Позивачем подано відповідь на відзив у якому наведено твердження аналогічні зазначеним в позовній заяві.
III. Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 30.04.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 27.05.2021.
27.05.2021 у судове засідання прибули позивач та представник відповідача. В адміністративній справі оголошено перерву у зв'язку із витребуваням доказів по справі до 22.06.2021.
22.06.2021 у судове засідання прибув позивач; відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, явку повноважного представника не забезпечив. В адміністративній справі продовженого підготовче провадження на 30 днів та оголошено перерву до 06.07.2021.
06.07.2021 у судове засідання прибули позивач та представник відповідача. В адміністративній справі закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 19.07.2021.
19.07.2021 у судове засідання прибули позивач та представник відповідача.
IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києві від 24.07.2020 у справі №640/154/20 за позовом ОСОБА_1 до Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України, Офісу Генерального прокурора визнано протиправним та скасовано рішення Другої кадрової комісії Генеральної прокуратури України від 06.12.2019 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації; визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 21.12.2019 № 2095ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту. Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту Генеральної прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту. Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, з 24.12.2019; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2019 по 23.07.2020 в розмірі 806 497,37 грн.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2020 2020 у справі №640/154/20 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.07.2020 року змінено в мотивувальній та резолютивній частинах; викладено абзаци четвертий - шостий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року в наступній редакції: «Поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту. Департаменту нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту, з 25 грудня 2019 року. Стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 23 липня 2020 року в сумі 212 785, 58 грн. (двісті дванадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень п'ятдесят вісім копійок). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.» В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2020 року залишити без змін.
З трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що згідно наказу від 16.11.2020 №2806у позивача поновлено на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту з 25.12.2019.
Згідно наказу Генерального прокурора від 08.12.2020 №2951ц ОСОБА_1 тимчасово визначено робоче місце в Департаменті нагляду у кримінальних проваджень щодо злочинів, вчинених в умовах збройного конфлікту.
16.03.2021 позивачем подано Генеральному прокурору заяву про звільнення його з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, за власним бажанням, на підставі п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» з 18.03.2021.
Наказом Генерального прокурора від 16.03.2021 №235ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту та органів прокуратури з 18.03.2021 у зв'язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).
Вважаючи вищезазначений наказ протиправними, а своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду для захисту своїх прав, свобод та законних інтересів.
V. Норми права, які застосував суд
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з статтею 43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
Систему прокуратури України, визначає Закон України «Про прокуратуру» (далі також - Закон № 1697-VII), а основні напрями організації кадрової роботи в органах прокуратури України (крім військових прокуратур) визначає Положення про організацію кадрової роботи в органах прокуратури, затверджене наказом Генеральної прокуратури України №351 від18.12.2017 (далі також - Положення №351).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 16 Закону № 1697-VII незалежність прокурора забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно з частиною третьою статті 16 № 1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
Положеннями статті 7 Закону № 1697-VII визначено, що систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.
Статтею 9 Закону № 1697-VII передбачено, що Генеральний прокурор призначає на посади та звільняє з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону № 1697-VII, яка передбачає, що прокурор звільняється з посади у разі:
1)неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;
3)набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про запобігання корупції";
4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;
5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;
6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;
7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;
8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;
9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в раз скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з пунктом 1 розділу V Положення №351 звільнення прокурора з посади здійснюється наказом керівника органу прокуратури, визначеного частиною другою статті 51 Закону, на підставах і в порядку, передбачених цим Законом, та з дотриманням встановлених законодавством про працю гарантій.
Пунктом 9 розділу V Положення №351 встановлено, що у разі подання прокурором заяви про звільнення з посади за власним бажанням звільнення проводиться уповноваженим Законом керівником прокуратури з дати, зазначеної в заяві.
Пунктом 4 розділу XVI Положення №351 встановлено, що дія цього Положення поширюється на слідчих органів прокуратури.
VI. Оцінка суду
Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16.
Отже, у даній справі спірні відносини врегульовані спеціальним законодавством, що регулюють правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII визначено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень. Так, прокурор звільняється з посади у разі: неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону; набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією; набрання законної сили рішенням суду про визнання активів прокурора або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; неможливості переведення на іншу посаду у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього; припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави; подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням; неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді; ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Відповідно до статті 58 Закону № 1697-VII прокурор незалежно від мотивів має право подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням у будь-який час свого перебування на посаді. Заява про звільнення з посади за власним бажанням подається особі, уповноваженій цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора. Заява Генерального прокурора про звільнення за власним бажанням подається Президенту України. Прокурор продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення.
Системний аналіз наведеного правового регулювання дає підстави для висновку, що приписами Закону України "Про прокуратуру" врегульовано питання звільнення прокурора з посади за власним бажанням, та відповідно надано прокурору право на подання заяви про звільнення за власним бажанням незалежно від мотивів.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.02.2021 у справі №560/2146/19.
Судом встановлено, ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора було звільнено з посади прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту та органів прокуратури з 18.03.2021 у зв'язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням (пункт 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»).
У судовому засіданні позивач пояснив, що заява про звільнення за власним бажанням була мотивована не виплатою заробітної плати у відповідності до положень Закону України «Про прокуратуру» та скрутним матеріальним становищем.
За висновком суду, такі доводи позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки уповноважена особа Законом №1697-VII приймати рішення про звільнення прокурора, зобов'язана за наявності відповідної заяви про звільнення особи в посади, реалізувати право такої особи на звільнення. В даному випадку відмова у припинені трудових відносин за бажанням позивача, кваліфікувалося б як порушення принципу заборони примусової праці, що законодавством України забороняється.
Отже, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно припинив трудові відносини з ОСОБА_1 на підставі пункту 7 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» - звільнення прокурора у зв'язку із поданням заяви про звільнення з посади за власним бажанням. Крім цього суд зауважує, що мотиви прийняття рішення про звільнення з посади прокурора дослідженню відповідачем не підлягають.
Відтак, у даній справі відповідачем в повному обсязі забезпечено гарантії позивача на працю та вільний вибір роботи у межах встановленого Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».
Суд відхиляє твердження позивача про те, на нього чинився тиск зі сторони роботодавця - Офісу Генерального прокурора, з метою доведення його до звільнення за власним бажанням, оскільки такі доводи жодними належними та допустимими доказами не підтверджені.
Інших доводів в обґрунтування неправомірності прийняття відповідачем оскаржуваного наказу позивачем не наведено.
Враховуючи наведене правове регулювання та встановлені обставини суд дійшов висновку, що приймаючи наказ від 16.03.2021 № 235ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, відтак позовні вимоги про скасування такого наказу та поновлення позивача на посаді прокурора є безпідставними та необґрунтованими.
Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не розглядаються з огляду на відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту, управління нагляду та інформаційно-аналітичної роботи у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та в умовах збройного конфлікту.
VII. Висновок суду
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
VІІІ. Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Леонтович А.М.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 28 липня 2021 р.