Справа № 758/9268/21
13 липня 2021 року м. Київ
Суддя Подільського районного суду міста Києва Якимець О. І., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування арешту,
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача у якому просить визнати недійсним та скасувати арешт на все майно позивача накладений відповідачем постановою про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 57441227 від 22 грудня 2018 року.
Вважаю, що у відкритті провадження у справі необхідно відмовити, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
До позовної заяви позивачем додано постанову про відкриття виконавчого провадження від 22 жовтня 2018 року № 57441227 державного виконавця Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Савченко Ю. Й., якою відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови № ВР 06563 від 01 травня 2018 року виданої Управлінням патрульної поліції у місті Києві про стягнення штрафу на користь держави у розмірі 850,00 грн. Боржник ОСОБА_1 .
З метою виконання цього виконавчого провадження державним виконавцем 22 грудня 2018 року прийнято постанову про арешт майна боржника.
Цього ж дня, державним виконавцем прийнято постанову про повернення документа стягувачу у зв'язку з неможливістю з'ясування місцезнаходження боржника та його майна.
Отже, на момент звернення до суду із позовною заявою на виконанні у відділі не знаходиться відкрите виконавче провадження, з примусового виконання вищевказаної постанови. Відповідно підстави для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника, як наслідок завершення виконавчого провадження у державного виконавця відсутні.
Відповідно до правової позиції викладеної у п.2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження"(у редакціїЗакону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження).
У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 цього Кодексу учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Таким чином, оскільки у відділі державної виконавчої служби на виконанні перебувало виконавче провадження по виконанню постанови № ВР 065634 від 01 травня 2018 року, виданого УПП у м. Києві про стягнення штрафу на користь держави, а відтак приходжу переконання про те, що позивач на підставі положень ст. 287 КАС України має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено її права, свободи чи інтереси.
Аналогічний правовий висновок щодо юрисдикції аналогічного спору викладено у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №383/493/18 у постанові від 19 червня 2019 року.
Окрім цього, відповідно до правової позиції викладеної у п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Із доводів викладених у позовній заяві та доданих документів не убачається, що спір позивача пов'язаний з належністю йому майна, на яке накладено арешт, а отже, оскільки його право власності не оспорюється, а тому відсутній спір про право; виконавчий документ був виданий з метою примусового виконання постанови Управління патрульної поліції у місті Києві щодо стягнення штрафу на користь держави, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, а відтак відсутні підстави для розгляду такого у порядку цивільного судочинства.
Отже, приходжу до висновку про те, що оскільки не встановлено підстав для захисту порушеного права у порядку цивільного судочинства, адже спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак у відкритті провадження у справі слід відмовити у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
Відповідно до ч. 5 ст. 186 ЦПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Керуючись ст.ст. 186, 258-261, 353, пунктом 3 розділ ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України,
у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Подільського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про скасування арешту - відмовити.
Роз'яснити позивачу право звернення із позовом у порядку адміністративного судочинства до окружного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя О. І. Якимець