Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1951/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 65; код ЄДРПОУ: 30115243)
до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 63; код ЄДРПОУ: 21186813)
про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації
без виклику учасників справи
21.05.2021 Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія", в якому просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" 127 400,00 грн. страхового відшкодування, 8 026,63 грн., пені, 1 883,62 ГРН. 3% річних, 7 292,01 грн. інфляційного збільшення боргу, а також 2 270,00 грн. судового збору.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на порушення відповідачем вимог Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої був пошкоджений автомобіль страхувальника.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.05.2021 прийнято позовну заяву (вх.№1951/21 від 21.05.2021) Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1951/21. Визначено, розгляд справи №922/1951/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
Приватне акціонерне товариство "Харківська муніципальна страхова компанія" своїм правом, наданим відповідно до ст.251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало. Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 25.05.2021 було направлено на адресу відповідача - 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд.63, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до поштового повідомлення, повернутого на адресу суду 18.06.2021, вищезазначену кореспонденцію суду відповідачу вручено 28.05.2021.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 26.07.2021 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
10.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" із заявою на страхування за договором добровільного страхування наземного транспорту "Єврокаско 5 зірок" (а.с.23 т.1).
10.12.2019 між Приватним акціонерним товариством "Страхова група "ТАС" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту FO-00594175, згідно умов якого, було застраховано ризик настання збитків страхувальника, що спричинені пошкодженням, знищенням, втратою забезпеченого транспортного засобу - автомобіля Hyundai Sonata д.н.з, НОМЕР_1 . (надалі-Договір страхування) (а.с.12-22 т.1).
Також, сторонами було підписано акт огляду транспортного засобу від 10.12.2019 (а.с.20-21 т.1).
14.06.2020 о 13:00 год. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем Opel Kaddet д.н.з. НОМЕР_2 , в місті Харків на перехресті вул. Чернишевського та вул. Олеся Гончара не надав переваги в русі автомобілю Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався по головній дорозі та скоїв з ним зіткнення, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Працівниками поліції по факту дорожньо-транспортної пригоди було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР №296821 від 14.06.2020 (а.с.32-34 т.1).
Зазначене також підтверджується відповіддю від НПУ (а..с32-35 т.1).
Разом з цим, 14.06.2020 ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" із заявою про настання події (а.с.26-29 т.1).
Відповідно до акту огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 16.06.2020, у результаті вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль страхувальника (а.с.54-68 т.1).
Як вбачається із звіту про оцінку транспортного засобу №12185 від 17.06.2020, ринкова вартість автомобіля Hyundai Sonata державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , на дату оцінки складав 281 612,48 грн. (а.с.47-53 т.1).
Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження №23-R/71/23 від 22.06.2020, ринкова вартість автомобіля Hyundai Sonata державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2014 року випуску, кузов № НОМЕР_3 , в пошкодженому стані складає 101 300,25 грн. (а.с.39-46т.1).
Постановою Київського районного суду м. Харкова від 13.07.2020 по справі №953/9845/20, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124 КУпАП (а.с.30-31 т.1).
Вищезазначена дорожньо-транспортна пригода була визнана страховим випадком, про що 08.07.2020 співробітниками Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" було складено страховий акт №14764/42/920, відповідно до якого прийнято рішення про виплату суми страхового відшкодування згідно договору FO-00594175 від 10.12.2019 (а.с.69 т.1).
На підставі страхового акту №14764/42/920 співробітниками Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" було здійснено розрахунок суми страхового відшкодування, відповідно до якого розмір страхового відшкодування, що підлягає виплаті склав 174 339,83 грн. (а.с.70 т.1).
На виконання умов Договору страхування, Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" здійснило виплату страхового відшкодування за відновлювальний ремонт автомобіля Hyundai Sonata д.н.з. НОМЕР_1 , у розмірі 172779,54 грн., що підтверджується платіжним дорученням №110177 від 10.07.2020 (а.с.71 т.1).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Харківська муніципальна страхова компанія" згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО002154941 (надалі - Поліс) (а.с.73 т.1).
Відповідно до Полісу, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну становить 130 000,00 грн.
Франшиза по Полісу становить 2 600,00 грн.
Коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого автомобіля дорівнює нулю.
На підставі зазначеного позивачем було здійснено розрахунок, відповідно до якого розмір виплати страхового відшкодування по полісу складає 127 400,00 грн.
12.08.2020 позивач направив на адресу відповідача заяву на виплату страхового відшкодування разом із документами, зазначеними в додатку до заяви, в якій просив здійснити відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 127 400,00 грн. (а.с.74-75 т.1).
Як стверджує позивач, відповідач рішення у страховій справі не прийняв та не виплатив страхове відшкодування, що й змусило Приватне акціонерне товариство "Страхова Група "ТАС" звернутися за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, Суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 16 Закону України "Про страхування" визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Дана норма кореспондується з положеннями ст.979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно з п.3 ч.1 ст.20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
У частині 1 статті 25 Закону України "Про страхування" визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна.
У справі, що розглядається, спір виник між двома страховими компаніями щодо відшкодування витрат, понесених у зв'язку із виплатою коштів за договором добровільного страхування наземного транспорту.
Згідно зі ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
Таким чином, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача у межах фактичних витрат.
Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, є суброгацією.
Як свідчать матеріали справи, грошові кошти в розмірі 172 779,54 грн. були перераховані позивачем, згідно заяви страхувальника, на рахунок у АТ КБ "ПриватБанк" відповідно до платіжного доручення №110177 від 10.07.2020, а отже до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, саме в межах суми 172 779,54 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач реалізував своє право кредитора шляхом пред'явлення вимоги до відповідача про виплату страхового відшкодування на суму 127 400,00 грн., оскільки за договором страхування відповідальності (Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") останній надав згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.
Згідно з ч.2 ст.999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Водночас, як передбачено приписами ч.3 ст.985 ЦК України, особливості укладення договору страхування на користь третьої особи встановлюються законом.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, ЦК України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
За змістом п. 2.1 ст. 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.
За загальним правилом, згідно з положеннями ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Однак, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п.22.1 ст.22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (ст.29); відповідно до п.32.4, 32.7 ст.32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов'язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з п.12.1 ст.12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Положеннями ст.29 цього Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність встановлено ст.1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована Приватним акціонерним товариством «Харківська Муніципальна Страхова Компанія» відповідно до полісу №АО002154941.
Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми ст.19 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі ст.1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 року у справі №910/3650/16 та у справі №910/32969/15).
Крім того, згідно з абц.2 п.36.2 ст.36 Закону "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
За наведених обставин у відповідача у зв'язку з настанням страхового випадку (ДТП) виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача у зв'язку з виплатою страхового відшкодування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що страховий акт №14764/42/920 від 08.07.2020 та платіжне доручення №110177 від 10.07.2020 є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.
Так, відповідно до cт.3 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування (п.1 cт.9 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Відповідно до п.12.1 ст.12 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Так, фактичні витрати позивача згідно страхового акта, пов'язані з даним страховим випадком складають 174 339,83 грн.
При цьому, ліміт за шкоду майна згідно Полісу №АО002154941 складає 130000,00 грн.
Таким чином, для проведення відшкодування Приватне акціонерне товариство «Харківська Муніципальна Страхова Компанія» зобов'язане відшкодувати Приватному акціонерному товариству "Страхова Група "ТАС" грошові кошти в розмірі: 130 000,00 грн. - 2 600,00 грн. = 127 400,00 грн., де 130 000,00 грн. - ліміт за шкоду майна згідно Полісу №АО002154941, 2 600,00 грн. - розмір франшизи, передбачений полісом №АО002154941.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, оскільки був своєчасно обізнаний про розгляд даної справи, суд приходить до висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення затрат по оплаті страхового відшкодування у розмірі 127 400,00 грн.
Разом з цим, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 1 883,62 грн. 3% річних, 7 292,01 грн. інфляційного збільшення боргу.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п.36.2 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у ст.35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Як уже було встановлено судом, відповідачем не здійснено страхового відшкодування в порядку визначеному Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в частині відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, беручи до уваги встановлений законом строк на здійснення страхового відшкодування, суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення пені у розмірі 8 026,63 грн.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, статтею 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Суд, перевіривши наданий позивачем до позовної заяви розрахунок пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, беручи до уваги встановлений законом строк на здійснення страхового відшкодування, встановив, що відповідний розрахунок позивачем здійснено арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов в цій частині.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" до Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківська муніципальна страхова компанія" (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 63; код ЄДРПОУ: 21186813) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова Група "ТАС" (03062, м. Київ, проспект Перемоги, б. 65; код ЄДРПОУ: 30115243) 127 400 (сто двадцять сім тисяч чотириста) грн. 00 коп. страхового відшкодування, 8 026 (вісім тисяч двадцять шість) грн. 63 коп. пені, 1 883 (одна тисяча вісімсот вісімдесят три) грн. 62 коп. 3% річних, 7 292 (сім тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 01 коп. інфляційного збільшення боргу, а також 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повне рішення складено "26" липня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко