ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.07.2021Справа № 910/8117/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"
до Державного агентства резерву України
про стягнення 24 168, 97 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Державне підприємство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 24 168, 97 грн., з яких: 24 085, 79 грн. - основного боргу та 83, 15 грн. - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.05.2021 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: вул. Пушкінська, буд. 28, м. Київ, 01601.
З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 28.05.2021 ухвали Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
23.08.2013 між Державним агентством резерву України (далі - держрезерв) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - зберігач) укладено договір № 050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, умовами якого передбачено, що держрезерв передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1 мр.
Передбачені цим договором форми актів затверджуються Держрезервом України.
Зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильниках, камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача (п. 1.1. договору).
Відповідно до п. 3.1. договору, держрезерв зобов'язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.
Згідно п. 4.2. договору, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між Держрезервом України та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених держрезервом України акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).
Цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, умови договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01.01.2013 року і діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору затверджено Кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву на складах та у резервуарах відповідального зберігача ВП «Рівненська АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» в 2020 році.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору № 050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013, позивачем були надані послуги зберігання на загальну суму 24 085, 79 грн, про що складено акти про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І квартал 2020 року від 31.03.2020 на суму 6 665, 03 грн, ІІ квартал 2020 року від 30.06.2020 на суму 5 762, 50 грн, за ІІІ квартал 2020 року від 30.09.2020 на суму 6 620, 08 грн, за ІV квартал 2020 року від 31.12.2020 на суму 5 038, 18 грн та зведені звіти про витрати, які були надіслані відповідачу, що підтверджується списком згрупованих поштових відправлень та рекомендованим повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Проте, відповідач за надані послуги зберігання не розрахувався, зокрема, не підписав акти про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, вмотивовану відмову від їх підписання не надав, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість на загальну суму 24 085, 79 грн.
Позивачем на адресу відповідача направлялася вимога про сплату боргу № 5503/001 від 24.03.2021, в якій позивач просив відповідача відшкодувати витрати за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 24 085, 79 грн, понесені позивачем у 2020 році протягом семи днів з моменту отримання даної вимоги, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною АТ «Укрпошта» № 3440304039621 від 26.03.2021 та отримана відповідачем 29.03.2021 згідно відстеження пересилання поштових відправлень на сайті АТ «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором: 3440304039621.
Листом № 1073/0/4-21 від 30.04.2021 відповідач надав відповідь на вищезазначену вимогу позивача, в якому зазначив, що витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2020 рік не узгоджені з Держрезервом, з посиланням на приписи ст.ст. 48, 49 Бюджетного кодексу України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання щодо оплати наданих послуг зберігання, зокрема, погашення заборгованості у розмірі 24 085, 79 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 83, 15 грн. - 3 % річних за період з 06.04.2021 по 17.05.2021.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання (ст. 937 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 943, 946 Цивільного кодексу України).
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Судом встановлено, що на виконання умов договору № 050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013, позивачем були надані послуги зберігання на загальну суму 24 085, 79 грн, про що складено акти про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І квартал 2020 року від 31.03.2020 на суму 6 665, 03 грн, ІІ квартал 2020 року від 30.06.2020 на суму 5 762, 50 грн, за ІІІ квартал 2020 року від 30.09.2020 на суму 6 620, 08 грн, за ІV квартал 2020 року від 31.12.2020 на суму 5 038, 18 грн та зведені звіти про витрати.
Відповідно до умов договору позивачем були надіслані відповідачу вказані акти, а саме:
- супровідним листом № 5969/013 від 16.04.2020 позивачем надіслано відповідачу акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за І квартал 2020 року від 31.03.2020 на суму 6 665, 03 грн та зведений звіт про витрати за І квартал 2020 року на суму 6 665, 03 грн, які отримані відповідачем 21.04.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення;
- супровідним листом № 10609/013 від 15.07.2020 позивачем надіслано відповідачу акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІ квартал 2020 року від 30.06.2020 на суму 5 762, 50 грн та зведений звіт про витрати за ІІ квартал 2020 року на суму 5 762, 50 грн, які отримані відповідачем 20.07.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового ня
- супровідним листом № 15532/013 від 19.10.2020 позивачем надіслано відповідачу акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІІІ квартал 2020 року від 30.09.2020 на суму 6 620, 08 грн та зведений звіт про витрати за ІІІ квартал 2020 року на суму 6 620, 08 грн, які отримані відповідачем 26.10.2020 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення;
- супровідним листом № 996/013 від 20.01.2021 позивачем надіслано відповідачу акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за ІV квартал 2020 року від 31.12.2020 на суму 5 038, 18 грн та зведений звіт про витрати за ІV квартал 2020 року на суму 5 038, 18 грн, які отримані відповідачем 28.01.2021 згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.
Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні заперечення відповідача щодо факту надання та/або ненадання відповідних послуг зберігання.
Тож, непідписання відповідачем актів про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2020 рік, за умови відсутності письмової вмотивованої відмови, є фактом визнання відповідачем повного виконання позивачем своїх зобов'язань, послуги/роботи вважаються наданими/виконаними у повному обсязі та прийнятими відповідачем без зауважень.
За змістом статей 598, 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 5.1. договору визначено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі довідки про вартість виконаних робіт за формою № КБ-3 та Акта приймання виконаних робіт за формою № КБ-2В з відомістю ресурсів підписаними уповноваженими представниками сторін.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем на адресу відповідача направлялася вимога про сплату боргу № 5503/001 від 24.03.2021, в якій позивач просив відповідача відшкодувати витрати за зберігання матеріальних цінностей у розмірі 24 085, 79 грн, понесені позивачем у 2020 році, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та накладною АТ «Укрпошта» № 3440304039621 від 26.03.2021 та отримана відповідачем 29.03.2021 згідно відстеження пересилання поштових відправлень на сайті АТ «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором: 3440304039621.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний був оплатити надані послуги зберігання у 2020 у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто до 05.04.2021 включно, тож починаючи з 06.04.2021 відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Разом з тим, суд зазначає, що як встановлено ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років; довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я; середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
У відповідності до ч. 3 вказаної статті, розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Суд звертає увагу на приписи ст.1 Бюджетного кодексу України, згідно яких бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.
Тобто, норми бюджетного законодавства не регулюють зобов'язальних правовідносин сторін, які виникли з договорів зберігання та ніяким чином не можуть спростовувати права зберігача на отримання плати за надані послуги.
Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення; у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності; не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналогічні норми містить ст. 617 Цивільного кодексу України, згідно якої, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також викладені в постановах Верховного Суду у справі №910/4377/18 від 01.07.2019, №910/2144/18 від 01.07.2019, №910/4375/18 від 08.07.2019р.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 050/15 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 23.08.2013 і положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 24 085, 79 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 83, 15 грн. - 3 % річних за період з 06.04.2021 по 17.05.2021.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).
Отже, перевіривши розрахунок 3 % річних, суд встановив, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача 83, 15 грн. - 3 % річних за період з 06.04.2021 по 17.05.2021.
Тож, позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" - задовольнити.
2. Стягнути з Державного агентства резерву України (вул. Пушкінська, буд. 28, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код - 37472392) на користь Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код - 24584661) в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (м. Вараш, Рівненська обл., 34400, ідентифікаційний код - 05425046) 24 085 (двадцять чотири тисячі вісімдесят п'ять) грн 79 коп. - заборгованості, 83 (вісімдесят три) грн 15 коп. - 3 % річних та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. - судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков