ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.07.2021Справа № 910/3800/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом ОСОБА_1
до Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк"
про визнання зобов'язання поруки припиненими та визнання недійсним пункту договору
за участю представників:
від позивача: Майор І.В.
від відповідача: не з'явився
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" про визнання зобов'язання поруки, що виникли на підставі договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" - припиненими; визнання недійсним підпункт 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у частині, що поручитель «…дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…».
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що позивач як поручитель не давав згоду на зміну істотних умов договору, зокрема на доповнення до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 в частині збільшення строку кредитування, та як наслідок збільшення обсягу відповідальності, у зв'язку із чим, згідно із ч.1 ст. 559 ЦК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є підстави для припинення поруки по договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали.
12.03.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про врахування обставин при прийнятті процесуальних рішень.
17.03.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків, допущених при поданні до суду даного позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3800/21, розгляд справи постановлено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.04.2021.
Водночас, при відкритті провадження у даній справі судом враховано, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу наведеного пункту вбачається, що до юрисдикції господарських судів віднесено такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За змістом частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.
Згідно з приписами частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням, мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а випадки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, чітко визначені статтею 20 ГПК України.
Отже, враховуючи викладене, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-УІІІ до юрисдикції господарських судів належать справи щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.
Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/1733/18.
08.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення проти вирішення справи в господарському суді в порядку п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
У підготовчому засіданні 13.04.2021 суд відклав розгляд заперечення відповідача проти вирішення справи в господарському суді та клопотання позивача про витребування доказів, яке подано разом з позовною заявою та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 18.05.2021.
17.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі та заперечення на заперечення відповідача проти вирішення спору в господарському суді. В обґрунтування своїх заперечень позивач посилався на те, що сторонами визначено вичерпний перелік вимог, які можуть розглядатись третейським судом. Позивач звертає увагу, що позов банку до поручителів про стягнення заборгованості за кредитним договором та позов поручителя до банку про припинення поруки не є тотожними спорами.
У судовому засіданні 18.05.2021 суд розглянув клопотання позивача про витребування доказів, яке подане разом з позовною заявою та в якому позивач просить суд витребувати у відповідача договір поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014 та кредитний договір №00091.13-СВD від 08.08.2013.
У відповідності до ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Однак, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, зокрема копії кредитного договору та договору поруки, суд прийшов до висновку про необґрунтованість клопотання позивача про витребування доказів, у зв'язку із чим, відмовив у його задоволенні.
У підготовчому засіданні 18.05.2021 представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Розглянувши заперечення відповідача проти вирішення даного спору у суді та залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України, судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про третейські суди» визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Приписами статті 2 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.
У статті 5 Закону України «Про третейські суди» (у редакції чинній станом на виникнення правовідносин) визначено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Частинами 1, 4, 6, 9 ст. 12 Закону України «Про третейські суди», передбачено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди; третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена, зокрема, шляхом обміну листами; посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору; третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Частиною п'ятою статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом. До третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Приписами ст. 6 Закону України «Про третейські суди» визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 12) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України (у редакції чинній станом на виникнення правовідносин) спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім: 1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на цінні папери, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті; 2) спорів, передбачених пунктами 2, 3, 7 - 13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 ГПК України , з урахуванням частини другої цієї статті; 3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
Як вбачається зі змісту розділу 4 договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, всі вимоги, які виникають при виконанні договору або у зв'язку з ним або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною дане третейської угоди. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення договору.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Так, 08.04.2021 відповідачем подано заперечення проти вирішення справи в господарському суді в порядку п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
Водночас суд зазначає, що у сторін дійсно існує правова можливість, однак не обов'язок, на звернення до третейського суду, при цьому для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін, тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду.
Поряд з тим, чинне законодавство України не позбавляє сторін права на вирішення спору саме господарським судом.
Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004).
В контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус судів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Так, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист.
Водночас, залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті заявленого спору у зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Третейська угода про передачу спору на розгляд третейському суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації особою права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 910/17031/17.
Тобто, якщо позивач звернувся саме до господарського суду, а не до третейського, та наполягав на розгляді справи саме господарським судом, то це виключає наявність взаємної згоди обох сторін на розгляд справи третейським судом навіть за наявності попередньої домовленості про це, яка відображена в договорі.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/21409/16 та від 16.02.2018 у справі № 910/13318/16.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У справі v. France ЄСПЛ зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Суд вважає за необхідне зазначити, що у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається. Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення третейським судом, оформленої відповідним третейським застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.
З огляду на викладене, оскільки позивач звернувся до господарського суду та наполягав на розгляді справи саме господарським судом, що виключає наявність взаємної згоди обох сторін на розгляд справи третейським судом, за наявності попередньої домовленості про це, яка відображена в договорі, а тому суд дійшов висновку про необґрунтованість заперечень Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" проти вирішення справи в господарському суді.
Окрім того, судом враховано, що позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем як поручителем не надано згоду на доповнення до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 в частині збільшення строку кредитування, та як наслідок збільшення обсягу відповідальності, у зв'язку із чим позивач просить суд визнати зобов'язання поруки по договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014 припиненими та визнати недійсним пункт спірного договору.
Суд відзначає, що спір у даній справі стосується припинення поруки за договором №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014. При цьому, договір поруки укладено з метою забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013.
Отже, враховуючи предмет та підстави позову, суд наголошує, що оскільки позивач фактично ставить під сумнів дію поруки за договором №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, а відповідно і третейське застереження, яке встановлено у договорі, суд вважає, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду є передчасним.
У зв'язку із викладеним, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
У підготовчому засіданні 18.05.2021 суд задовольнив усне клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 01.06.2021.
28.05.2021 через відділ діловодства суду від позивача повторно надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів по справі та заперечення на заперечення відповідача проти вирішення спору в господарському суді.
01.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.
У підготовчому засіданні 01.06.2021 суд задовольнив клопотання представника відповідача, продовжив строк підготовчого провадження у справі № 910/3800/20 на 30 днів та оголосив про відкладення підготовчого засідання на 15.06.2021, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
03.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилався на те, що відповідачем, як кредитором, вже було ініційовано судовий процес, спрямований на стягнення суми простроченої заборгованості з ОСОБА_1 , як поручителя боржника - ТОВ «Свинець», та третейським судом вже вирішено питання щодо наявності/відсутності права в кредитора, а тому звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання поруки припиненою не є належним способом захисту. Також, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимоги позивача про визнання недійсним підпункту 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014.
Окрім того, відповідач зазначає, що 13 грудня 2019 року сторонами укладено договір про внесення змін до договору поруки № 00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, яким в пункті 1.1 було погоджено, зокрема, визначений кредитним договором строк кредиту - до 13 листопада 2020 року (включно), в порядку внесення змін і доповнень до пункту 1.2договору поруки, зміни і доповнення до якого було погоджено обома сторонами договору поруки та викладено цей пункт в новій (зміненій) редакції. Отже, відповідач вважає, що обставини, наведені позивачем в позові не відповідають фактичним обставинам справи та цілком і повністю спростовуються Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22 березня 2021 року в третейській справі № 07/21 та договором про внесення змін до договору поруки № 00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
14.06.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про витребування доказів у відповідача, а саме оригіналу договору від 19.12.2019 про внесення змін до договору поруки № 00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, договір поруки № 00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
15.06.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3800/21 до усунення обставин, які об'єктивно унеможливлюють провадження у даній справі (її розгляд по суті), а саме до набрання законної сили відповідним судовим рішенням у справі № 873/51/21 (тобто до прийняття судового рішення про залишення в силі або скасування ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 Верховним Судом).
У підготовчому засіданні 15.06.2021 представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення в яких клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3800/21 підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких щодо клопотання про зупинення провадження у справі № 910/3800/21 заперечував.
У судовому засіданні 15.06.2021 розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд відмов у його задоволенні з огляду на наступне.
Відповідач просив суд зупинити провадження у справі № 910/3800/21 до набрання законної сили відповідного судового рішення Північного апеляційного господарського суду у справі № 873/51/21, яким було скасовано рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.03.2021 у третейській справі № 07/21.
Судом встановлено, що у провадженні Північного апеляційного господарського суду перебуває справа №873/51/21 за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду від 22.03.2021 по справі № 07/21 за позовом Акціонерного товариства «Міжнародний Інвестиційний Банк» до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Свинець» про стягнення заборгованості за кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013 у розмірі 2 000 000 доларів США.
У даній справі судом заявлені вимоги про припинення поруки, що виникла на підставі договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк", та визнання недійсним підпункт 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у відповідній частині.
У відповідності до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається в порядку відповідного судочинства.
Під об'єктивною неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте мають значення для конкретної справи, провадження у якій зупинено.
Отже, обставини, які можуть бути встановлені у справі №873/51/21 можуть бути встановлені судом під час розгляду цієї справи, а тому об'єктивної неможливості розгляду справи №910/3800/21 немає.
Окрім того, судом враховано, що обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом (ч. 8 ст. 75 ГПК України).
З огляду на викладене, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/3800/21 до набрання законної сили рішення Північного апеляційного господарського суду у справі № 873/51/21.
У підготовчому засіданні 15.06.2021 представник позивача підтримав клопотання про витребування оригіналів доказів.
Суд зазначив, що дане клопотання буде розглянуто, про що буде постановлено відповідне процесуальне рішення суду.
У підготовчому засіданні 15.06.2021 представник відповідача надав суду клопотання про колегіальний розгляд справи №910/3800/21 та просив задовольнити клопотання.
Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечував проти задоволення клопотання про колегіальний розгляд справи №910/3800/21.
У підготовчому засіданні 15.06.2021 судом було розглянуто клопотання відповідача про колегіальний розгляд справи.
У відповідності до п. 17 ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про колегіальний розгляд справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, крім випадків, визначених цим Кодексом. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності суду першої інстанції, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів, крім справ, які розглядаються в порядку наказного і спрощеного позовного провадження.
При цьому, Господарським процесуальним кодексом України не визначено, які саме категорії справ підлягають колегіальному розгляду, а складність справи може визначатися залежно від складності спірних правовідносин, доказового наповнення матеріалів справи, неоднаковості судової практики застосування правових норм, що регулюють спірні відносини, тощо.
Наведені відповідачем у клопотанні обставини в обґрунтування призначення колегіального розгляду справи (характер спору у вказаній справі, обставини наведені позивачем у позові та відповідачем у відзиві) не є достатніми підставами для визначення категорії даної справи як складної та призначення колегіального розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд не вбачає підстав для призначення колегіального розгляду справи, у зв'язку із чим суд відмовив у задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" про призначення колегіального розгляду справи.
У судовому засіданні 15.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.07.2021, про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.
Суд, розглянувши клопотання представника позивача від 14.06.2021 про витребування доказів, дійшов висновку про наступне.
У зв'язку із запереченням позивача щодо укладення договору про внесення змін до спірного договору поруки, ухвалою від 18.06.2021 Господарський суд м. Києва зобов'язав АТ "Міжнародний інвестиційний банк" надати в судове засідання 13.07.2021 оригінал договору про внесення змін від 19.12.2019 до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 та оригінал договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
12.07.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 13.07.2021 розглянувши клопотання відповідача про відкладення судового засідання, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Статтею 129 Конституції України, статтею 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні одного з представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин, у даному випадку задоволення клопотання відповідача могло б призвести до безпідставного затягування строків розгляду справи та до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Разом з тим, неможливість представника відповідача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні його іншого представника, та у розумінні норм процесуального законодавства, не вважається поважною причиною неявки в судове засідання учасника справи.
Учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у підготовчому засіданні іншого представника згідно Господарського процесуального кодексу України.
Неможливість такої заміни представника і неможливість проведення судового засідання без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Однак, заявником не доведено суду неможливості заміни представника відповідача, а також неможливості розгляду справи без його участі.
З урахуванням наведеного, оскільки неможливість забезпечити явку в судове засідання представника, у розумінні Господарського процесуального кодексу України, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи по суті, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи по суті.
Окрім того, судом встановлено, що ухвалою суду від 18.06.2021 у відповідача було витребувано оригінали договору про внесення змін від 19.12.2019 до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 та договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
Ухвалу суду від 18.06.2021 відповідач отримав 29.06.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0105477653932.
Суд відзначає, що відповідач вимоги суду не виконав та витребувані оригінали договорів у судове засідання не надав.
Представник позивача в судовому засіданні 13.07.2021 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.
У судовому засіданні 13.07.2021 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
08 серпня 2013 між Публічним акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" (надалі - Банк, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "СВИНЕЦЬ" (надалі - позичальник) було укладено кредитний договір №00091.13-СВD згідно з умовами якого предметом кредитного договору є надання Банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді (відкличної) відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах:
сума Кредиту - 1 350 000,00 (один мільйон триста п'ятдесят тисяч) доларів США 00 центів;
строк користування Кредитом (Строк Кредиту) - до "07" серпня 2014 року включно;
плата за користування Кредитом (Розмір процентів, Проценти): 12 (дванадцять) % річних;
тип процентної ставки за Кредитом - фіксована;
фіксована плата за надання Кредиту: 107 905,50 (сто сім тисяч дев'ятсот п'ять) гривень 50 копійок.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 10 листопада 2014 року між ОСОБА_1 (поручитель, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" укладено договір поруки №00091.13-СВD/SUR, відповідно до якого поручитель поручається перед Банком за виконання Приватним акціонерним товариством "СВИНЕЦЬ", місцезнаходження: 85102, Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Богдана Хмельницького, буд. 1, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 30615525) зобов'язань у повному обсязі щодо повернення кредиту, сплати процентів (плати за користування кредитом), комісій, неустойки та інших платежів, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюється кредитним договором №00091.13- СВD від « 08» серпня 2013 року та будь-якими додатковими договорами до нього (у т.ч., які збільшуватимуть основне зобов'язання) (далі як всі зобов'язання разом, так і кожне з них окремо - зобов'язання).
Умовами пункту 1.2. договору поруки, передбачено, що згідно з кредитним договором №00091.13-СВD від « 08» серпня 2013 року Банк надав позичальнику кредит у сумі 4 980 000,00 (чотири мільйони дев'ятсот вісімдесят тисяч) доларів США 00 центів зі строком повернення до « 07» серпня 2015 року (включно) та зі сплатою процентів (плати за користування кредитом) в розмірі 12% (дванадцять) процентів річних. Сплата Банку процентів за користування кредитом та погашення кредиту здійснюються позичальником в порядку встановленому Кредитним договором.
У випадку порушення позичальником зобов'язань, що випливають із кредитного договору, поручитель і позичальник відповідає перед Банком, як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і позичальник, включаючи сплату кредиту, плати за користування кредитом, неустойки, інших платежів, передбачених кредитним договором, відшкодування збитків. Поручитель відповідає перед Банком за виконання зобов'язання за кредитним договором будь-яким новим боржником по Кредитному договору у випадку переводу боргу за Кредитним договором, в тому числі, за правонаступника позичальника, що прийняв спадщину (п. 1.3. договору поруки).
Пункт 5.4. договору поруки визначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується зі всіма умовами Кредитного договору та дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності.
Договір вступає в дію з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Зміни та доповнення до договору оформлюються в письмовій формі додатковим договором сторін, який є невід'ємною частиною (п. 5.8. договору поруки).
В подальшому, 07 серпня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" та Приватним акціонерним товариством "СВИНЕЦЬ" укладено Договір про внесення змін №14 до Кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013.
У відповідності до п. 1.1. кредитного договору, викладеного у новій редакції, предметом Кредитного договору є надання Банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді (відкличної) відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах: сума кредиту - 4 980 000,00 (чотири мільйони дев'ятсот вісімдесят тисяч) доларів США 00 центів; строк користування кредитом (строк кредиту) - до "25" грудня 2015 року (включно); плата за користування кредитом (розмір процентів, проценти): 12 (дванадцять) % річних;' тип процентної ставки за Кредитом - фіксована; фіксована плата за надання кредиту: 107 905,50 (сто сім тисяч дев'ятсот п'ять) гривень 50 копійок».
За доводами позивача 16.12.2020 ОСОБА_1 отримано вимогу вих.№2439/ІІІ від 14.12.2020 АТ «Міжнародний інвестиційний банк» про негайне погашення простроченої заборгованості по договору №00091.13-CBD від 08.08.2013 в сумі 4893440,60 доларів США та 87768,00 грн, оскільки позичальником - ТОВ «Свинець» було порушено умови кредитного договору у частині неповернення основної суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та інших передбачених договором зобов'язань. Також, у вимогі вих.№2439/ІІІ від 14.12.2020 зазначено строк погашення боргу не пізніше 29.10.2020.
Оскільки, кредитором АТ «Міжнародний інвестиційний банк» і боржником ПП «Свинець» після 10.11.2014 (дата укладення договору поруки) внесено зміни до кредитного договору у частині строку виконання зобов'язань (відповідно до вимоги №2439/ІІІ до 29.10.2020), в той час як на час укладення договору поруки - строк повернення до 07.08.2015 (включно), за доводами позивача, відбулось збільшення обсягу відповідальності поручителя - ОСОБА_1 за договором поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014, а саме збільшилась загальна сума відсотків за користування кредитом.
Позивач зазначає, що з позивачем у належній письмовій формі не погоджено зміну істотних умов кредитного договору, зокрема, продовження строку кредитування понад строк «до « 07» серпня 2015 року (включно)», встановлений пунктом 1.2. договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014 та позивач, як поручитель, не укладав жодних змін та доповнень до договору поруки щодо прийняття додаткових зобов'язань внаслідок продовження терміну кредитування.
Про зміни до кредитного договору позивачу стало відомо внаслідок отримання 16.12.2020 вимоги вих.№2439/ІІІ від 14.12.2020 АТ "Міжнародний інвестиційний банк" про негайне погашення простроченої заборгованості по договору №00091.13-CBD від 08.08.2013 в сумі 4893440,60 доларів США та 87768,00 грн.
З огляду на те, що у зв'язку із змінами до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 щодо продовження строку кредитування відбулось збільшення обсягу відповідальності позивача, та позивачем як поручителем такі зміни та доповнення до кредитного договору не погоджувались, позивачем заявлено позов про:
- визнання зобов'язання поруки, що виникли на підставі договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк» припиненими;
- визнання недійсним підпункт 5.4. договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014 у частині, що поручитель «…дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…».
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно із ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 2 ст. 554 ЦК України).
Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Отже, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.
При цьому зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на виникнення правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення. Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі за №6-1539цс17, постанові Верховного Суду від 22.05.2018 по справі №910/1830/17.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Умовами кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 було визначено, що строк користування кредитом (Строк Кредиту) - до "07" серпня 2014 року включно.
Умова щодо строку користування кредитом визначена також у договорі поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, а саме сторонами погоджено, що строк повернення кредиту до « 07» серпня 2015 року (включно).
Як підтверджено матеріалами справи, договором про внесення змін №14 від 07.08.2015 до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 банк та позичальник дійшли згоди, що строк користування кредитом (строк кредиту) - до "25" грудня 2015 року (включно).
Отже, договором про внесення змін №14 від 07.08.2015 до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 було збільшено строк користування кредитом, до "25" грудня 2015 року (включно).
Як вбачається з пояснень відповідача, викладених у відзиві на позов, в подальшому параметри кредиту за кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013 було неодноразово змінено шляхом внесення відповідних змін до кредитного договору. Так, відповідач зазначає, що 15.11.2019 між банком та позичальником було укладено договір про внесення змін №42 до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013, зокрема, погоджено строк кредиту - до 13.11.2020 (включно), який згідно з письмовою вимогою про дострокове повернення кредиту (вих. № 2088/ІІІ від 26.10.2020), відповідно до пунктів 6.2 і 6.3 розділу 6 кредитного договору та правил статті 530 ЦК України, було змінено на 28 жовтня 2020 року.
Суд відзначає, що в підтвердження викладених обставин у відзиві відповідачем не надано до матеріалів справи договору про внесення змін №42 до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 та письмову вимогу про дострокове повернення кредиту за вих. № 2088/ІІІ від 26.10.2020.
Таким чином, з огляду на наведене вище та наявні докази у матеріалах справи, суд дійшов висновків, що договором про внесення змін №14 від 07.08.2015 до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013, укладеною без згоди поручителя, встановлено збільшення строку користування кредитом - до "25" грудня 2015 року (включно), тобто змінено зобов'язання, забезпечене порукою, що призвело до збільшення суми відсотків за користування кредитом, а отже і обсягу відповідальності поручителя.
Окрім того, судом встановлено, що у пункті 5.4. договору поруки сторонами погоджено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується зі всіма умовами кредитного договору та дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності.
При цьому, у відповідності до п. 5.8. договору поруки, зміни та доповнення до договору оформлюються в письмовій формі додатковим договором сторін, який є невід'ємною частиною.
Відповідно до частини першої статті 654 ЦК України зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
Особливістю одностороннього правочину є те, що такий правочин як юридичний факт здійснюється за волевиявленням однієї особи, однак може спричиняти відповідні правові наслідки (породжувати обов'язки) для інших осіб, коли це випливає зі спеціальних положень законодавства.
Абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України передбачено, що односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
Настання правових наслідків, зумовлених вчиненням особою одностороннього правочину, для інших осіб пов'язане з дотриманням вимог щодо вчинення його у відповідній формі, обумовленій законом, та його реалізацією шляхом доведення цього правочину до відома зацікавлених осіб.
Приписи частини першої статті 559 ЦК України передбачають спеціальне регулювання порядку зміни забезпеченого порукою зобов'язання, а відтак і договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, з урахуванням волевиявлення та повідомлення, крім сторін цього договору, також поручителя і встановлюють правові наслідки неодержання згоди поручителя.
Умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов'язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України, та, відповідно, від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов'язання із поручителем у належній формі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 910/13109/18.
Судом встановлено, що поручитель не давав письмової згоди на зміну забезпеченого порукою зобов'язання за кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013 щодо збільшення строку користування кредитом, а відповідно на збільшення обсягу своєї відповідальності, та про такі зміни повідомлений не був.
За своєю правовою природою надання поручителем згоди на внесення до основного зобов'язання змін є одностороннім правочином, який за змістом і формою має відповідати вимогам ЦК України та відображати волевиявлення особи (у даному випадку - поручителя).
Відповідач заперечуючи проти задоволення позову посилався на те, що 13 грудня 2019 року між поручителем - ОСОБА_1 (позивачем у справі) та Банком (відповідачем у справі) було досягнуто згоди щодо додаткового письмового оформлення погодження поручителя на всі раніше внесені зміни до кредитного договору №00091.13-СВD від 08.08.2013 шляхом укладення відповідного договору про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, яким, зокрема, затверджено основні параметри кредиту, а саме в пункті 1.1. сторонами було погоджено строк кредиту - до 13 листопада 2020 року (включно).
Судом встановлено, що разом з відзивом для залучення до матеріалів справи відповідачем додано копі договору від 13.12.2019 про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Міжнародний інвестиційний банк».
В свою чергу, позивач у заяві від 14.06.2021 заперечував про укладення договору від 13.12.2019 про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 та вказував про те, що позивачу як поручителю взагалі не було відомо про існування/укладення договору про внесення змін до договору поруки, а тому позивач поставив під сумнів надану відповідачем копію договору від 13.12.2019 про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014. У зв'язку із чим, позивачем заявлено суду клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, зокрема: договору від 13.12.2019 про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 та договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.06.2021 задоволено клопотання позивача про витребування оригіналів доказів та судом зобов'язано відповідача надати суду у судове засідання 13.07.2021 оригінали документів: оригінал договору про внесення змін від 19.12.2019 до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014; оригінал договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
За змістом ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.ч. 7, 8, 10 ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня вручення ухвали. У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Водночас, відповідач на вимогу суду не подав витребувані ухвалою суду оригінали документів та не повідомив суд про можливі обставини, які ускладнюють або унеможливлюють їх подання. Окрім того, відповідач не заявляв клопотання про продовження процесуального строку на подачу доказів. При цьому, відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи з підставі неможливості забезпечення явки представника у судове засідання 13.07.2021, однак жодних пояснень з приводу витребуваних документів відповідачем не повідомлено суд.
Відповідно до ч. 11 ст. 80 ГПК України у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Судом було встановлено про необхідність витребування від відповідача оригіналів письмових доказів, оскільки позивач повідомив про сумніви з приводу достовірності наявних в матеріалах справи копій, зокрема договору про внесення змін від 19.12.2019 до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, а тому суд дійшов висновку, що огляд і дослідження оригіналів таких документів судом є обов'язковим.
Водночас, за змістом частин першої - четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 6 ст. 91 ГПК України передбачено, що у разі, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Тобто, суд не повинен брати до уваги копію письмового доказу, якщо не подано його оригінал у разі, якщо учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії доказу оригіналу.
Таким чином, оскільки станом на час розгляду справи та дослідження доказів у судовому засіданні 13.07.2021 відповідач не надав оригінал договору від 19.12.2019 про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, не повідомив суд про можливі обставини, які ускладнюють або ж унеможливлюють подання витребуваних доказів та не подав клопотання про продовження процесуального строку на подачу доказів, а позивач заперечує достовірність копії договору від 19.12.2019 про внесення змін до договору поруки, суд підставі ст. 91 ГПК України не приймає до уваги доказ наданий відповідачем, а саме копію договору від 19.12.2019 про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014.
З огляду на викладене суд відхиляє посилання відповідача про те, що сторонами було досягнуто згоди щодо додаткового письмового оформлення погодження поручителя на всі раніше внесені зміни до кредитного договору, оскільки факт укладення договору про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014 матеріалами справи не підтверджено.
Отже, згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною та наданою у спосіб, передбачений договором поруки.
У разі зміни основного зобов'язання, що призводить до збільшення відповідальності поручителя порука припиняється за відсутності згоди останнього на таку зміну.
З огляду на вищенаведене та враховуючи, що поручитель не давав письмової згоди на зміну забезпеченого порукою зобов'язання за кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013 щодо збільшення строку користування кредитом, порука, в силу приписів ч. 1 ст. 559 ЦК України (в редакції чинній станом на виникнення правовідносин), є припиненою.
Щодо посилання відповідача на рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22 березня 2021 року в третейській справі № 07/21, судом встановлено наступне.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.03.2021 у справі № 07/21 позов Акціонерного товариства «Міжнародний Інвестиційний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено у повному обсязі, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний Інвестиційний Банк» в рахунок часткового виконання зобов'язань ТОВ «Свинець» за Кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013 2 000 000 доларів США та третейський збір 25 500 грн.
06.04.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду від 22.03.2021 по справі №07/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі №873/51/21 заяву ОСОБА_1 про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22.03.2021 у третейській справі № 07/21 задоволено, рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.03.2021 у третейській справі № 07/21 скасовано.
Поряд з тим, ухвалою Верховного Суду від 22.06.2021 відкрито апеляційне провадження у справі № 873/51/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021.
Отже, ухвала Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2021 у справі №873/51/21 не набрала законної сили, а тому станом на час розгляду справи рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.03.2021 у третейській справі № 07/21, яким було вирішено спір щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором №00091.13-СВD від 08.08.2013 є чинним.
Положенням ч. 8 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням третейського суду підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
Отже, аналіз наведеної норми свідчить про те, що для господарського суду при вирішення певного спору обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 904/8537/17, від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17.
За таких обставин суд дійшов висновку, що підтвердження обставин щодо письмового погодження поручителя на внесення змін до договору поруки мають бути досліджені господарським судом на підставі доказів, наявних в матеріалах справи, та шляхом надання оцінки цих обставин.
Позицію суду щодо з'ясування обставин та дослідження доказів відносно укладення між поручителем та банком договору про внесення змін до договору поруки №00091.13-CBD/SUR від 10.11.2014, про що і було зазначено у рішенні Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22.03.2021 у третейській справі № 07/21, судом зазначено вище.
Таким чином, твердження відповідача, що обставини, наведені позивачем у позові цілком і повністю спростовуються рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 22 березня 2021 року в третейській справі № 07/21 судом відхиляються, оскільки рішення третейського суду відповідно до ч. 8 ст. 75 ГПК України не має обов'язкового характеру для господарського суду.
Щодо посилань відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду в складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23 листопада 2018 у справі № 922/5787/15, у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, у постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 у справі № 873/148/20; у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 752/20246/16-ц щодо неналежного способу захисту, то слід зазначити наступне.
Для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб'єкт, об'єкт та зміст (взаємні права та обов'язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі №910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 зі справи №910/17999/16; пункт 40 постанови від 25.04.2018 зі справи №910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі №923/682/16.
При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/719/19, пункт 5.5 постанови від 19.06.2018 у справі №922/2383/16).
Так, предметом позову у справі №922/5787/15 були вимоги про визнання припиненими договору поруки та визнання припиненими солідарних зобов'язань, що випливали з умов договору поруки.
У справі №922/5787/15 позивач вважав, що договір поруки та солідарні зобов'язання позивача за основним договором припинилися в силу закону на підставі частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України внаслідок непред'явлення банком (кредитором) протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання вимоги до позивача як поручителя.
Також, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2018 по справі №922/5787/15 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.05.2018 і рішення Господарського суду Харківської області від 14.09.2017 у справі № 922/5787/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
При цьому, суд відзначає, що передача судом касаційної інстанції справи №922/5787/15 на новий розгляд не є остаточним вирішення спору у справі та остаточного формування правового висновку, а тому у суду відсутні правові підстави для врахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23 листопада 2018 у справі №922/5787/15 при прийняті рішення у даній справі.
Окрім того, предметом позову у справі №522/1528/15-ц були вимоги про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що порука була припинена у зв'язку з недотриманням банком строку звернення до суду з вимогами до поручителя.
У справі №752/20246/16-ц позивач вважав, що оскільки останній платіж за договором кредиту відбувся у жовтні 2013 року, то саме починаючи з цієї дати кредитор протягом шести місяців мав право звернутися з вимогою про стягнення заборгованості. Оскільки банк таким правом не скористався, то порука мала бути припинена на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
Також, у справі № 873/148/20 було розглянуто заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 14.12.2020 у третейській справі № 31/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОР-ЕСТ АГРО" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО-СЕМ 3" про стягнення заборгованості.
Відтак, правовідносини, які виникли між сторонами у справах №922/5787/15, №522/1528/15-ц, № 873/148/20, № 752/20246/16-ц, та даній справі не є подібними, а тому викладена правова позиція у постанові Верховного Суду в складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 23 листопада 2018 у справі № 922/5787/15, у постанові Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц, у постанові Верховного Суду від 25 березня 2021 у справі № 873/148/20; у постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 752/20246/16-ц не підлягає застосуванню при розгляді даної справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення правовідношення.
Враховуючи встановлені судом обставини, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання зобов'язання поруки, що виникли на підставі договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" - припиненими є обґрунтованими.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним підпункт 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у частині, що поручитель «…дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…», судом встановлено наступне.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання пункту договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що підпункт 5.4 договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014 поручитель «...дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…» підлягає визнанню недійсним, оскільки суперечить вимогам абзацу 3 частини третьої статті 202, частині першій та третій статті 651 Цивільного кодексу України.
Абзацом 3 частини третьої статті 202 ЦК України передбачено, односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.
За загальним правилом, установленим частиною першою статті 651 ЦК України, зміна умов договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом з тим за змістом частини третьої статті 651 ЦК України договором або законом може бути передбачено також право сторони договору відмовитися від договору в повному обсязі або частково, тобто розірвати або змінити договір на власний розсуд на підставі одностороннього правочину.
Згідно п. 5.5. договору поруки сторони передбачили, що договір представниками сторін прочитаний, відповідає намірам сторін та досягнутим між сторонами домовленостям, що засвідчується власними підписами сторін, які діють з повним розумінням предмету та змісту договору.
Судом встановлено, що укладаючи спірний договір сторони усвідомлювали весь обсяг прав та обов'язків передбачених його умовами, та відповідно погоджуючись з такими умовами усвідомлювали настання правових наслідків за невиконання та/або неналежне невиконання покладених на сторін зобов'язань.
Крім того, погоджуючись з умовами договору сторони були обізнані, що даний договір укладається з метою настання правових наслідків, в той час будь яких зауважень та/або незгоди з його умовами сторонами висловлено не було.
Таким чином, у розумінні статей 203, 215 Цивільного кодексу України, недійсність договору законодавець пов'язує з невідповідністю змісту договору нормам закону.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи не підтверджено недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання підпункту 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у частині, що поручитель «…дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…» недійсним, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо заявленої відповідачем заяви про застосування строків позовної давності до вимоги про визнання підпункту 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у частині, що поручитель «…дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…» недійсним, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яку відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").
Водночас, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).
Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог про визнання підпункту 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у частині, що поручитель «…дає згоду на будь-яку зміну зобов'язань позичальника за Кредитним договором, в т.ч. зміну, що призводить до збільшення обсягу його відповідальності…» недійсним відмовлено з підстав його необґрунтованості, суд не застосовує при цьому позовну давність та наслідки її спливу до вимог про визнання пункту договору недійсним, оскільки позовна давність застосовується лише за наявності порушення прав особи.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи встановлені вище обставини, суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" про визнання зобов'язання поруки, що виникли на підставі договору поруки №00091.13-СВD/SUR від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" - припиненими та відмовляє у задоволенні вимог про визнання недійсним підпункт 5.4. договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014 у відповідній частині.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
Позов задовольнити частково.
Визнати зобов'язання поруки, що виникли на підставі договору поруки №00091.13-СВD від 10.11.2014, укладеного між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Акціонерним товариством "Міжнародний інвестиційний банк" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, ідентифікаційний код 35810511) - припиненими.
Стягнути з Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16, ідентифікаційний код 35810511) на користь між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 26.07.2021.
Суддя О.В. Гулевець