22 липня 2021 року м. Дніпросправа № 160/10616/20
головуючий суддя І інстанції - Олійник В.М.
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,
суддів: Сафронової С.В., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року в адміністративній справі №160/10616/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з 01.09.2018 р. виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії на пільгових умовах з 01.09.2018 року ОСОБА_1 .
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з 01.09.2018 р. виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 з 01.09.2018 року.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірне рішення про припинення з 01.09.2018 р. виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 було прийнято у відповідності з приписами пенсійного законодавства та є правомірним.
Відзив від позивача на адресу суду не надходив.
Також, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було подано клопотання про розгляд скарги за участі сторін.
Згідно з пунктом 2 частини 6 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Згідно з ч. 2 ст. 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріорітетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, з огляду на те, що дана справа має незначну складність, не відноситься до справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження та для якої встановлено скорочені строки розгляду, обґрунтованим є розгляд справи в спрощеному провадженні без виклику сторін (в порядку письмового провадження), а тому в задоволенні заявленого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області клопотання про розгляд справи за участі його представника, слід відмовити.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27.02.2018 р. звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.
Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 08.01.2018 р. ОСОБА_1 було призначено пільгову пенсію відповідно до п. «в» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (трактористи, машиністи) та п. «а» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (робітники локомотивних бригад та інші працівники, які здійснюють безпосередню участь в організації роботи на залізничному транспорті) з урахуванням ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (по взаємному зарахуванню періодів роботи, передбачених ст. 13 і ст. 55 цього Закону).
З 01.09.2018 р. пенсійні виплати ОСОБА_1 було припинено.
19.06.2020 р. адвокатом позивача був направлений запит до Покровського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з метою з'ясування обставин щодо припинення пенсійних виплат позивачу.
Листом від 24.09.2018 р. за №1134/03.15/12 Головним управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було повідомлено ОСОБА_1 про те, що з 11.10.2017 р. набув чинності Закон України № 2148 -VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», яким було внесено зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині призначення пільгових пенсій. Вказаним Законом № 2148 -VIII не передбачені умови для взаємного зарахування періодів роботи з урахуванням ст. 13 та за вислугу років, у зв'язку з чим, позивач не набув повного стажу роботи відповідно до п.3 ч.2 ст. 114 Закону № 2148 -VIII, а на 01.10.2017р. не мав повного стажу роботи відповідно до п.п. « 2-1» ч.2 ст. 115 Закону.
Не погодившись з обгрунтованістю наведених доводів пенсійного органу, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що що на момент призначення ОСОБА_1 пенсії (08.01.2018р.) пенсійне законодавство містило положення щодо взаємного зарахування періодів роботи, а тому позивач у січні 2018р. мав право на отримання пільгової пенсії, а відповідач правомірно призначив ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. «в» ст. 13, п. «а» ст. 55 Закону №1788-XII з урахуванням положень ст. 56 Закону №1788-XII. Зауважено, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Суд апеляційної інстанції частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058).
Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до ст. 2 Закон України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до положень п.16 Розділу ХУ «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV положення Закону № 1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Згідно ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
Вказані правові приписи кореспондуються з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якими визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.
В свою чергу п. «а» ст. 55 Закону № 1788-XII (в редакції від 11.10.2017р.) передбачено право на пенсію за вислугу років у робітників локомотивних бригад і у окремих категорій працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент призначення пенсії позивачу (08.01.2018р.) відповідно до п. «в» ст. 13 Закону № 1788-XII стаж роботи склав 12 років 06 місяців 03 дні, відповідно до п. «а» ст. 55 Закону № 1788-XII стаж роботи станом на 01.10.2017 р. складав 09 років 05 місяців 29 днів.
Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
В свою чергу, як вбачається з листа відповідача про відмову у поновленні виплати пенсії від 24.09.2018 року № 1134/03-15/12, у позивача відсутнє право на пільгову пенсію, оскільки стаж роботи станом на 08.01.2018 р. позивач не набув повного стажу роботи відповідно до п.3 ч.2 ст. 114 Закону №1058-ІV, а на 01.10.2017р. не мав повного стажу роботи відповідно до п.2 ч.2 ст. 115 Закону №1058-ІV. Зауважено, що у зв'язку із набуттям чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII не передбачені умови для взаємного зарахування періодів роботи з урахуванням п. «в» ст. 13 Закону № 1788-XII та за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Між тим, як вбачається з матеріалів справи, при досягненні позивачем 55 років (січень 2018р.) відповідно до поданих ним документів пільговий стаж роботи відповідно до п. «а» ст. 13 Закону № 1788-XII склав 12 років 06 місяців 03 дні (з необхідних не менше 20 років на зазначеній роботі), а за вислугу років станом на 01.10.2017 р. пільговий стаж роботи відповідно до ст.55 Закону №1788-XII склав 9 років 05 місяців 29 днів (з необхідних не менше 12 років 6 місяців). Загалом пільговий стаж роботи відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» станом на 01.10.2017 р. становив 22 роки 00 місяців 02 дні.
За приписами частини 5 статті 56 Закону №1788-XII (в редакції від 11.10.2017р.), при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Окрім того, положення ч. 5 ст. 114 Закону №1058 (в редакції від 01.01.2018р.) містять аналогічні положення, згідно яких у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.
Так, на момент призначення ОСОБА_1 пенсії (08.01.2018р.) пенсійне законодавство містило положення щодо взаємного зарахування періодів роботи, а тому позивач у січні 2018р. мав право на отримання пільгової пенсії, а відповідач правомірно призначив ОСОБА_1 пільгову пенсію відповідно до п. «в» ст. 13, п. «а» ст. 55 Закону №1788-XII з урахуванням положень ст. 56 Закону №1788-XII.
З огляду на встановлені вище обставини, безпідставними є доводи відповідача, що Законом №2148 -VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» не передбачені умови для взаємного зарахування періодів роботи з урахуванням ст. 13 та за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону №1788-XII, такі висновки відповідача суд першої інстанції вірно вважав хибними та такими, що не ґрунтуються на Законі, у зв'язку з чим, припиняючи позивачу з 01.09.2018 р. пенсійні виплати, пенсійний орган діяв протиправно.
Що стосується дати, з якої необхідно зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. ч 1, 2, 3 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 31.03.2021 року по справі № 240/12017/19, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Як свідчать встановлені обставини справи, предметом даного спору виступає визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення з 01.09.2018 р. виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії на пільгових умовах з 01.09.2018 року ОСОБА_1 .
Отже, з огляду на вказані обставини справи, строк на подання адміністративного позову у даній справі становить становить шість місяців з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про вчинення відповідачем відповідної дії з припинення виплати пенсії.
Відповідно до конверту, яким адміністративний позов був надісланий до суду першої інстанції, останній було подано до відділу поштового зв'язку 02.09.2020 року.
Відповідно до заяви позивача про поновлення строку на подання адміністративного позову, про припинення виплати пенсії із зазначенням відповідних причин, останній дізнався 03.07.2020 року, а відтак, на його думку, останній має право на поновленя строку на подання адміністративного позову та поновлення виплати пенсії саме з 01.09.2018 року.
Однак, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Колегія суддів апеляційного суду наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір та необхідність надходження відомі особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено припинення виплати пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
В даному випадку, не отримуючи щомісячні пенсійні виплати, позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про підстави припинення виплати пенсії через 10 місяців після припинення їх виплати та до суду з адміністративним позовом майже через рік після припинення їх виплати.
При цьому, отримання позивачем інформації на власний запит про підстави її припинення лише у липні 2020 року, з огляду на вказані обставини, не можуть вважатись поважною підставою для поновлення строку звернення до суду в межах даної справи.
Інших доказів або пояснень, які б підтверджували поважність причин пропуску строку зверненя до суду, в судовому засіданні не встановлено та матеріали справи не містять.
Відтак, з огляду на те, що пенсійні виплати є періодичними платежами та того, що позивач звернувся до суду з даним позовом 02.09.2020 року, обгрунтованим є зобов'язання відповідача поновити виплату позивачу пенсії з 02.03.2020 року. В свою чергу, позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за період з 01.09.2018 року 01.03.2020 року підлягають залишенню без розгляду.
Таким чином, з огляду на наведені обставини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення адміністративного позову та залишення частини позовних вимог без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 315, ст. 319, КАС України суд, -
Апеляційну скаргу Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2020 року в адміністративній справі №160/10616/20- скасувати та прийняти нову постанову.
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії на пільгових умовах з 02.03.2020 року ОСОБА_1 .
Позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії на пільгових умовах з 01.09.2018 року 01.03.2020 року - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.Є. Чередниченко