28 липня 2021 року
м. Київ
справа № 120/7800/20-а
адміністративне провадження № К/9901/26540/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2021 року у справі №120/7800/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із застосуванням обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-IX від 13 квітня 2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
- зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди на підставі частини другої статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті, за період з 18 квітня 2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, без застосуванням обмеження її нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-IX від 13 квітня 2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2021 року, позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 у період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними згідно із Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
- зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити судді Вінницького міського суду Вінницької області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням виплачених у цей період сум та з утриманням із сум, що підлягають виплаті, передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 16 липня 2021 року засобами поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2021 року у справі №120/7800/20-а скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування частин другої та третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо правомірності нарахування суддівської винагороди на підставі та відповідно до норм бюджетного права.
Водночас, у постанові Верховного Суду від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20 викладено правовий висновок щодо неправомірності обмеження виплати, починаючи з 18 квітня 2020 року, суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ в редакції закону станом на дату виникнення спірних відносин).
Крім того, Верховний Суд у згаданій постанові виснував, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Верховний Суд зазначив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року і постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2021 року у справі №120/7800/20-а.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року і постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 2 липня 2021 року у справі №120/7800/20-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Вінницькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду