Справа № 240/3877/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
26 липня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії,
в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив:
- визнати протиправним і скасувати пункт 29 рішення Міністерства оборони України від 28 січня 2021 року № 13, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, про відмову йому у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням вперше при первинному огляді ІІІ групи інвалідності з 24 вересня 2020 року внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини;
- зобов'язати відповідача призначити і виплатити йому як військовослужбовцю за контрактом одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням вперше при первинному огляді ІІІ групи інвалідності з 24 вересня 2020 року внаслідок травми, пов'язаної з захистом Батьківщини, в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2020 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та в Порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, з врахуванням проведених виплат.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення ІІІ групи інвалідності, проте, відповідач протиправно відмовив у її призначенні та виплаті, чим порушив його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, яке підлягає захисту в судовому порядку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове - про задоволення позовних вимог. В обґрунтування заявлених вимог послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованого рішення.
14 липня 2021 року на адресу суду надійшов відзив від Міністерством оборони України, в вказаному відповідач посилаючись на те, що з первинного встановлення ступеню втрати працездатності (26.06.2015) до дня встановлення ІІІ групи інвалідності (24.09.2020) минуло понад два роки провив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується наявними в справі матеріалами, що позивачу 26 червня 2015 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 20% втрати працездатності без встановлення інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії ЖИА № 001244 від 26 червня 2015 року.
У зв'язку з цим була виплачена грошова допомога в сумі 17052, 00 грн.
В подальшому, з 24 вересня 2020 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок травми, ТАК пов'язаної з захистом Батьківщини, про що видано довідку серії 12 ААВ № 007746 від 26 жовтня 2020 року.
ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової допомоги у зв'язку з травмою, ТАК пов'язаною з захистом Батьківщини.
Згідно із рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладеним в пункті 29 протоколу № 13 від 28 січня 2021 року, відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 4 статті 16-3 3акону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Позивачу групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності, тому немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги. Допомога у зв'язку з встановленням 20% втрати працездатності виплачена в сумі 17052,00 грн.
Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом з метою захисту своїх порушених прав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, враховуючи правову позицію Верховного Суду викладену у постанові від 02 квітня 2021 року у справі №806/1197/18 у подібних правовідносинах дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволеної частини позову та зазначає наступне.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 №2011-XII).
Відповідно до положень пункту 4 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Згідно з нормами пункту "б" частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
З метою реалізації норм статті 16-3 Закону №2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 8 Порядку № 975 визначено: якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
Ключовим правовим питанням у справі є правильність застосування до спірних правовідносин пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII та пункту 8 Порядку № 975.
У справах цієї категорії насамперед потрібно встановити, які правові норми регулюють відносини сторін на час виникнення спору.
Так, спір виник щодо права позивача на отримання одноразової грошової допомоги при встановленні йому ІІІ групи інвалідності з 24 вересня 2020 року.
Закон №2011-XII було доповнено статтями 16-1, 16-2, 16-3, 16-4 законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» від 04 липня 2012 року № 5040-VI. Цей Закон набрав чинності 01 січня 2014 року і застосовується до правовідносин, що виникли після 01 січня 2014 року.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності з 01 січня 2017 року) пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII доповнено абзацом 2 такого змісту: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється.
Абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Обидві норми (абзац 1-2 пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 240/10153/19 викладений такий правовий висновок про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII:
1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01 січня 2014 року;
3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01 січня 2014 року чи після).
У цій самій справі Верховний Суд зазначив, що оскільки між первинним установленням інвалідності та повторним оглядом, за наслідками якого було установлено ІІ групу інвалідності, минуло понад два роки, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
За приписами частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги, що позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності 24.09.2020, а первинно втрата працездатності визначена позивачу 26.06.2015. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб станом на дату встановлення ІІІ групи інвалідності, скільки між цими подіями минуло понад два роки.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеного у постанові від 02 грудня 2020 року у справі №1.380.2019.006957 у подібних правовідносинах Верховний суд зазначив, що дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2021 року у справі № 806/1197/18 у подібних правовідносинах.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Апеляційний суд зауважує, що факт отримання позивачем одноразової допомоги за наслідками встановлення 20% встати працездатності, з наведених підстав, не свідчить про законність заявленої вимоги щодо отримання позивачем такої допомоги, як особою з інвалідністю ІІІ групи.
Враховуючи зазначені обставини справи та положення чинного законодавства колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо правомірності відмови Міністерством оборони України у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ІІІ групи інвалідності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Смілянець Е. С.