Справа № 752/10696/21
Провадження № 2/752/6697/21
27.07.2021 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Петріченка І.М., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетребенко Олександр Сергійович, до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» та просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за лютий 2021 року в сумі 20 769,00 грн., заборгованість по заробітній платі за березень 2021 року в сумі 31 249,61 грн., зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середньоденний заробіток за весь період затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру 1 065,07 грн., а також стягнути моральну шкоду в сумі 20 000,00 грн., судові витрати покласти на відповідача.
В обгрунтування позову зазначає, що за заявою його було звільнено з посади 10.03.2021р. згідно наказу №58-к від 10.03.2021р. по Повному товариству «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія». При цьому в порушення ст.ст. 47 та 116 КЗпП України не було виплачено заробітну плату в розмірі 52 018,61 грн. за лютий та березень 2021р. Крім того, на думку позивача, згідно положень ст. 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню середньоденний заробіток у сумі 1 065,07 грн. за кожен день затримки розрахунку. Позивач зазначає, що неправомірними діями відповідача йому заподіяно моральної шкоди, яка оцінена ним у 20 000,00 грн.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 06.05.2021 року відкрито провадження у справі №752/10696/21 за позовом ОСОБА_1 , ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав. Позовну заяву та ухвалу суду про відкриття провадження у справі отримав 27.05.2021р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.
На підставі ч. 8 ст. 178 ЦПК України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об'єктивно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності зі ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Статтею 43 Конституції України передбачено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею.
Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов"язки, в рівній мірі кореспондується обов'язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати працю працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період часу з 23.09.2019р. по 10.03.2021р. працював у Повному товаристві «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія», що підтверджується записами в його трудовій книжці.
Наказом №58-К від 10.03.2021р. позивач був звільнений з підприємства за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.
Матеріали справи свідчать, що за лютий 2021р. та березень 2021р. позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 20 769,00 грн. та 31 249,61 грн. відповідно. Вказані суми заробітної плати виплачені не були.
Позивач звернувся до відповідача з вимогою, за якою просив надати довідку про нараховані суми, належні йому до сплати, та здійснити розрахунок виплати всіх сум до 22.03.2021р. Вказана вимога зареєстрована відповідачем за №98 від 18.03.2021р., однак виконана не була.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем належної позивачу суми заробітної плати. Також відповідачем не спростовано розміру заборгованості по заробітній платі.
Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення працівником вимоги про розрахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявності заборгованості перед позивачем по виплаті заробітної плати за період лютий-березень 2021р. в розмірі 52 018,61 грн.
За таких обставин, вимоги в цій частині позову є обгрунтованими, підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача стягується заборгованість у розмірі 52 018,61 грн.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, оскільки з моменту звільнення (10 березня 2021 року) та на момент винесення рішення суду (27 липня 2021 року) у Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» існувала заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, то підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки.
Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, при його невиконанні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України. Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Так, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що у разі стягнення належних звільненому працівникові сум у повному розмірі підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки підлягає зменшенню.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.
При розрахунку сум середнього заробітку суд виходить з наступного.
Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за ч. 3 п. 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно ч. 3 п. 3 вказаного Порядку в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Згідно п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Згідно розрахунку, наданого позивачем в позовній заяві, розмір середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували дню звільненню позивача, становить 1 065,07 грн.
Останній, приймаючи до уваги те, що він здійснений у відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», та, зважаючи на те, що відповідач заперечень проти вказаного розміру середньоденного заробітку позивача не надав, покладається в основу судового рішення.
Враховуючи наведене, вимога позивача про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток згідно ст. 117 КЗпП України є правомірною і таке нарахування, враховуючи наведене в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», має бути здійснено по день постановлення даного рішення.
Стосовно заявлених позовних вимог щодо стягнення із відповідача на користь позивача моральної шкоди в сумі 20 000,00 грн. суд зазначає наступне.
Згідно статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до пункта 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Як достовірно встановлено судом, порушення відповідачем законних прав ОСОБА_1 , а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для останнього уклад життя, завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, останній зазнав втрат немайнового характеру, тобто йому завдано моральну шкоду.
Суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання на протязі певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню частково з урахування розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених судом обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню частково в розмірі 3 000,00 грн.
Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивачем надано суду Договір №31 про надання правової допомоги від 10.12.2020 року, Доручення №2 від 15.04.2021р. до Договору про надання правової допомоги №31 від 10.12.2020р., Додаток №2 від 15.04.2021р. до Доручення №2 від 15.04.2021р., Договору №31 про
надання правової допомоги від 10.12.2020р., Акт приймання-передачі виконаних (наданих) послуг від 21.04.2021р. на суму 17 000,00 грн.
Відповідно до Акту від 21.04.2021р. замовник ОСОБА_1 і виконавець адвокат Нетребенко О.С. підтверджують, що виконавцем були надані юридичні послуги на виконання Доручення №2 до Договору №31 про надання правової допомоги від 10.12.2020 р., а саме: надання замовнику юридичних консультацій з приводу трудового законодавства; пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у спірних правовідносинах; збір доказів, складання розрахунку та підготовка позовної заяви до суду; підготовка додатків, копій позовної заяви та доданих до неї документів іншому учаснику справи; подання позову.
Згідно з п. 1 та п. 5 Додатку №2 до Доручення №2 від 15.04.2021р. замовник та виконавець домовились, що правова допомога, яка надається адвокатом, оплачується в сумі 17 000,00 грн. незалежно від обсягу виконаної роботи та затраченого на неї часу безпосередньо після фактичного виконання роботи.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або
чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Дану правову позицію підтримано Верховним Судом у постанові у справі №748/41/20 від 19.04.2021р.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні документи про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката, оформлені у встановленому законом порядку.
За таких обставин, суд відмовляє в стягненні з відповідача витрат на правничу допомогу в сумі 17 000,00 грн у зв'язку з тим, що позивачем та його представником не надано доказів, що такі витрати були фактичними.
На підставі положень статті 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 908,00 грн., оскільки позивача звільнено від сплати судового збору за подачу позову, предметом якого є стягнення заробітної плати.
Стосовно розподілу судового збору за вимогами про зобов'язання відповідача нарахувати на виплатити середньомісячний заробіток за весь період затримки
розрахунку із заробітної плати та стягнення моральної шкоди, то він розподіляється відповідно до п. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України відповідно, а саме у розмірі 908,00 грн. на користь держави з відповідача, у розмірі 227,00 грн. на користь держави з відповідача та 681,00 грн. на користь держави з позивача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, -
1. Позовні вимоги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Нетребенко Олександр Сергійович, до Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, задовольнити частково.
2. Стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» на користь ОСОБА_1 52 018,61 (п'ятдесят дві тисячі вісімнадцять грн. 61 коп.) грн. заборгованості по заробітній платі.
3. Зобов'язати Повне товариство «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 10.03.2021р. по 27.07.2021р., виходячи з розміру 1 065,07 (одна тисяча шістдесят п'ять грн. 07 коп.) середньоденної заробітної плати за останні два календарні місяці роботи.
4. Стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 3 000,00 (три тисячі грн. 00 коп.) грн.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Повного товариства «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» в дохід держави судовий збір у розмірі 2 043,00 (дві тисячі сорок три грн. 00 коп.) грн.
7. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 681,00 (шістсот вісімдесят одна грн. 00 коп.) грн.
8. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
9. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Повне товариство «Ломбард «Каса» за участю Товариства з обмеженою відповідальністю «Параіба» і Компанія» (03039, м. Київ, провулок Руслана Лужевського, 14, корп. 4, код ЄДРПОУ 43241562).
Повний текст рішення складений та підписаний 27.07.2021р.
Суддя І.О. Ольшевська