П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 липня 2021 р.м.ОдесаСправа № 815/2197/17
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Місце та час укладення судового рішення « 11:22», м. Одеса
Повний текст судового рішення складений 17.05.2021р.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Крусяна А.В.,
суддів Градовського Ю.М., Яковлєва О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання протиправними дії, визнання протиправними і скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, -
07.04.2017р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Управління з питань охорони об'єктів культурної спадщини Одеської міської ради про визнання протиправними дій Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради щодо видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №01-07/367 від 07.08.2013р.; визнання протиправними та скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки №01-07/367 від 07.08.2013р.; скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт №ОД082152040423 від 23.07.2015р.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.05.2021р. закрито провадження у справі в порядку п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи та порушення норм процесуального права, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Частиною 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року) висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. (ч. 1 ст. 2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні ч.1 ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Таким чином, підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
Законний інтерес, якщо його порушує суб'єкт владних повноважень, може бути предметом судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Під час розгляду справи суд з'ясовує, які саме фактичні обставини зумовлюють існування інтересу, відносини, що існують з приводу об'єкту інтересу, а також інші індивідуальні особливості, що відображають законність інтересу та необхідність судового захисту прагнень позивача.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках кожний є власниками нежилих приміщень першого поверху №501, загальною площею 135,9кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2012р. посвідченого приватним нотаріусом Токарською Т.В. та зареєстрованого в реєстрі за №764. /т.1 а.с.25/
При цьому, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . /т.1 а.с.3/
07.08.2013р. Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради видано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки №01-07/367 за адресою: АДРЕСА_1 . /т.1 а.с.28-29/
23.07.2015р. Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції в Одеській області зареєстровано за №ОД 082152040423 декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції дворового флігелю у межах існуючої площі забудови з надбудовою другого мансардного поверхів під квартири за адресою: АДРЕСА_3 . /т.1 а.с.26-27/
Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із ч.ч.1, 4 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Згідно з п.10 ч.2 ст.16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Суд звертає увагу на те, що позивач оспорює містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки та просить скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт. У цій справі орган місцевого самоврядування надав містобудівні умови та обмеження забудови, які є актом індивідуальної дії та породжують права й обов'язки у першу чергу для тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано, і стосується прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Тобто, предметом оскарження у цій справі є акти індивідуальної дії, які видані органом місцевого самоврядування та державної влади не позивачу, а третій особі, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.04.2020р. у справі №727/8819/16-а.
Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивач зазначила, що будівництво, замовником якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , здійснюється на спільній прибудинковій території та стосується спільного майна співвласників житлового багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема місць загального користування (нежитлових приміщень), які є спільною власністю всіх власників квартир.
Отже, спірні правовідносини у справі пов'язані з необхідністю захисту права на частку у спільному майні житлового багатоквартирного будинку, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.
Оскільки спір у цій справі пов'язаний, серед іншого, із захистом речових прав позивача на нерухоме майно, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.
Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 31.10.2018р. у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18).
При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні п.1 ст.6 Конвенції.
Згідно з п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому в порядку ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає його без змін.
Керуючись ст.ст.311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 11 травня 2021 року про закриття провадження у справі, - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.
Головуючий суддя Крусян А.В.
Судді Градовський Ю.М. Яковлєв О.В.