Головуючий суддя
в суді І інстанції Козіна С.М.
Єдиний унікальний № 374/326/20
08 червня 2021 року Ржищівський міський суд Київської області в складі :
головуючої судді- Козіної С.М.,
за участі:
секретаря- Маламан Я.О.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, -
У листопаді 2020 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла вказана вище позовна заява. Позивачка мотивувала позовні вимоги тим, що 26 грудня 2019 року о 12 год. 58 хв. в м. Ржищів відповідач ОСОБА_2 , керуючи автомобілем ЗАЗ DAEWOO, н.з. НОМЕР_1 , при виїзді на перехрестя з вул. Пушкіна на вул. Радіаторна, не надав перевагу в русі скутеру HONDA DIO, яким вона керувала та рухалась з правого боку по вул. Радіаторній, та допустив зіткнення. Внаслідок зіткнення позивачці було завдано шкоду здоров'ю, а саме: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій грудної клітини, перекіс ребер зліва. Факт отримання позивачкою зазначених травм під час ДТП, підтверджений випискою Ржищівської міської лікарні № 21152 від 26 грудня 2019 року. Внаслідок отриманих травм та стресу позивачка відчувала сильний фізичний біль та душевні страждання, у неї постійно підіймався тиск, біль в ребрах не давав можливості займатися а ні справами по господарству, а ні звичайними хатніми справами. Окрім цього, впродовж 2 тижнів на обличчі була велика болюча гематома та подряпини. Байдуже відношення відповідача до скоєного та небажання йти на діалог, додавало ще більших психологічних переживань. Все це завдало позивачці моральних страждань, змінило її нормальний життєвий ритм та життєвий ритм її дітей, які були вимушені покинути свої справи, роботу та допомагати їй по господарству. Окрім моральних страждань позивачці довелось зазнати також і матеріальних збитків у вигляді витрат на діагностику, придбання ліків та лікування. Позивачка просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду у розмірі 1 388,14 грн та моральну шкоду у розмірі 8 000,00 грн.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримувала та просила їх задовольнити, наполягала на достатньості доказів в матеріалах справи.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти позову заперечили, просили відмовити в його задоволенні.
Судом, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, встановлено наступні фактичні обставини.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Постановою Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року, яка набрала законної сили, провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП ОСОБА_2 закрито у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. (а.с. 10-11).
Згідно постанови Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2020 року, 26 грудня 2020 року о 12 год 58 хв в м.Ржищів по вул. Радіаторна, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем ЗАЗ DAEWOO, н.з. НОМЕР_1 , по вул. О.Пушкіна при виїзді з вул. Радіаторна, не надав переваги в русі скутеру HONDA DIO, під керуванням гр. ОСОБА_1 , яка рухалась з правого боку по вул. Радіаторній, на скоїв з ним зіткнення. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив п. 16.12 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
а) неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
б) наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ст. 22 ЦК України).
в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
г) вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Частина 2 цієї статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).
Відповідно до частини 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).
Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (ч. 1 ст. 1168 ЦК України).
Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо( ч. 1 ст. 1195 ЦК України).
Як роз'яснено в п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
В пункті № 10 зазначеної постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Згідно з постановою Ржищівського міського суду Київської області від 24 червня 2021 року Справа про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 була закрита у зв'язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, при цьому будь-які обставини справи судом не встановлювались в силу ст. 247 КУпАП.
Дана постанова учасниками ДТП не оскаржувалась та набрала законної сили.
Отже, вина ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді є не доведеною.
Законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження протиправних дій чи бездіяльності відповідача, так і докази спричинення їй моральної шкоди, а також наявності причинного зв'язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Однак, позивачкою не доведено умови та підстави настання цивільної відповідальності, а саме, протиправність дій відповідача, причинний зв'язок між цими діями та спричиненою шкодою, чим не виконано вимоги ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона зобов'язана довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З урахуванням викладеного, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я слід відмовити.
Інші наявні в матеріалах справи докази, які було надано позивачкою, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 2, 4, 12, 81, 82, 128, 141, 258, 259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто до Київського апеляційного суду через Ржищівський міський суд Київської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 18 червня 2021 року.
Суддя