Справа №587/2934/15-к Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/45/21 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
21 липня 2021 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 на вирок Сумського районного суду Сумської області від 02.12.2019 року, відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, проживаючого в АДРЕСА_1 , в порядку ст. 89 КК України раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України,-
До Сумського апеляційного суду надійшли апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 в яких:
- прокурор просив вирок Сумського районного суду Сумської області від 02.12.2019 року, скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особ обвинуваченого внаслідок м'якості і просив ухвалити новий вирок яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиенні кримінального праовопрушення передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України і призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. В іншій частині вирок суду просив залишити без зміни;
- захисник просив ухвалити рішення, яким вирок Сумського районного суду Сумської області від 02.12.2019 року, скасувати, а кримінальне провадження закрити за відсутністю в діях ОСОБА_8 складу злочину.
Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиенні кримінального правопорушення передбаченого за ч. 1 ст. 185 КК України і призначено йому покарання у виді 6 місяців арешту.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту його фактичного затримання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 56 340 гривень завданої матеріальної шкоди, а також 5 000 гривень моральної шкоди, а всього 61 340 гривень завданої шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_8 в дохід держави 306,90 грн. процесуальних витрат.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначав, що суд дійшов не правильного висновку про те, що вказана сума збитків для потерпілого ОСОБА_10 не значна, оскільки сам потерпілий під час досудового розслідування та судового розгляду не повідомляв, що вказаний збиток для нього не значний, більше того потерпілий постійно підтримував обвинувачення саме за ч. 3 ст. 185 КК України з кваліфікуючою ознакою «завдання значної шкоди».
Крім того, прокурор звертав увагу на те, що помилкова кваліфікація дій ОСОБА_8 призвела й до ухилення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за тяжкий злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України.
Вказував, що ОСОБА_8 хоч і вважається відповідно до ст. 89 КК України раніше не судимим, однак він перебував у місцях позбавлення волі і належних висновків для себе не зробив та вчинив тяжкий злочин із завданням значних збитків потерпілому. При цьому, обвинувачений ОСОБА_8 збиток завданий потерпілому ОСОБА_10 в добровільному порядку не відшкодував.
З огляду на викладене прокурор просив вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким просив визнати ОСОБА_8 винним за ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі.
Захисник наголошував, що ОСОБА_8 , як законний користувач земельною ділянкою згідно рішення сьомої сесії ХХІ скликання Білопільської районної ради народних депутатів від 28.06.1991 року та державного акту на право довічного успадкування володіння землею № 007095 наприкінці вересня 2015 року мав намір підготувати земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур, а так як не встановив власника посіяної кукурудзи вирішив звільнити земельну ділянку від її посівів.
Звертав увагу на те, що на вересень 2015 року ОСОБА_8 не знав і не міг знати, що існує інший законний користувач цієї земельної ділянки.
На думку захисника матеріали кримінального провадження не містять доказів того, що вказані посіви кукурудзи належать ОСОБА_10 , а тому встановлені судом обставини в цій частині не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Також сторона захисту звертала увагу і на те, що покази свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у вироці відображені не правильно, що призвело до незаконних висновків суду, а експерт ОСОБА_13 в судовому засіданні свій висновок експертизи не підтримала та пропонувала провести іншу експертизу, однак суд відхилив відповідне клопотання захисту. При цьому, на думку захисника в матеріалах кримінального провадження відсутні обґрунтовані розрахунки розміру завданої шкоди.
Зазначав захисник і про помилковість висновку суду в частині наявності в діях ОСОБА_8 умислу на викрадення чужої кукурудзи, а не звільнення своєї земельної ділянки, оскільки в цьому випадку суд не перевірив наявність в діях ОСОБА_8 самоправства.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавала.
Як встановлено судом першої інстанції у 1991 році ОСОБА_8 отримав у володіння земельну ділянку загальною площею 31,5 га на території с. Яструбине Білопільського району Сумської області, яку обробляв до 2002 року. В 2003 році ОСОБА_14 уклала з Сумською районною державною адміністрацією договір оренди землі на вказану земельну ділянку на 20 років. В 2013 році ОСОБА_14 видала довіреність на ОСОБА_10 на користування вказаною земельною ділянкою, яку останній почав використовувати за призначенням, а саме вирощувати зернові культури, в тому числі і кукурудзу. У 2015 році ОСОБА_8 , знайшовши державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, вирішив повернути собі у володіння вказану земельну ділянку, на що, ОСОБА_10 , правомірно користуючись земельною ділянкою на підставі договору оренди землі, не погодився. В цей час у ОСОБА_8 виник умисел на викрадення врожаю зерна кукурудзи, яке належить ОСОБА_10 . Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на таємне викрадення майна потерпілого, ОСОБА_8 домовився з ОСОБА_11 та ОСОБА_15 про те, що вони за допомогою власної зернозбиральної техніки зберуть врожай на вказаній земельній ділянці. При цьому, ОСОБА_8 запевнив ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , що вказана земельна ділянка та врожай кукурудзи належить йому та продемонстрував копії документів. ОСОБА_11 та ОСОБА_15 , будучи несвідомими щодо злочинних намірів ОСОБА_8 , вважаючи свої дії правомірними, не знаючи про фактичну належність врожаю кукурудзи ОСОБА_10 , погодились на пропозицію ОСОБА_8 .
Після цього, 30 вересня 2015 року в ранковий час, реалізуючи свій злочинний намір направлений на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_8 зустрів ОСОБА_15 та ОСОБА_11 і провів їх на земельну ділянку, яка розташована на території Яструбинської сільської ради та яку за довіреністю обробляє потерпілий ОСОБА_10 . Перебуваючи на вказаній земельній ділянці, ОСОБА_8 , впевнившись, що його дії залишаються непомітними для законних користувачів вказаної земельної ділянки, діючи таємно для оточуючих, наказав ОСОБА_11 за допомогою власного комбайну збирати врожай кукурудзи, а ОСОБА_15 на власному вантажному автомобілі КАМАЗ перевозити зібране зерно до нього на територію ферми, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_8 поїхав у своїх справах, а ОСОБА_11 , зібравши 9 000 кг кукурудзи, згрузив її на вантажний автомобіль ОСОБА_15 , який відвіз викрадену кукурудзу на ферму ОСОБА_8 . Після цього ОСОБА_16 повернувся на поле, де ОСОБА_11 знову згрузив до вантажного автомобіля КАМАЗ 9 000 кг кукурудзи, яку ОСОБА_15 повіз до території ферми ОСОБА_8 . Узнавши від сторонніх осіб про вчинення злочину, потерпілий ОСОБА_10 приїхав на поле та припинив злочинні дії ОСОБА_8 , направлені на викрадення кукурудзи, при цьому з бункеру комбайну ОСОБА_11 , який збирав врожай кукурудзи, працівники поліції вилучили 3 110 кг кукурудзи, належної ОСОБА_10 . Таким чином, ОСОБА_8 скоїв таємне викрадення належної ОСОБА_10 кукурудзи вагою 21 110 кг вартістю ( відповідно до висновку товарознавчої експертизи № 142 від 26.11.2015) 66074,30 грн. Викраденою кукурудзою ОСОБА_8 розпорядився на власний розсуд, перевізши її на територію власної ферми.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_6 , яка вимоги апеляційної скарги прокурора підтримала та яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги захисника, думки обвинуваченого та захисника, які підтримали вимоги апеляційної скарги сторони захисту і які заперечили проти задоовллення вимог апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг колегія суддів дійшла наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вимог апелянтів - всі просили вирок суду першої інстанції скасувати, однак прокурор з підстав не правильної кваліфікації дій обвинуваченого (не ч.1 а ч. 3 ст. 185 КК України) що призвело до призначення обвинуваченому надто м'якого покарання, а захисник і обвинувачений з підстав безпідставного притягнення обвинуваченого до відповідальності за вчинення інкримінованого злочину.
Згідно зі ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення при зазначених у вироку обставинах, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, які були повно і всебічно досліджені та правильно оцінені судом.
Так, в ході розгляду справи обвинувачений ОСОБА_8 пояснював, що свою вину не визнає та зазначив, що в 1991 році він отримав земельну ділянку загальною площею 31,5 та для ведення особистого селянського (фермерського) господарства на території Яструбинської сільської ради, та в 1992 році він оформив на дану земельну ділянку право довічного успадковуваного володіння землею. В 1994 році він зареєстрував Фермерське господарство та почав займатися вирощуванням зернових, бобових, олійних культур. З 2002 року він перестав займатися обробкою даної земельної ділянки, оскільки її в нього забрали. В 2001 році відносно нього відкрили кримінальне провадження та правоохоронні органи розпочали його переслідувати, внаслідок чого він вимушений був переховувався від правоохоронних органів, а коли його затримали, то помістили до СІЗО, провівши за місцем його проживання ряд обшуків і вилучивши всі документи на земельну ділянку та фермерське господарство. Коли його звільнили, то до нього звернувся голова Яструбинської сільської ради ОСОБА_17 та сказав, що, оскільки в нього забрали всі документи, то він не має права на землю, та сказав щоб він її не обробляв і що земельна ділянка буде передана іншій особі. ОСОБА_17 просив його підписати документи про те, що він відмовляється від земельної ділянки, що він і зробив, оскільки перед звільненням з СІЗО йому дали якісь 2 уколи, від яких була порушена його психіка. На прохання ОСОБА_17 він написав заяву про те, що він не заперечує проти передачі землі іншій особі. З 2002 року він перестав обробляти земельну ділянку. В 2015 році він вирішив з'ясувати що трапилося з його фермерським господарством. Він звертався до Яструбенської сільської ради, державного реєстратора і з'ясував, що фермерське господарство діє і він зареєстрований як голова фермерського господарства. Коли він почав розповідати матері про даний факт, то вона сказала, що коли вдома проводилися обшуки, то вона заховала документи на земельну ділянку і в тому ж 2015 році віддала йому папку з документами на земельну ділянку. З початку 2015 року він почав збирати документи по фермерському господарству та по земельній ділянці. Йому стало відомо, що земельна ділянка на той час не була відчужена, оскільки йому надали відповідь з Державного реєстру прав на нерухоме майно, де відомості про відчуження ділянки були відсутні. ОСОБА_18 - на той час працівник податкової служби - повідомив його, що земельною ділянкою користуються інші люди. Оскільки в нього був державний акт на право довічного успадковуваного користування земельною ділянкою, то він вирішив зібрати урожай з даного поля та в подальшому самостійно використовувати дану земельну ділянку. З цією метою він попросив ОСОБА_19 знайти комбайн, щоб скосити кукурудзу, а також попросив ОСОБА_20 своїм КАМАЗом перевезти зерно кукурудзи з поля до території фермерського господарства. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_21 , та сказав, що він знайшов комбайн, який скосить кукурудзу. На виконання домовленості, 30 вересня 2015 року зранку йому зателефонував ОСОБА_21 та сказав, що комбайн їде через с. Головашівку Сумського району. Він виїхав назустріч, зустрів комбайн, поговорив з комбайнером та провів комбайн на місце та показав водію кукурудзяне поле. Через деякий час приїхав ОСОБА_21 на своєму ОСОБА_22 . Комбайнер почав вбирати кукурудзу, при цьому намолотивши 2 бункери, які завантажив до КАМАЗа і він супроводив КАМАЗ ОСОБА_20 до території ферми, де вони згрузили зерно. Після цього він разом з ОСОБА_23 повернувся на поле, пересів на свій автомобіль та поїхав шукати дизельне пальне для комбайна. Через деякий час йому зателефонував ОСОБА_24 і повідомив, що невідомі особи приїхали на поле і перешкоджають убирати кукурудзу. Коли він приїхав на поле, то побачив там ОСОБА_10 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , які висунули вимогу припинити вбирати кукурудзу, а невдовзі приїхали працівники поліції. ОСОБА_8 не вважав себе винним, оскільки в нього є документи на земельну ділянку та на даний час він вважає себе власником даної земельної ділянки. Його право користування земельною ділянкою було підтверджено судовими рішеннями. Він організував збирання кукурудзи, оскільки вирішив звільнити дану земельну ділянку від чужої кукурудзи, щоб в подальшому привести поле до нормального стану та посіяти там озимину. ОСОБА_8 не погодився з вартістю та вагою зібраної кукурудзи, оскільки вологість кукурудзи була 23 %, а експерт виходив з показників вологості 14 %. Крім того, зерно було заражене грибком, засмічене, тому вважав, що вартість кукурудзи завищена.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановив, що незважаючи на не визнання обвинуваченим ОСОБА_8 своєї вини у вчиненні злочину його вина підтверджується поясненнями потерпілого, свідків та долученими до матеріалів кримінального провадження та дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами.
Так, судом першої інстанції був допитаний потерпілий ОСОБА_10 який пояснив, що земельною ділянкою загальною площею 31, 5 га, з якої ОСОБА_8 вчинив крадіжку кукурудзи, він користується з 2003 року на підставі договору оренди, укладеного 10 жовтня 2003 року між ним та Сумською районною державною адміністрацією. На орендованій земельній ділянці він вирощував гречку, пшеницю, а в 2015 році земельна ділянка була засіяна кукурудзою. Весною 2015 року ОСОБА_8 в розмові з ним казав, що забере земельну ділянку, на що він йому відповів, що він законно користується землею і поверне землю лише за рішенням суду. З 2002 по 2015 рік ОСОБА_8 земельною ділянкою не користувався. А в жовтні 2015 року йому повідомили сусіди, що на його земельній ділянці площею 31,5 га працює комбайн, який молотить кукурудзу, а КАМАЗ вивозить кукурудзу з поля. Він разом з братом ОСОБА_27 приїхав на поле, де ОСОБА_28 на комбайні вбирав кукурудзу, а ОСОБА_24 на машині ОСОБА_22 вивозив її з поля. Вони сказали, що працюють за домовленістю з ОСОБА_8 , який запевнив їх, що поле його і кукурудза теж належить йому. Відразу зателефонували ОСОБА_8 , і коли той приїхав на поле, то не заперечував, що крадіжку кукурудзи з поля організував саме він, хоча при цьому кричав, що поле і врожай належать йому і що зібрану кукурудзу він повертати не буде, оскільки він ( ОСОБА_10 ) багато років користувався земельною ділянкою, а йому, тобто ОСОБА_8 , за це нічого не платив. Всього ОСОБА_8 з поля було викрадено 21110 кг кукурудзи вартістю 66074,30 грн.
Свідок ОСОБА_26 пояснив суду першої інстанції, що 30 вересня 2015 року йому зателефонував брат ОСОБА_10 і повідомив, що ОСОБА_8 краде з його поля кукурудзу. Він сказав, що такого не може бути і запропонував ОСОБА_29 самому поїхати на поле і впевнитися в цьому. Через деякий час ОСОБА_30 знову зателефонував і підтвердив інформацію. Коли він приїхав на поле, частина поля площею 7-8 га була вже обмолочена. Комбайнер ОСОБА_28 сказав, що поле вони вбирають за домовленістю з ОСОБА_8 , який, приїхавши за телефонним дзвінком на поле, підтвердив, що він зібрав десь 22 тони зерна, намолотив 4 повних бункера зерна, вивіз з поля 2 КАМАЗи зерна, частина зерна знаходилася в бункері комбайну. На полі ОСОБА_8 кричав, що це його земельна ділянка і він буде збирати врожай, хоча ОСОБА_10 на підставі договору оренди на той час вже 13 років безперервно користувався земельною ділянкою, про що ОСОБА_8 , як мешканцю с. Яструбене Сумського району і бувшому користувачу земельної ділянки (яка, до речі, розташована від домоволодіння ОСОБА_8 на відстані приблизно 400 метрів), було гарно відомо.
Інший допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_31 зазначав, що весною 2015 року ОСОБА_30 попросив його посіяти кукурудзу на належній йому земельній ділянці і він цілий день працював на тракторі ОСОБА_32 на полі. Земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_32 , який придбавав посівний матеріал, добрива. Йому відомо, що і до 2015 року ОСОБА_30 тривалий час користувався земельною ділянкою. Восени 2015 року стало відомо, що кукурудзу з земельної ділянки ОСОБА_32 зібрав ОСОБА_8 .
Свідок ОСОБА_33 пояснював суду, що він був присутнім на полі під час збирання ОСОБА_8 врожаю восени 2015 року. Йому відомо, що на належному ОСОБА_10 полі, яке визначено на плані ( т. 1 ар.с.112) жовтим кольором, збір врожаю проводив ОСОБА_8 , який попросив його бути присутнім під час розмови на полі. Коли вони машиною ОСОБА_8 приїхали на поле, він побачив комбайн, який молотив кукурудзу і машину КАМАЗ, яка відвозила зібрану кукурудзу. Розпорядження зібрати кукурудзу комбайнеру та водію ОСОБА_34 давав ОСОБА_8 . На полі Між ОСОБА_8 та ОСОБА_35 виникла сварка, потім викликали поліцію.
Допитаний судм першої інстанції свідок ОСОБА_11 вказував суду, що в 2015 році він як приватний підприємець займався вирощуванням зернових та технічних культур, а також надавав послуги по збиранню врожаю зернових культур на власному комбайні. У вересні 2015 року до нього звернувся знайомий ОСОБА_24 та попросив зібрати врожай кукурудзи фермеру з с. Яструбене Сумського району, яким виявився ОСОБА_8 . Приїхавши на комбайні в район с. Яструбене разом з помічником ОСОБА_36 , вони зустрілися з ОСОБА_8 , який відразу провів їх на поле. Спочатку за роботу ОСОБА_8 хотів розрахуватися грошима, а потім запропонував розрахуватися зібраною кукурудзою. При цьому ОСОБА_8 показав документи на землю, після чого він, а також водій машини Камаз ОСОБА_24 , приступили до роботи. Він комбайном намолотив та висипав до кузова Камаза 2 бункера зерна кукурудзи вагою приблизно 9 тон ( 4,5 тони в бункері), які ОСОБА_24 разом з ОСОБА_8 відвезли і згрузили на фермі. Через деякий час ОСОБА_24 своїм ОСОБА_37 знову відвіз та вигрузив на фермі ОСОБА_8 зерно кукурудзи. Через деякий час на поле на автомобілі «Нива» приїхали якісь люди, як з*ясувалося під час слідства, разом з ОСОБА_35 , які почали кричати, що це їхня кукурудза і їхнє поле. Коли на поле приїхав ОСОБА_8 між ними виникла сварка, була викликана поліція. Частина кукурудзи, що знаходилася в бункері комбайну, була вивантажена і на цьому їхня робота була завершена.
Свідок ОСОБА_15 в суді першої інстанції вказував, що у вересні 2015 року до нього, як до підприємця, що займається вантажним перевезеннями автомобілем КАМАЗ, звернувся ОСОБА_8 , який займався фермерським господарством і який пояснив, що йому необхідно зібрати врожай кукурудзи на власному полі. При зустрічі ОСОБА_8 продемонстрував йому документи на земельну ділянку. ОСОБА_8 попросив його, щоб він також знайшов йому комбайн, який зможе зібрати його врожай з поля площею 30 га. Він в свою чергу домовився з своїм знайомим комбайнером ОСОБА_38 , що вони зберуть врожай кукурудзи на полі ОСОБА_8 , який сказав, що розрахується з ними після продажу зерна і що зерно треба згрузити на території його ферми. Наприкінці вересня 2015 року він приїхав на поле в с. Яструбине, де вже знаходився ОСОБА_28 з своїм напарником ОСОБА_36 , а також ОСОБА_8 . Вони відразу почали збирати кукурудзу. ОСОБА_28 , намолотивши на своєму комбайні 2 бункера кукурудзи, завантажив її до КАМАЗу, а він своїм автомобілем КАМАЗ повіз кукурудзу на ферму ОСОБА_8 , де згрузив зерно загальною вагою близько 9 тон та повернувся на поле, де ОСОБА_28 з комбайну знову завантажив в КАМАЗ ще 2 бункера кукурудзи, яку він також відвіз на ферму ОСОБА_8 , де згрузив зерно і знову повернувся на поле, де помітив, що комбайн припинив роботу і стоїть серед поля. Коли він під*їхав до комбайна, де стояло кілька автомобілів «Нива», то побачив кілька людей, в тому числі і ОСОБА_10 , прізвище якого узнав під час досудового слідства. ОСОБА_30 сказав, що дане поле належить йому та в нього є всі документи на землю, що саме він засадив поле кукурудзою та це його врожай. Тоді він ( ОСОБА_15 ) запропонував їм дочекатися ОСОБА_8 та розібратися з ним. Коли зателефонували ОСОБА_8 і той приїхав на поле, між присутніми виник конфлікт, під час якого ОСОБА_30 та його знайомі викликали поліцію.
Свідок ОСОБА_39 пояснював суду, що в 2015 році він працював водієм вантажного автомобіля у ФОП ОСОБА_11 та займався роботами по збиранню зернових культур. У вересні 2015 року ОСОБА_11 сказав, щоб він їхав разом з ним у Сумський район с. Яструбине, щоб там зібрати врожай кукурудзи якомусь фермеру. Коли він разом з ОСОБА_40 на комбайні приїхали до с. Яструбене Сумського району, їх зустрів ОСОБА_8 та супроводив на поле, де вони відразу почали комбайном збирати кукурудзу. Однак невдовзі на поле приїхали якісь особи за національністю вірмени та почали кричати, що дана земля належить їм та вони крадуть в них врожай. Після цього приїхав ОСОБА_8 , який найняв їх на роботу, а потім працівники поліції.
Свідок ОСОБА_41 суду повідомила, що з 2013 року вона працює начальником Управлінні Держгеокадастру в Сумському районі Сумської області. 15 листопада 2002 року Головою Сумської РДА було видано розпорядження № 481 «Про надання та вилучення земельних ділянок»; згідно даного розпорядження було припинено право фермерського господарства ОСОБА_8 володіння земельною ділянкою та дану земельну ділянку було передано до земель запасу Яструбинської сільської ряди. Станом на 2002 рік землі запасу переходили до відання Сумської РДА та всі правочини по відношенню до земель запасу укладалися саме Сумською РДА. Таким розпорядженням приватному підприємцю ОСОБА_14 було надано дозвіл на розробку проектної документації на відведення даної земельної ділянки; в подальшому ФОП « ОСОБА_14 » розробила всю необхідну документацію та Сумською РДА було украдено договір оренди даної земельної ділянки строком на 20 років до 2023 року з правом суборенди. На теперішній час даний договір оренди чинний та не має ніяких підстав для розірвання даного договору. ОСОБА_8 дана земельна ділянка надавалася у володіння для ведення фермерського господарства, та коли його фермерське господарство припинило свою діяльність, то і розпорядженням голови Сумської РДА було припинено право володіння землею. З приводу Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, який мається у ОСОБА_8 , свідок пояснила, що той акт є тимчасовим та підлягав заміні до 1994 року, та на даний час даний акт в тому вигляді, який він є у ОСОБА_8 , не чинний.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_12 вказував, що він працює землевпорядником сільської ради. З 2003 року на підставі договору оренди земельною ділянкою площею 31,5 га користується ОСОБА_10 , який орендну плату сплачує своєчасно і в повному обсязі. В 2015 році врожай з земельної ділянки збирав ОСОБА_8 , який казав, що буде добиватися свого права на землю.
Крім цього, судом першої інстанції були досліджені та покладені в основу вироку, як докази вини обвинуваченого наступні докази :
- висновок судово - товарознавчої експертизи № 142 від 26 листопада 2015 року з якого вбачається, що вартість 21110 кг зерна кукурудзи становить 66074 гривні 30 копійок (т. 1 ар. с. 66-68). Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_13 підтримала висновок експертизи;
- протокол огляду місця події від 5 жовтня 2015 року з якого встановлено, що під час зазначеної слідчої дії, проведеної за участю свідка ОСОБА_15 , була оглянута земельна ділянка неподалік тракторної бригади ПСП «Діана». Під час огляду на земельній ділянці оглянутий автомобіль КАМАЗ, в кузові якого виявлено зерно кукурудзи ( т. 1 ар.с.70-72, 74, 75). Попередньо на вагах зважено автомобіль ГАЗ-53, вага якого виявилася 3740 кг. Після завантаження зерном на ГАЗ -53 з Камазу, ГАЗ-53 зважений з зерном на вищевказаних вагах, результат - 6850 кг (6850 кг - 3740 кг = 3110 кг.);
- протокол огляду місця події від 30 вересня 2015 року відповідно до якого оглянутий зернозбиральний комбайн імпортного виробництва, в бункері якого виявлено зерно кукурудзи вагою 3110 кг, яка була визнана речовим доказом та передана потерпілому ОСОБА_10 ( т. 1 ар.с.76-78);
- протокол огляду місця події від 5 жовтня 2015 року з якого судом встановлено, що під час зазначеної слідчої дії, проведеної за участю ОСОБА_8 , оглянута територія свиноферми, що належить ОСОБА_8 і розташована на АДРЕСА_2 біля домоволодіння АДРЕСА_3 . Територія ферми огороджена, вхід здійснюється через дерев'яні ворота, які на момент огляду зачинені. В будівлі, до якої веде ґрунтова дорога, насипом знаходиться зерно кукурудзи, на подвір*ї біля зазначеної будівлі розсипане зерну кукурудзи. Зі слів ОСОБА_8 кукурудза була змолочена ним на власному полі поблизу с. Яструбене, яке незаконно засіяли вірмени. Умов для збереження зерна на фермі немає. ( т. 1 ар.с.87-89).
Вивчивши і дослідивши вказані докази в своїй сукупності з поясненнями обвинуваченого, потерпілого і свідків суд першої інстанції дійшов висновку про встановлення вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст.185 КК України, з чим однозначно погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора та захисника, в яких прокурор був не згодний як з мірою покарання, що призначено обвинуваченому, так і неправильною кваліфікацією дій, в той час коли сторона захисту і сам обвинувачений вважали, що вирок суду підлягає скасуванню, а кримінальне провадження закриттю з підстав відсутності в діях ОСОБА_8 складу будь-якого злочину.
То, дослідивши такі доводи апелянтів колегія суддів, зазначає наступне.
Як слідує зі змісту вироку, суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_8 наявний склад злочину передбачений ч.1 ст.185 КК України, а не ч.3 ст.185 К України , та перекваліфікувавши дії обвинуваченого ОСОБА_8 було визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і засуджено до покарання у виді 6 місяців арешту.
Такого висновку, в частині кваліфікації дій обвинуваченого, суд першої інстанції дійшов виходячи з того, що визначаючи кваліфікуючі ознаки вчиненої крадіжки, необхідно врахувати не лише розмір завданої шкоди, яка в даному випадку дорівнює 66 0074,30 грн, а й враховувати матеріальне становище потерпілого ОСОБА_10 , який протягом тривалого часу займається підприємницькою діяльністю, від якої отримує регулярні та стабільні доходи, своєчасно і в повному обсязі сплачує як орендну плату, так і всі податки, з 2016 року є головою фермерського господарства, крім вирощування зернових культур займається також тваринництвом, а тому на думку суду першої інстанції завдана ОСОБА_10 шкода в розмірі 66074,30 грн є для нього істотною, але не є значною в розумінні п. 2 примітки до ст. 185 КК України. Крім цього, суд виходив з того, що крадіжка кукурудзи з поля ОСОБА_10 вчинена ОСОБА_8 на площі 7,5234 га, тоді як площа всієї земельної ділянки становить 31,3901 га, тобто фактично в результаті злочинних дій ОСОБА_8 . ОСОБА_10 після збирання врожаю отримав приблизно на 25 відсотків менше, ніж міг би отримати.
Також, зі змісту апеляційних скарг прокурора та захисника вбачається, що суть наведених у ній доводів зводиться до незгоди апелянтів із встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження та повнотою судового розгляду, в яких апелянти просять надати іншу оцінку доказам у справі, ніж її дав суд першої інстанції .
Постановляючи по справі відносно ОСОБА_8 обвинувальний вирок, суд зазначив, що його вина базується на належних та допустимих доказах, які свідчать про те, що ОСОБА_8 вчинив передбачений ч.1 ст. 185 КК України злочин.
Сторона захисту не погоджуючись з вказаним вироком суду першої інстанції подала апеляційну скаргу, в якій ставила питання про скасування обвинувального вироку, при цьому не заявляючи клопотань про дослідження доказів в тому числі і про повторний допит свідків.
Сторона обвинувачення звертала увагу на неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого, однак прокурор в суді апеляційнї інстанції також жодних клопотань про дослідження доказів не заявлялв.
Колегія суддів , зазначає, що судочинство як найдієвіший інститут забезпечення верховенства права має ґрунтуватись, зокрема, на такому принципі, як диспозитивність, а згідно з ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК, апеляційний суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, був зобов'язаний створити необхідні рівні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
За змістом кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
При цьому, на необхідність дотримання принципу безпосередності дослідження доказів при постановленні вироку судом апеляційної інстанції прямо вказав і Верховний Суд в свої постанові від 19 березня 2019 року справа №382\1058\15-к провадження № 51-2599 км 18, в якій, зокрема вказано, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним усіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повну та об'єктивну оцінку фактичних обставин конкретного кримінального провадження.
Рівність сторін перед судом є одним зі складників справедливого судового розгляду, що містить фундаментальне право на змагальність кримінального провадження, зокрема, про це зазначено ЄСПЛ у справі «Бельзюк проти Польщі». Тому, за відсутності клопотання про дослідження доказів апеляційний суд не вправі за своєю ініціативою досліджувати докази. Таке розуміння випливає з правових позицій ЄСПЛ, викладених у рішеннях у справах: від 13 січня 2005 року «Капо проти Бельгії», від 24 листопада 2000 року «Дактарас проти Литви», від 9 листопада 2006 року «Білуха проти України» про безсторонність суду за об'єктивним критерієм, а також про обов'язок несення тягаря доказування сторонами та обов'язок забезпечення рівності сторін (п. 61 рішення ЄСПЛ від 27 березня 2007 року у справі «Талат Тунч проти Туреччини»).
Також необхідно наголосити, що положення ч. 1 ст. 404 КПК ґрунтуються на принципі римського права tantum devolutum quatum appellatum («скільки скарги - стільки рішення»). Тобто, на відміну від суду першої інстанції, апеляційний суд здійснює перегляд вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Тому повноваження суду апеляційної інстанції стосовно дослідження доказів визначаються переглядом кримінального провадження в межах вимог апеляційної скарги з урахуванням змісту ч. 2 ст. 404 КПК.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за сукупності таких чинників: 1) наявність відповідного клопотання учасників кримінального провадження; 2) обставини, встановлені під час кримінального провадження, судом першої інстанції досліджено не повністю або з порушеннями.
Також ч. 3 ст. 404 КПК передбачає право апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувались судом першої інстанції, за двох умов: 1) наявність відповідного клопотання учасників кримінального провадження; 2) про дослідження цих доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або такі докази стали відомі після ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Отже, відсутність клопотань про дослідження доказів не зумовлює обов'язку апеляційного суду повторно досліджувати обставини, встановлені під час кримінального провадження, та передумов для здійснення судом свого права дослідити нові докази за наявності умов, встановлених ч. 3 ст. 404 КПК України.
Враховуючи те, що ні в апеляційних скаргах, ні в судовому засіданні апеляційного суду, апелянтами не заявлялось клопотання про дослідження доказів, суд апеляційної інстанції фактично позбавлений процесуальної можливості, без повторного дослідження доказів перевірити ті обставини, які за словами апелянтів, призвели до неправильної кваліфікації дій обвинуваченого чи до його безпідставного притягнення до відповідальності.
За таких обставин, враховуючи вищенаведену позицію апелянтів та, як наслідок, відсутність процесуальної можливості скасувати обвинувальний вирок, в частині притягнення ОСОБА_8 за тією чи іншою частиною статті кримінального закону, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині колегія суддів не вбачає.
Враховуючи наведене, апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні. та захисника на вирок Сумського районного суду Сумської області від 02.12.2019 року, суд апеляційної інстанції залишає без задовлення з огляду на їх безпідставність.
Вордночас колегія суддів звертає увагу на інше.
Так, чинна редакція санкції ч. 1 ст. 185 КК України, за якою було визнано винним ОСОБА_8 та призначено покарання, передбачає покарання від штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до обмеження волі нас трок до 5 років.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 КК України кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Отже, . кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України у вчиненні якого визнаний винним ОСОБА_8 є кримінальним проступком.
При цьому відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Частиною 2 цієї норми закону також передбачено, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років.
Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України було вчинено ним 30 вересня 2015 року.
При цьому вирок Сумського районного суду Сумської області від 02.12.2019 року, яким ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України не набрав законної сили, у зв'язку із оскарженням прокурором та захисником цього вироку в апеляційному порядку.
Таким чином, визначений ч. 2 ст. 49 КК України п'ятирічний строк притягнення до кримінальної відповідальності сплинув 30 вересня 2020 року.
В той же час, відповідно до вимог ч. 8 ст. 284 КПК України для звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України необхідна згода обвинуваченого, оскільки така підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності є нереабілітуючою обставиною.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особу також може бути звільнено від покарання за вироком суду на підставах, передбачених ст. 49 КК України.
Отже, оскільки клопотань про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності від обвинуваченого не надходило, в ході апеляційного розгляду колегія суддів роз'яснювала підстави та можливість застосування до обвинуваченого як п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, так і звільнення від призначеного покарання , однак обвинувачений наполягав на своїх доводах про невинуватість у вчиненні крадіжки зерна кукурудзи, і не дав згоди на звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а тому апеляційний суд вважає за необхідне звільнити ОСОБА_8 від призначеного покарання, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України.
Керуючись 49, 74 КК України, ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Сумського районного суду Сумської області від 02.12.2019 року, відносно ОСОБА_8 , змінити.
На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_8 звільнити від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 185 КК України, у виді 6 місяців арешту, у зв'язку із закінченням строків давності передбачених .п.2 ч.1 ст. 49 КК України.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4