Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1950/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 65)
до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61001, м. Харків, просп. Гагаріна, буд. 41/2, корп. 8, оф. 1-12)
про стягнення 87615,65 грн.
без виклику учасників справи
На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про стягнення 87615,65 грн., з яких: 81053,52 грн. страхового відшкодування, 3084,48 грн. пені, 692,84 грн. 3 % річних та 2785,01 грн. інфляційних втрат.
За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складаються з суми сплаченого судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2270,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.05.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, копію ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 26.05.2021 відповідачем отримано, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №013853/2 з відміткою про отримання ще 31.05.2021.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи та вирішення спору по суті.
Згідно із ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
09.06.2021 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" та ОСОБА_1 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №FO-00726177 (надалі - договір), відповідно до умов якого було застраховано ризик настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля Peugeot3008 д.н.з. НОМЕР_1 .
30.09.2020 ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом ВАЗ 21011 д.н.з. НОМЕР_2 у місті Житомир на врегульованому перехресті вул. Покровської та проспект Незалежності, здійснив виїзд на заборонений сигнал світлофора червоного кольору внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом Peugeot3008 д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався по проспекту Незалежності на дозволений сигнал світлофора зеленого кольору. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди вищевказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 10.11.2020 у справі №295/12206/20 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340,00 грн.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №FO-00726177 від 09.06.2021 Приватне акціонерне товариство "Страхова група "ТАС" здійснило виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля Peugeot3008 д.н.з. НОМЕР_1 у розмірі 83553,52 грн., що підтверджується страховим актом №23910/47/920 від 20.10.2020 та платіжним дорученням №132481 від 21.10.2020 р.
Разом з тим, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серія EP №200953175 в Товаристві з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія".
За змістом вищевказаного полісу ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 130000,00 грн., франшиза - 2500,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2020 Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" направило на адресу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" заяву на виплату страхового відшкодування вих. №02466/9220 від 26.10.2020 по справі №21895/47/2020/90 разом з документами, визначеними ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", однак зазначена заява залишилася без відповіді та задоволення.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Крім того, ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст. 3, 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
За змістом ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, підлягають застосуванню спеціальні норми п. 22.1 ст. 22 та ст. 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку суми страхового відшкодування, який слугує додатком до страхового акту №23910/47/920 від 20.10.2020, вартість робіт по відновленню автомобіля Peugeot3008 д.н.з. НОМЕР_1 , склала 83553,52 грн.
Як було зазначено вище, на підставі страхового акту №23910/47/920 від 20.10.2020, позивач відповідно до платіжного дорученням №132481 від 21.10.2020 р. перерахував страхувальнику грошові кошти у загальному розмірі 83553,52 грн. із відповідним призначенням цих платежів.
З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що до позивача, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, в межах фактичних затрат перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Як зазначено в п. 1.8. ст. 1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору. А тому при визначенні розміру страхового відшкодування слід використовувати дані, які узгоджені сторонами в страховому полісі.
Відповідно до лімітів полісу серія EP №200953175 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, складає 130000,00 грн., франшиза - 2500,00 грн.
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було вираховано суму франшизи, яка складає 2500,00 грн. на отримання компенсації за шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 81053,52 грн. ( 83553,52 грн. - 2500,00 грн. = 81053,52 грн.)
Згідно зі ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді усіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 81053,52 грн. є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 692,84 грн. 3 % річних та 2785,01 грн. інфляційних втрат., суд зазначає наступне.
Згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України).
За змістом наведених норм закону нарахування трьох процентів річних та інфляційних нарахувань входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем 3% річних у розмірі 692,84 грн. та 2785,01 грн. інфляційних втрат суд встановив, що дані нарахування не суперечать вимогам чинного законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв'язку з чим позовна вимога щодо стягнення зазначених сум 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Вирішуючи вимогу про стягнення пені у розмірі 3084,48 грн., суд вирішив наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України). Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
За умовами ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені у розмірі 3084,48 грн., суд встановив, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, у зв'язку з чим позовна вимога щодо стягнення пені у розмірі 3084,48 грн., є обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Однак всупереч вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) доказів на спростування наведеного відповідачем не надано.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та враховуючи висновки суду про повне задоволення позову покладає витрати зі сплати судового збору в розмірі 2270,00 грн. на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" (61001, м. Харків, просп. Гагаріна, буд. 41/2, корп. 8, оф. 1-12, код ЄДРПОУ 31236795) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03117, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 65, код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування у розмірі 81053,52 грн., пеню у розмірі 3084,48 грн., 3 % річних у розмірі 692,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 2785,01 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "26" липня 2021 р.
Суддя Г.І. Сальнікова