28 липня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2862/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій, бездіяльності протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачу - протиправною та дискримінаційною;
- визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновлені пенсії позивачу, викладене у листі відповідача від 13.04.2021 р. № 2909/03-16;
- визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмовити поновити виплату пенсії позивачу;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити певні дії - поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з вересня 2000 року, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- стягнути з відповідача кошти в сумі 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у оновленні пенсії позивачу.
Позовні вимоги мотивує тим, що з 27.11.1999 р. призначено пенсію за віком. 05.03.2000 р. виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Вказує, що починаючи з 2000 року і станом на сьогоднішній день, призначеної по закону пенсії не отримує. Після переїзду на місце постійного проживання в Ізраїль 19.02.2017 р. офіційними органами Ізраїлю позивачу видано документ - посвідченням особи, виданий відділенням МВС м.Беєр-Шева. 02.04.2020 р. представники позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, надіслали безпосередньо до відповідача нотаріально посвідчену та апостильовану особисту заяву ОСОБА_1 про поновлення пенсії. Проте, листом від 13.04.2021 р. № 2909/03-16 відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії з вересня 2000 року. З посиланням на Рішення Конституційного суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 вважає, що рішенням, викладеним у листі від 13.04.2021 р. № 2909/03-16, відповідач грубо порушує її права та законні інтереси, а тому має поновити виплату пенсії з моменту припинення її виплати - з вересня 2000 року.
Ухвалою від 24.06.2021 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
У встановлений суддею строк позивач усунув недоліки позовної заяви та ухвалою від 09.07.2021 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі, відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.
23.07.2021 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечує проти позовних вимог та просить відмовити в їх задоволенні. Вказує, що відповідно вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1, орган, що призначає пенсії, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. 06 квітня 2021 року до ГУ ПФУ в Херсонській області представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, надіслав поштовим відправленням наступні документи ОСОБА_1 : копія посвідчення особи ОСОБА_1 , видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 19.02.2017 р. (дійсне до 19.02.2027 р.); копія заяви про поновлення виплати пенсії з вересня 2000 року від 14.07.2020 р., в якій зазначено місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; копія особистої декларації; копія довіреності; копія трудової книжки, видана на ім'я ОСОБА_1 , дата заповнення - 10.02.1954 р.; копія трудової книжки, видана на ім'я ОСОБА_2 , дата заповнення - 10.02.1954; копія картки платника податків; копія заяви про витребування пенсійної справи. Зазначає, що надані документи нотаріально не завірені належним чином (надано копії з нотаріально посвідчених документів, замість безпосередньо нотаріально засвідчених копій); документи направлені засобами поштового зв'язку, а не надані особисто представником позивача або позивачем особисто; так, як особисто позивач не зверталась із заявою на запит пенсійної справи до Головного управління, відсутні будь-які підстави щодо витребування архівної пенсійної справи з органів, які призначали пенсію. Крім того, посвідчення особи, яке видано Державою Ізраїль, копія якого надана до Головного управління разом із заявою про поновлення пенсії, посвідчує особу на території Держави Ізраїль, та не є посвідченням особи у розумінні п.1 ч.1 ст.13 Закону № 5492. Оскільки позивачем не дотримано встановленого Порядку № 22-1, відділом перерахунків № 2 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 від 13.04.2021 р. № 2909/03-16, про що повідомлено представника позивача листом.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України.
05.03.2000 р. позивач виїхала з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання, де 17.10.2002 р. прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.
Для оформлення постійного проживання за кордоном позивач оформила зняття реєстрації з останнього місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 та здала паспорт громадянина України, замість якого отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданий органом 0104, 31.12.1999 р., строк дії якого продовжено до 31.12.2019 р.
Стверджує, що починаючи з 01.09.2000 р. не отримує призначеної їй пенсії за віком.
Представником позивача В.Меламедом засобами поштового зв'язку надіслано до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області письмове звернення щодо поновлення виплати пенсії з 01.09.2000 ОСОБА_1 , яке зареєстровано 06.04.2021 р. за вх.№ 6839/8.
До звернення надані наступні документи: копія посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 19.02.2017 р. (дійсне до 19.02.2027 р.); копія заяви про поновлення виплати пенсії з вересня 2000 року від 14.07.2020 р., в якій зазначено місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; копія особистої декларації; копія довіреності; копія трудової книжки, видана на ім'я ОСОБА_1 ; копія трудової книжки, видана на ім'я ОСОБА_2 ; копія картки платника податків; копія заяви про витребування пенсійної справи.
Відповідач листом від 13.04.2021 р. № 2100-0306-8/18045 повідомив представника позивача про відмову у поновленні виплати пенсії з 01.09.2000 р. ОСОБА_1 .
Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.
Щодо позиції відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз зазначених положень ст.46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Таким чином, у разі, якщо згідно з національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах до тих пір, поки такі виплати передбачено законодавством.
Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України за певних умов право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
При первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені статтею 49 Закону № 1058-IV.
При цьому законодавством чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
У пункті 3 резолютивної частини Рішення від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.
Однак відповідні зміни до законодавства до цього часу не були внесені, а тому відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови, за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 р. у справі № 815/1226/18.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на звернення до суду про поновлення виплати пенсії із 01.09.2000 р.
Як вбачається з рішення ГУ ПФУ в Херсонській області від 13.04.2021 р. № 2909/03-16, ОСОБА_1 відмовлено в поновленні виплати пенсії, так як заявницею не дотримано встановленого Порядку звернення за поновленням пенсії (відсутня архівна пенсійна справа) та не надано оригінал паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання на території України), а оскільки наявність реєстрації місця проживання (в даному випадку в рамках звернення згідно Постанови від 02.07.2014 р. № 234 - наявність даних про реєстрацію на території АР Крим передбачено Порядком) є обов'язковою умовою для поновлення виплати пенсії; заява на поновлення пенсії подана не особисто.
Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ч.2 ст.2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За змістом ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
За приписами ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Конституції України).
Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (ст.5 Закону № 1058-IV).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Із 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п.2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).
Відповідно до п.2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). … Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
При поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію (п.2.23 Порядку № 22-1).
Судом встановлено, що відповідачем 06.04.2021 р. від представника позивача отримане письмове звернення про поновлення пенсії ОСОБА_1 , до якого додані:
- копія довіреності на представництво інтересів ОСОБА_1 ;
- копія посвідчення особи ОСОБА_1 , видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 19.02.2017 р. (дійсне до 19.02.2027 р.);
- оригінал довідки про присвоєння ІПН ОСОБА_1 ;
- копія трудової книжки ОСОБА_1 ;
- апостильована заява ОСОБА_1 про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії;
- особиста декларація ОСОБА_1 ..
Заяви та довіреності підписані ОСОБА_1 особисто та засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджена печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003 р.
Гаазька конвенція з метою підтвердження достовірності офіційних документів, в тому числі і нотаріальних засвідчень, виданих на території держав - учасниць конвенції, передбачає засвідчення справжності підпису та встановлення особи, що підписала документ, і справжності печатки та/або штампу, котрими скріплений документ - шляхом проставлення апостилю.
Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.
Відтак судом встановлено, що відповідач отримав особисту заяву позивача про поновлення пенсії, про витребування документів, підпис на яких належним чином посвідчений та апостильований, відтак дані заяви підлягають розгляду пенсійним органом.
Також суд вважає помилковим твердження відповідача про неналежне підтвердження повноважень представника, оскільки, як встановлено вище, довіреність на представлення його інтересів особисто підписана ОСОБА_1 та апостильована у належний спосіб.
Відповідно до п.4.12 Порядку № 22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п'яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).
Із аналізу наведеної норми слідує, що саме до повноважень пенсійного органу належить витребування пенсійної справи позивача.
Суд відмічає, що відповідач не заперечує факту подання позивачем заяви про витребування пенсійної справи для поновлення пенсії.
Щодо твердження відповідача про ненадання позивачем оригіналу паспорту громадянина України або інший документ з відміткою про реєстрацію, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Тобто законодавець вимагає, посвідчення особи заявника будь-яким офіційним документом із зазначенням місця проживання та віку.
Так, разом із заявами позивач подала нотаріально завірену та апостильовану копію посвідчення особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 19.02.2017 р. (дійсне до 19.02.2027 р.).
Суд вважає безпідставними твердження відповідача про те, що надана позивачем копія паспорту є копією документу, який дає право на виїзд з України, в'їзд в Україну та посвідчує особу громадянина України під час перебування за межами України; дана копія документу не містить даних про реєстрацію на території України (міститься відмітка про постійне місце проживання Ізраїль), зважаючи на наступне.
Відповідно до ст.5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 р. № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Тобто фактично позивач підтвердив свою особу посвідченням, підтвердив вік та місце проживання.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і Постанова правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 р. № 22-1, є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Законом № 1058 та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.
Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов до висновку, що закінчення строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії позивачу.
Також, суд зазначає, що закінчення терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не позбавляє громадянина України гарантованих прав та не ставить особу у положення, коли він позбавляється громадянства. Закінчення дії паспорту не робить такий паспорт не чинним. Крім того, строк дії закордонного паспорта не впливає на можливість встановлення особи, її громадянства та цивільної дієздатності.
Суд відмічає, що відповідач не надав суду доказів втрати позивачем громадянства України, відтак поки не доведено інше позивач, як громадянин України має право на поновлення пенсії, незалежно від місця його фактичного проживання.
Відповідно до п.4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов'язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Відповідно до п.4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до п.4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронні довірчі послуги" та "Про захист персональних даних". Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.
Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2018 року № 55 "Деякі питання документування управлінської діяльності".
Згідно ч.2 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Так, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 відповідачем прийнято рішення про відмову в поновленні виплати пенсії від 13.04.2021 р. № 2909/03-16.
Усі підстави для відмови позивачу у поновленні виплати пенсії визнані судом неправомірними, а тому рішення від 13.04.2021 р. № 2909/03-16 підлягає скасуванню.
Відтак належним способом захисту права позивача є зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з 01 вересня 2000 року.
Позовні вимоги в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Херсонській області виплатити усі неотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з нарахуванням індексації задоволенню не підлягають, адже у суду відсутні підстави вважати, що розмір пенсії буде визначений позивачу з порушенням вимог закону, та суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.
Вирішуючи питання у частині позовних вимог про зобов'язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
За правилами ст.ст.1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - органом Пенсійного фонду України) добровільно чи на виконання судового рішення.
Судом встановлено, що ГУ ПФУ в Херсонській області з вересня 2000 року не здійснювало нарахування позивачу відповідного доходу. Отже, на цей час відсутні підстави для компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонеру.
Щодо вимог позивача про стягнення з ГУ ПФУ в Херсонській області 100000 грн. за завдану моральну шкоду, суд вважає за важливе зазначити наступне.
Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Чинним законодавством визначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 р. у справі № 815/7401/16.
Суд зауважує, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідним є наявність у діях відповідача певного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Однак, будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача по нездійсненню перерахунку та виплати пенсії з вересня 2000 року будь-яким чином вплинули на стан здоров'я позивача, спричинили погіршення його стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останнього, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв'язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди.
Враховуючи, що позивачем не було надано належних та достатніх доказів заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.
Зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
Так, при зверненні до Херсонського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 908 грн. відповідно до квитанції від 18.06.2021 р. № 51546.
Оскільки за результатами розгляду справи суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, то сплачений судовий збір у сумі 454 грн. підлягає стягненню на користь позивача з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання дій, бездіяльності протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) від 13.04.2021 р. № 2909/03-16 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) з 01 вересня 2000 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судовий збір в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до пп.15.5 п.15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко
кат. 112010200